52. Політика українізації (20-30рр. XXст), наслідки

Суть українізації

Українізація - це політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні у 20-ті рр. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу:

висування українців на керівні посади;

- запровадження української мови в державні та культурні установи, пресу, навчальні заклади;

- розвиток національної за формою й радянської за змістом культури;

- створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.

Більшовики змушені були піти на проведення цієї політики, оскільки перебували під впливом національно-визвольної боротьби українців 1917-1920 рр. і прагнули забезпечити собі підтримку всього населення України.

Українізація здійснювалася в певних, дозволених центром рамках.

Наслідки українізації

20-ті рр. стали періодом подальшого національного відродження.

У1930 р. чисельність шкіл з українською мовою навчання становила 85%, на українську мову було переведено 75% діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90% газет і більше половини книжок і журналів. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54%.

Українізація сприяла залученню до радянського культурного будівництва української інтелігенції. З еміграції повернулися деякі відомі діячі, зокрема М.С.Грушевський.

Відбувався бурхливий розвиток української культури: в республіці видавалося понад 20 літературно-художніх альманахів і збірників, 55 журналів, виникли багаточисельні літературно-художні об'єднання, працювало 45 професійних театрів і т.д.

Причини згортання українізації

Українізація почала виходити за дозволені центром рамки;

o вона охопила все суспільно-культурне життя республіки;

o зростав прошарок української інтелігенції, якій режим Сталіна не довіряв і бачив у ній ідейного конкурента партії;

- українізація сприяла зростанню національної свідомості українців, стимулювала націонал-комуністичні настрої. 

55 Приєднання зах укр земель до урср позитивні і негативні наслідки

До позитивних змін і наслідків можна віднести розвиток і модернізацію економічного потенціалу регіону, зокрема: − було здійснено реконструкцію старих заводів і фабрик, відбудовано і споруджено понад 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств. Обсяг валової продукції за післявоєнну п'ятирічку зріс у 3,2 раза; − тут спостерігаються значно вищі, ніж у східних областях УРСР, темпи промислового розвитку (більше ніж у 2 рази); − відбулися якісні зміни у традиційних галузях господарства західноукраїнських областей; − переробка лісової сировини і розвиток місцевих галузей – деревообробної, паперової, хімічної, поява нових галузей про-мисловості: машинобудівної, приладобудівної, легкої та ін.; − відкриття і розробка в регіоні значних родовищ корисних копалин не тільки республіканського, а й союзного значення. Проте, все це супроводжувалось негативними факторами і наслідками: − тут повторилась сталінська модель індустріалізації: відста-вання легкої, харчової галузей промисловості, домінування валових, кількісних показників, відсутність закінченого техно-логічного циклу, повна залежність від союзного центру і т. д.; − саме в 40-50-ті роки часто нераціонально вичерпувались природні багатства краю, особливо ліс і нафта; − порушено давні традиції землеробського господарства краю, непродумано, волюнтаристськи, штучно здійснювалась індустріалізація; − матеріальна допомога, яка надавалась зі Сходу, виконувала дві функції: з одного боку, це дійсно було джерело відбудови і піднесення господарства, а з другого боку, це робилося з метою насадження і утвердження радянської системи в усіх сферах життя, асиміляції, русифікації і перевиховання населення; − з 1944 року відновлено процес примусової форсованої колективізації, яка супроводжувалась насильством, терором, масовими репресіями, депортаціями населення краю. Отже, як і в довоєнні роки, радянська влада в західноукраїнських землях утверджувалась, в основному, командно-адміністративними методами, без відповідного врахування історичних, природних, духовних традицій, без достатньої опори на місцеві кадри, корінне населення.