Втома м'язів

Зменшення або повне припинення працездатності м'яза називається втомою. При втомі знижується збудливість м'я­за, його лабільність. У результаті цього збільшується ла­тентний період, подовжується час скорочення з одночасним зменшенням його амплітуди. Для пояснення механізму вто­ми висунуто декілька теорій.

Згідно з теорією І. Щіффа, втома є виснаженням енерге­тичних запасів м'язової тканини. Біохімічними досліджен­нями не підтверджується теорія виснаження. М'яз, що втра­тив працездатність, містить значну кількість глікогену.

, Теорія отруєння, розвинута Є. Пфлюгером, пояснює вто­му нагромадженням великої кількості продуктів обміну, зокрема молочної кислоти.

Згадані теорії розкривають природу втоми поверхово, однобічно, не' враховуючи стану всього організму, в якому втома тісно пов'язана з нервовою системою, залозами внут­рішньої секреції, з діяльністю органів кровообігу, дихання чи виділення.

В організмі з численними ланками рефлекторної дуги втома спочатку виникає в нервових центрах головного і спинного мозку, а також у міоневральному апараті.

Ще М. Є. Введенський у дослідах на нервово-м'язовому препараті довів, що при непрямому подразненні м'яза вто­ма настає значно швидше, ніж при прямому.

Беручи до уваги високу працездатність нерва, М. Є. Вве­денський дійшов висновку, що втома спочатку розвиваєть­ся у місцях зниженої лабільності — синапсах.

Центральна нервова система постійно впливає на м'яз, який працює. По моторних нервах до м'яза надходять ім­пульси, викликаючи його скорочення, завдяки чому відбу­ваються складні хімічні процеси, що завершуються окислен--ням залишкових продуктів обміну речовин.

Через симпатичні нервові волокна здійснюється регуля­ція процесу харчування, підвищення скоротливої функції м'яза.

Подразнення симпатичного нерва втомленого м'яза по­силює його працездатність (Гінецинський О. Г., 1923). Ана­логічні явища спостерігаються при підшкірному введенні адреналіну. Водночас центральна нервова система також відчуває на собі вплив працюючого м'яза. Заслуговують на увагу дослідження І. М. Сєченова. Застосовуючи ергограф, він довів, що відновлення працездатності стомлених м'язів руки значно швидше відбувається не під час відпочинку, а в процесі роботи другої руки, яка до цього часу не працювала; Пояснюється це потоком аферентних імпульсів від рецепторів працюючого м'яза, що підвищують тонус нер­вових центрів.

Крім того, під час роботи утворюються специфічні про­дукти обміну, які у відповідній концентрації гуморальне стимулюють вплив на центральну нервову систему.

У розвитку втоми особливе місце відводиться корі ве­ликих півкуль та ретикулярній формації. Нерідко можна спостерігати, як стомлена тварина після виснажливого ро­бочого дня швидко, іноді і легкою риссю повертається у сті­йло. Отже, завдяки емоційному збудженню клітини кори великих півкуль через підкіркові утворення та стовбурову частину головного мозку виявляють істотний вплив на про­цеси обміну у стомлених органах.

Працездатність м'язів залежить здебільшого від над­ходження кисню, що окислює молочну кислоту та інші про­дукти метаболізму. В умовах інтенсивної м'язової роботи розвивається кисневе голодування, що знижує функцію нервової системи і є основною причиною стомлення. На не­стачу кисню організм реагує посиленням кровообігу і ди­хання до повного закінчення процесів відновлення.

Отже, стомлення слід розглядати як складний фізіоло­гічний процес, пов'язаний, насамперед, з порушенням ре­гуляторних взаємовідносин між центральною нервовою системою, особливо корою великих півкуль, та ефекторною частиною рефлекторної дуги.