101. Механізми перерозподілу доходів, що застосовуються в Україні.

Перерозподіл доходів здійснюється по кількох напрямах: 1) через державну податкову систему і державний бюджет; 2) через соціальне страхування; 3) через коливання ринкових цін як на фактори виробництва, так і на товари і послуги; 4) через добровільні внески до громадських, доброчинних, релігійних фондів і організацій.

Перерозподіл доходів – необхідний елемент функціонування економічної системи. Він дозволяє існувати державі за апаратом управління і функціями, утримувати непрацездатних, долати надмірну майнову нерівність, забезпечувати гармонію суспільних і особистих економічних інтересів.

В Україні створені умови для перерозподілу грошової маси у сфері обігу в “тіньовому” секторі,обходячи державний бюджет, з переважною доларизацією готівкової грошової маси. Так, продовжується зростання питомої ваги заощаджень населення у готівковій інвалюті, до того ж з перевищенням її придбання над продажем. Виникла парадоксальна ситуація, коли під час гострої нестачі фінансування промисловості та скорочення індуцированих інвестицій є велика кількість вільних грошових коштів, які вивозяться за кордон, обертаються в спекулятивних операціях чи резервуються в банках. У результаті в економіці України рівняння “витікання – ін’єкції” постіно деформується в бік перших (перевагає як імпорт так і відтік капіталу), а приведення його до необхідного вигляду відбувається шляхом позик уряду та валютних інтервенцій НБУ, покриваючих “витечені” кошти. Така тенденція створює умови для перетворення України в регіон дешевої робочої сили, до втрати ринків збуту та посилення економічної залежності.

Головним знаряддям перерозподілу чистого продукту є державний бюджет, через який проходить приблизно 60% національного доходу. Важливу роль у цьому розподілі відіграє податкова система, оплата населенням послуг, механізм цін, а також Добровільні платежі в громадські організації.

Найбільшою мірою перерозподіл суспільних доходів в країні стосується населення, що відбувається через механізм фіскального адміністрування доходів фізичних осіб. На загал, будь-який податок, як і податкову систему держави загалом, слід розглядати в аналітичному діапазоні на основі та згідно з принципами податкової політики щодо ефективності функціональної дії, зокрема, податок з доходів фізичних осіб як найбільш вагомий податок у складі податкової системи держави. Невідповідність неоподатковуваного мінімуму доходів громадян об’єктивним потребам населення в контексті державної політики доходів кардинально трансформує засади механізму фіскального адміністрування доходів фізичних осіб, ігноруючи принципи оподаткування. У результаті розподілу й перерозподілу національного доходу складаються кінцеві доходи різних груп населення, держави, підприємств виробничої і невиробничої сфери. Формуванням фондів споживання і нагромадження завершується процес розподілу й перерозподілу чистого продукту, після чого він надходить у стадію кінцевого використання.

102. Основні джерела фінансування соціальної сфери.

Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають: > Державний бюджет; > кошти місцевих бюджетів;

> страхові фонди: • Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; • Фонд загальнообов'язкового державного стра­хування на випадок безробіття; • Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; • Фонд медичного страхування (за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а та­кож благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків та інших джерел, не заборонених законодавством України); • Державні та недержавні Пенсійні фонди.

Механізм реалізації соціальних гарантій . Держава повинна гарантувати всім громадя­нам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через такі механізми: > Визначення розмірів мінімальних соціаль­них гарантій: • мінімальної заробітної плати; • пенсій за віком; • стипендій тощо. > Здійснення превентивних соціальних захо­дів у зв'язку з ціновою лібералізацією: • адресного вибіркового надання соціальної до­помоги; • здійснення компенсаційних виплат незахи-щеним верствам населення тощо. > Захист купівельної спроможності малозабез­печених громадян через щомісячний перегляд: • середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу; • цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу споживчих цін.

Надходження із бюджетів різних рівнів завжди були традиційним джерелом фінансування соціального розвитку державних закладів культури, оплати праці їх працівників. У відповідності до “Положення про основи господарської діяльності і фінансування організацій культури та мистецтва” бюджетні засоби повинні направлятися на наступні цілі: - заробітна плата працівників закладів СКС (спеціалістів, творчого, управлінського, виробничого і допоміжного персоналу), як тих, що перебувають у штаті, так і залучених за договорами, в тому числі виплати гонорарів авторам; - господарське утримання приміщень, будинків, включаючи видатки на комунальні послуги, освітлення, опалення, поточний ремонт тощо; - комплектування бібліотечних фондів, поповнення музейних колекцій, науково-методичну діяльність; - матеріальне забезпечення художнього втілення творчих задумів (створення нових вистав, показів, підготовку концертних програм, виставок) і підтримку в робочому стані матеріального оформлення вистав, художніх експозицій; - проведення капітального ремонту; реставраційні роботи; - оснащення закладів культури і мистецтва технічними засобами і обладнанням.

За рахунок коштів місцевих бюджетів здійснюється фінансування державних програм соціального забезпечення: притулків для неповнолітніх; територіальних центрів і відділень соціальної допомоги на дому. Здійснюються видатки, спрямовані на соціальний захист, зокрема фінансуються пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Місцеві бюджети беруть участь у будівництві (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.

Державна інвестиційна політика реалізується через механізми прямого та непрямого економічного регулювання. Інвестиційна політика держави в соціальній сфері має спрямовуватися на підтримку виробництва, насамперед найбільш важливих видів послуг та товарів для задоволення пот­реб населення; існуючих та нових форм господарювання у соціальній інфраструктурі; розвитку і впровадження науковоміст­ких та прогресивних технологій у сфері послуг; охорони земельних ресурсів і навколишнього природного середовища; реалізації інвестиційних проектів суб’єктів підприємницької діяльності у спеціальних економічних зонах і територіях пріоритетного розвитку; залучення іноземних інвестицій тощо.