Панель керування „пальник”(рис.1)

Пальники. В атомно-абсорбційному спектрофотометрі С-115.М1 використовують пальник з ламінарним потоком газів, причому пальне, окиснювач і аерозоль проби змішують перед тим. Конструкція пальника (рис.3) повинна забезпечувати:

Рисунок3- Конструкція пальника

а)відтворюваність атомно-абсорбційного сигналу при заданому змісті обумовленого елемента;

б)максимальну стабільність полум'я (це досягається відповідною аеродинамічною формою пальника);

в)швидку появу можливості робити аналіз після введення аерозолю проби (цьому сприяє спеціальна форма щілини, через яку виходить газова суміш);

г)відсутність зараження, тобто перенесення обумовленого елемента від більш багатих проб до більш бідних через прилипання аерозолю до внутрішніх стінок пальника і поступового переміщення краплі до щілини пальника; щоб уникнути цього, внутрішні стінки пальника виконують з полірованого металу або покривають тонким шаром політетрафторетилену (тефлону);

д)мінімальну власну емісію полум'я над пальником; це простіше за все досягається, коли газова суміш виходить з вузької і довгої щілини і промінь джерела проходить через атомізатор по всій довжині щілини, тобто робить найбільший шлях (що збільшує атомно-абсорбційний сигнал), у вхідну щілину монохроматора при цьому потрапляє лише незначна частина власного випромінювання полум'я;

е)пальник повинен бути виконаний з хімічно інертного матеріалу, який не кородує під впливом аерозолю проби; це завдання досить складне, якщо врахувати, що на щілині, через яку виходить газова суміш, розвивається температура 300 - 400 °С, тому майже всі пальники виготовляють з титану - матеріалу, що має високу термічну і хімічну стійкість.

Розпилювачі та камери. Рідку пробу перетворюють в аерозоль, що змішується з пальним і окиснювачем; потім ця гомогенна суміш подається в пальник (рис.3).

Рисунок 4-Розпилювач і камера

Для перетворення проби в аерозоль використовують пневматичний розпилювач (пульверизатор) (рис.4). Проба засмоктується в тонкий капіляр 3, перпендикулярно до напрямку капіляра надходить газ-окиснювач зі швидкістю, що перевищує звукову (більше 350 м/с). Розчин, що виходить з центрального капіляра, захоплюється потоком стисненого газу і розбивається на дрібні крапельки, у результаті чого утворюється аерозоль рідини в окиснювачі, що розпорошується. Швидкість засмоктування розчину проби становить 3-4 мл/с.

На виході з розпилювача 4 закріплена танталова кулька, названа імпактором, об яку з великою швидкістю вдаряються частинки суміші проби з окиснювачем, що забезпечує додаткове розбивання більш великих крапель аерозолю на більш дрібні. Час перебування частинок у полум'ї - мілісекунди. Для одержання атомно-абсорбційного сигналу, тобто для здійснення серії процесів (випар розчинника з крапель, десольватація, випар матеріалу самої проби, атомізація), необхідно, щоб максимальний діаметр частинок аерозолю не перевищував 10 мкм. Для великих частинок ці процеси проходять неповно, що приводить до погіршення чутливості, виникнення впливів, що заважають, збільшення шумів атомізатора.

Камера 1 (рис.4) призначена як для відділювання більш великих частинок аерозолю, так і для одержання гомогенної суміші аерозолю проби, окиснювача і пального.

Під час проходження уздовж лопаток двох маленьких турбін потік газової суміші неодноразово змінює свій напрямок. Внаслідок інерції більш великі краплі аерозолю прилипають до турбінок і стінок камери, після чого стікають у дренаж (2).

Цим методом досліджувану пробу переводять в аерозоль у всіх сучасних конструкціях атомно-абсорбційних фотометрів. Метод має ту перевагу, що подача проби проста і відтворювана, відсутнє зараження, тобто привнесення обумовленого елемента від більш концентрованих проб до більш розведених. Головний недолік таких камер – низька ефективність: тільки 3-10% проби досягають полум'я, а більше 90% не використовується й іде в дренаж.

Камеру зроблено зі сталі, покритої тефлоном, що дозволяє мати високу корозійну стійкість тефлону з механічною міцністю сталі (на випадок непередбаченого вибуху газової суміші). Крім того, тефлон не змочується пробою, що різко зменшує можливість зараження.

Призначення клавіш на панелі „пальник” (рис.1):

На цій панелі розміщені такі органи керування:

„Газ” – індикатор та ручка регулювання розміру тиску горючого газу;

„Окиснювач” - індикатор та ручка регулювання розміру тиску окиснювача.

На цій панелі розміщені також світлодіоди:

„Повітря”, „N₂O”, „газ”, „полум’я”, які реагують на вимикання відповідних датчиків;

клавіші „вкл” „откл”, які відповідно вмикають і вимикають полум’я.