В основу державного регулювання інвестиційної діяльності по­кладені такі принципи:

• послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

• збільшення частки власних коштів суб'єктів господарювання у фінансування інвестиційних проектів;

• зміна акцентів з централізованого інвестування виробничої сфери на кредитування;

• виділення бюджетних коштів на реалізацію програм структурної перебудови економіки;

• розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

• виділення інвестиційних ресурсів на конкурсній основі, страхування інвестицій;

• державний контроль за цільовим використанням централізованих інвестицій.

Основні напрями державного регулювання інвестиційної діяльності:

• створення сприятливого інвестиційного клімату

• контроль за законністю здійснення інвестиційної діяльності

• забезпечення захисту інвестицій

• експертиза інвестиційних проектів

• визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами

• розміщення держзамовлень у капітальному будівництві

• регулювання фондового ринку

• регулювання участі інвесторів у приватизації

• визначення пріоритетних сфер і галузей інвестування

• податкове регулювання: оптимальні податкові ставки, податкові пільги

• бюджетне регулювання: державне фінансування, надання бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей виробництв

• встановлення державних нормі стандартів

• впровадження антимонопольних заходів

• формування механізму ціноутворення інвестиційної діяльності

Потенційно Україна є інвестиційно привабливою країною, оскільки має:

• вигідне географічне розташування;

• багаті природні ресурси;

• сприятливі рекреаційні ресурси;

• освічену робочу силу;

• надлишок незайнятого в економіці країни населення;

• несформований ринок товарів і послуг;

• наявність законодавства та державних інституцій з питань інвестування.

Незважаючи на це, фахівці вважають, що в Україні створений несприятливий інвестиційний клімат. Його причинами є: депресивний стан національної економіки; політична нестабільність; негативний імідж країни з повернення боргів, корупції, криміно­генної ситуації; значне державне втручання; часті зміни законо­давства; нерозвиненість фондового ринку тощо.

Державна політика щодо іноземних інвестицій полягає, насамперед, у створенні сприятливого інвестиційного клімату.

Для стимулювання інвестицій у менш розвинутих регіонах створюються спеціальні економічні зони (СЕЗ) та зони пріоритетного розвитку. Інвестори в таких зонах дістають значні фінансові вигоди. Допуск до цих зон обмежений великими інвестиціями, а підприємства підлягають жорсткому державному регулюванню та контролю. В Україні діє 21 СЕЗ, а створення нових призупинено.

Однак в орієнтації на іноземне інвестування слід враховувати зростання інвестиційного глобалізму, який впливає на економіки перехідного типу, в тому числі й економіку України. У зв'язку з тим,державна інвестиційна політика повинна передбачати про­текціонізм національних інтересів, включення в процес міжнародної інвестиційної діяльності економічних суб'єктів України. Неправильне регулювання цього процесу призведе до інвестиційної інтервенції чи інвестиційної експансії, яка може спричинити поглинання національних галузей міжнародними потоками капі­талу. Запобігти цьому можуть рішення, спрямовані на забезпечен­ня взаємовигідних відносин іноземних і національних суб'єктів інвестиційно-інтеграційного процесу. Така взаємодія передбачає: персоніфікацію прибутку, розмежування прав власності, майнову відповідальність.

Не слід переоцінювати значення іноземного інвестування, а більше сподіватися на власні сили і ресурси, до яких, насамперед, належать амортизація та заощадження населення.

Для держави введення нової амортизаційної системи не означає негайного різкого зростання амортизаційних відрахувань, а поступове поліпшення економічного стану підприємств, збільшення амортизаційних джерел капіталоутворення.

Збільшення обсягів інвестиційних ресурсів та підвищення їх ефективності передбачає вирішення таких першочергових завдань:

• визначення пріоритетних напрямів залучення інвестицій;

• удосконалення амортизаційної політики;

• підвищення ефективності використання державних інвестиційних ресурсів;

• запровадження механізмів стимулювання довготермінового кредитування комерційними банками;

• стимулювання збільшення заощаджень громадян та їх інвестиційне спрямування, вдосконалення системи гарантій збереження вкладів громадян;

• залучення іноземних інвесторів до довготермінових інвестиційних проектів;

• стимулювання збільшення виробництва конкурентоспроможних товарів і послуг;

• удосконалення нормативно-правової бази інвестиційної діяльності.

З огляду на це, визначені такі пріоритетні напрями інвестиційної політики України:

1. Збільшення частки інвестицій у технічне переозброєння і реконструкцію. З метою активізації діяльності підприємств в цьому напрямі передбачається використовувати 50 % коштів від приватизації на підтримку технічного розвитку підприємств.

2. Збільшення частки капітальних вкладень за рахунок власних коштів і скорочення частки централізованих капітальних вкладень.

3. Переорієнтація інвестицій у пріоритетні галузі народного господарства з метою реалізації структурної перебудови економіки (галузі АПК, машинобудування, паливно-енергетичний комплекс, металургійну промисловість та ін.).

4. Розширення джерел фінансування капітальних вкладень шляхом збільшення частки державного кредиту, коштів населення, кредитів банку, іноземних інвестицій та міжнародних кредитів.

18