Висновки

1. Суспільство – це політичний організм, системоутворюючими складовими якого є: а) держава в сукупності всіх її владних інституцій; б) її головні суб’єкти, серед яких політичні партії та громадські організації з відповідними інститутами; в) сформований на їх основі інтегральний тип владних відносин, що проявляються як певний рівень політичної свідомості та політичної культури, властивий всім членам суспільства.

2. Держава, будучи ядром політичної системи суспільства, складає основу політичної влади. Інакше кажучи, вона виникає як орган управління, підпорядкований у своїх діях цілі задоволення основних життєвих потреб людини. Держава є головним інститутом організації політичної влади в суспі­льстві, виникаючи як найбільш ефективний механізм стримування природ­ної агресивності людей і народностей.

3. Головними функціями держави є нормативно-впорядкувальна, управлінська та регулятивно-правова. Природні засади людського буття роблять її вічним супу­тником людської історії, постійним атрибутом, що завдяки цьому має статус божественності. Ось чому зрілість народу визначається тим, настільки потужним є його бажання мати власну державу. Бездержавні на­роди приречені історією на зникнення.

4. Для утвердження демократичного типу держави важливо, щоб державні керманичі, які входять до основних гілок влади, як і державні службовці всіх рівнів, мали високий рівень політичної культури, який би максимально стримував їх антидержавні егоцентричні схильності, в першу чергу корупційні діяння.

5. Критерієм реального існування правової держави можна вважати те, настільки широко розповсюджена в ній практика юридичного захисту населення, настільки регулярно й усвідомлено, перш ніж здійснити будь-яку соціальну дію як взаємодію, громадянин звертається за консультацією до органів правової консультації та контролю. Правова держава функціонує на основі сформованого громадянського суспільства, коли її органи функціонують як його органічне продовження.

6. Соціальна держава є наслідком ефективного функціонування політичної системи суспільства, коли всі дії спрямовані у своїх цілях на забезпечення кожно­му громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, участі в управлінні виробництвом, в ідеалі — приблизно однакових життєвих шансів і можливостей для самореалізації.

7. Політична влада передбачає собою спосіб організації сумісного життя людей, який засобами застосування державно-інституціональних і громадсько-самодіяльних форм впливу на їх свідомість перетворює сумісно-просторовий спосіб їх взаємодії на суспільний, в основі якого пізнавально-духовні за змістом відносини. Людина, живучи в суспільстві як політична істота, зобов’язує себе саму до розуміння сутності політичного та уміння у відносинах з іншими людьми діяти адекватно до її змісту.

8. Влада неосвіченої й необізнаної в сутності управління більшості мало чим відрізняється від влади тиранічної, деспотичної, врешті, монархічної, заснованої на спільній і єдиній свавільній афективній народній волі. Кращою завжди є та влада, яка спирається на розумно-вольову моністичну дію, яку можна назвати монархічною в тому сенсі, що вона реалізує принцип правової рівності громадян перед законом.

9. Головним напрямком демократизації політичних режимів як зовнішньої форми прояву існуючої в суспільстві політичної системи є якісне підвищення політичної свідомості основних суб’єктів політичного життя. Воно полягає в тому, щоб розуміння сутності політичної свідомості перетворити в уміння керуватись нею у щоденній політиці як мистецтві управління всією сукупністю потреб та інтересів, які вимагають такого ж щоденного вирішення на користь кожної людини, кожного громадянина держави.

10. Процес демократизації має лежати на шляху пошуку механізмів формування суспільної свідомості як політико-правової у своїх мотиваційно-спонукальних чинниках. Це означає, що вся система гуманітарної освіти, починаючи з дошкільної й закінчуючи вищою, повинна підпорядковуватись формуванню у кожної людини адекватного розуміння сутності зазначеної свідомості та практичних умінь і навичок застосування її змістовних характеристик. Формуючи державницький політичний умонастрій у громадян, важливо формувати свідомість, так би мовити, знизу, від первинної політичної спільноти, якою є сім’я.

11. Людина в якості громадянина, з одного боку, стає суб’єктом республіканського державного устрою в духовному просторі своєї душі, з іншого – створює громадянський тип суспільства в кожній соціальній структурі як водночас структурі політичній, підпорядкованій волі всіх її рівноправних членів. Тому демократизація політичного режиму найбільшою мірою реалізується на шляху створення сприятливих умов для дії механізмів місцевого самоврядування.

12. Якщо рівень політичної свідомості суспільства дозволяє виділити з себе певну категорію людей, здатних адекватно зрозуміти сутнісні виміри буття людини, то вони неодмінно об’єднуються в певні структури, метою діяльності яких є вплив на прийняття управлінських рішень. Але не силовими методами, не примусом в різних його формах, якоюсь мірою дозволених для державних інститутів, а проведенням просвітницької діяльності.