2. Частина 2 коментованої статті передбачає, що законом або за згодою сторін може передбачатися інший підхід до цього питання, коли буде використовуватися:

а) виключна неустойка, за якої дозволяється стягнення лише штрафних санкцій;

б) штрафна неустойка, коли збитки можуть бути стягнені у повній сумі понад штрафні санкції;

в) альтернативна неустойка, за якої на вибір кредитора можуть бути стягнені або збитки, або штрафні санкції. Виключні штрафні санкції характеризуються тим, що в передбачених законом або договором випадках допускається стягнення тільки штрафних санкцій. Зрозуміло, що передбачити в договорі за одне й те саме порушення виключні штрафні санкції та заздалегідь встановлені збитки немає сенсу. Якщо ж виключні штрафні санкції встановлені нормативним актом, а сторони додатково узгодили розмір можливих збитків у договорі, то пріоритет надається штрафним санкціям, а не заздалегідь встановленим збиткам.

Що стосується сукупних штрафних санкцій, то вони надають кредитору право стягнути з боржника збитки у повній сумі понад штрафні санкції. Особливість цього виду штрафних санкцій полягає в тому, що санкція покладає на боржника додаткову відповідальність і є більш дієвим способом впливу на боржника.

З наукової точки зору визначення в законодавстві чотирьох видів неустойки виходячи з її співвідношення зі збитками є більше даниною традиції і не має юридичного значення на сучасному етапі. Альтернативна та виключна неустойка рідко трапляються у договірній практиці, оскільки мету застосування цих видів неустойки можна досягти і за допомогою залікової неустойки.

3. Частина 3 встановлює загальне правило, згідно з яким учасник господарських відносин, права та законні інтереси якого порушені, може заявити вимогу стосовно сплати штрафних санкцій. Використане в цій частині поняття "учасник господарських відносин" є набагато ширшим ніж "суб'єкт господарювання" і охоплює також органи, зазначені у ст. 2 ГК України.

Законом також може бути передбачено право уповноваженого органу, наділеного господарською компетенцією, заявляти вимоги щодо стягнення штрафних санкцій.

Поняття "уповноважений орган, наділений господарською компетенцією" ГК України не тлумачиться, проте у більшості випадків слова "наділений господарською компетенцією" застосовується щодо органів державної влади та місцевого самоврядування.

Під "господарською компетенцією" відповідно до ч. 1 ст. 55 ГК України розуміється сукупність господарських прав та обов'язків, які реалізовують учасники господарських відносин, що здійснюють господарську діяльність.

4. Частина 4 є логічним продовженням теми сплати відсотків у виді штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань, тобто за неправомірне користування чужими коштами - за несвоєчасну сплату, безпідставну затримку, ухилення від повернення помилково перерахованих коштів. Нарахування та сплата таких відсотків-санкцій не є обов'язком боржника у відповідності з норми ГК України, однак може бути передбачена договором чи іншим законом.

Коментована частина наголошує, що відсотки за неправомірне користування чужими коштами сплачуються по день сплати цих коштів кредитору, якщо інше не встановлено законом або договором. Таким чином, у разі практичного застосування зазначених норм кредитор, в інтересах якого господарським судом вже було прийнято рішення про стягнення з боржника таких відсотків, яке вступило в законну силу, має право знову звернутися до господарського суду з позовом про стягнення відсотків за період від дати, коли рішення суду вступило в законну силу, і до дати виконання такого рішення.

5. Частина 5 регулює питання зменшення розміру відповідальності боржника у разі несвоєчасного виконання господарського зобов'язання з боку кредитора. За загальним правилом, відповідальність боржника за грошовими зобов'язаннями настає незалежно від наявності вини у його діях. У випадку, коли кредитор несвоєчасно прийняв грошове зобов'язання, боржник не зобов'язаний сплачувати відсотки за час прострочення.

Відповідно до ст. 221 ГК України кредитор вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дії, що передбачені законом, іншими правовими актами або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах. У разі якщо кредитор не виконав дії, зазначені у ч. 1 ст. 221 ГК України, за згодою сторін допускається відстрочення виконання зобов'язання на строк прострочення кредитора.

6. Частиною 6 передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Науковці вважають, що неустойка є оперативним способом боротьби з неналежним виконанням зобов'язання, яким можна скористатися відразу, як тільки буде здійснено правопорушення, не чекаючи настання негативних наслідків, які ним викликані. Саме через "оперативність" неустойки як способу боротьби з порушенням договору у ст. 258 ЦК України було встановлено скорочений строк позовної давності в один рік для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За ст. 261 перебіг строку позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається із спливом строку виконання; за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначено або визначено моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (якщо при цьому боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається із спливом цього строку).

7. Як виняток із загального правила, коли штрафні санкції за порушення господарського зобов'язання стягуються судом в інтересах потерпілої сторони, ч. 7 коментованої статті вказує на можливість стягнення їх у доход держави. Із коментованих норм даної статті можна дійти висновку, що заявником про стягнення штрафних санкцій в доход держави виступає уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Стаття 233. Зменшення розміру штрафних санкцій 

1. У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

2. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Коментар:

1. Стаття 233 ГК України передбачає зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема, судом. Зменшення розміру неустойки передбачено у випадку, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, і можливе за рішенням суду. При цьому суд має враховувати:

- ступінь виконання зобов'язання боржником. Суд повинен узяти до уваги даний факт, незважаючи навіть на те, що часткове виконання є неналежним. Зменшення розміру штрафних санкцій має бути мінімальним, якщо боржник не починав виконання своєї частини зобов'язання;

- майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні. У разі вирішення питання стосовно зменшення розміру штрафних санкцій повинен бути врахований майновий стан боржника і кредитора. Іноді стягнення штрафних санкцій у повному обсязі може призвести до припинення діяльності боржника;

- не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. У літературі зазначається, що такою підставою може бути відсутність негативних наслідків у потерпілої сторони від прострочення виконання зобов'язання.

2. У частині 2 передбачено ще одну підставу для зменшення відповідальності: якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд, з урахуванням інтересів боржника, може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. У цій нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участі у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Якщо порушення зобов'язання боржником не потягло за собою відшкодування збитків кредитора перед цією третьою особою, то боржник сплачує, відповідно, менші збитки кредиторові; крім того, він може клопотати перед судом про зменшення штрафних санкцій.

Саніахметова С. зазначає, що наведені випадки не є підставою для повного звільнення від штрафних санкцій, тому за зазначеними обставинами неможливе винесення судом рішення про звільнення від сплати штрафних санкцій.

У науковій літературі вказується на певну нелогічність положення, згідно з яким розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо цей розмір перевищує розмір заподіяних кредитору збитків, оскільки характерною ознакою стягнення неустойки як міри відповідальності є те, що, вимагаючи стягнення неустойки з контрагента, який порушив зобов'язання та не сплатив неустойку добровільно, кредитору не треба доводити ні розмір, ні факт виникнення збитків. А в зазначеному випадку, хоча первісний обов'язок доводити той факт, що розмір стягуваної неустойки є надмірно великий у порівнянні із збитками кредитора, покладається на боржника, кредитору для можливості наведення заперечень також треба підрахувати суму дійсно завданих збитків.

Значна кількість науковців вважає, що підставою для зменшення розміру неустойки судом має бути явна невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення зобов'язання, під якою слід розуміти ступінь виконання зобов'язання боржником; причини невиконання та заходи, вжиті боржником для належного виконання, часткова сплата неустойки в добровільному порядку; форма вини боржника та інші обставини, що заслуговують на увагу. На нашу думку, таке бачення вирішення проблеми варте уваги.

Зменшення розміру відповідальності передбачено також ст. 219 ГК України, згідно з якою, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) іншої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити боржника від відповідальності. На відміну від раніше наведених положень, ця стаття передбачає можливість не лише зменшення відповідальності, а й повного звільнення від неї. Крім того, стаття носить загальний характер і поширюється як на зменшення розміру штрафних санкцій, так і на відшкодування збитків.

Стаття 234. Обов'язок боржника, який сплатив штрафні санкції, виконати зобов'язання в натурі 

1. Сплата штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених у частині третій статті 193 цього Кодексу.

Коментар:

1. Коментована стаття містить припис, за яким боржник зобов'язаний виконати зобов'язання в натурі, навіть якщо він уже сплатив штрафні санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Тобто законодавець зазначає, що боржник не звільняється від виконання свого зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених у ч. 3 ст. 193 ГК України.

У нормі коментованої статті простежується принцип виконання господарського зобов'язання належним чином, закріплений у ст. 193 ГК України.

Поняття належного виконання зобов'язання охоплює також урахування кожною стороною інтересів іншої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Єдність інтересів управненої і зобов'язаної сторін у господарському зобов'язанні обумовлена підпорядкованістю їх меті досягнення єдиного економічного результату - належного виконання зобов'язання.

Фактично, коментована стаття конкретизує положення ч. 3 ст. 193 ГК України, за якою застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором або управлена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Частина 4 ст. 193 ГК України передбачає, що управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає зі змісту зобов'язання.

За загальним правилом, виконання зобов'язання частинами не вважається належним його виконанням, і управнена сторона на свій розсуд вирішує приймати чи не приймати таке виконання. Обов'язок управненої сторони приймати виконання зобов'язання частинами може бути передбачений законом, іншими нормативно-правовими актами чи договором або випливати зі змісту зобов'язання (поквартальний, як правило, розподіл виробленої продукції відповідно до угоди між її сторонами - державою та інвестором згідно з Законом України "Про угоди про розподіл продукції"; поставка товарів окремими партіями згідно з договором у погоджені сторонами терміни; оплата виконаних ремонтних робіт з розстрочкою відповідно до договору тощо).

Стаття 235. Оперативно-господарські санкції 

1. За порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

2. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

3. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

Коментар:

1. Крім передбачених засобів забезпечення виконання зобов'язань, з метою створення впевненості сторін у належному і своєчасному їх виконанні, а також забезпечення можливості запобігання збиткам, спричиненим невиконанням зобов'язань, ч. 1 статті передбачає застосування договірних оперативно-господарських санкцій. Такі санкції є одним із видів санкцій, що традиційно застосовуються за порушення господарських зобов'язань.

Оперативно-господарські санкції є достатньо новим різновидом договірної відповідальності. Вони як засіб забезпечення виконання зобов'язань є додатковим заходом впливу на недобросовісну сторону за договором і застосовуються з метою спонукання контрагента до їх належного виконання.

Особливістю оперативно-господарських санкцій є те, що, на відміну від штрафних, до яких вдаються виключно за рішенням суду, вони застосовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку, тобто без попередження заздалегідь.

2. Оперативно-господарські санкції застосовують безпосередньо самі суб'єкти господарських відносин в оперативному порядку, тобто без звернення до судових або інших уповноважених органів, і без згоди іншої сторони зобов'язання - це, зокрема, є головною умовою застосування сторонами таких санкцій, про що має бути пряма вказівка в договорі. Слід мати на увазі, що до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, які передбачено договором. У цьому і полягає їх головна відмінність від штрафних та адміністративно-господарських санкцій, застосування яких може бути передбачене договором.

3. Оперативно-господарські санкції, як і інші види санкцій, передбачені ГК України, застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

Так, ч. 4 ст. 219 ГК України вказує, що сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через їх надзвичайний характер є підставою для звільнення від господарської відповідальності у випадку порушення через них зобов'язання, а також наводить порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Мамутова В. К. з цього приводу зазначає, що надання права сторонам господарських відносин на диспозитивних підставах визначати у договорі додаткові, порівняно із встановленими в законі, підстави звільнення від господарсько-правової відповідальності, а також засвідчення факту виникнення цих підстав відповідає загальному принципу свободи договору.

При цьому слід мати на увазі, що дане положення поширюється тільки на господарські санкції і не може бути застосоване до адміністративно-господарських санкцій, оскільки останні забезпечують захист інтересів держави в особі органів державної влади та місцевого самоврядування, а не окремих суб'єктів господарювання.

Стаття 236. Види оперативно-господарських санкцій 

1. У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій:

1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною;

відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

2) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання.

2. Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Коментар:

1. За загальним правилом, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім випадків, передбачених законом. ГК України встановлює випадки, коли сторони можуть застосовувати односторонню відмову від виконання зобов'язання як оперативно-господарську санкцію.

Оперативно-господарські санкції за своєю спрямованістю поділяються на два види. До першого належать санкції, спрямовані на одностороннє припинення правовідносин в інтересах сторони, чиї права порушено. Такі санкції можуть виражатися у виді односторонньої повної чи часткової відмови від виконання договору, а також у відмові від прийняття виконання та від зустрічного виконання. Другий вид оперативних санкцій становлять ті, що спрямовані на зміну правовідносин (переведення несправного платника на акредитивну форму розрахунків чи на попередню оплату продукції).

Частиною 1 коментованої статті передбачені такі оперативно-господарські санкції:

1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, зі звільненням її від відповідальності за це у разі порушення зобов'язання іншої стороною;

- відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди іншої сторони;

- відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

2) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного іншою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням;

3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх (її) якості тощо;

4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин зі стороною, яка порушує зобов'язання.

Ознакою оперативно-господарських санкцій, передбачених п. 1 коментованої статті, є негайне їх застосування за фактом порушення.

Пункт 2 статті закріплює можливість безакцептного списання коштів з рахунка боржника. Застосування санкцій можливе лише з урахуванням положень ст. 1071 ЦК України - грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом. В останньому випадку йдеться про застосування так званого договірного списання коштів з рахунка боржника, що передбачено у ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", де зазначається, що платник, при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання коштів зі своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Умови договору на договірне списання повинні передбачати: обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку-отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання); перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовилися про надання цих документів до банку платника), тощо. Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком.

Отже, безакцептне списання з рахунка, у тому числі і як оперативно-господарська санкція, не може застосовуватися без узгодження цього питання з банком, що обслуговує відповідний рахунок.

У Цивільному кодексі України як умовний аналог оперативно-господарських санкцій можуть розглядатися положення ст. 615, 651 (одностороння відмова від зобов'язання) та деякі інші.

Конфіскація - це безоплатне вилучення у доход бюджету майна (коштів) суб'єкта господарювання - правопорушника у випадках, прямо передбачених законом. Конфіскацію застосовують у разі:

- виконання угод, укладених з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (конфіскації підлягає все одержане винними сторонами/стороною за такою угодою);

- здійснення комерційним банком забороненої законом виробничої діяльності;

- у сфері антимонопольного регулювання та в разі недобросовісної конкуренції;

- у сфері ціноутворення (зокрема, щодо підприємств-монополістів, ціни на продукцію яких регулює держава) та в деяких інших випадках.

Юридичною підставою застосування конфіскації є лише закон. Фактичні підстави - протиправна поведінка, а в разі здійснення угоди, укладеної з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, ще й вина (прямий умисел).

Пункт 3 частини 1 коментованої статті закріплює можливість внесення змін до договору в односторонньому порядку. За загальним правилом, для внесення змін до договору необхідне волевиявлення обох сторін. Оскільки сторони в договорі передбачили можливість застосування такого виду оперативно-господарських санкцій, як встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань, вважається, що таким чином вони дали свою згоду на її застосування.

Якщо сторони передбачили такий вид оперативно-господарських санкцій, як відмову від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушила зобов'язання, то при застосуванні вказаної санкції необхідно повідомити іншу сторону.

2. Норма ч. 2 фіксує, що обов'язки у господарських відносинах можуть бути порушені обома сторонами. Особливістю даної статті є те, що і кредитор, і боржник у разі невиконання другою стороною зобов'язання у визначені договором строки або в разі виконання його неналежним чином набувають права відмовитися від своїх обов'язків чи відстрочити їх виконання. При цьому сторона не несе відповідальності за свої дії.

Перелік санкцій не є вичерпним, тому сторони можуть передбачити у договорі інші оперативно-господарські санкції.

Стаття 237. Підстави та порядок застосування оперативно-господарських санкцій 

1. Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання.

2. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

3. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

Коментар:

1. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, за наявності виключно факту його порушення, без з'ясування причин і умов такого порушення, тобто незалежно від вини, в односторонньому порядку, без пред'явлення претензії та передачі спору на вирішення до суду, оскільки сторони дали згоду на їх застосування до недобросовісної сторони.

2. Враховуючи те, що оперативно-господарські санкції мають виключно договірний характер, порядок їх застосування також має бути визначений договором.

Частина 2 коментованої статті надає право зацікавленій стороні (боржнику) у випадку незгоди із застосуванням оперативно-господарських санкцій звернутися до суду з заявою про відміну таких санкцій і про відшкодування збитків, заподіяних їх застосуванням. Позов сторони має ґрунтуватися на відсутності наявного правопорушення, тобто самого факту порушення зобов'язань. Саме в цьому зв'язку в господарських договорах необхідно чітко визначити ознаки, за якими потерпіла сторона встановить настання події правопорушення і яким чином це фіксується, що особливо актуально в договорах на виконання робіт чи надання послуг.

3. Частина 3 коментованої статті визначає можливість одночасного застосування оперативно-господарських санкцій, штрафних санкцій та відшкодування збитків, незалежно від того, що всі перелічені заходи впливу об'єднані спільними родовими ознаками. Така позиція законодавця обумовлена тим, що вони спрямовані на попередження різних видів правопорушень у сфері господарської діяльності.

Стаття 238. Застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання 

1. За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

2. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Коментар:

Адміністративно-господарські санкції застосовуються до суб'єктів господарювання, які порушили встановлені законодавством правила ведення господарської діяльності.

Підставою застосування даного виду санкцій є адміністративно-господарське правопорушення - винне, протиправне невиконання чи неналежне виконання суб'єктом господарювання своїх зобов'язань, передбачених чинним законодавством, що порушує права інших суб'єктів господарювання.

Характерними ознаками адміністративно-господарських санкцій, які відрізняють їх від інших заходів правового впливу, є:

- відповідно до ч. 1 ст. 238 ГК України вони можуть бути застосовані уповноваженими державними органами або органами місцевого самоврядування. Даний вид санкцій не може застосовуватися суб'єктами, які не мають владних повноважень;

- адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані лише у разі порушення суб'єктом господарювання правил здійснення господарської діяльності, встановлених законодавчими актами;

- ці санкції встановлюються виключно законами України.

Адміністративно-господарські санкції можна поділити на групи за наступними критеріями:

1) залежно від органу, уповноваженого застосовувати адміністративно господарські санкції, вони поділяються на такі, що можуть застосовуватись:

- державними органами (судом; Державною податковою інспекцією, Антимонопольним комітетом України; Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України, Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, Національним банком України тощо);

- органами місцевого самоврядування (сільськими, селищними, міськими радами);

2) залежно від змісту ці санкції поділяються на:

- адміністративно-господарські санкції майнового характеру (вилучення прибутку (доходу), адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів);

- адміністративно-господарські санкції немайнового характеру (зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання, застосування антидемпінгових заходів, припинення експортно-імпортних операцій, застосування індивідуального режиму ліцензування, зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності, обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання, скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання);