- •Модуль 1. Ц и т о л о г і я
- •Модуль 2. Е м б р і о л о г і я
- •Модуль 3. З а г а л ь н а г і с т о л о г і я. Епітеліальна і сполучна тканина.
- •Модуль 5. С п е ц і а л ь н а г і с т о л о г і я. Нервова система. Серцево-судинна система. Органи кровотворення та імуногенезу. Ендокринна система.
- •Модуль 6. С п е ц і а л ь н а г і с т о л о г і я. Шкіра та її похідні. Апарат травлення.
- •Модуль 7. С п е ц і а л ь н а г і с т о л о г і я. Апарат дихання. Сечо-статева система.
- •6. Лекції з дисципліни “Цитологія, гістологія і ембріологія” (скорочений варіант) Лекція 1. Вступ
- •Лекція 2. Хімічний склад і загальна характеристика еукаріотичних клітин
- •Лекція 3. Будова еукаріотичної клітини
- •Лекція 4. Будова еукаріотичної клітини
- •Лекція 5. Будова еукаріотичної клітини. Репродукція клітини.
- •Життєдіяльність клітини
- •Неклітинні структури організму
- •Лекція 6. Будова статевих клітин
- •Лекція 7. Розвиток статевих клітин. Ранні стадії ембріогенезу
- •Запліднення та його біологічне значення. Запліднення — це процес злиття статевих клітин самця й самиці, в результаті якого утворюється одноклітинний зародок — зигота.
- •Ранні етапи ембріогенезу. Дроблення. Гаструляція
- •Лекція 8. Диференціація зародкових листків і осьових органів. Ембріогенез ланцетника, риб і амфібій
- •У процесі подальшого розвитку зародка настає диференціація зародкових листків і осьових органів, що веде до утворення тканин — гістогенезу і органів — органогенезу (рис. 19).
- •Ембріогенез тварин типу хордових Ембріогенез ланцетника
- •Ембріогенез риб
- •Ембріогенез амфібій
- •Лекція 9. Ембріогенез птахів і ссавців
- •Ембріогенез птахів
- •Стадії ембріогенезу птахів
- •Ембріогенез плацентарних ссавців
- •Плацента
- •Періоди внутрішньоутробного розвитку ссавців
- •Лекція 10. Загальна характеристика тканин. Епітеліальна тканина
- •Тканина. Розвиток, регенерація і класифікація тканин
- •Класифікація епітеліальної тканини
- •Залозистий епітелій. Залози. Секреція
- •Сполучна тканина
- •Сполучна тканина внутрішнього середовища. Кров і лімфа
- •Власне сполучна тканина
- •Сполучна тканина зі спеціальними властивостями
- •Хрящова тканина
- •Лекція 14. М’язова тканина
- •Лекція 16. Нервова система
- •Постнатальні зміни структури мозку
- •Спинний мозок
- •Головний мозок
- •Оболонки та судини спинного і головного мозку
- •Лекція 17. Аналізатори. Органи чуття
- •Лекція 18. Серцево-судинна система
- •Лекція 19. Органи кровотворення та імуногенезу
- •Лекція 20. Ендокринна система
- •Лекція 21. Шкіра та її похідні
- •Лекція 22. Апарат травлення
- •Головна кишка
- •Лекція 24. Апарат травлення
- •Лекція 25. Апарат дихання
- •Лекція 26. Органи сечовиділення
- •Слизова оболонка птахів вкрита багаторядним війчастим епітелієм Лекція 27. Статеві органи самки
- •Статеві органи самки.
- •Лекція 28. Статеві органи самця
Лекція 4. Будова еукаріотичної клітини
Мікро- і ультрамікроструктура та функції рибосом, лізосом, пероксисом, клітинного центру, мікротрубочок і мікрофіламентів. Війки і джгутики. Цитоплазматичні включення і їх класифікація.
Лізосоми— субмікроскопічні органели загального призначення. Вони мають вигляд пухирців діаметром 0,2 – 0,4 мкм, всередині яких містяться гідролітичні ферменти — гідролази. Завдяки цим ферментам лізосоми розщеплюють (перетравлюють) біополімери різного хімічного складу, через що їх називаютьорганелами клітинного травлення. До таких біополімерів належать речовини, що надходять у клітину в результаті фагоцитозу й піноцитозу, а також зруйновані частини клітин. Лізосоми, які не увійшли в контакт з розщеплюваним матеріалом і їх ферменти перебувають у неактивному стані, називають первинними. Вторинні лізосоми формуються внаслідок злиття первинних лізосом з фагоцитозними й піноцитозними пухирцями або зі зруйнованими частинами клітин. При цьому їхні ферменти активізуються і перетравлюють вміст пухирців. Неперетравлені рештки можуть накопичуватись у лізосомах у вигляді залишкових тілець, пігментних скупчень, які видаляються з клітини. Найбільше лізосом містять клітини, здатні до фагоцитозу.
Пероксисоми— ультрамікроскопічні органели загального призначення. Вони мають вигляд пухирців діаметром 0,3 – 1,5 мкм, містять ферменти окиснення амінокислот і фермент каталазу. Під час окиснення амінокислот утворюється пероксид гідрогену (водню), токсичний для клітин. Він руйнується ферментом каталазою. Крім захисної функції пероксисоми берутьучасть в обміні ліпідів. Найбільше їх міститься в клітинах печінки, нирок та яєчників.
Немембранні органели.До них належать рибосоми, мікротрубочки, мікрофіламенти й цитоцентр. Усі вони є органелами загального призначення.
Рибосоми— ультрамікроскопічні органели, що утворюються в ядрі, а функціонують переважно в цитоплазмі. Вони мають вигляд округлих утворів діаметром 10 – 30 нм і складаються з двох субодиниць — великої й малої, які побудовані з білка та РНК. Розрізняють поодинокі рибосоми і їх угруповання — полірибосоми. Вони можуть розміщуватись вільно в гіалоплазмі або приєднуватись до мембран ендоплазматичної сітки. Рибосоми беруть участь у синтезі білка. На них відбувається формування поліпептидів і білків. Вільні рибосоми синтезують білок, який використовується клітиною для власних потреб. Білок, синтезований рибосомами на мембранах ендоплазматичної сітки, потрапляє в порожнини її структур, транспортується в комплекс Гольджі і в складі секреторних гранул виводиться з клітини (секреторні білки) або використовується для формування лізосом і пероксисом.
Мікротрубочки— субмікроскопічні органели. Вони мають вигляд довгих, прямих, нерозгалужених порожнистих циліндрів діаметром 24 нм, які в інтерфазнiй клітині формують сітку. Їхня стінка утворена щільно розміщеними субодиницями, які побудовані з молекул глобулярних білків тубулінів, здатних до полімеризації. Мікротрубочки дуже лабільні. У разі зміни умов навколишнього середовища (зниження температури) та під дією колхіцину їх формування припиняється і вони розпадаються на складові частини. Мікротрубочки формують цитоскелет, входять до складу органел, які забезпечують рух клітини та її частин (цитоцентр, війки, джгутики), беруть участь у внутрішньоклітинному транспорті мікропухирців, рибосом, мітохондрій та інших структур. Під час репродукції клітин система мікротрубочок зникає і замість неї формується веретено поділу.
Мікрофіламенти— субмікроскопічні фібрилярні органели. Вони мають товщину 5 – 7 нм і розміщені переважно в периферичній частині цитоплазми під плазмолемою та в цитоплазматичних виростах. Мiкрофiламенти побудовані зі скоротливих білків — актину, міозину, тропоміозину або альфа-актиніну і виконують опорно-рухову функцію.
Ц
Рис.
7. Цитоцентр (схема):
1 —
материнська центріоля; 2 —
сателіт; 3 —
мікротрубочки центросфери; 4 —
триплет мікротрубочок центріолі;
5 —
дочірня центріоля
Центріолі є центрами формування мікротрубочок цитоплазми й мікротрубочок веретена поділу. Вони ж формують базальні тільця аксонеми війок або джгутиків окремих різновидів клітин. Перед поділом клітини центріолі подвоюються.
Спеціальні органели.До них належать органели руху (війки, джгутики), мікроворсинки та мiкрофiбрили. Останнi подiляють на тонофiбрили, мiкрофiбрили i нейрофiбрили.
Війкиіджгутики— це тонкі вирости цитоплазми. Довжина війок становить 5 – 10 мкм, джгутиків — 150 мкм. Всередині війок і джгутиків є осьова нитка — аксонема, а в її основі — базальне тільце. Аксонема має вигляд циліндра, стінка якого утворена дев’ятьма парами мікротрубочок. У центрі циліндра знаходиться 10-та пара мікротрубочок. Усі мікротрубочки сполучені між собою, а також з базальним тільцем в єдину рухову систему. Мікроструктура тільця подібна до будови центріолі. Зміщення положення пар мікротрубочок аксонеми зумовлює рух війок і джгутиків. Війки характерні для епітеліальних клітин дихальних шляхів і маткової труби. Джгутик формує хвостовий відділ статевої клітини самця — сперматозоїда.
Мікроворсинки— це вирости цитоплазми, всередині яких знаходиться пучок мікрофіламентів. Вони збільшують поверхню клітини і добре розвинені в епітеліальних клітинах слизової оболонки кишок.
Тонофібрили,міофібрилиінейрофібрили— це різновиди мiкрофібрил, які характерні для клітин окремих тканин. Тонофібрили властиві епітеліальним клітинам. Вони формують їх цитоскелет. Міофібрили утворюють скоротливий апарат м’язових волокон і серцевих міоцитів. Нейрофібрили формують цитоскелет нервових клітин.
Включення— непостійні компоненти цитоплазми. Вони накопичуються і зникають залежно від метаболічного стану клітин. Включення мають вигляд гранул, крапель і грудочок різного розміру. Їх поділяють на трофічні, секреторні, пігментні, вітамінні та екскреторні. Дотрофічнихвключень належать жири, вуглеводи й білки.Секреторнівключення (секрет, інкрет) накопичуються в залозистих клітинах і є продуктами їх діяльності.Пігментнівключення можуть бути екзогенного (каротин, барвники, часточки пилу) і ендогенного (гемоглобін, білірубін, меланін та ін.) походження. Наявність пігментів зумовлює колір клітин і тканин.Екскреторнівключення — це продукти метаболізму, які шкідливі для клітин. Вони виводяться з клітин і організму.