4. Фінансове забезпечення інвестицій них проектів. Інвестиційний лізинг.

Фінансово-кредитні відносини між суб'єктами інвестиційної діяльності являють собою важливу організаційно-правову форму регулювання інвестиційного процесу. Ці відносини виникають в умовах ринку з приводу мобілізації грошових ресурсів, необхідних для здійснення інвестиційних проектів.

Фінансове забезпечення проектів може здійснюватися на безповоротній чи поворотній основі. Фінансування на безповоротній основі - це надання коштів (здійснення витрат) різними інвесторами на невизначений час у надії на одержання від реалізації проекту в майбутньому доходів, що покриють із прибутком ці витрати.

Фінансування на поворотній основі - це надання інвестором коштів на визначений час, із зобов'язанням повернути їх до обумовленого терміну з відсотками.

При першому методі джерелами фінансування є бюджетні асигнування, державні субсидії, засоби позабюджетних фондів, власні засоби інвесторів, а також притягнуті ними засобу (фінансування за рахунок випуску акцій).

При другому методі використовується національний кредит, кредити міжнародних фінансово-кредитних інститутів, комерційних банків і інших фінансово-кредитних установ.

Усе більше значення як джерело фінансування здобувають інші позикові засоби: комерційний кредит, іпотечні позички, засоби кредитних союзів, засобу від випуску і продажу облігацій, засобу від лізингових і факторинговых операцій.

Основними принципами фінансово-кредитних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності є договірної, прямий, цільовий і безупинний характер фінансування, принцип взаємного фінансового контролю.

Фінансування проектів здійснюється на підставі договорів (контрактів) у міру їхнього виконання. Відповідно до цього принципу оплата чи робіт послуг виробляється після їхнього виконання в цілому чи в міру виконання окремих етапів.

Проектно-дослідницькі роботи звичайно оплачуються або за проект у цілому, або за виконану проектно-кошторисну документацію, необхідну для першого року будівництва.

Будівельно-монтажні роботи можуть оплачуватися: за об'єкт у цілому, за окремий конструктивний етап, наприклад, за нульовий цикл, наземну частину, опоряджувальні роботи. Разом з тим, в умовах інфляції найчастіше розрахунки виробляються щомісячно, за фактично виконаний обсяг будівельно-монтажних робіт.

Технологічне устаткування може оплачуватися або після його комплектного постачання, а за прямим договором - після його монтажу і комплексного випробування, або в міру його надходження на будівництво.

Прямої і цільовий характер фінансування обумовлюють надходження засобів безпосередньо замовнику і тільки на той об'єкт, для спорудження якого вони передбачені. Ритмічність і безперервність будівельного виробництва вимагають і безперервності його фінансування, своєчасної оплати виконаних робіт.

Фінансовий контроль за цільовим і раціональним використанням виділених засобів здійснюється в залежності від форми власності інвестора і використовуваних джерел фінансування проекту, наприклад, при бюджетних асигнуваннях його здійснюють державні органи фінансово-господарського контролю, при довгостроковому кредиті - комерційні банки.

Контроль використання власних і притягнутих засобів інвестора здійснюється або їм самостійно, або на договірній основі інжиніринговою фірмою чи комерційним банком. Фінансове забезпечення інвестиційного процесу - це, по суті, участь фінансів у відтворенні основного капіталу. В економічній теорії розвитих країн розрізняються поняття фінансування й інвестування.

Процес визначення джерел і виділення (залучення позики) коштів для інвестицій називається фінансуванням. Процес застосування коштів як довгострокові вкладення означає інвестування, тобто фінансування передує інвестуванню

Після пошуку джерел фінансування і визначення структури, оформлення договорів фінансування (кредитного договору) починається процес інвестування, тобто перетворення грошової форми капіталу в продуктивну. Потім капітал у процесі обороту починає приносити доход у виді грошових потоків (прибутку й амортизації) і частково вивільнятися (через ліквідність), поповнюючи тим самим власні джерела фінансування.

Лізинг - це довгострокова оренда окремих видів машин і устаткування, виробничо-технологічних комплексів, іншого майна, що наближається до кредиту. У лізингу беруть участь, як правило, три (чи більш) суб'єкти угоди. Це - постачальник (виготовлювач устаткування), чи банк лізингова компанія (Лізінгодатель) і орендар (Лізінгоотримувач).

Лізингова операція здійснюється в такій послідовності: Лізінгоотримувач знаходить фірму, що робить (продающую) необхідні йому машини й устаткування, вивчає їхні технічні характеристики, установлює відповідність своїм вимогам і, у випадку їхнього збігу, укладає попередню згоду про угоду. Потім Лізінгоотримувач звертається в чи банк лізингову компанію з пропозицією придбати цікавляче його устаткування у виробника (продавця) для наступної передачі йому на умовах оренди.

Відомі випадки двостороннього лізингу, коли, наприклад, підприємець продає наявне в нього устаткування лізингової компанії, що, ставши власником устаткування, здає його колишньому власнику в довгострокову оренду.

Таким чином, лізинг неодмінно включає як відносини купівлі-продажу майна, так і відносини оренди. В основі лізингу обов'язково лежить кредитна угода, чинена чи банком лізинговою компанією, що надає лизингополучателю послугу кредитового характеру. Лізинг - це одна зі специфічних форм інвестиційної діяльності.

Інвестиційний лізинг забезпечує скорочення термінів освоєння виробничих потужностей, уведення нового технологічного обладнання і, при цьому, скорочує потреба підприємця в необхідному капіталі. Лізинг також дозволяє спочатку випробувати машини, а потім закупити їх, а устаткування в сезонних галузях орендувати лише на час його фактичної експлуатації.

Банки і фінансові компанії охотнее укладають лізингову угоду, при якій заставою служить сам об'єкт лізингу, чим дають кредит, при якому необхідні додаткові гарантії ссудозаемщика.

Лізінгоотримувачу надається можливість відновлення устаткування, відповідальність за ризик морального і фізичного старіння якого переважно несе банк чи лізингова компанія.

Законодавство ряду країн установлює для підприємців співвідношення власного і позикового капіталу. Оскільки ж об'єкт лізингу складається на балансі чи банку лізингової компанії, підприємець може ввести додаткові потужності, не порушивши законодавчих актів.

13