Тема 1. Методологічні основи інвестування. План.

1. Поняття інвестицій та їх класифікація.

2. Інвестиційний процес та характеристика його основних стадій.

3. Інвестиційний ринок та його інфраструктура.

Література.

1. Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09. 1991.

2. Вінник О. М. Інвестиційне право. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000.

3. Дедиков А. И. Инвестиции и структура экономики Украины. – Днепропетровск: Преднестр. гос. академия строительства и архитектуры, 1998.

4. Миловидов В. Д. Паевые инвестиционные фонды. – М.: Анкил. ИНФРа-М, 1996.

5. Пересада А. А. Основи інвестиційної діяльності. – К.: Вид-во “Лібра ООО”, 2000.

6. Пересада А. А. Та інші. Інвестування: Нав. – метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни. / А. А. Пересада, О. О. Смірнова, С. В. Онікієнко, О. О. Ляхова. – К.: КНЕУ, 2001.

7. Савчук В. П., Прилипко С. И., Величко Е. Г. Анализ и разработка инвестиционных проектов. – Учеб. пос. – К.: Абсолют-В, Эльга, 1999.

1. Поняття інвестицій та їх класифікація.

У державі з командно-адміністративною економікою категорії "інвестиції" не знаходилося місця як в економічній теорії, так і в практиці. За останні роки це поняття міцне ввійшло в економічну літературу в країнах Східної Європи, включаючи держави СНД, що порозумівається початком ринкового реформування економіки цих держав. У минулому більшість авторів трактувало це поняття як сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в галузі народного господарства (виробничі фонди), тобто інвестиції, по суті, ототожнювалися з поняттям “капітальні вкладення”.

Закордонні, а слідом за ними багато вітчизняних економістів розглядають інвестиції як довгострокові вкладення капіталу в різні галузі і сфери економіки; іфраструктуру; соціальні програми; охорону середовища як країни, так і за кордоном, з метою розвитку виробництва, соціальної сфери, підприємництва, одержання прибутку.

Законом України "Про інвестиційну діяльність" інвестиції визначаються як усі види майнових і інтелектуальних цінностей, вкладених в об'єкти підприємницької й іншх видів діяльності, у результаті якої утворюється прибуток (доход) чи досягається соціальний ефект. Це визначення, в основному, відповідає міжнародному підходу до представлень про інвестиційну діяльність як процесу вкладення ресурсів (благ, майнових і інтелектуальних цінностей) з метою одержання прибутку, доходу, дивіденду (соціального ефекту) у майбутньому. Іншими словами, інвестор відмовляється від задоволення насущних потреб у розрахунку на очікуване задоволення їх у майбутньому, але вже у великих розмірах. Відповідно до Закону, до майнових і інтелектуальних цінностей, вкладеним у підприємницьку діяльність, відносяться:

• засоби, цільові банківські вклади, паї, акції й інші цінні папери;

• спонукуване і нерухоме майно (будинку, спорудження, устаткування) і інші матеріальні цінності;

• майнові права, що випливають з авторського права, досвіду й інших інтелектуальних цінностей;

• сукупність технологічних, технічних, комерційних і інших знань, оформлених у виді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництвами не запатентованих ("ноу-хау");

• права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудженнями, устаткуванням, а також інші майнові права й інші цінності.

Сукупність зазначених цінностей, що звертаються на ринку, прийнято відносити до (об'єктів) інвестиційної діяльності. Деякі вчені-економісти до цієї сукупності відносять також "фінансові права", що випливають із взаємозв'язку інвестицій і державного регулювання умов інвестиційної діяльності, насамперед, податково-амортизаційної політики. Це має місце при наданні державою податкових пільг інвестору (зниження ставки податку на прибуток) чи встановленні пільгових норм амортизаційних відрахувань (прискорення амортизації). Такі податково-амортизаційні преференції дають економічний ефект виходячи з повернення засобів у майбутньому, і тому державою (муніципальними органами) цей ефект повинний оцінюватися (дисконтуватися).

Фонд нагромадження як частина національного доходу, що зберігається, є основним джерелом інвестицій. Умовно він може бути підрозділений на фонд відшкодування і фонд відновлення. За рахунок цих фондів здійснюються відповідно валові і чисті (у їхньому складі) інвестиції. Валові інвестиції характеризують загальний обсяг засобів, що направляються у відтворення: нове будівництво, реконструкцію і розширення, технічне переозброєння, а також підтримка діючих потужностей.

Чисті інвестиції в такому контексті являють собою вкладення засобів у знову створювані виробничі фонди й обновлюваний виробничий апарат. Вони менше валових на величину засобів, що направляються з фонду відшкодування у виді амортизаційних відрахувань на повне відновлення. Засоби, що інвестуються, з фондів відшкодування і відновлення характеризують в остаточному підсумку співвідношення між простим і розширеним відтворенням.

В економічній теорії принциповою ознакою розподілу, що класифікує, інвестиції по формах вважається виділення фінансових і реальних інвестицій. Виділення з загального обсягу інноваційної форми інвестицій і інтелектуальних інвестицій у ряді випадків - умовно, оскільки інтелектуальні інвестиції в більшій частині є інноваціями.

Фінансові інвестиції - це вкладення засобів у різні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї і т.д.

Реальні інвестиції - це вкладення у виробничі фонди (основні й оборотні). В основному, це вкладення в матеріальні активи - будинки, спорудження, устаткування й інші товаро-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи (патенти, ліцензії, "ноу-хау", технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна й інша документація).

Інноваційна форма інвестицій (вкладення в нововведення) - це, в основному, вкладення в нематеріальні активи, що забезпечують розвиток НТП і успішна протидія конкурентам на товарних ринках.

У промислово розвитих країнах з високим рівнем техніки і технології інновації по своєму змісті і складу наближаються до реальних інвестицій. Однак в окремі періоди приходиться здійснювати інвестиції й у підтримку технічно відсталих малопродуктивних галузей і виробництв.

Інтелектуальні інвестиції - це вкладення у творчий потенціал суспільства, об'єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського права, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки і корисні моделі. У більшій частині по своєму змісті і напрямкам інтелектуальні інвестиції одночасно є інноваціями. Крім розподілу інвестицій по напрямках вкладення засобів (фінансові і реальні), в економічній теорії існує безліч ознак, по яких вони виділяються в залежності від цілей дослідження об'єкта інвестування.

Виходячи з джерел фінансування розрізняють: власні засоби інвестора, позикові ( державний кредит, кредити комерційних банків і інших фінансово-кредитних установ), притягнуті засоби (засобу інших інвесторів і вкладників).

По формах власності інвестиції поділяються на:

• державні – що фінансуються з держбюджету, місцевих бюджетів, держпідприємствами;

• частні - засоби населення (індивідуальних інвесторів), комерційних структур, колективних підприємств;

• іноземні - позикові і кредитні ресурси міжнародних інвестиційних інститутів, закордонних корпорацій і фірм, спільних підприємств.

У залежності від термінів освоєння інвестиції можуть бути довгостроковими, середньостроковими і короткостроковими. Основне правило інвестування говорить, що інвестиції повинні 6ыть довгостроковими (у закордонній практиці - більш 1 року). Однак через несприятливий інвестиційний клімат, нестабільності політичної обстановки і високих темпів інфляції, інвестори змушені шукати об'єкти середньострокових чи короткострокових вкладень.

Важливе значення має розподіл інвестицій на прямі і портфельні, особливо при експорті капіталу і створенні транснаціональних корпорацій. Прямі інвестиції звичайно здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій корпорації.

Портфельні інвестиції, як правило, здійснює пасивний інвестор, здобуваючи невелику частку (пай) компанії в надії на одержання нехай і невеликих, але стабільних доходів. Такий інвестор звичайно не прагне до управління компанією, її фінансовий стан цікавить його тільки в момент виплати дивідендів.

До суб'єктів інвестиційної діяльності Закон «Про інвестиційну діяльність» відносить інвесторів і учасників. Ними без всяких обмежень можуть бути як громадяни і юридичні особи України, так і іноземні громадяни і юридичні особи і самі держави.

Таким чином, інвестору - суб'єкт інвестиційної діяльності, що приймає рішення про вкладення власних, позикових і притягнутих майнових і інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.