7. Частина 7 статті, що коментується, закріплює два важливих принципи, які забезпечують належне виконання зобов'язань:

- по-перше, неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом;

- по-друге, неприпустимість відмови від виконання або відстрочки виконання з мотиву, що зобов'язання іншої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У цьому сенсі важливо зауважити, що господарське законодавство, на відміну від цивільного, не допускає можливості односторонньої відмови від виконання зобов'язань навіть з підстав, передбачених у договорі. Лише закон як нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу, може встановити випадки правомірної односторонньої відмови сторони від виконання зобов'язання.

Прикладом такої правомірної відмови від виконання зобов'язання може слугувати право покупця відмовитися від договору купівлі-продажу (ч. 1 ст. 665, ч. 2 ст. 666, ч. 2 ст. 678, ч. 2 ст. 684 ЦК); право наймача відмовитися від договору найму (п. 2 ч. 1 ст. 766 ЦК) або таке ж відповідне право наймодавця (ст. 782 ЦК); право замовника відмовитися від договору підряду (ч. 4 ст. 844, ст. 849, ч. 3 ст. 858, ч. 2 ст. 867 ЦК); право підрядника відмовитися від договору підряду (ст. 848, ч. 2 ст. 878, ч. 3 ст. 879 ЦК); право односторонньої відмови сторін від договору про надання послуг (ст. 907 ЦК); право клієнта або експедитора відмовитися від договору транспортного експедирування (ст. 935 ЦК), право страховика відмовитися від договору страхування (ст. 997 ЦК); право довірителя або повіреного відмовитися від договору доручення (ст. 1008 ЦК); право комітента або комісіонера відмовитися від договору комісії (ст. 1025, 1026 ЦК) тощо.

Частина 7 статті, що коментується, забороняє також відмову від виконання або відстрочку виконання з мотиву, що зобов'язання іншої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Указане положення витікає з суті комерційної господарської діяльності, яка здійснюється її суб'єктами на власний ризик, а тому невиконання або неналежне виконання тим чи іншим суб'єктом своїх зобов'язань за одним договором не повинно впливати на виконавчу дисципліну за іншим зобов'язанням, що суперечило б принципу належного виконання зобов'язання.

Указане положення найбільше стосується випадків, коли в силу вимог ч. 1 ст. 194 ГК України виконання господарського зобов'язання покладається в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні, але з якою боржник пов'язаний адміністративною підлеглістю або відповідним договором, оскільки у будь-якому разі перед управненою особою відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання нестиме сторона за договором, з якого воно виникло. Так, наприклад, підрядник, залучаючи до виконання договору субпідрядників, особисто відповідає перед замовником за результати їх роботи. При цьому він не має права відмовитися від виконання своїх зобов'язань перед замовником або відстрочити їх виконання з мотивів, що субпідрядники не виконують або виконують неналежним чином свої обов'язки в рамках укладених з ними субпідрядних договорів.

Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор, якщо цього вимагає боржник, повинен видати останньому інше письмове підтвердження про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. Таким підтвердженням може слугувати розписка, акт приймання-передачі майна, виконаних робіт, наданих послуг тощо.

У разі необхідності боржникові можуть бути повернуті всі боргові документи, які він видав кредиторові, а в разі неможливості їх повернення кредитор повинен вказати про це у своєму підтвердженні або розписці. У разі відмови кредитора повернути борговий документ, видати розписку на підтвердження виконання зобов'язання боржник має право затримати виконання, а кредитор у цьому разі вважається як такий, що прострочив його прийняття. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання зобов'язання. Цей факт свідчить про припинення останнього, оскільки сторони вчинили дії, що складали предмет виконання зобов'язання.

Стаття 194. Виконання господарського зобов'язання третьою особою

1. Виконання господарського зобов'язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.

2. Неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 193 цього Кодексу.

Коментар:

1. Однією з умов належного виконання зобов'язання є проведення його належним боржником і належному кредиторові. За загальним правилом зобов'язання має бути виконане кредиторові боржником особисто. Але у випадках, встановлених законом або господарським договором, та коли це випливає зі звичаїв ділового обороту чи суті зобов'язання, суб'єкти зобов'язання та суб'єкти його виконання можуть не збігатися, оскільки відповідно до коментованої статті та ст. 528 ЦК України виконання зобов'язання може бути покладено боржником на іншу особу. В такому випадку кредитор (управнена сторона) зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою, яка виступає безпосереднім виконавцем. Така третя особа не стає стороною в зобов'язанні, оскільки вона по відношенню до кредитора виконує тільки фактичні дії, і саме боржник, не вибуваючи із зобов'язання, відповідає перед кредитором за виконання так, якби виконання здійснювалося ним особисто. Таким чином, боржник відповідає перед кредитором за дії третьої особи, яка повинна бути обізнана про умови і зміст зобов'язання, що їй належить виконати.

В юридичній літературі покладення боржником обов'язку виконання зобов'язання на іншу особу отримало назву передоручення виконання, а можливість виконання боржником зобов'язання як кредиторові, так і особі, прямо вказаній кредитором, називається переадресацією виконання.

Як при передорученні, так і при переадресації виконання кожна зі сторін зобов'язання має право вимагати доказів того, що воно виконується належним боржником або приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

2. Частина 2 коментованої статті містить правило, згідно із яким сторони зобов'язання не звільняються від обов'язку реального виконання зобов'язання при неналежному його виконанні третьою особою. Це означає, що у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язання третьою особою, яка виступає безпосереднім виконавцем, боржник у зобов'язанні повинен особисто вчинити дії, які є об'єктом відповідного правовідношення.

Винятки з цього правила можуть бути передбачені законом або договором, а також мають місце у разі відмови управненої сторони від прийняття виконання зобов'язання (див. коментар до ч. 3 ст. 193 ГК України).

Стаття 195. Передача (делегування) прав у господарських зобов'язаннях

1. Управнений суб'єкт господарського зобов'язання, якщо інше не передбачено законом, може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передачу (делегування) таких прав може бути зумовлено певним строком.

2. Акт передачі прав вважається чинним з дня одержання повідомлення про це зобов'язаною стороною, а акт делегування господарсько-управлінських повноважень іншому суб'єкту - з дня офіційного опублікування цього акта.

3. Передача (делегування) прав тягне за собою обов'язок суб'єкта, який одержав у результаті такої передачі (делегування) додаткові повноваження, вирішувати відповідне до цих повноважень коло господарських питань та нести відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються.

Коментар:

1. Стаття, що коментується, закріплює загальне положення щодо можливості передачі управненим суб'єктом господарського зобов'язання іншій стороні, за її згодою, належних йому за законом, статутом чи договором прав на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 р. управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст. 4 вищевказаного Закону суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління); органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури); юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави (далі - уповноважені особи); Національна академія наук України, галузеві академії наук. Законом також визначені об'єкти управління державної власності, особливості обмеження щодо управління ними, порядок здійснення контролю за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності, за використанням державного майна тощо.

Відповідно ж до положень ГК встановлено, що передача таких прав може бути обмежена певним терміном (строком).

2. Частина 2 статті, що коментується, регулює порядок набрання чинності актом передачі права, який вступає в дію з дня отримання повідомлення про це зобов'язаною стороною. При цьому акт делегування господарсько-управлінських повноважень іншому суб'єкту набирає чинності з дня офіційного опублікування цього акта.

3. Частина 3 статті, що коментується, містить загальне положення, згідно з яким передача (делегування) прав тягне за собою не тільки обов'язок суб'єкта, який одержав у результаті такої передачі (делегування) додаткові повноваження, вирішувати відповідне до цих повноважень коло господарських питань, але й покладає на нього відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 р. за невиконання вимог законів України та інших нормативно-правових актів з питань управління об'єктами державної власності до винних осіб застосовуються заходи адміністративної, дисциплінарної, цивільно-правової та кримінальної відповідальності згідно із законом.

Стаття 196. Виконання господарських зобов'язань, у яких беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів

1. У разі якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням.

2. У разі якщо це передбачено законодавством або договором, зобов'язання повинно виконуватися солідарно. При солідарному виконанні господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено законом.

Коментар:

1. Коли суб'єктами зобов'язання є тільки дві особи, то одна з них, яка є кредитором, може вимагати виконання зобов'язання у повному обсязі тільки від тієї особи, яка виступає як боржник. Однак сторони в зобов'язанні (кредитор та/або боржник) можуть бути представлені і декількома особами. У таких випадках йдеться про множинність осіб у зобов'язанні, яка може мати місце як на одній стороні, так і на кожній із сторін зобов'язання. Залежно від цього розрізняють активну, пасивну і змішану множинність осіб у зобов'язанні.

Активна множинність має місце у випадку, якщо на стороні кредитора бере участь декілька осіб при одному боржнику, які мають право вимагати від боржника здійснення дії, передбаченої зобов'язанням.

Якщо множинність осіб існує на стороні боржника, а на стороні кредитора бере участь тільки одна особа, має місце пасивна множинність. У цьому випадку кредитор має право вимагати виконання від усіх співборжників, що беруть участь у зобов'язанні.

При участі в зобов'язанні одночасно декількох боржників і кредиторів має місце змішана множинність, яка може виникати як при множинності учасників на одній стороні у взаємних зобов'язаннях, так і за участю декількох кредиторів та боржників в односторонніх зобов'язаннях.

Залежно від обсягу прав та обов'язків розрізняють часткові, солідарні та субсидіарні зобов'язання.

У частині 1 коментованої статті закріплений порядок виконання часткових зобов'язань із множинністю осіб. Згідно з цим порядком у разі якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням.

Дещо інше загальне правило закріплено в ст. 540 ЦК України, яка також присвячена виконанню часткового обов'язку при множинності осіб у зобов'язанні. Відповідно до вказаної норми, якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Отже, якщо самим господарським зобов'язанням не визначено обсяг прав та обов'язків сторін у зобов'язанні, вважається, що його сторони, за загальним правилом, наділені ними в рівних частках.