Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Подольська - Філософія, 2006

.pdf
Скачиваний:
463
Добавлен:
28.03.2015
Размер:
8.37 Mб
Скачать

Розділ десятий. Загальні сфери життєдіяльності суспільства...

психологічних, до яких входить спосіб діяльності, взаємос! пілкування.

Ці засади органічно взаємопов’язані, взаємозумовлені, абсо% лютизація якоїсь з них призводить до викривленого розумін% ня нації.

Усі критеріальні ознаки нації – територіальні, етнічні, еко% номічні, загальнокультурні та психологічні – відбиваються у специфіці національних стосунків. Специфіка національних відносин зумовлена такими чинниками:

національні відносини вплетені в систему матеріальних та ідеологічних відносин і водночас виступають як віднос% но самостійні;

центр уваги зміщується в галузь надбудови (мова, свідомість, культура, психологія);

важливу роль відіграє національний характер;

неадекватно оцінюється позитивне і негативне у своєї нації та в інших;

історично зумовлені дружні стосунки або агресивність

між різними народами.

Складність та суперечливість національних відносин потре% бують делікатності, такту, зваженості та терпимості. Найефек% тивніший шлях розуміння національного – через культуру.

Суспільні відносини складаються в процесі багатогранної життєдіяльності людей як її суб’єктів. Ці відносини охоплюють усі сфери суспільного життя та діяльності – економічну, соц% іально%політичну, духовну, культурно%побутову.

Суб’єктами суспільних відносин є індивіди та соціальні спільноти. Суспільні відносини є відносинами індивідів як особи!

стостей, індивідуальностей і одночасно як представників класо! вих, національних, етнічних, політичних, релігійних соціальних груп, до яких індивіди належать внаслідок історичного розмежу! вання і об’єднання інтересів, потреб, діяльності та праці.

У соціальній філософії здійснювалась як індивідуалізація суспільних відносин, так і їх соціалізація. Так, спираючись на праці М. Вебера, Е. Дюркгейма, В. Паретто, представник струк% турно%функціонального напрямку у соціології Т. Парсонс

651

Є. А. Подольська «Філософія»

спробував представити суспільство як систему соціальної взає! модії індивідів. Певна індивідуалізація суспільних відносин спостерігається також у теоретиків філософії життя та екзис% тенціалістів. Марксизм же, навпаки, подавав суспільні відно% сини виключно як відносини між соціальними спільнотами, надаючи перевагу суспільному.

Долаючи зазначені абсолютизації, сучасна соціальна філосо% фія наголошує на індивідуально!соціальному характері й природі суспільних відносин.

Серед різноманітних суспільних відносин соціальна філосо% фія виділяє насамперед відносини з приводу власності (відно% сини власності); влади (владні відносини); соціальних і культур! них цінностей, морально!правових норм тощо.

Відповідно до умов розподілу праці, форм власності й типів влади суспільні відносини можуть розглядатися в контексті альтернативи: антагоністичні (конфлікт між соціальними гру% пами, їх протистояння) – неантагоністичні (гармонійне по% єднання соціальних інтересів, соціальна злагода).

Соціальна філософія знає багато спроб теоретичної систе% матизації суспільних відносин. Якщо марксизм поділяв їх на первинні і вторинні, матеріальні та ідеологічні, то М. Вебер вза% галі не визнавав такої альтернативи. Т. Парсонс усі суспільні відносини структурував як міжособистісні.

У сучасній систематизації суспільних відносин за провідний критерій беруться різноманітні сфери суспільного життя:

матеріальна (виробничі, технологічні відносини, обмін, розподіл);

соціально!політична (класові, національні, етнічні, соціаль% но%групові відносини);

духовна (наукові, моральні, релігійні, художньо%естетичні відносини);

культурно!побутова (родинно%сімейні, приятельські, под%

ружні, побутові тощо).

Усі вони взаємопов’язані, і в різних життєвих ситуаціях визначальну роль відіграють різні групи суспільних відносин. Спроба ж наголосити на визначальності певних відносин –

652

Розділ десятий. Загальні сфери життєдіяльності суспільства...

економічних (К. Маркс), духовних (Г. Гегель, М. Вебер), ре% лігійних (Е. Дюркгейм, Е. Кассірер), сексуальних (3. Фрейд) об’єктивно створювала теоретично%абсолютизовану систему соціуму. Необхідно піднятися над крайнощами абсолюти% зацій, підійти до суспільного життя як взаємовідносин лю% дей з точки зору реалій життя в історичному просторі й часі. Факт наявності класів Платон та Арістотель пов’язували з майновим розшаруванням людей. Англійські економісти кінця XVIII – початку XIX ст. підійшли до пізнання еконо% мічної анатомії класів. Французькі історики та соціалісти% утопісти наблизились до розуміння специфіки історичного процесу як боротьби класів. Марксистська філософія розк% рила взаємозв’язки і зумовленості існування класів певни% ми історичними фазами розвитку виробництва, визнала межі розвитку класової боротьби до встановлення диктатури про% летаріату як засобу знищення класів взагалі. «Класами нази% ваються, – писав В.Ленін у «Великому почині», – великі групи людей, які розрізняються за їх місцем в історично виз% наченій системі суспільного виробництва, за їх відношенням (здебільшого закріпленим і оформленим у законах) до засобів виробництва, за їх роллю в суспільній організації праці, а значить, за способами одержання і розмірами тієї частини суспільного багатства, яка є в їх розпорядженні» [38].

Класи виникають у процесі розкладу первіснообщинного ладу внаслідок суспільного поділу праці й появи приватної власності на основні засоби виробництва. Проте в сучасній соціальній філософії є й інші точки зору. Так, представники соціал%дарвіністського напряму (О. Аммон, Дж. Хакслі, С. Дар% лінгтон) пояснюють існування класів боротьбою за виживання людей, Р. Сентерс виводить класове розшарування з відмінно% стей в ідеях, психології, рівня морального та інтелектуального розвитку людей, Е.Рос підкреслює рівнозначність класів з інши% ми соціальними групами. М.Вебер виділяє порівняно са% мостійні групи людей за їх інтересами у сфері виробництва, політики, суспільного життя. Звичайно, щоб досягти багатобіч% ного визначення класів, потрібно враховувати всі ці характери%

653

Є. А. Подольська «Філософія»

стики та критерії, безпідставно не абсолютизуючи деякі момен% ти методології класового аналізу.

Поряд з поняттям класів у сучасній філософії вживається термін «страта». Теорії соціальної стратифікації та соціальної мобільності виникли на противагу однозначності класового аналізу марксизму. Один з родоначальників цих теорій російсь% ко%американський філософ П. Сорокін обгрунтував потребу ширшого, ніж класовий аналіз, підходу до соціальної структу% ри та її динаміки. Пізніше С. Ліпсет, Т. Боттомор, Р. Дарендорф стверджували, що суспільство поділяється на верстви%страти, різницю між якими слід шукати в розмірах прибутку, стилі й способі життя, різниці рівнів культури, освіти, житла, одягу.

Суспільство поділяється на вищі, середні й низькі страти, а процес переміщення людей з однієї страти в іншу описується в теоріях соціальної мобільності, що висувають ідею про «ліфт», «ескалатор», на якому можна піднятися до вищої страти: еко% номічний ліфт, політичний, армійський, церковний, науковий, шлюбний. «Ліфт» – це своєрідний шанс піднятися завдяки досягненням у певній сфері.

Історичне життя – це процес постійного виникнення й вирішення різноманітних суперечностей, зіткнення інтересів, суспільних цінностей, відносин. Завершальною ланкою механі!

зму виникнення суперечностей у системі суспільних відносин є конфлікт, що виступає як форма встановлення або заміни пріо!

ритетів у системі інтересів, потреб, суспільних відносин взагалі. Своєрідну теорію конфлікту розробили в кінці XIX – на початку XX ст. з позицій соціал%дарвінізму Г. Спенсер та М. Вебер, Г. Зіммель, Р. Дарендорф та ін. Умовно можна вирі% знити три відносно самостійні концепції соціального конфлік% ту: позитивно!функціонального конфлікту Л. Козера (США); конфліктної моделі суспільства Р. Дарендорфа (Німеччина); за!

гальна теорія конфлікту К. Боулдінга (США).

Люїс Козер намагався довести, що конфлікт є продуктом внутрішнього життя суспільства, виявом нормальних стосунків між людьми. Рольф Дарендорф вважає, що будь%яке суспільство несе в собі соціальний конфлікт і спирається на насильство

654

Розділ десятий. Загальні сфери життєдіяльності суспільства...

певних його членів над іншими. Суспільству, на думку Дарен% дорфа, потрібне відмінне від марксистської парадигми бачення майбутнього: не революційна боротьба, а досягнення цілей різних соціальних груп шляхом угод, погоджень, толерантності, еволюційних змін. Каннет Боулдінг обгрунтував дві моделі соц% іального конфлікту – статичну (сторони конфлікту та стосун% ки між ними) і динамічну (інтереси як спонукальні сили конф% лікту). Він пропонує долати і вирішувати конфлікти засобами маніпуляції реакціями, цінностями, нахилами, не вдаючись до радикальних змін суспільного устрою.

Звичайно, кожен конфлікт має специфічні причини й корені і в той же час дещо спільне, повторюване на кожному новому витку історії. Італійський соціальний філософ Н. Макіавеллі основу соц% іального конфлікту вбачав у матеріальному, майновому, економіч% ному інтересі людини. Англійський економіст А. Сміт вказує на економічне суперництво класів як основне джерело соціального конфлікту. К. Маркс теж обгрунтував теорію соціального конфлік% ту (війн, революцій, класової боротьби, суспільних рухів) як детер% мінованого економічними чинниками. У той же час у середні віки джерелом хрестових походів та релігійних війн була розбіжність пріоритетів віри, а не матеріальний чи соціальний інтерес.

Історія свідчить, що в основі конфлікту може бути терито% рія, майнові претензії, духовно%релігійні пріоритети, соціально% політичні прагнення, етнічні відмінності народів та інші чинни% ки. Головну причину зіткнення культур Е. Тайлор вбачає в розбіжностях таких пріоритетів, як знання, традиція, віруван% ня, правові і моральні норми, мистецтво тощо [35].

Отже, світова культура і наука виявили і обгрунтували ос% новну причину та джерела соціального конфлікту –

розбіжність соціального та індивідуального інтересів індивідів та соціальних груп, що охоплює усі сфери людських стосунків і насамперед економічних, соціально%політичних, духовних, куль% турно%побутових та особистих.

До умов вирішення конфлікту відноситься насамперед гли% боке розуміння його суті, причин виникнення, визначення учас% ників та можливих наслідків.

655

– 3

Є. А. Подольська «Філософія»

Аналіз суспільних відносин як конфліктних дозволяє дійти висновку про їх процесуальний характер. Суспільні відносини – це динаміка соціуму, його рух, процес постійної зміни одного соціального стану іншим.

Суспільна свідомість су! купність поглядів, уявлень, ідей та теорій, які відображають суспільне буття. Виділяють буденну і теоретич% ну свідомості. В основу цього члену% вання покладено відношення свідо%

мості до практики, ступінь її узагальнення, глибина зв’язку з практичними основами життя.

Буденна свідомість вплетена в практику, породжується саме в ній практичним досвідом і є засобом його забезпечення. Вона узагальнює емпірично дане, і в цьому її обмеженість.

Буденна свідомість має і свої переваги порівняно з теорією, бо відбиває світ у його безпосередній данності, індивідуально% му сприйнятті; відображає суспільно%історичну практику з боку особливостей її конкретного переломлення в долі кожного інди% віда. Буденна свідомість не збігається з індивідуальною, їі при% значенням є обслуговування постійних життєвих потреб, жит% тєвих ситуацій, вироблення практичних рецептів для здійснення в конкретних умовах.

Теоретичний рівень суспільної свідомості є найвищий рівень узагальнення дійсності й найрозвинутіша форма організації знання. До теоретичного рівня свідомості нале% жить особлива форма наукового знання – теорія. Теоретич% на суспільна свідомість узагальнює практику в широких істо% ричних масштабах, виступає ідеальною програмою її розвитку, вона пов’язана з існуванням категорій.

У свідомості виділяють два рівні ідеологію і суспільну пси! хологію.

Матеріальні економічні відносини, соціальні умови існування людей, їх повсякденна діяльність і нагромаджува% ний досвід відображаються в людській психіці у. вигляді

656

Розділ десятий. Загальні сфери життєдіяльності суспільства...

почуттів, настроїв, думок, спонукань, звичок, їх називають суспільною психологією. Суспільна психологія виникає безпо% середньо під впливом певних умов соціального буття людей, їх діяльності. Вона не виступає у вигляді узагальненої сис% теми поглядів, а виявляється в емоціях, почуттях, настроях. Ідеї й погляди людей на рівні суспільної психології не мають теоретичного виявлення, вони мають емпіричний характер, інтелектуальні моменти переплітаються з емоційними. Сус% пільна психологія є частиною буденної свідомості. На фор% мування суспільної свідомості впливають психічні риси нації, своєрідність побуту і звичаї їх окремих верств.

Якщо суспільна психологія створюється безпосередньо

впроцесі повсякденної життєдіяльності людей, їхнього взає% много спілкування, то ідеологія виступає як більш!менш

струнка система поглядів, положень, ідей (політичних, філо! софських, моральних, естетичних, релігійних). Вона грун% тується на широкому (узагальненому) соціальному досвіді – історичному і сучасному.

Якщо суспільна психологія створюється сама по собі, стихійно, в процесі життєдіяльності і взаємодії людей, то ідеологія переважно виступає як продукт свідомої діяль% ності, що потребує спеціальних зусиль ідеологів. Отже, іде/ ологія це система поглядів та ідей, яка прямо чи опосе! редковано відображає економічні й соціальні особливості суспільства, виявляє становище, інтереси й думи певного сус! пільного класу і спрямована на збереження або зміну існую! чого суспільного устрою.

Загальні умови соціального середовища, в якому живуть ті чи інші люди, визначають єдність їхніх поглядів, прагнень, яка грунтується на єдності їхніх інтересів. Проте навіть при спільності поглядів, світоглядів, думок це загальне виступає в окремих осіб в індивідуальній своєрідності.

Суспільна свідомість керується соціальними законами, її істо% рія йде за історією суспільного буття, і те, які саме відбувати%

657

Є. А. Подольська «Філософія»

муться зміни – еволюційні чи революційні, оцінка свідомості визначається в кінцевому підсумку відповідно до змін у сусп% ільному бутті.

Індивідуальна свідомість народжується і вмирає разом з на% родженням і смертю людини. Вона відбиває неповторні риси її життєвого шляху, виховання. Для індивідуальної свідомості об’єктивне середовище, під впливом якого вона формується, виступає як результат взаємодії макросередовища – суспільно% го буття, мікросередовища (умов життя соціальної групи), умов особистого життя.

Індивідуальна свідомість перебуває під впливом і таких фак% торів, як рівень розвитку даного індивіда, особистий характер.

У соціальній філософії розрізняють форми суспільної свідо/ мості типи відображення суспільного буття в людській свідо! мості. Залежно від сфер суспільного життя розрізняють політи% ку, мораль, право, мистецтво, релігію, філософію.

Політика – сфера суспільного буття, діяльність класів

іпартій, яка визначається їхнім становищем у суспільстві та їхніми інтересами. Це явище історичне, що виникає з поділом суспільства на класи. Політичні ідеї, політичні ус% танови, інститути, політичні відносини є найважливішою складовою частиною надбудови відповідно до економічно% го базису.

Залежно від об’єкта політика поділяється на соціальну, економічну, технічну, демографічну тощо. Відносини між націями, групами людей певної країни становлять сферу внутрішньої політики, відносини між державами – зовніш% ньої політики.

Основу політики становить проблема завоювання, утри% мання й використання державної влади. Політична ідеоло% гія являє собою систематизоване теоретичне відбиття по% глядів певного класу на політичну організацію суспільства, на форми держави, на відносини між різними класами, соц% іальними групами, на їхню роль у житті суспільства, на відносини з іншими державами і націями.

658

Розділ десятий. Загальні сфери життєдіяльності суспільства...

Питання про співвідношення політики та економіки є од% ним з головних. Політика має самостійність щодо економіки, оскільки без політичної влади жоден клас не досягне або не утримає свого економічного панування. Політика є концентро! ваний вираз, узагальнення і завершення економіки.

Велике значення в розвитку суспільних відносин відіграє

політична культура – рівень і характер політичних поглядів, знань, переконань громадян, уміння застосовувати їх у процесі громадсько!політичної діяльності, а також зміст і якість соціаль! них цінностей, традицій та норм, що регулюють політичні відносини.

Укласовому суспільстві ідеологія характеризується як революційна або реакційна, прогресивна або консерватив% на, ліберальна або радикальна, інтернаціональна або націо% налістична, тобто виявляється ціннісна природа ідеології. У середині XX ст. сформувалася така соціально%філософська течія, як деідеологізація, що виправдовувала об’єктивізм і безпартійність у науці, її підґрунтям була «соціологія знан% ня» Манхейма, який протиставляв науку як об’єктивне і вірогідне знання про факти ідеології, яку тлумачив як сва% вільне судження про соціальні і моральні цінності, що ви% являють суб’єктивні інтереси. У 50–60%ті роки Арон, Белл, Поппер надали деідеологізації характеру соціологічної кон% цепції, спрямованої проти марксизму. Вони доводили, що на зміну ідеологічним догмам XIX ст. прийшла наука, роз% вивали теорії «індустріального суспільства», конвергенції двох систем, мирного співіснування і в сфері ідеології.

У70%ті роки концепцію деідеологізації змінила реідеоло! гізація, яка зберегла основну тезу деідеологізації – протис% тавлення науки та ідеології, але доповнила її ідеєю, що суспільні науки не здатні виконувати функції ідеології, бо цінності не можна обгрунтувати раціонально. Німецькі іде% ологи Лемберг, Менерт, американські Вінер, Фойєр доводи% ли, що зневага до питань ідеології створює «ідеологічний вакуум», який заповнюється ворожою ідеологією. Вони вка%

659

Є. А. Подольська «Філософія»

зують на необхідність розробити «нову ідеологію», запере% чують критерій істинності в ідеології і визнають лише ефек% тивність проголошених лозунгів.

Представники реідеологізації звертаються до релігій% ності, міфології, орієнтуються переважно на буденну свідомість, національні забобони, для них характерна мані% пуляція свідомістю за допомогою засобів масової інфор% мації, соціальної психології. Вони висувають ідею ірраціо% нальності будь%якої ідеології (Роззак), ототожнюють ідеологію з «інтелектуальною технологією» (Хабермас).

З політикою тісно пов’язане право – сукупність встанов! лених та санкціонованих державою загальних обов’язкових пра! вил (норм) поведінки, дотримання яких забезпечується її цілесп! рямованою діяльністю. Право завжди виявляє державну волю класу або класів, які тримають у руках державну владу.

Отже, правова ідеологія є систематизованим теоретичним вираженням правосвідомості класу, тобто його поглядів на при! роду й призначення правових відносин, норм і установ на пи! тання законодавства, суду, прокуратури тощо, її мета – за! хист або утвердження правового порядку, що відповідає інтересам цього класу.

Право виникає лише на певному ступені розвитку, коли розклад первіснообщинного ладу призводить до розшару% вання суспільства на антагоністичні класи, до виникнення приватної власності і прагнення економічно пануючої мен% шості увічнити і зміцнити своє панування. Право виникає з появою держави, від її імені загальнообов’язковими про% голошуються норми та звичаї, які відповідають його класо% вим інтересам. Держава забезпечує і реалізує правові нор% ми, застосовує для цього в разі необхідності державне примушення.

Мораль – система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють моральну поведінку людей. Вона виконує пізнаваль% ну, оцінювальну, виховну функції. Складовими частинами мо%

660