Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Подольська - Філософія, 2006

.pdf
Скачиваний:
463
Добавлен:
28.03.2015
Размер:
8.37 Mб
Скачать

Розділ восьмий. Сутність і структура пізнавального процесу

Практика – це усвідомлена, цілеспрямована, багатогранна діяльність людей, спрямована на перетворення природи і сусп! ільства, на пристосування природного і суспільного середовища до потреб людей і суспільства в цілому, тобто практика це є цілес! прямована діяльність людей, яка веде до перетворень об’єктив! ного світу.

Суспільно%історична практика людей включає в себе безліч форм і різновидів. Найважливіші види практичної діяльності такі.

Основним і вихідним видом суспільної практики є насам% перед матеріально!виробнича діяльність людей, пов’язана зі створенням матеріальних благ для життя людей. Саме в процесі матеріальної виробничої практики людина пізнає предмети і явища об’єктивного світу, його законо% мірності, ставлення людини до природи. На основі цієї практики розгортається суспільне буття, тобто реальний процес життя людей і оточуюча їх суспільна свідомість. Але суспільна практика не обмежується тільки однією виробничою стороною. До практики входять і інші види суспільної діяльності.

Соціальна діяльність, відносини між класами, націями, державами, діяльність держави, політичних партій, рухів, діяльність в галузі науки, мистецтва тощо.

Науково!пізнавальна діяльність: до поняття практики вхо% дить також експеримент (виробничий, природничо%нау% ковий і соціальний).

До практики входить також діяльність людей у сфері сімейного і побутового життя, що являє собою певну су% купність матеріальних та ідеологічних відносин. Практич% на діяльність у сфері сімейно%шлюбних відносин – госпо% дарчо%побутова, за своїм характером принципово не відрізняється від виробничої діяльності. Виховання ж дітей, організація відпочинку подібні діяльності у сфері ідеологічних відносин.

Утакому широкому розумінні практика і становить основу всього процесу пізнання, виконуючи величезну теоретико% пізнавальну і гносеологічну роль.

571

Є. А. Подольська «Філософія»

Проблема практики в пізнанні – це проблема взаємодії суб’єкта і об’єкта. Як відомо, від античності і аж до німецької класичної філософії під суб’єктом розуміли людину як особливу природ% ну істоту, якій притаманні свідомість, здатність усвідомлювати себе, свою діяльність. При цьому зовсім ігнорувалась соціальна сутність людини, її активна роль у перетворенні навколишньо% го світу. Об’єктом пізнання виступав весь матеріальний світ, що існує поза суб’єктом і його діяльністю і активно впливає на суб’єкт. Тому зв’язок між суб’єктом і об’єктом виявлявся зовнішнім, одностороннім і зводився головним чином до того, що суб’єкт пасивно сприймає об’єктивний світ.

У теорії пізнання діалектичного матеріалізму суб’єктом пізнання виступає не просто людина як біологічна істота, а й як істота соціальна, що знаходиться в певних стосунках з інши% ми людьми. Людина може бути суб’єктом тільки як член сусп% ільства, включений до системи суспільних відносин.

Суспільний характер має не тільки суб’єкт, але й об’єкт, з яким на основі практики суб’єкт взаємодіє. Суб’єкт взаємодіє на кожній сходинці свого розвитку не з усім об’єктивним світом, а тільки з тією його частиною, яка так або інакше залучається до сфери діяльності суспільства на тому або іншому етапі пізнання. Наприклад, електрон як об’єктивна реальність став відомим ще в часи Демокріта, Ньютона, Галілея, але він не був об’єктом пізнання людини. Це зумовлювалось ступенем розвит% ку суспільства, визначивши який можна з’ясувати, котрий пред% мет природи стане об’єктом пізнавальної діяльності людей.

Таким чином, об’єктом пізнання на кожній історичній схо% динці розвитку суспільства виступає не вся матерія, не вся об’єктивна реальність, а тільки та її частина, що знаходиться у взаємодії із суб’єктом у його практичній діяльності. Точніше, об’єктом пізнання стають тільки ті явища природи, які залуча% ються до сфери трудової діяльності.

Отже, обов’язковою умовою пізнання на основі практики виступають взаємодії між суб’єктом і об’єктом. Вирішальним у цьому експерименті є об’єкт, бо він зумовлює можливості влас% ної зміни. Але реалізація цієї можливості здійснюється завдя%

572

Розділ восьмий. Сутність і структура пізнавального процесу

ки активній, перетворюючій діяльності суб’єкта, тобто в діалек% тичній взаємодії суб’єкта і об’єкта. Активною стороною тут ви% ступає суб’єкт.

Які ж гносеологічні функції практики?

По%перше, вона зв’язує суб’єкт пізнання, тобто людину

зоб’єктом, з наявністю того, що пізнається. Відношення лю% дини до явищ об’єктивного світу не може бути зрозумілим, якщо не враховувати роль практики як своєрідної з’єднуваль% ної ланки між пізнавальною свідомістю і об’єктом пізнання. Істинне знання бере свій початок з безпосередньої практи% ки. Практика дає пізнанню можливість існування і обгрун% тування його. У цьому відношенні практика виступає як джерело всіх знань. Перш ніж люди стали аргументувати, вони діяли. Наприклад, історія медицини дає багатий матер% іал, який свідчить про практичну обумовленість найважлив% іших медичних знань і навичок. До речі, лікарські препарати були одержані людьми з різних продуктів живлення. В ре% зультаті багатьох «проб і помилок» емпіричним шляхом люди навчились поступово виділяти не тільки поживні, а й лікарські рослинні продукти і речовини. Таким же шляхом було знайдено дозування лікарських речовин.

По%друге, зв’язок практики з процесом пізнання поля% гає в тому, що саме пізнання об’єктивного світу зумовлене по! требами суспільної практики людей. Історія науки, як і дані су% часного матеріалізму, незаперечно свідчать про те, що всі галузі людського знання виникли з практичних потреб суспільства. Наприклад, астрономія виникла з практичної необхідності визначати успішне мореплавання людей, геометрія була пород% жена потребою виміру земельних площин, фізика – з необхі% дності знати будову і властивості матерії з метою практично% го оволодіння силами природи. Під впливом практичних потреб і більш глибокого пізнання явищ природи з’явились і виникають нові науки, нові розділи давно існуючих наук (ра% діоелектроніка, квантова фізика, кібернетика, біохімія, космо% навтика та ін.). Не тільки природничі, а й суспільні науки виникають і розвиваються з потреб практики.

573

Є.А. Подольська «Філософія»

По%третє, практика вказує людині об’єкт пізнання, який виділяється з безлічі і різноманіття явищ навколишньої дійсності, пізнання яких стає історичною необхідністю. Прак% тика надає пізнанню необхідний фактичний матеріал, який підлягає узагальненню і теоретичній обробці. Практика формує сам об’єкт пізнавальної діяльності, визначає будову, зміст і на% прям його розвитку.

Крім того, практика озброює пізнання приладами, різним обладнанням і тим самим сприяє успіхам пізнання.

Отже, саме практика є вихідним пунктом і основою всього пізнання.

Наукові знання мають життєвий сенс лише в тому випад% ку, коли вони втілюються в життя. Кінцевою метою пізнання є не знання самі по собі, а практичне перетворення дійсності для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства і лю% дини. Практичне втілення ідей, перетворення їх у предметний світ являє собою опредмечування. Знання опредмечуються не тільки в мовній формі, але й у творах матеріальної культури. З переходом від абстрактного мислення до практики пізнаваль% ний процес не переривається. Виявлені на практиці мінуси теорії потребують подальших теоретичних розробок, тобто ви% никає необхідність в абстрактному мисленні, а частіше всього і

внакопиченні нових експериментальних даних, що припускає включення до пізнавального процесу органів чуття. Так взає% модіють теорія і практика за умов вирішальної ролі останньої.

Практика виконує в процесі пізнання винятково важливу

роль, адже практика:

основа наукового пізнання;

вихідний пункт пізнавального процесу;

рушійна сила розвитку пізнання;

критерій його істинності;

кінцева мета.

Таким чином, пізнання – це процес активного цілеспрямо% ваного відображення матеріального світу в свідомості людини. Це відображення є складний процес руху людського пізнання від незнання до знання, від неточного знання до знання більш

574

6 2

Розділ восьмий. Сутність і структура пізнавального процесу

повного і точного. Підґрунтя теорії пізнання становить визнан% ня існування об’єктивного світу і відображення його в мозку людини. Пізнання виникає завдяки впливу на людину приро% ди і явищ суспільного життя. Вихідним пунктом і основою всьо% го процесу пізнання є практика – критерій істини.

Відображення світу у свідомості людини на основі практики відбу% вається у двох формах: чуттєвій і ра! ціональній, розумовій.

Процес пізнання завжди почи% нається з безпосереднього живого споглядання, тобто з безпосередньої взаємодії людини в прак%

тичній діяльності з предметами і явищами. Основні форми чут/ тєвого пізнання:

відчуття;

сприймання;

уявлення.

Першою і початковою формою і джерелом чуттєвого пізнан! ня є відчуття. Це безпосередній зв’язок свідомості із зовнішнім світом, це перетворення енергії зовнішнього подраз% ника у факт свідомості. Предмети і явища насамперед діють на наші органи чуття. Людина має п’ять органів чуття: зір, слух, дотик, нюх, смак. Вони виступають тими «вікнами», через які в нашу свідомість проникають відомості про навколишній світ. Кожний з органів чуття виконує певні функції. Наприклад, завдяки зору ми сприймаємо колір, форми предметів, світ в усій його барвистості і різноманітності; дотик дає нам знання про твердість, пружність, шорсткість предметів; завдяки слухові ми сприймаємо різні звуки і одержуємо можливість користувати% ся звуковою мовою, яка нерозривно пов’язана з теоретичним, науково%абстрактним мисленням, що є вищим етапом пізна% вального процесу.

У людини досить органів чуття для всебічного пізнання ма% теріального світу в його сукупності і цілісності. Відчуття є коп% іями явищ і предметів, суб’єктивними образами об’єктивного світу. Вони суб’єктивні не в розумінні викривлення дійсності,

575

Є.А. Подольська «Філософія»

ав тому розумінні, що ці образи знаходяться у свідомості, на% лежать суб’єкту, що вони є ідеальними процесами, функцією певним чином організованої матерії. І хоча вони суб’єктивні за формою, але об’єктивні за змістом, оскільки вірно відображують світ і його явища. Втім, суб’єктивні ідеалісти Берклі, Юм, Мах, Авенаріус спотворювали питання про відчуття, вважаючи, що людина може сприймати лише свої власні відчуття, а не пред% мети матеріального світу. Весь світ вони сприймали як комп% лекс відчуттів, а тому самі відчуття, на їх думку, – єдина ре% альність, вони первинні і не мають ніякого об’єктивного змісту.

Що ж дають нам відчуття як найпростіша форма чуттєвого пізнання? Завдяки відчуттям у нашій свідомості відображують% ся лише окремі властивості предметів і явищ. Наприклад, якщо ми спостерігаємо будь%яку рослину, то завдяки зору відчуває% мо її форму, колір, величину. Нюх установлює запах рослини, відчутність надає відомості про характер поверхні стовбура, листя, тобто окремі відчуття відображають не всі властивості предмета, а лише одну або кілька. Цілісність же образу пред% метів відображується у свідомості людей завдяки більш високій формі чуттєвого пізнання – сприйманню.

Сприймання є більш досконалою формою, його підґрунтям виступає відчуття. Але якщо відчуття дають нам лише образи одиничних ознак предметів, то сприймання відображує пред% мети в їх цілісності, у сукупності усіх властивостей. Тому сприй/

мання – це така форма чуттєвого пізнання, коли у свідомості людини відбувається цілісне відображення зовнішнього матері! ального предмета з усією сукупністю його властивостей, якостей, сторін, які відображені у відчуттях. Здатність сприймання відображувати предмети в цілому зумовлена природою самого предмета, в якому різні ознаки і властивості знаходяться у не% розривній єдності. Чуттєве сприймання є, таким чином, уза! гальненням відчуттів окремих властивостей, ознак предмета в цілісний образ. Це більш складний ступінь відображення люди% ною зовнішнього світу.

Наступною формою чуттєвого пізнання і до того ж більш розвиненою є уявлення, котрі походять з чуттєвих сприймань,

576

Розділ восьмий. Сутність і структура пізнавального процесу

але, на відміну від них, безпосередньо не зв’язані з предмета% ми. Уявлення це чуттєвий образ тих предметів, які колись

безпосередньо діяли на органи чуття, а потім відтворюються за «відбитками», які збереглися в мозку за умов відсутності самого предмета. Звісно, цей образ буде більш блідий, без подробиць, але будуть відображені лише самі головні і загальні риси.

Саме в уявленнях закріплюються знання, які одержані в процесі чуттєвого пізнання, а тому уявлення більше, ніж інші форми чуттєвого пізнання, пов’язані з діяльністю мислення і відіграють досить значну роль на ступені абстрактного мислен% ня. Пізнавальне значення уявлень визначається також і тим, що з наявних уявлень людина може створювати різні комбінації, будувати нові уявлення, тобто образи таких предметів, яких вона сама ніколи не бачила. Такий процес поєднання і перетво% рення різних уявлень у цілісну картину нових образів нази% вається уявою, що має велике значення в мистецтві, техніці, науці і взагалі всюди, де потрібна творчість, а не просте копію% вання явищ життя.

Отже, уявлення порівняно зі сприйманням становить більш узагальнений образ дійсності і є за своєю сутністю сходинкою до логічного або раціонального відображення дійсності.

Таким чином, відчуття, сприймання і уявлення, які виника% ють внаслідок дії на наші органи чуття матеріального світу, є

формами чуттєвого пізнання.

Чи може процес пізнання обмежитись тільки чуттєвим пізнанням? Зрозуміло, що чуттєве пізнання дає знання окре% мих сторін речей і зовнішніх зв’язків між ними, знання одинич% ного і не спроможне розкрити внутрішні, суттєві зв’язки між предметами і явищами, їх неможливо безпосередньо бачити або відчувати, а можна виявити тільки на шляху логічного, абстрак% тного мислення, котре спирається на суспільну практику. Це вже якісно новий і вищий етап пізнання.

Перехід від живого споглядання до абстрактного мислення

це глибокий діалектичний стрибок у пізнанні, сутність якого полягає в тому, що людина завдяки абстракції відволікається від усього другорядного, виділяючи сутність речей, їх внутрішні

577

Є. А. Подольська «Філософія»

закономірності, тобто людина в процесі абстрактно%логічного мислення виходить за межі наявних чуттєво%конкретних об% разів і виробляє абстрактні поняття. Таким чином, мислення

це опосередковане і узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей, причинних відношень і закономірних

зв’язків речей і явищ.

Процес абстрактного, логічного мислення здійснюється також у трьох основних формах:

поняттях,

судженнях,

умовиводах.

Поняття це така форма мислення, в якій відображують! ся найбільш загальні, чуттєві і необхідні ознаки, властивості, якості різних речей і явищ та їх стосунки. Утворення понять – тривалий науковий процес, у якому беруть участь цілі поколі% ння людей. Вони виникають як наслідок тривалої узагальнюю% чої, абстрагуючої діяльності нашої думки, завдяки великій кропіткій переробці в процесі пізнання множини даних чуттє% вого пізнання. Вивчаючи предмети і явища за допомогою органів чуття, людина порівнює, зіставляє їх, відволікаючись від усього другорядного, випадкового, і виділяє в них загальні риси. Саме ці загальні, необхідні і суттєві риси предметів і явищ відоб% ражуються в поняттях. Наприклад, абстрагуючись від конкрет% них особливостей кожного конкретного виду тварин, людина за допомогою мислення установлює загальні риси, притаманні всім тваринам, і відображує їх у понятті «тварина». Поняття «людина» відображує основні риси всіх людей (біологічна, соц% іальна істота), відволікаючись від конкретних рис характеру, кольору волосся, віку тощо.

Характеризуючи складний науковий процес формування понять, Горький писав, що «всі явища природи одягнуті робо% тою нашого розуму в слова і оформлені у поняття». Рух повітря ми назвали словом «вітер» і залежно від сили впливу на наше тіло розмежували його на тихий, сильний, поривчастий, теплий, вологий, жагучий і т. ін. Говорячи «земля», ми включаємо в це поняття родючий чорнозем, суглинки, неплідні піски, кам’яні

578

Розділ восьмий. Сутність і структура пізнавального процесу

скелі, болото. Отже, кожне наше поняття – результат вікових спостережень, порівнянь.

За своєю глибиною і широтою відображення дійсності по% няття можуть бути різними: одні з них узагальнюють риси не% великої кількості предметів (стіл, олівець, сірка, ялинка), інші – більш широке коло предметів і явищ (наприклад, рослина, тва% рина, метали), а треті охоплюють і відображують загальні влас% тивості, притаманні всім предметам і явищам матеріального світу («матерія», «свідомість», «простір», «час», «необхідність» та ін.). Останні поняття є безмежно широкими і називаються категоріями.

Кожна наука, узагальнюючи явища об’єктивного світу, оперує поняттями, які відображують те чи інше коло явищ. Наприклад, фізика виробила поняття «маса», «енергія», біо% логія – «спадковість», «вид», «мінливість», філософія – «рух», «буття», «ідеальне», хімія – «атом», «молекула», «ве% личина», «валентність».

Поняття як форми абстрактного мислення так само як і чуттєві сприймання є образами, копіями, знімками явищ об’єктивного світу, тобто вони об’єктивні за своїм змістом, за своїм джерелом.

Оскільки у поняттях відображуються речі, явища у їх зміню% ваності, русі, то й самі поняття рухомі, змінювані, бо поглиблю% ються наші знання про зовнішній світ, і на зміну старим понят% тям приходять нові, які точніше відображують дійсність (наприклад, радіолокація, біоніка, комп’ютер та інші).

Другою формою логічного мислення є судження. Щоб відобразити взаємозв’язок і взаємозалежність явищ, поняття вступають у певні зв’язки одне з одним у вигляді суджень. Мислити – це значить судити про щось, міркувати, виявляти певні зв’язки і відношення між різними сторонами предметів або між предметами. Судження – це така форма мислення, у якій завдяки зв’язку понять щось стверджується або запере! чується. Залежно від цього судження поділяються на стверд! жувальні і заперечні. Якщо у стверджувальних судженнях відоб% ражується наявність ознак у предмета (наприклад, рух –

579

Є. А. Подольська «Філософія»

необхідний атрибут матерії; усі люди вмирущі; релігія подвоює світ на земний і нереальний, небесний), то заперечні вказують на відсутність ознак у предмета (наприклад, без власності і конкурентності людина не розвиває свою індивідуальність; деякі люди не вміють плавати).

Залежно від правильності відображення дійсності суджен% ня можуть бути істинними або помилковими, хибними.

Судження відіграють значну роль у пізнанні, бо у формі суджень виявляються усі знання про об’єктивний світ, закріп% люються результати пізнавальної діяльності людей, їх наукові висновки, відкриті закони природи і суспільства. За допомогою суджень у вигляді мовних речень люди передають результати пізнавальної діяльності іншим людям, наступним поколінням.

У ході розумової діяльності судження поєднуються у своєрідні комбінації з метою одержання нового знання, утво% рюючи умовиводи, що є третьою формою логічного мислення.

Умовивід – це такий розумовий акт, у якому з двох або декіль! кох істинних, правильних суджень виводиться нове судження про речі і явища об’єктивного світу, тобто умовивід являє собою вис! новок з кількох взаємопов’язаних суджень. Наприклад, усі мета% ли проводять електричний струм, мідь – метал. Ми можемо зробити умовивід, що мідь проводить електричний струм. Дру% гий приклад: електрони – матеріальні об’єкти. Усі матеріальні об’єкти структурні. Ми можемо зробити умовивід, що всі елек% трони структурні. Судження, які кладуться в основу умовиводів, називаються посилками, а те судження, яке ми одержуємо, вис! новком, або умовиводом.

Умовиводи дають нам можливість розпізнати не тільки ті предмети, явища, які ми спостерігаємо нині, а й ті, що відбувалися в минулому або можливі в майбутньому. Умо% виводи є міцним засобом побудови наукового передбачен% ня. Наприклад, Д. І. Менделєєв відкрив невідомі хімічні еле% менти завдяки умовиводам на основі відкритого ним періодичного закону.

Умовиводи бувають індуктивні і дедуктивні. Індуктивними

називаються умовиводи, в яких з одиничних і поодиноких поси!

580