
Подольська - Філософія, 2006
.pdf
Розділ десятий. Загальні сфери життєдіяльності суспільства...
психологічних, до яких входить спосіб діяльності, взаємос! пілкування.
Ці засади органічно взаємопов’язані, взаємозумовлені, абсо% лютизація якоїсь з них призводить до викривленого розумін% ня нації.
Усі критеріальні ознаки нації – територіальні, етнічні, еко% номічні, загальнокультурні та психологічні – відбиваються у специфіці національних стосунків. Специфіка національних відносин зумовлена такими чинниками:
національні відносини вплетені в систему матеріальних та ідеологічних відносин і водночас виступають як віднос% но самостійні;
центр уваги зміщується в галузь надбудови (мова, свідомість, культура, психологія);
важливу роль відіграє національний характер;
неадекватно оцінюється позитивне і негативне у своєї нації та в інших;
історично зумовлені дружні стосунки або агресивність
між різними народами.
Складність та суперечливість національних відносин потре% бують делікатності, такту, зваженості та терпимості. Найефек% тивніший шлях розуміння національного – через культуру.
Суспільні відносини складаються в процесі багатогранної життєдіяльності людей як її суб’єктів. Ці відносини охоплюють усі сфери суспільного життя та діяльності – економічну, соц% іально%політичну, духовну, культурно%побутову.
Суб’єктами суспільних відносин є індивіди та соціальні спільноти. Суспільні відносини є відносинами індивідів як особи!
стостей, індивідуальностей і одночасно як представників класо! вих, національних, етнічних, політичних, релігійних соціальних груп, до яких індивіди належать внаслідок історичного розмежу! вання і об’єднання інтересів, потреб, діяльності та праці.
У соціальній філософії здійснювалась як індивідуалізація суспільних відносин, так і їх соціалізація. Так, спираючись на праці М. Вебера, Е. Дюркгейма, В. Паретто, представник струк% турно%функціонального напрямку у соціології Т. Парсонс
651

Є. А. Подольська «Філософія»
спробував представити суспільство як систему соціальної взає! модії індивідів. Певна індивідуалізація суспільних відносин спостерігається також у теоретиків філософії життя та екзис% тенціалістів. Марксизм же, навпаки, подавав суспільні відно% сини виключно як відносини між соціальними спільнотами, надаючи перевагу суспільному.
Долаючи зазначені абсолютизації, сучасна соціальна філосо% фія наголошує на індивідуально!соціальному характері й природі суспільних відносин.
Серед різноманітних суспільних відносин соціальна філосо% фія виділяє насамперед відносини з приводу власності (відно% сини власності); влади (владні відносини); соціальних і культур! них цінностей, морально!правових норм тощо.
Відповідно до умов розподілу праці, форм власності й типів влади суспільні відносини можуть розглядатися в контексті альтернативи: антагоністичні (конфлікт між соціальними гру% пами, їх протистояння) – неантагоністичні (гармонійне по% єднання соціальних інтересів, соціальна злагода).
Соціальна філософія знає багато спроб теоретичної систе% матизації суспільних відносин. Якщо марксизм поділяв їх на первинні і вторинні, матеріальні та ідеологічні, то М. Вебер вза% галі не визнавав такої альтернативи. Т. Парсонс усі суспільні відносини структурував як міжособистісні.
У сучасній систематизації суспільних відносин за провідний критерій беруться різноманітні сфери суспільного життя:
матеріальна (виробничі, технологічні відносини, обмін, розподіл);
соціально!політична (класові, національні, етнічні, соціаль% но%групові відносини);
духовна (наукові, моральні, релігійні, художньо%естетичні відносини);
культурно!побутова (родинно%сімейні, приятельські, под%
ружні, побутові тощо).
Усі вони взаємопов’язані, і в різних життєвих ситуаціях визначальну роль відіграють різні групи суспільних відносин. Спроба ж наголосити на визначальності певних відносин –
652

Розділ десятий. Загальні сфери життєдіяльності суспільства...
економічних (К. Маркс), духовних (Г. Гегель, М. Вебер), ре% лігійних (Е. Дюркгейм, Е. Кассірер), сексуальних (3. Фрейд) об’єктивно створювала теоретично%абсолютизовану систему соціуму. Необхідно піднятися над крайнощами абсолюти% зацій, підійти до суспільного життя як взаємовідносин лю% дей з точки зору реалій життя в історичному просторі й часі. Факт наявності класів Платон та Арістотель пов’язували з майновим розшаруванням людей. Англійські економісти кінця XVIII – початку XIX ст. підійшли до пізнання еконо% мічної анатомії класів. Французькі історики та соціалісти% утопісти наблизились до розуміння специфіки історичного процесу як боротьби класів. Марксистська філософія розк% рила взаємозв’язки і зумовленості існування класів певни% ми історичними фазами розвитку виробництва, визнала межі розвитку класової боротьби до встановлення диктатури про% летаріату як засобу знищення класів взагалі. «Класами нази% ваються, – писав В.Ленін у «Великому почині», – великі групи людей, які розрізняються за їх місцем в історично виз% наченій системі суспільного виробництва, за їх відношенням (здебільшого закріпленим і оформленим у законах) до засобів виробництва, за їх роллю в суспільній організації праці, а значить, за способами одержання і розмірами тієї частини суспільного багатства, яка є в їх розпорядженні» [38].
Класи виникають у процесі розкладу первіснообщинного ладу внаслідок суспільного поділу праці й появи приватної власності на основні засоби виробництва. Проте в сучасній соціальній філософії є й інші точки зору. Так, представники соціал%дарвіністського напряму (О. Аммон, Дж. Хакслі, С. Дар% лінгтон) пояснюють існування класів боротьбою за виживання людей, Р. Сентерс виводить класове розшарування з відмінно% стей в ідеях, психології, рівня морального та інтелектуального розвитку людей, Е.Рос підкреслює рівнозначність класів з інши% ми соціальними групами. М.Вебер виділяє порівняно са% мостійні групи людей за їх інтересами у сфері виробництва, політики, суспільного життя. Звичайно, щоб досягти багатобіч% ного визначення класів, потрібно враховувати всі ці характери%
653






