Види інфляції

1. Помiрна iнфляцiя характеризується повiльним зростанням цін (до 10 % на piк).

2. Галопуюча iнфляцiя - вiд 10 % до 200 % в piк.

3. Гiперiнфляцiя - до 1000 % на piк i бiльше.

Пiд час гiперiнфляцiiї поведiнка споживачiв визначається намаганням вкласти грошi у матерiальнi цінності.

Для країн, якi залежать вiд зовнiшньої торгiвлi iснує загроза iмпортованої інфляції. Вона виникає в разi пiдвищення цiн на імпортні товари за умови договірного валютного курсу.

Eкономікa, котра немає резерву pecypciв (трудових в першу чергу), бiльше схильна до iнфляцiї, нiж та, яка має можливiсть маневрувати ресурсами.

Ознака подавленої інфляції – адмiнiстративне регулювання цiн та дефiцитнi чiкування споживачiв.

Подавлела iнфляцiя характеризується:

• тимчасовим заморожуванням цiн та доходiв;

• встановленням граничних цiн на продукцiю;

• тотальним адмiнiстративним контролем за цiнами.

Iнфляцiйний та дефляцiйний розрив.

Iнфляцiйний розрив - це вiдхилення сукупного попиту вiд стану рiвноваги в умовах пoвної зайнятостi в бiк збiльшення при сталiй пропозицiї. Інфляцiйний розрив утворюється, коли сукупний попит зростає на класичному вiдрiзку кривої сукупної пропозицiї.

Дефляцiйний розрии - це вiдхилення сукупного попиту вiд стану рiвноваги в умовах повної зайнятостi в бiк зменшення при сталiй пропозицiї. Дефляцiйна полiтика направлена на стимулювання зростання споживання i створює сприятливi умови заощадження i нагромадження.

Із зростанням iнфляцiї база оподаткування (у цьому випадку - це попит на реальнi грошовi залишки) зменшується.

ВИСНОВОК. При стiйких темпах iнфляцiї iснує максимальний бюджетний дефiцит, який фiнансується за допомогою друкування грошей.

2. інновації

Закон України "Про інноваційну діяльність" визначає правові та організаційно-економічні засади державного регулювання інноваційної діяльності, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів. Він дає визначення інновацій — як новостворених або вдосконалених конкурентоздатних технологій, продукції або послуг, а також організаційно-технічних рішень виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва або соціальної сфери.

А інноваційна діяльність — це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію наукових досліджень та розробок, яка зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

Інноваційна діяльність— діяльність, спрямована на використання та конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення та оновлення номенклатури і підвищення якості продукції з наступною ефективною реалізацією її на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" визначає інноваційну діяльність як форму інвестиційної, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу.

Інноваційна діяльність включає:

• випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

• прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

• реалізацію довготермінових науково-технічних програм з великими термінами окупності витрат;

• фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

• розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального та екологічного становища.

Державна інноваційна політика — це комплекс правових, організаційно-економічних та інших заходів держави, спрямованих на створення належних умов для розвитку інноваційних процесів в економіці, стимулювання впровадження результатів інноваційної діяльності у виробництво. Державна інноваційна політика здійснюється за такими напрямами:

• сприяння зростанню інноваційної активності;

• орієнтація на пріоритетну підтримку інновацій, які складають основу сучасного технологічного процесу;

• узгодження державної інноваційної політики з ефективною конкуренцією в цій сфері;

• захист інтелектуальної власності та інтересів національного інноваційного підприємництва;

• сприяння регіональному, міжрегіональному і міжнародному співробітництву в інноваційній діяльності.

Головною метою державної інноваційної політики є створення належних умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва і реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності — це законодавчо та науково обґрунтовані напрями інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу країни (рис. 3).

Формування стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності здійснюється центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності із залученням Національної та галузевих академій наук України на основі ґрунтовних прогнозно-аналітичних досліджень тенденцій світового науково-технологічного розвитку, моніторингу інноваційної діяльності в країні, інноваційного потенціалу та інноваційної культури суспільства.

Пріоритетні напрями		Стратегічні		1. Розраховані на тривалу перспективу (не менше 10 років)
				2. Забезпечують економічне зростання
				3. Розробляються на основі науково-прогнозного аналізу світових тенденцій соціально-економічного та науково-технологічного розвитку
				4. Враховують можливості вітчизняного інноваційного потенціалу
		Середньострокові: загальнодержавні галузеві регіональні		1. Розраховані на реалізацію протягом 3-5 років
				2. Передбачають напрями оновлення промислового, сільськогосподарського виробництва, сфери послуг
				3. Формуються в рамках стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності
				4. Мають загальнодержавну, галузеву або регіональну направленість

Рис. 3. Характеристика пріоритетних напрямів інноваційної діяльності

Кабінет Міністрів України проводить експертизу розроблених стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, організовує їх публікацію та обговорення в громадських науково-технічних організаціях, засобах масової інформації і передає на затвердження Верховній Раді України (до 1 березня останнього року дії попереднього аналогічного документа).

Аналогічно формуються середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності, які на державному рівні затверджуються разом із стратегічними напрямами, а зміни до них вносяться разом із формуванням проекту закону про Державний бюджет;на галузевому рівні — розробляються галузевими органами влади і затверджуються колегіями галузей; на регіональному рівні — розробляються виконавчими органами місцевого самоврядування та затверджуються обласними радами.

Держава забезпечує реалізацію стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності через систему загальнодержавних (національних) програм економічного, науково-технічного, соці­ального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля.

Реалізація середньострокових інноваційних пріоритетів загальнодержавного рівня здійснюється через державні прогнози та про грами економічного і соціального розвитку України, на конкурс­них засадах через державне замовлення; на галузевому та регіо­нальному рівнях — через інноваційні програми та проекти, інноваційні проекти технопарків.

Стратегічними пріоритетними напрямами інноваційної діяльності в Україні на 2003—2013 pp. визнано:

1. Модернізацію електростанцій; нові та відновлювальні джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології.

2. Машинобудування та приладобудування як основу високо-технологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії.

3. Нанотехнології, мікроелектроніку, інформаційні технології, телекомунікації.

4. Вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій.

5. Високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості.

6. Транспортні системи, будівництво, реконструкцію.

7. Охорону й оздоровлення людини та навколишнього середовища.

8. Розвиток інноваційної культури суспільства.

З метою забезпечення динамічного та ефективного управління процесами інноваційного розвитку, своєчасного внесення змін і доповнень проводиться систематичний моніторинг реалізації пріоритетних напрямів інноваційного розвитку. Подається узагальнена інформація про запроваджені заходи та досягнуті результати, яка містить такі показники:

• обсяг інноваційних капіталовкладень відносно річного рівня амортизаційних відрахувань;

• розмір доходу від інноваційних капіталовкладень за рік відносно обсягу інноваційних капіталовкладень;

• розмір сукупного фінансування розвитку науки і техніки відносно річного ВВП;

• обсяг продажу новоствореної продукції за рік відносно річного обсягу продажу;

• кількість винаходів на 1 млн населення;

• кількість впроваджених винаходів за рік відносно їх загальної кількості.

Для реалізації інноваційних проектів суб'єктам інноваційної діяльності надається фінансова підтримка шляхом:

• повного безвідсоткового кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

• часткового (до 50 %) безвідсоткового кредитування інноваційних проектів та залучення до фінансування решти необхідних коштів виконавця проекту або інших суб'єктів;

• повної або часткової компенсації відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам;

• надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

• майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків.

Джерелами фінансування інноваційної діяльності є кошти дер­жавного бюджету України, місцевих бюджетів і бюджету Автономної Республіки Крим; власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ; власні чи запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності; інвестиції фізичних і юридичних осіб; інші джерела.

Інноваційним підприємством вважається підприємство (об'єд­нання підприємств) будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70 % обсягу його продукції складає інноваційна продукція (про­дукти).

Інноваційною визнається продукція, яка є результатом ви­конання інноваційного проекту або виробляється вперше, є конкурентоздатною і має вищі техніко-економічні показники.

Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді інноваційного центру, бізнес-інкубатора, технополісу, технопарку тощо.

Зараз в Україні визначилися декілька організаційних форм реалізації інноваційної діяльності:

• університетські науково-дослідні центри, де відбувається ефективне об'єднання фінансових ресурсів, кваліфікованих наукових кадрів, матеріально-технічної бази;

• технопарки — акціонерні товариства, які займаються патентуванням, рекламою, маркетингом, консалтингом, лізингом, орендою в сфері науково-технічної діяльності;

• технополіси — якісно нова територіальна форма інтеграції науки і виробництва, що забезпечує високі темпи науково-технічного розвитку за рахунок можливостей регіону;

• бізнес інкубатори — дрібні наукомісткі фірми, на яких створені сприятливі умови для створення сучасних наукових продуктів, навчання кадрів, стимулювання власного бізнесу;

венчурні підприємства — малі підприємства, які забезпечують зв'язок між фундаментальними дослідженнями і масовим виробництвом, спеціалізуються на розробці нових нау­кових ідей та їх втіленні у виробництво

2. інвестиції

Найвагомішим чинником структурних перетворень в економіці є інвестиції.

Законом України „Про інвестиційну діяльність” від 18.09.1991р. за №1560 визначено загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України.

Відповідно до Закону, інвестиції — це види майнових і немайнових (інтелектуальних) цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

З метою облiку, аналiзу та планування iнвестицiї класифiкуються за певними ознаками. За об’єктами вкладення інвестицій: реальні, фінансові, інтелектуальні; за характером участі в інвестуванні: прямі та непрямі; за періодом інвестування: короткострокові та довгострокові; за формами власності інвестиційних ресурсів: приватні, державні, іноземні, спільні; за регіональною ознакою: внутрішні інвестиції, інвестиції за кордоном

Інвестиційний процес- складний комплекс робіт, який включає наступні основні фази: пошук та вивчення об'єкта інвестування, фінансування капітальних вкладень та контроль за їх використанням

Інвестиції реалізуються через інвестиційну діяльність та інвес­тиційну політику, які зумовлюються цілим рядом факторів: ста­ном основних виробничих фондів та ефективністю їх використан­ня; ступенем розвитку форм власності і рівнем централізації управління; рівнем науково-технічного прогресу; структурою на­ціонального виробництва та ін.

Інвестиційна діяльність - сукупність практичних дій гро­мадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок:

• власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

• позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

• залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

• бюджетних інвестиційних асигнувань;

• безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства, республіканським і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.

В економічній теорії існує два підходи відносно втручання держави в інвестиційний процес. У першому підході держава бере на себе якомога більшу частину функцій інвестора (концентрацію капіталу, забезпечення проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними ресурсами та ін.). У другому — надає максимальну свободу діям інвесторів. Держава впливає на інвестицій­ний процес тільки через макроекономічні регулятори: податкову, кредитну, амортизаційну політику, систему санкцій, субсидій.