20. Програма б.Хмельницького, щодо побудови укр.Держави на основі ідеї укр соборності. Ознаки укр.Козац.Держави

У 1648—1657 рр., тобто в ході визвольної війни, відбувався процес державотворення, викликаний всенародним прагненням до звільнення як від національного, так і соціального гноблення. На визволеній території були ліквідовані органи управління Речі Посполитої, велике землеволодіння і кріпацтво. В надзвичайно складних умовах, які вимагали постійної готовності продовжувати боротьбу, проходило формування нових органів влади Української держави, яка розміщувалась на Лівобережній Україні і почала називатися Гетьманщиною.

Вищим органом державної влади була Військова або Народна рада. Вона вирішувала найважливіші питання: про відношення з сусідніми державами та народами, про війну і мир, обирала гетьмана і Генеральний уряд. Військова рада складалась із козацької старшини і «всього війська Запорозького». Для участі в раді достатньо було проживати на території України. Право голосу мали всі повнолітні чоловіки, а жінки, євреї та цигани були його позбавлені. З точки зору нашого сучасника це може здаватись недоліком, але у порівнянні з іншими країнами того часу існуюча система була найдемократичнішою. Військова рада обирала гетьмана. Він був наділений великими правами, керував роботою Військової ради, очолював збройні сили, підбирав і рекомендував на обрання місцевих керівників. Фактично гетьман зосереджував у своїх руках військову, виконавчу, законодавчу і судову владу. Крім тога гетьман видавав свої розпорядження-універсали, які мали силу закону, підписував міжнародні угоди, розпоряджався фінансами, роздавав землі.

Основним адміністративно-територіальним органом управління був полк.-Він іменувався за назвою головного міста. Полки не були однаковими ні за територією, ні за чисельністю.

Полковник був не лише воєначальником, а й адміністратором Міста мали свої органи управління, але лише незначна їх кількість зберегла самоуправління, більшість знаходились в залежності від козацької адміністрації.

Отже гетьман уперше в історії української суспільно-політичної думки сформулював основні принципи національної державної ідеї. Було сформульовано положення про соборність Української держави. Було чітко засвідчено право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання. В реалізації задуманого Б. Хмельницький убачав відтоді основну мету своєї. Було також висловлено ідею незалежності утвореної держави від польського короля і утворена Українська держава розглядалась як спадкоємиця Київської Русі.

21. Боротьба за збереження козацької держ. Гетьманів ліво і право бережної Укр. У добу руїни 60-80 р. 17ст

Слободищенський трактат, який став початком розколу України за територіальною ознакою, водночас відкрив новий етап боротьби за гетьманську владу. Особливість цього етапу полягала в тому, що предметом бажань старшини одночасно стали дві булави. Лівобережжя, яке перебувало під патронатом Москви, дедалі більше відокремлюється та відмежовується від Правобережжя.

На «Чорній раді» у Ніжині 1663 р гетьманом було обрано Брюховецького.

На початку 60-х років XVII ст. загострилася боротьба за владу і на Правобережжі. Після того як у 1663 р. Ю. Хмельницький склав гетьманські повноваження, козацька рада у Чигирині проголошує гетьманом Правобережжя П. Тетерю.

Фатальний розкол України на Правобережну та Лівобережну поглиблювався. Глибока криза державності викликала бажання у патріотичних сил зупинити цю руйнівну тенденцію, об’єднати українські землі в межах однієї держави та відновити її незалежність. Лідером цих сил став новий правобережний гетьман П. Дорошенко, який прийшов до влади в1665 р.

Андрусівське перемир’я 1667 р. між Польщею та Росією, укладене на 15 років, ставило під загрозу стратегічні об’єднавчі плани гетьмана. Відповідно до його умов територія козацької України поділялася на три частини: Лівобережжя закріплювалося за Росією, Правобережжя — за Польщею, а Запорожжя потрапляло під спільне управління обох країн. Тому українське територіальне питання набуло міжнародного характеру. Намагаючись зміцнити свої внутрішні позиції, П. Дорошенко здійснює кілька реформаційних кроків: починає систематично скликати військову раду, щоб заручитися народною підтримкою, створює постійне наймане військо, так звані сердюцькі полки, забезпечуючи цим незалежність від козацької старшини. На кордоні проводить нову митну лінію, розпочинає випускати власну монету, енергійно заселяє спустошені окраїни Правобережжя.

Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, відчуваючи за спиною підтримку могутньої Турецької держави, П. Дорошенко разом з військом переходить на лівий берег Дніпра і після вбивства козаками І. Брюховецького 1668 р. його проголошено гетьманом усієї України.

Авторитет гетьмана слабшає, він втрачає підтримку мас, оскільки мусив виступати союзником турків та татар, які нещадно плюндрували Україну. Ситуація стає критичною: спроби дійти згоди з Росією та відмовитися від протурецької орієнтації закінчуються безрезультатно, Перебуваючи в безвихідному становищі, П. Дорошенко 1676 р. приймає рішення скласти гетьманські повноваження і здатися Росії.