МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ІСТОРИЧНИХ ДИСЦИПЛІН

Вадим Коробка. Конспекти лекцій з ІСТОРІЇ СРСР

Посібник для студентів денної і заочної

форм навчання спеціальності “Історія”

Маріуполь – 2008

Вступ.

Конспект лекцій з курсу “Історія СРСР” для студентів спеціальності “Історія” укладено на основі досвіду викладання даного предмету на кафедрі історичних дисциплін Маріупольського державного гуманітарного університету з урахуванням новітніх досягнень історичної науки. Навчальний посібник у конспективному плані висвітлює історичні події від лютого 1917 року до сучасності в контексті всесвітньої історії і, таким чином, уявляє собою логічне продовження й завершення, курсу "Історія Росії". Основним змістом зазначеного історичного періоду у посібнику визначається генезис, формування головних рис, криза та крах й шлях до подолання комуністичного тоталітаризму на теренах СРСР.

Особлива увага приділяється питанням, які до недавнього часу мало висвітлювалися або фальсифікувалися радянською історіографією: зміст і сутність більшовицької революції, імперський характер СРСР, роль СРСР у розв’язанні другої світової війни та ін.

Мета вивчення курсу “Історія СРСР”:

– формування історичної культури як складової частини наукового світогляду й загальної культури, системи як загальних, так і спеціальних знань, вмінь й навичок майбутнього спеціаліста;

– виховання високих морально-етичних якостей спеціаліста;

– прищеплення практичних навичок роботи з історичними документами, науковою літературою, вмінь застосовувати знання для орієнтації у суспільно-політичному житті, оцінки суспільних явищ та подій.

ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА

Тема 1. Революційні події в Російській імперії

Причини революційних подій у Росії:

- невирішеність аграрного питання, збереження поміщицького землеволодіння;

- зацікавленість буржуазії у створенні парламентської системи для участі у визначенні внутрішньої і зовнішньої політики;

- неприйняття самодержавством навіть обмежених конституційних засад, шлях до конституції можливий був лише через революцію;

- необхідність розв'язання національного питання: «Росія - в'язниця народів»;

- гостра потреба пом'якшення соціально-економічного і політичного гноблення нижчих класів російського суспільства - пролетаріату і селянства.

Могутнім каталізатором революційних подій у Російській імперії стала перша світова війна. Вона перевершила можливості економіки, загострила соціальні відносини, виявила недосконалість політичного й адміністративного ладу Росії.

Росія зазнавала таких воєнних поразок, подібних яким не знала більше, ніж 100 років. Значна частина імперії була захоплена ворогом. Участь у війні коштувала їй величезних людських втрат: до 1917 р. близько 9 млн. убитих, поранених, полонених. Великодержавні почуття підданих імперії були ображені.

Витрати на війну спричинили погіршення стану економіки. До 1917 р. виробництво промислової і сільськогосподарської продукції скоротилося майже на 1\4. Транспорт не справлявся з обсягом перевезень: у великих містах відчувалася недостача продовольства. Різко знизився життєвий рівень населення. Купівельна здатність карбованця дорівнювала довоєнним 27 коп.

Невдала участь Росії у світовій війні сприяла наростанню в країні політичної кризи. Вона виявлялася:

- у зростанні страйкового руху робітників за поліпшення свого матеріального становища;

- у збільшенні числа селянських виступів проти поміщиків і влади;

- на центральну фігуру політичної системи держави - імператора та його сім'ю - лягла тінь народної недовіри: у країні поширилися чутки про зростаючий вплив на політику авантюриста й волоцюги Г.Распутіна, про те, що цариця-німкеня робить усе, щоб зашкодити Росії;

- у падінні авторитету влади і через часту зміну голів ради міністрів і міністрів (так звана “міністерська чехарда");

- у наростанні опозиційних настроїв у думських колах, серед буржуазії й інтелігенції.

У серпні 1915 р. в Державній Думі утворився «Прогресивний блок», до якого увійшли 2/3 депутатів. Блок висунув пропозицію щодо створення уряду «громадської довіри». Його мала очолити людина, яка користується довірою у більшості депутатів.

Але революція, що назрівала протягом багатьох десятиріч, не була результатом свідомого виступу. Першим днем Лютневої революції прийнято вважати 23 лютого 1917 р. Вона почалася як результат стихійного вибуху невдоволення у хлібних чергах Петрограда. 24-25 лютого відбуваються масові антиурядові страйки робітників, які переростають у загальний політичний страйк, що паралізував столицю. Спроби вірних уряду військ і поліції придушити виступ призводять до значних людських жертв. Але солдати починають приєднуватися до робітників. 27 лютого характеризують масовий перехід військ на бік революції, захоплення повсталими найважливіших пунктів міста, урядових будівель.

Паралельно зі стихійними виступами починається самоорганізація нової влади. Не підкорившись наказу Миколи II припинити свою роботу, депутати Державної Думи - члени «Прогресивного блоку» - утворили Тимчасовий комітет з відновлення порядку. Головну роль у ньому грали кадети.

У той же день з ініціативи партії меншовиків було створено Петроградську Раду робітників, перетворену на початку березня в Раду робітників і солдатських депутатів. Переважну більшість у ньому складали меншовики й есери та особи, що перебували під їх впливом, незначну частину - більшовики. Головою Петроради став меншовик М.С.Чхеідзе. У березні 1917 р. в Росії почали діяти майже 600 рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Виникнення рад було особливістю всеросійського життя, що відрізнялося гостротою класових суперечностей, байдужістю влади до важкого становища соціальних низів і недовірою останніх до влади.

2 березня керівництво Петроради і думські лідери уклали угоду про створення Тимчасового уряду (голова - Г.Е. Львов). Серед 12 членів уряду більшість складали кадети й октябристи, які репрезентували основні сили російської буржуазії. Міністром юстиції став есер О.Ф. Керенський.

На вимогу Тимчасового Комітету Держдуми 2 березня Микола II відрікся від престолу за себе і свого сина на користь брата Михайла. 3 березня від престолу відрікся і великий князь Михайло. Влада у країні до скликання Установчих зборів перейшла до Тимчасового уряду. Тимчасовий уряд протягом короткого часу став реальною владою у всій країні. Однак без санкції Петроградської ради, що спиралася на підтримку озброєних робітників і солдат, не міг видати жодного закону.

Таким чином, Лютнева революція призвела до ліквідації монархії у країні. Революція перемогла порівняно легко внаслідок спільної боротьби проти царату робітників, солдат, інтелігенції і буржуазії.

Тимчасовий уряд проголосив громадянські свободи, амністію, скасування смертної кари, припинення національної і релігійної дискримінації, розпустив царські репресивні органи, обіцяв широку автономію національним меншинам.

В економічній сфері уряд не зміг поліпшити ситуацію: всі негаразди, які не зміг подолати царський уряд, тільки поглибилися. Не вирішувалися аграрне і національне питання. А міжпартійна боротьба призвела до того, що відкладалися вибори і скликання Установчих зборів, які мали відіграти вирішальну роль у всіх революційних перетвореннях.

Водночас, звертаючись до патріотичних почуттів населення і наголошуючи на необхідності виконати свій обов’язок перед союзниками, уряд закликав продовжувати війну до переможного кінця. Однак антивоєнні настрої в суспільстві стали масовими.

Все це відштовхнуло від нової влади більшість народу. Водночас серед широких народних мас зростає авторитет рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, чисельність яких збільшилась до жовтня до 1429. У червні 1917 р. відбувся І Всеросійський з’їзд рад робітничих та солдатських депутатів, що обрав Всеросійський Центральний виконавчий комітет рад.

Восени та влітку 1917 р. у радах переважав вплив партій есерів та меншовиків. Вони підтримували діяльність демократичного уряду з демократичних перетворень і більшості принципових питань, розцінювали ради як тимчасові

суспільно-політичні установи.

Особливою була позиція з багатьох принципових питань більшовицької партії, очолюваної В.І. Леніним. Більшовики заперечували існування парламентської демократії, вважали її пережитком капіталістичного ладу, на зміну якому йде новий, соціалістичний. Його побудова, на думку більшовицьких теоретиків, передбачає встановлення диктатури пролетаріату (у вигляді рад), знищення приватної власності на засоби виробництва. Ці корінні відмінності більшовицької партії від усіх інших дали підстави називати її партією нового типу. Її ідеали програмували створення тоталітарного антидемократичного політичного режиму, етатизацію (одержавлення) економічного життя, встановлення контролю над суспільством і особою.

Більшовицькі лідери сповна використали помилки тимчасового уряду і своїми демагогічними обіцянками привернули на свій бік мільйони робітників і селян.

Ситуація в країні різко загострилась у зв’язку з черговим провалом наступу російської армії у червні.

У зв’язку з провалом червневого наступу російської армії в країні назрівав вибух загального невдоволення. Приводом для виявлення масового народного протесту стала урядова криза: зі складу уряду вийшли декілька членів партії кадетів, які не погодилися з компромісною угодою з Центральною радою про автономію України. Стихійним виступом мас намагалися скористатися більшовики, що закликали до збройних дій. 4 липня у Петрограді відбулася 500-тисячна демонстрація робітників, солдат і матросів під гаслами “Вся влада – радам!”. Більшовики розраховували на те, що Тимчасовий уряд не витримає такого потужного тиску і складе свої повноваження, а владу візьме у свої руки ЦВК.

Уряд все ж устояв, а демонстрацію було розігнано, а більшовицьку партію загнано у підпілля.

24 липня сформовано новий склад Тимчасового уряду (голова - О.Ф. Керенський), що також виявився неспроможним подолати труднощі, які переживала країна. У середовищі генералітету виникла змова з метою встановлення сильної диктаторської влади, яку очолив Верховний головнокомандувач генерал Л.Г. Корнілов. Однак у критичні дні 24 – 30 серпня армія за генералами не пішла, марш на Петроград зірвався. Учасники змови були заарештовані.

Скориставшись безладдям, більшовики почали готуватися до збройного повстання. 10 та 16 жовтня ЦК – головний більшовицький партійний штаб - ухвалює рішення про підготовку збройного повстання. Економічний хаос сприяв радикалізації настроїв мас. Це виявилося в тому, що ради низки найбільших міст ухвалюють більшовицькі резолюції і, зокрема, Петроградську раду очолив більшовик Л.Д.Троцький. За його допомогою створюється Військово-революційний комітет. Спочатку він називався Революційним штабом з оборони міста, але фактично став центром підготовки збройного повстання. Поступово ВРК створює збройні загони, встановлює контроль над усіма військовими частинами столиці. 25 жовтня загони ВРК захоплюють усі стратегічні пункти міста: вокзали, мости, телефон, телеграф, пошту. Тимчасовий уряд майже не чинив опору. Ввечері того ж дня почалося зайняття Зимового палацу – резиденції Тимчасового уряду, яке закінчилося його арештом. Так у Петрограді було скасовано владу Тимчасового уряду.

Більшовики захопили владу від імені рад, але фактично це було зроблено без згоди ІІ З’їзду рад, що почав засідання, коли більшовики готувалися до захоплення Зимового палацу. Нарешті, коли переворот було здійснено, а есери та меншовики на знак протесту залишили зал засідань, уранці 26 жовтня з’їзд оголосив про перехід влади до системи рад на чолі зі З’їздом рад.

Того ж дня було ухвалено декрет про мир, у якому містилася пропозиція (декларативного й пропагандистського, а не ділового характеру) про початок переговорів про справедливий, демократичний мир без анексій і контрибуцій. З’їзд також ухвалив декрет про землю, що скасовував приватну власність на землю. Земля підлягала зрівняльному розподілу серед селян. Цей закон містив основні положення есерівської аграрної програми й суперечив більшовицькій. В. Ленін добре розумів, що, маючи підтримку селян, можна утримати владу, а маючи владу, можна легко відібрати все, що надано. З’їзд сформував уряд (Раду народних комісарів) на чолі з В.Леніним.

Становище нового уряду спочатку не відрізнялося стабільністю. Хиткість нової влади було частково подолано включенням до складу уряду представників партії лівих есерів. Більшовики утримували владу за рахунок підтримки робітників і значної частини солдат, а також завдяки прихильно-нейтральному ставленню до них селян і слабкості та розрізненості антибільшовицьких сил.

Намагаючись зміцнити свою владу, більшовики проводили жорсткий курс стосовно своїх політичних противників. Наприкінці жовтня 1917 р. РНК ухвалив декрет про пресу, яким було покладено початок забороні опозиційних газет, спочатку ліберальної, а потім і соціал-демократичної спрямованості. Через місяць РНК оголосив кадетів “партією ворогів народу”, а члени її керівництва були заарештовані. Так було покладено початок формуванню однопартійної системи.

Проти політичних противників більшовиків була спрямована діяльність створеної в грудні 1917 р. Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією і саботажем (ВЧК) – державної таємної каральної установи, що здійснювала арешти, слідство, суд і виконання вироку.

Більшовицькі лідери, які внаслідок Жовтневого перевороту перетворилися на керівників держави, почали здійснювати програмні партійні завдання на практиці. Обіцяючи встановити диктатуру пролетаріату у формі рад, нове державне керівництво насправді дуже швидко усунуло ради від реальних справ, почалося встановлення диктатури партії, тоталітарної держави.