89. Благо як економічна категорія.

Діяльність будь-якого економічного суб’єкта характеризується отриманням результату. В економіці результат - це створення нових благ. Благо - це цінність, яка створюється і використовується для задоволення існуючих соціально-економічних потреб суспільства.

Суспільні науки вивчають соціально-економічний аспект благ. Економічна наука, зокрема, досліджує суспільні потреби.

Суспільні блага– потреби, що виникають у процесі розвитку суспільства в цілому, окремих його членів, соціально-економічних груп населення. Вони випробують на собі вплив виробничих відносин соціально-економічної формації, в умовах якої складаються і розвиваються. Суспільні блага поділяються на дві великі групи потреб суспільства і населення (особисті потреби).

Блага суспільства визначаються необхідністю забезпечення умов його функціонування і розвитку. До них відносяться потреби виробничі, у державному управлінні, забезпеченні конституційних гарантій членам суспільства, охорони навколишнього середовища, обороні і т.п. У ринковій економіці виробництво і розподіл благ відбуваються з використанням механізму цін. Для виробників і споживачів діє принцип виключення, який означає, що певне благо отримує лише той, хто в змозі та згоден заплатити ціну, яка встановлюється на нього. Інші економічні суб’єкти із процесу усуваються.

Економічне благо можна використовувати для задоволення кількох потреб, водночас економічна потреба може бути задоволена за рахунок кількох благ. В економічній діяльності люди для досягнення своїх цілей використовують засоби, яких інколи буває недостатньо і які можна застосувати по-різному. Цінність блага визначається інтенсивністю потреби (величина психологічна, змінювана залежно від індивіда) та наявною кількістю блага, здатного задовольнити цю потребу. Залежно від критеріїв оцінки існують різні класифікації економічних благ. Так, за терміном використання їх поділяють на довгострокові та короткострокові. За часом використання блага поділяють на теперішні й майбутні. Є блага взаємозамінні (замінники чи конкуруючі у споживанні) і взаємодоповнювані (комплементарні). Прямі (споживчі блага) безпосередньо задовольняють потребу (харчі, одяг, побутові предмети). Непрямі блага (виробничі) задовольняють потребу лише як засіб.

90. Економічний добробут за а.Пігу.

Економісти XIX-XX ст. прагнули випрацювати інструментарій забезпечення економічної рівноваги та економічного зростання, вкладаючи, безумовно, у це поняття власний зміст. Ця проблема існувала на етапі економічного моделебудування, представники якого намагалися сприяти розвиткові економічної теорії добробуту. До них належав і Артур Сесіл Пігу.

Вивчаючи проблеми добробуту, Пігу написав "Розробки громадського фінансування" (1951 p.), "Індустріальні коливання" (1927 р.) та "Теорію безробіття" (1933 p.). Це свідчить, що його неокласичні погляди на безробіття були ширшими в економічному аспекті й менш догматичними. Можна сказати, що аналізи Пігу в 1933 р. мало чим відрізнялись від аналізів Кейнса в 1936 p., але Пігу не міг підігнати їх до своєї моделі й відмовився скорочувати. Найбільшим внеском Пігу в економічну теорію було те, що він трактував економічний добробут як галузь економічної науки. Основним результатом цього був не вибір альтернативної економічної "системи", а вдосконалення економіки за допомогою реформ уряду і змін. Його економічний внесок стосується продуктивності. За його критеріями, оптимальний розподіл ресурсів - це рівність їх сітки продуктів на різних рівнях використання. Якщо б ці умови були порушені, то міг би бути перерозподіл добробуту.

Основною працею А. Пігу (1877—1959) є «Економічна теорія добробуту» (1920), де викладено його концепцію добробуту. Основна увага приділяється проблемі оптимізації соціального добробуту, що його А. Пігу розглядає як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту є економічний добробут. На думку Пігу, економічний добробут — це задоволення, яке можна оцінити в грошовому еквіваленті. Економічні причини впливають на економічний добробут будь-якої країни не безпосередньо, а через створення і використання об'єктивного додаткового економічного добробуту, тобто національного доходу (національний дохід є тією частиною об'єктивного доходу, яка також вимірюється грошима). Пігу вважав головним показником національного добробуту «національний дивіденд». Добробут визначається рівнем і темпами зростання національного дивіденду та рівномірним його розподілом. Виходячи з цього Пігу визнає перерозподіл національного доходу однією з найважливіших функцій держави. Важливо звернути увагу на те, що А. Пігу був одним із перших неокласиків, котрий піддав сумніву досконалість ринкового механізму та вільної конкуренції. Він показав, що існують вагомі та стійкі причини, які порушують дію ринкового механізму і зумовлюють необхідність державного втручання.