30. Суспільно-політичні рухи на західноукраїнських землях 2 пол. 18ст. Моквофіли, народовці,радикали.

Фактична передача влади в Галичині полякам попервах настільки паралізувала енергію активних членів українського руху,що вони або зовсім усунулися від громадської роботи,або почали звертати свої погляди в бік Москви,сподіваючись на її підтримку. До цього вдалася, головним чином, більшість галицького духовенства та старшого покоління інтелігенції — Д. Зубрицький, Б. Дідицький, А. Добрянський та ін. Водночас вони не відмовлялися від лояльності стосовно Австро-Угорщини. Так у Галичині зародилося москвофільство.Хоча москвофіли були за походженням українцями, вони виступали проти української мови, силкуючись писати ламаною російською. Так само вони заперечували існування окремого українського народу, пропагуючи ідею "єдиної, неподільної російської народності" від Карпат до Камчатки.

Усупереч москвофільським тенденціям нова генерація інтелігенції — В. Шашкевич, Ф. Заревич, К. Климкович, Д. Танячкевич та ін. — напр. 1861 — на поч. 1862 р. заснувала народовську течію. Народовці виступали за єдність українських земель, створення єдиної літературної мови, обстоювали ідею окремішності українського народу. Водночас вони залишалися лояльними до австрійської влади. Поступово народовський напрям перетворюється на найвпливовішу силу укр. національного руху. Прагнучи поєднати вияви нац. самосвідомості з реальними інтересами народних мас,народовці започатковують й очолюють низку укр. культурно-просвітницьких, господарських та політичних організацій. Зокрема,важливою подією суспільно-політичного життя Галичини стало створення в 1868 р. культурно-освітнього товариства "Просвіта", яке впродовж кількох десятиліть відігравало провідну роль у громадському та політичному житті Галичини. "Просвіта" через друковані видання, читальні, самоосвітні, театральні, вокально-хореографічні, музично-інструментальні гуртки несла в широкі народні маси і культуру, і знання, і національну свідомість. За прикладом галичан буковинські народовці 1869 р. створили культурно-освітнє товариство "Руська бесіда".

Першою українською політичною партією була створена у Львові в жовтні 1890р. Русько-українська радикальна партія (РУРП). Із самого початку в її середовищі існували ідейні суперечності між "старими" і "молодими" радикалами з приводу характеру партії. Перші, репрезентовані І. Франком, М. Пав-ликом, О. Терлецьким, були прихильниками ідей М. Драгоманова, який, висуваючи програму федералізації Російської та Австро-У горської імперій, фактично заперечував потребу творення самостійної української держави. Другі — В. Будзиновський, Ю. Бачинський, М. Ганкевич та ін. виступали за негайне введення в програму партії вимоги створення власної національної держави. Після кількарічних суперечок перемогла "молодь". Наприкін. 1896 р. ідея політичної самостійності України врешті-решт була внесена в програму РУРП.Отже, вперше в історії українського руху постулат політичної самостійності України було включено в програму окремої партії. Але для того, щоб його реалізувати, потрібна була тривала й копітка праця. Розуміючи це, І. Франко з 1896 р. послідовно й цілеспрямовано розробляє у своїх працях програму національного будівництва. Наприкін. XIX ст. РУРП зазнала кризи, зумовленої політичною диференціацією в її лавах. У результаті в 1899 р. з'явилося ще 2 партії: національно-демократична та соціал-демократична.

№43 державотворчі процеси на тер. зах.укр земл.

ЗУР та ЗУНР

18 жовтня 1918 р. у Львові українські діячі( парламентарі та представники від політичних партій) утворили Українську національну раду.  1 листопада 1918 р. українські війська зайняли Львів.  9 листопада 1918 р. було сформовано уряд -  Державний Секретаріат на чолі з Левицьким. 13 листопада 1918 р. було проголошено ЗУНР з Петрушевичем. 14 квітня 1919 р. було ухвалено земельний закон (ліквідація великого землеволод.) 1 грудня 1918 р. у Фастові уряд ЗУНР і Директорія уклали попередній договір про об'єднання УНР і ЗУНР.  22 січня 1919 р. у Києві було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР. У листопаді 1918 р. утворилося кілька організацій:Рада рутенів Мад'ярії, з орієнтацією на Угорщину; Карпато - руська центральна рада та Американська народна рада русинів, з орієнтацією на Чехословаччину; Мармароська народна рада, з орієнтацією на УНР і ЗУНР.

№44 Історичне значення , причини поразки та уроки національно-демократичної революції (1917-1921рр.)

українська національно – демократична революція 1917–1920 рр. має велике історичне значення:  – у ході революції український народ створив власну державу і декілька років підтримував її існування; – героїчна боротьба українського народу 1917–1920 рр. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців. Без цієї боротьби було б неможливим проголошення державної незалежності в 1991 р.

Основні причини поразки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.: – низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок, слабка соціальна база визвольного руху;  – очолила національну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Інтелігенція була малочисельною, а селяни – політично несвідомими, неосвіченими, неорганізованими, розпорошеними і піддались на лозунги більшовиків;  – робітники, підприємці, поміщики в більшості своїй не підтримали ідею незалежності України; – відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім’я загальнонаціональних інтересів

– несприятлива міжнародна ситуація. Боротьбу проти українського визвольного руху вели набагато сильніші зовнішні вороги: в Наддніпрянській Україні – радянська Росія, біло-гвардійці, війська Антанти; в Західній Україні – Польща, яку підтримувала Антанта. історичні уроки української революції: – необхідність опору на власний народ, а не на іноземну допомогу; – оперативне розв’язання невідкладних соціально-економічних завдань, турбота про забезпечення добробуту народу, що забезпечує підтримку революції; – створення власної регулярної армії для захисту національної держави і розбудову владних структур не лише в центрі, а й на місцях; – чіткість програмних завдань розбудови національної держави; – наступальність агітаційно-пропагандистської роботи в масах; – забезпечення єдності в керівництві і в суспільстві загалом; – турбота про забезпечення зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних інтересів держави.

№45 процес становлення та утвердження радянської влади у Надніпрянській Україні 1917 1921 рр

Юридичне оформлення радянської державності на теренах України відбулося 10 березня 1919 р., коли III Всеукраїнський з’їзд рад у Харкові прийняв першу Конституцію Української Соціалістичної радянської Республіки, розроблену на основі конституційної моделі більшовицької Росії.  У другій полвині 1919 р. у зв’язку із захопленням України військами Денікіна, УРСР тимчасово припинила своє існування.    Наприкінці 1919 року Червона Армія розгромила білогвардійські війська Денікіна, звільнивши від них територію України. Створений 11 грудня в Москві надзвичайний орган влади – Всеукраїнський революційний комітет, в міру звільнення української території, призначав ревкоми в губерніях, повітах і містах. На початку 1920 р. радянську владу на Україні було відновлено.    Проте загрозу для неї складали ще два ворожі вогнища:  – перше – в Криму, де була сконцентрована 150 тис. білогвардійська армія генерала Врангеля, який у квітні 1920 р. заступив на посту головнокомандувача збройними силами Півдня Росії А. Денікіна; –друге – з боку Речі Посполитої. Між урядами УНР (С. Петлюра) і Польщі (Ю. Пілсудський) у квітні цього ж року було укладено Варшавський договір, який передбачав спільну боротьбу проти радянської влади на Україні і відновлення УНР на чолі з Головним отаманом С. Петлюрою .

І лише після розгрому польсько-петлюрівських військ і заключення між Росією і Польщею в жовтні 1920 р. перемир’я  (18 березня 1921 р. було підписано Ризький мир між Польщею, Російською Федерацією і Радянською Україною) та очищення впродовж червня-листопада 1920 р. українських земель (у т. ч. і Криму) від врангелівських військ, радянська влада остаточно укріпилася на всій території України, окрім західноукраїнських земель. Західна Україна увійшла до складу Польщі

Універсали:

23червня 1917р.- Декларував проголошення автономії України у складі Росії; визначав, що головним джерелом влади в країні є український народ.

16липня1917р.-  Проголошував, що остаточно форму автономії України буде вирішеноУстановчими зборами Росії.

20листопада 1917р.- Проголосив Українську Народну Республіку: Україна не відокремлювалася повністю від Росії, але вся влада належала тільки Центральній Раді та Генеральному Секретаріату.

22січня 1918р.- Декларував незалежність України. УНР проголошувалася «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу».