Тема 4. Внутрішнє становище Радянської Росії у 20-х роках. Нова економічна політика

Початок 20-х років позначився кризою, спричиненою більше, ніж трьохрічним комуністичним будівництвом, основними напрямками якого було одержавлення і жорстка централізація промисловості, продовольча розкладка (вилучення надлишків хлібу), державна монополія на розподіл (зрівняльний) промислових і продовольчих товарів, уведення загальної трудової повинності. Ця сукупність соціальних та економічних заходів пізніше була названа В. Леніним з метою маскування грандіозного провалу «воєнним комунізмом», тобто вимушеним.

Запровадження в життя комуністичних ідей нівечило основи господарчого життя. До цього додавалася повоєнна розруха. Через недостачу сировини і палива, відсутність матеріального заохочення третина промислових підприємств не функціонувала, решта працювала з неповним навантаженням. Обсяг промислової продукції, порівняно з 1913 р. зменшився в 7 разів: чавуну виплавлялося тільки 3% від довоєнного рівня, сталі – 5%, вугілля видобувалося 30%. У 1921 р. на одну особу вироблявся 1 метр ситцю на рік. На одне селянське господарство припадало 100 грамів металевих виробів. Виробництво цукру зменшилося в 45 разів. Скоротилися посівні площі, зменшилося сільськогосподарське виробництво. У країні панувала інфляція: коробка сірників коштувала мільйони. У 1921 – 1922 рр. країну охопив голод, внаслідок якого загинуло 5 млн. осіб.

Водночас з економічною назрівала й соціально-політична криза. Масове безробіття, низькі прибутки призвели до зростання незадоволення владою з боку робітників. У лютому 1921 р. в Москві і Петрограді відбулися страйки і демонстрації протесту. Селяни не бажали виконувати завдання за продрозкладкою. Влітку 1920 р. у Воронезькій, Саратовській і Тамбовській губерніях палахкотіло селянське повстання на чолі з О. Антоновим. Продовжувалися антирадянські виступи в Україні, на Дону, Кубані, в Сибіру та Середній Азії. У березні 1921 р. вибухнуло повстання в морській фортеці Кронштадт, де більшість моряків була вихідцями з селян і добре знала про нужденне життя на селі. Повстанці виступали за «ради без комуністів», свободу слова, визволення політв’язнів, надання селянам права розпоряджатися землею і результатами праці. Внаслідок збройного виступу виникла реальна загроза більшовицькій владі. Повстання жорстоко придушили війська під командуванням М. Тухачевського.

У ситуації, що склалася, керівництво Російської комуністичної партії (більшовиків) (назва з 1918 р.) було вимушене змінити політику. Х з’їзд партії (березень 1921 р.) ухвалив рішення про заміну продрозкладки продподатком. Це був перший крок до нової економічної політики. За продрозкладкою у селян вилучались усі “надлишки” продукції, що позбавляло їх стимулів до розширення виробництва. Продподаток був відрахуванням фіксованої норми сільськогосподарської продукції і на 30 – 50% нижчим від продрозкладки. Він нараховувався з площі посівів. Селяни отримували право залишки продукції продавати на ринку. Тим самим створювалося матеріальне зацікавлення селян у збільшенні виробництва.

Інші заходи непу були розроблені й ухвалені після Х з’їзду. Вони передбачали:

- децентралізацію управління державними підприємствами – переведення на господарській розрахунок. Їм надавалося право збуту виробленої продукції;

- дозвіл здавати в оренду державні підприємства вітчизняним та закордонним підприємцям;

- перехід від натуральної до грошової оплати праці з урахуванням якості і кількості виробленої продукції;

- розвиток кооперації, що заохочувалась невеликими податками порівняно з приватними підприємствами;

- створення приватних підприємств, на яких працювало б не більше 20 робітників.

Метою нової політики було укріплення більшовицької влади, а також відродження господарства.

Для подолання інфляції і покращення грошового обігу уряд почав грошову реформу. Було випущено в обіг нову грошову одиницю – червінець (один червінець дорівнював 10 дореволюційним золотим карбованцям), який забезпечувався золотом та іншими цінностями. Замість обезцінених совзнаків з’явилися казначейські білети, срібні та мідні монети. Реформа разом з іншими заходами надала можливість подолати інфляцію і ліквідувати бюджетний дефіцит.

Відмовившись від тотальної націоналізації, держава утримувала у своїх руках велику промисловість. У цьому влада бачила запоруку збереження “соціалізму” в СРСР. Держпідприємства виробляли у 1924 р. більше 75%, а в 1928 р. більше 82% продукції. Невдалим було намагання широко залучити іноземний капітал – у 1928 р. його частка складала менше 2% коштів, вкладених у народне господарство. Ринкові відносини отримали розвиток у тих галузях, де вплив держави був мінімальним (у сільському господарстві, дрібній та кустарній промисловості, роздрібній торгівлі).

Але все таки у 20-ті роки розвиток промисловості країни здійснювався високими темпами, хоча його ефективність була нижчою за дореволюційну. До початку колективізації обсяг виробництва в сільському господарстві щорічно збільшувався в середньому на 10%. До кінця 1920 р. економіка в цілому сягнула за дореволюційну. До початку колективізації обсяг виробництва в сільському господарстві щорічно збільшувався в середньому на 10%. До кінця 1920 р. економіка в цілому сягнула довоєнного рівня. Покращилося матеріальне становище населення. Водночас продовжувало зростати безробіття: у 1928 р. кількість безробітних серед робітників і службовців становила 12%.

Наприкінці 20-х років почалося згортання непу. Багатоукладність економіки не відповідала більшовицькому ідеалу суспільного розвитку - тотальному одержавленню всієї системи виробництва та розподілу. До того ж неп породив і безліч протиріч, розв’язати які радянський уряд на чолі з Й. Сталіним не спромігся в рамках цієї політики. Наприкінці 1927 – на початку 1928 рр. у зв’язку з кризою хлібозаготівель більшовики перейшли до воєнно-комуністичних методів вилучення хлібу, а згодом зовсім відмовилися від непу.