4

4. Слов’яни – це велика група споріднених за мовою та культурно індоєвропейських народів, які проживають в Центральній та Східній Європі, і частоково в Азії (Північна Азія).

Нестор Літописец. вважав прабатьківщиною слов’ян басейн Дунаю – сучасну Угорщину, звідки потім слов’яни емігрували на землі сучасних південних, східних та західних слов’ян. в українському фольклорі  роль великої ріки, відіграє не Дніпро, а саме Дунай.   Нестора Літописця засновником Дунайської концепції походження слов’ян.Польські та чеські славісти запропонували Вісло-одерську концепцію – найдавнішою прабатьківщиною слов’ян було межиріччя Вісли та Одеру.Радянські історики (Б. Рибаков) запропонували Вісло-Дніпровську або Дніпровсько-Одерську (розширену) концепцію, в якій слов’яни зародилися в мижіріччі Дніпра та Вісли (Одера), причому центром слов’янської прабатьківщини було Придніпров’я.

В часи Середньовіччя популярною була Азійська концепція походження слов’ян, послідовником якої був відомий тюрколог М. Гумільов. Сучасні послідовники цієївважають, що предками слов’ян були або скіфо-сармати або слов’яни прийшли в Європу разом з гуннами.Із IV ст. н.е. на території України між Дністром і Сіверським Дінцем розселилися племена антів, що входили до складу дніпро-дністровської групи черняхівської культури, добре дослідженої на сьогоднішній день (досліджено більше 2 тис. поселень).Провідною галуззю економіки сільське господарство. Поширилося орне землеробство, двопілля, вирощували пшеницю, ячмінь, овес, просо, горох, коноплю, сочевицю. Анти не тільки забезпечили себе хлібом, а й вивозили зерно на зовнішні ринки.У всіх поселеннях знайдено залишки залізо- та бронзоплавильних майстерень.Анти підтримували торговельні зв'язки із сусідами (скіфами, сарматами, готами та ін.), а також із провінціями Римської імперії.Інтенсивний розвиток економіки обумовив розпад общинного господарства, соціальне розшарування, появу нових форм політичної організації.У IV ст. н.е. анти утворили державне об'єднання (Антський союз) зі спадковим вождем, організованим військом та участю населення в політичному житті (віче). Антський союз мав характер військової демократії. Проіснував до VII ст. н.е. і розпався під ударами аварів.Після його розпаду на території України, де розселилися східні слов'яни, утворилися окремі племінні об'єднання, розташування і назви яких відомі з літопису "Повість врем'яних літ": поляни, древляни, сіверяни, тиверці, уличі, волиняни, дуліби, білі хорвати, дреговичі.16 Боротьба запорожців проти татарсько-турецької агресії (15-17ст).Сагайдачний

На межі 15-17ст козаки є впливовою силою не лише у Речі Посполитій, але і на міжнародній арені. Тому вони стали перешкодою татарсько-турецькій агресії на укр. землі. Татари були авторитетними грабіжниками у Європі: це було їх основне заняття, адже скотарство в них було примітивним, а торгівля людьми, особливо у Кафі, була досить прибутковою.Татари по кілька разів на рік нападали на Україну. Спершу козацтво лише відбивало наступи, а вже згодом саме нападало на володіння Туреччини та її васала — Кримського ханства, де визволяло бранців, руйнувало фортеці, захоплювало значну здобич. 1 -сухопутні походи регулярні, 2 – чорноморські експедиції.Кін16поч17 флот зріс і нападав на турецькі фортеці й міста: 1587 штурм Варни,захопили фортецю Усіану. Сагайдачний – зумів поєднати інтереси трьох найдіяльніших частин українського суспільства — козацтва, культурно-освітньої верстви та духовенства; гетьман;всього 60 боїв, усі виграв. 1616 р. козаки під його проводом на Крим: здобули і спалили головний невільничий ринок регіону — Кафу — та визволили полонених.Хотинська війна: У 1621 татари напали, Польща попросила допомогу у козаків під проводом Сагайдачного, за це – привілеї. 9 жовтня:Хотинський мир, що є +для поляків: 1) кордон Польщі з Туреччиною встановлювався по Дністру; 2) турки й татари зобов'язувалися не чинити грабіжницьких походів на територію Речі Посполитої; 3) польський уряд погодився-заборонити козацькі експедиції проти Криму і Туреччини. Козаків Польща обманула і не надала привілеїв.

5. Передумови утворення та теорії походження Київської Русі

Могутність і влада глав племінних княжінь грунтувалися на розгалуженій системі укріплених поселень-градів. Але в них ще не існувало соціальне обособленої потомственої знаті з князем на чоліЛише Володимиру Святославичу в 80-рр. Х ст. удалося приєднати землі племінних княжінь до складу держави. теорії«Норманісти» вважали, що як державність, так і саму назву «Русь» на київські землі принесли варяги — нормани, вихідці зі Скандинавії, які в добу появи Давньоруської централізованої держави вели активну військову, торгову й політичну діяльність. «Антинорманісти» рішуче заперечували проти абсолютизації «варязького фактора» в становленні державності русів і підкреслювали, що слово «Русь» є слов'янського походження і жодним чином не стосується варягів.Творцями норманської теорії були німецькі історики Г. Байер, Г. Міллер та А. Шльоцер, які працювали у другій пол. XVIII ст. в Академії наук у Петербурзі.Антинорманську концепцію започаткував російський вчений М. Ломоносов, який написав німецьким історикам гнівного листа, доводячи провідну роль слов'ян у створенні Київської Русі. Такої ж думки дотримувалися більшість укр іст, зокрема М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій.Сучасна наука, відкидаючи крайнощі обох підходів, визнає, що нормани протягом IX— XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили князівську династію. Однак вони не були засновниками Давньоруської держави. Насправді держава на українських землях почала формуватися задовго до IX ст. як наслідок економічної, політичної та етнокультурної консолідації східного слов'янства. Цей процес був складним та тривалим. Його перші ознаки виявляються ще в Антському об'єднанні (II — поч. VII ст.).Як і норманська теорія походження Київської Русі, не витримала критичної перевірки хозарська гіпотеза американського вченого О. Пріцака, яка виводила давньоруську державність з Хозарського каганату. Насправді Русь і Хозарія становили собою паралельні утворення, що розвивалися в приблизно однакових хронологічних межах. слід зазначити, що її формування було наслідком органічного розвитку східнослов'янських племен, зумовленого низкою соціально-економічних, політичних та зовнішніх чинників.

6. Періодизація історії Київської Русі

882-972 - Формування території та державного устрою Київської Русі (князі Олег, Ігор, Ольга, Святослав) князювання Це період швидкого територіального зростання Русі і поступової консолідації держави.

980-1054 - період розквіту Київської Русі (князі Володимир І Великий, Ярослав І Мудрий) Володимира Великого (985-1015 рр.) Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.)Це період економічного та культурного розквіту Київської держави, досягнення нею вершини політичної могутності.Після смерті Володимира Великого між його синами спалахнула міжусобна боротьба, в якій переміг Ярослав, прозваний у народі Мудрим.Однією з найбільших заслуг Ярослава вважається запровадження на Русі першого збірника законів - "Руської правди".

1054-1132 - період поступово ослаблення Русі (до сина Володимира Мономаха - Мстислава Володимировича) Це період поступового політичного ослаблення Київської Русі.  Вступивши в смугу феодальних міжусобиць, Русь фактично розпалася на окремі князівства. Володимир Мономах зумів тримати удільних князів у покорі, ліквідувати гостроту соціальних суперечностей у суспільстві.

Син Володимира Мономаха - Мстислав - продовжував централістичну політику батька, та після його смерті Русь вступає в смугу роздробленості.

1132-1241 - період феодальної роздробленості Київської Русі.

Кількість князівств, на які розпалася Русь, збільшилася за цей час з 15 до 50.

В князівствах формуються місцеві князівські династії:

Ольжичі, Ростиславичі, Мономаховичі, Мстиславовичі та інші. Це період поліцентризації Київської Русі, який продовжувався до монголо-татарської навали 1237-1241 рр.

Зміна державного устрою не означала, що Київська Русь припинила своє існування, адже: розпад держави відбувався протягом тривалого періоду, і політична єдність Русі втрачалася поступово;зберігалися такі елементи загально-руської держави, як її кордони, єдине законодавство, система церковної організації, спільна боротьба князівств із зовнішнім ворогом; Проте, будь-які спроби припинити міжусобні чвари, відновити єдність Русі, реставрувати самодержавну владу київського князя були невдалими.

10. Які ж причини зумовили роздробленість Київської Русі?

- Відсутність тісних економічних зв'язків за умов панування натурального господарства. Розвиток і піднесення удільних князівств І земель, що сприяло зростанню місцевого сепаратизму і загостренню міжкнязівських взаємин.Посилення ролі боярства, яке ставило місцеві інтереси вище загальнодержавних.Зміна торговельної кон'юнктури. Західна Європа почала торгувати безпосередньо з Близьким Сходом,Роздробленість, що охопила Русь, отримала назву феодальної, оскільки вона була закономірним наслідком еволюції феодальних відносин (розвиток феодального землеволодіння - вотчин, посилення влади удільних князів і бояр).Роздроб кваліфікують також як політичну, бо вона викликала зміни в державному устрої Русі, а саме - децентралізацію системи управління. Київський князь утратив контроль над удільними князівствами, влада в яких зосередилася в руках місцевих князів. Централізована форма державної влади змінилася на поліцентричну.Роздробленість, спричинивши політичне ослаблення Київської Русі, все ж не призвела до занепаду економічного і культурного життя князівств і земель.IV період(1132 - 1237-1241 рр.)Кількість князівств, на які розпалася Русь, збільшилася за цей час з 15 до 50.В князівствах формуються місцеві князівські династії:Ольжичі, Ростиславичі, Мономаховичі, Мстиславовичі та інші. Це період поліцентризації Київської Русі, який продовжувався до монголо-татарської навали 1237-1241 рр. зміна державного устрою не означала, що Київська Русь припинила своє існування, адже:

по-перше, розпад держави відбувався протягом тривалого періоду, і політична єдність Русі втрачалася поступово;по-друге, зберігалися такі елементи загально-руської держави, як її кордони, єдине законодавство, система церковної організації, спільна боротьба князівств із зовнішнім ворогом;по-третє, надзвичайно сильними були об'єднавчі тенденції політичного життя. Князі, змагаючись за політичне лідерство, прагнули до відновлення єдності і консолідації Київської держави.

Проте, будь-які спроби припинити міжусобні чвари, відновити єдність Русі, реставрувати самодержавну владу київського князя були невдалими.