Подольська - Філософія, 2006

Є.А. ПОДОЛЬСЬКА

ФІЛОСОФІЯ

Затверджено Міністерством освіти і науки України

як підручник для студентів вищих навчальних закладів

Киів – 2006

В С Т У П

Вивчення будь%якої галузі знання пов’язано з відповід% дю на питання: навіщо це потрібно? Важко знайти люди% ну, яка заперечувала б необхідність вивчення хімії, фізики, медицини, математики, практична значущість яких цілком очевидна. «Навіщо мені філософія?» – може спитати сту% дент, адже вона не сприяє виконанню вузькопрофесійних функцій. Зрозуміло, що в задоволенні буденних потреб людина нібито обходиться без філософії. Так, може, ця на% ука зовсім не потрібна? А втім у людини виникає потреба усвідомити не тільки ставлення до різних сторін світу, а й до світу як певної цілісності, до самої себе. Таке усвідомлен% ня знаходить свій вияв тільки у філософії.

Вивчення філософії у вищому навчальному закладі – це не просто доповнення до формування спеціаліста, як буде вико% ристовувати її положення у своїй професії, а й ті загальні заса% ди формування духовного світу особи, які завдяки усвідомлен% ню себе людиною як особистості, завдяки зрозумынню сенсу свого буття значною мірою відіграють визначальну роль у ста% новленні особи як спеціаліста.

У філософії чудернацьким чином змішуються висока і складна теорія, часто недоступна для непідготовленої люди% ни, яка в той же час самою своєю сутністю націлена на те, щоб відповісти на першопочаткові і в цьому розумінні прості питання. При цьому часто не розуміють, що прості питання можуть потребувати дуже складних відповідей, значно складніших, ніж у конкретних науках, адже останні спираються на завідомо обмежену сферу досліджень, коли на основі сукупності вже досягнутого шляхом систематич% ного засвоєння попередніх знань можна оволодіти предмет% ним знанням та притаманними цій науці методами його отримання. Філософії ж як особливому типу міркувань на%

3

Є. А. Подольська «Філософія»

вчитись таким чином неможливо, адже у філософії всі ы завжди рівні, бо кожна людина здійснює філософське мис% лення самостійно, ідучи до мудрості із самого початку.

Отже, філософія відкрита для всіх, і кожна людина тією або іншою мірою філософствує. Проте дійсне оволодіння нею являє собою глибоку й систематичну роботу мислення, потребує певного настрою душі, коли все навколишнє ніби пропускається крізь призму філософської інтерпретації, коли в значущих та в зовнішньо не дуже значущих явищах ми вбачаємо закони гармонійного та розумного устрою буття і розуміємо своє дійсне місце в межах світового цілого.

Відродження національної духовної культури України викликає інтерес до її джерел, багатої і драматичної історії, до особливостей розвитку теоретичної, у тому числі і філо% софської думки. Без освоєння змісту та етапів розвитку філо% софської думки в Україні в контексті еволюції світової філо% софії неможливо зрозуміти історію українського народу, особливості формування його духовного світу, його культу% ри та традицій і врешті%решт бути гідним громадянином.

Складний за змістом матеріал неможливо викласти про% сто, але його можна викласти більш%менш зрозуміло для тих, хто прагне залучитись до самого життєво важливого виду знання, що будь%коли було створене людиною. Ім’я йому – філософія, любов до мудрості. Філософія вже за своїм визначенням не може стояти на місці, вона не може виступати в якості системи єдиних, всіма прийнятих знань; всередині її постійно зіштовхуються суперечливі ідеї та концепції, що врешті решт підтверджує її життєстійкість у будь%яку історичну епоху, у будь%якому соціокультурному середовищі. Автор сподівається, що матеріал теми «Сучас% на філософія: синтез культурних традицій» допоможе оріє% нтуватися в різноманітності течій світової філософії, стане поштовхом для філософської рефлексивної роботи розуму кожного студента, який осмислить головне: історія філо% софії являє собою лише ланцюг геніальних помилок та збо%

4

Вступ

чень, де ніяке твердження не отримує статус істинного в кінцевому рахунку.

У підручнику висвітлено коло філософських проблем, що охоплюють закономірності розвитку матерії, свідомості, роз% глянуто методи та форми пізнавальної діяльності людини. Знати закони і категорії діалектики, що виявляють загальні принципи розвитку, – цього ще недостатньо. Зрозуміти за їх допомогою сутність явищ, тенденцій розвитку, його кінце% вий результат можна лише в тому разі, коли враховуються конкретні обставини, особливості явищ, специфічні законо% мірності їх розвитку. Тільки тоді принципи і категорії діалек% тики стають дійсним методом наукового дослідження, оріє% нтиром для практики.

Проблеми соціальної філософії розглядаються в підручни% ку в загальному плані, досить стисло, бо є можливість детальн% іше вивчати їх у наступних курсах соціології, політології, реліг% ієзнавства, соціальної психології, що надзвичайно важливо для розуміння сутності людини, сенсу її життя та перспективного шляху до свободи і творчості.

Філософія є відкритою системою знань, що весь час онов% люється, де немає раз і назавжди зафіксованих аксіом, законів та доведених на їх основі теорем. Її жива стихія – це безліч питань та напружені роздуми над вічними проблемами людсь% кого буття, які ніколи не можуть мати остаточного вирішення, що раз і назавжди всіх задовольняє. Внаслідок цього філософію важко ввести в межі підручника, навіть якщо ставиться цілком конкретне прагматичне завдання – дати людині загальні уяв% лення про проблеми та методи філософії.

Смисловий простір філософії знаходиться поза потоком історичного часу, а тому важливо включити читача в непе% рервний діалог мислителів одного з іншим – і тих, хто жив 2500 років тому, і тих, хто творить сьогодні. Бернард Шоу в жартівливій формі зазначав, що, обмінюючись яблуками, кожен має по одному яблуку, а обмінюючись ідеями, кожен

5

Є. А. Подольська «Філософія»

із співрозмовників має по дві ідеї. Отже, читайте, міркуйте, усвідомлюйте. І будьмо розумнішими, більш ерудованими, впевненими, а це додасть гідності і відчуття власної значу% щості у світі, який прагнемо охопити у своїх філософських роздумах.

6

Розділ перший

МЕТАФІЗИЧНА СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА ФІЛОСОФІЇ

Життєдіяльність людини – це складний процес свідомого, цілес! прямованого, перетворюючого впливу на навколишній світ та на

самого себе для забезпечення свого існування, функціонування та розвитку. Можна сказати, що з появою людини утворився цілісний, дійсно людський світ, який презентує себе не просто як природа, матерія, а як дійсність людських сутнісних сил. Різні сторони цього світу, відіграючи суттєву роль у життєдіяльності людини, відображуються у свідомості. Усвідомлення значення різних його сторін для забезпечення існування, функціонуван% ня та розвитку людини знаходить своє виявлення в різних формах суспільної свідомості, тобто в моралі, праві, релігії, пол% ітиці тощо. Кожна з них являє собою не тільки відображення певної сторони дійсності, але й виступає фактором, що забез% печує орієнтацію людини, зумовлює спрямованість її цілепок% ладальної діяльності в даній сфері життя. Наприклад, наука, що розглядається з точки зору її особливостей як форми суспіль% ної свідомості, озброює людину знанням властивостей, зв’язків, законів об’єктивної дійсності; моральна свідомість виступає як усвідомлення людьми залежності їх життєдіяльності від харак% теру взаємних відносин одного до іншого в усіх сферах життя. Це усвідомлення виявляється в правилах, нормах, принципах, що зумовлюють характер поведінки людей, їх вчинків.

Однак у людини виникає потреба усвідомити не тільки відношення до різних сторін світу, а також до світу як певної цілісності, до самої себе в цьому світі. Таке усвідомлення зна% ходить своє виявлення у філософії, яка є однією з важливих і стародавніх форм суспільного світогляду. З плином часу її роль не зменшується, а зростає.

7

Є. А. Подольська «Філософія»

Слово філософія грецького походження (рhileo – люблю, sophia – мудрість), що буквально означає любов до мудрості. Однак це етимологічне значення не вичерпує змісту філософії. У ній йдеться про здатність людини осягнути сутність світу, в якому вона живе, та свою власну сутність, піднятися до усві% домлення сенсу свого життя. Саме усвідомлення сутності світу, свого буття і своєї сутності, свого місця у світі, сенсу життя і становить розуміння мудрості.

Термін «філософія» вперше зустрічається у видатного філо% софа і математика Піфагора (VІ ст. до н. е.), який вважав, що від філософії народжуються три плоди: дар добре думати, дар добре говорити, дар добре діяти. Пізніше Платон (V ст. до н. е.) надає цьому поняттю нового значення: наука, що вивчає світ у цілому та місце людини d цьому світі. Термін «філософія» він викорис% товував як пізнання сутності. Арістотель (ІV ст. до н. е.) вважав завданням філософії аналіз причин речей.

Філософія зародилася приблизно 2,5 тисячі років тому в Індії, Китаї, Греції в умовах поглиблення поділу праці, руйну% вання традиційних зв’язків і шаблонів поведінки родового сус% пільства, а також внаслідок суспільно%історичної необхідності розвитку пізнання, становлення наукового світогляду.

Світогляд – форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює та оцінює навколишню дійсність як світ свого буття і діяльності, визначає і сприймає своє місце й призначення в ньому. У свідомість входять узагальнені уявлен% ня про світ і саму людину, про спрямованість ходу подій у світі, про сенс людського життя, історичну долю людства тощо, а та% кож система переконань, принципів та ідеалів. Світогляд являє собою систему принципів, поглядів, цінностей, ідеалів, які виз% начають як ставлення до дійсності, загальне розуміння світу, так і життєві позиції, програми діяльності людей. Суб’єктами світог% ляду можуть бути одна людина, соціальні чи професійні групи, етнонаціональні чи релігійні громади, класи, суспільство в ціло% му. Отже, світогляд виступає як своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву і свідомої переконаності.

8

Розділ перший. Метафізична сутність та структура філософії

У структурі світогляду виділяють такі елементи:

світорозуміння – пізнавально%інтелектуальий рівень;

світовідчуття – емоційно%психологічний рівень;

світовідношення – наявність у світогляді спонук до активності. Таким чином, світогляд інтегрує пізнавальну, ціннісну і спо%

нукально%діяльнісну установку людської життєдіяльності. Різновидом світорозуміння є життєво%повсякденний і тео%

ретичний світогляд.

Життєво!повсякденний світогляд включає досвід, певні навич% ки, забобони, «пам’ять століть». Він має стихійний, несисте% матизований характер, недостатньо захищений від помилок, підданий впливові; емоції у ньому перевершують розум.

На відміну від нього теоретичний світогляд – це більш% менш систематизований комплекс уявлень, оцінок, уста% новок, що забезпечують цілісне бачення та усвідомлення світу і місця в ньому людини разом з життєвими позиц% іями, які визначають діяльність людини. Залежність усіх сторін особистості, з яких складається соціальна, грома% дянська і культурна позиція, від найважливіших орієн%

тацій світогляду настільки велика, що заслуговує науко% вого аналізу.

Порівняно з безособистісністю знань світогляд завжди «чийсь», він відображує позицію деякого суб’єкту, його став% лення до життєвої реальності, яке виявляється в діях і вчин% ках. Звідси і єдність поглядів людей, які наділені загальними знаннями. Залежно від соціальної структури суспільства, сту% пеня культурного та історичного розвитку виділяють антич% ний, середньовічний, шовіністський, гуманістичний та інші типи світогляду.

Світогляд – одна із суспільних форм відображення дійсності людиною. Його специфіка полягає в тому, що він відображує дійсність цілісно: як природно%суспільний світ життя та діяль% ності людини і водночас крізь призму її суспільних відносин та життєвих інтересів. Світогляд – невід’ємний атрибут людської свідомості. Його специфікою є й те, що він:

по%перше, – форма суспільної самосвідомості людини;

9

Є.А. Подольська «Філософія»

по%друге, – спосіб духовно%практичного опанування дійсності.

Філософія ж, досліджуючи відношення свідомості до об’єктивного світу, мислення – до буття, робить своїм предме% том усю ту проблематику, яка виникає на ґрунті розвитку світогляду як форми суспільної самосвідомості. Від свідомості філософія відрізняється й тим, що вона є не «духовно%практич% не», а теоретичне освоєння світу, це форма теоретичного вияв% лення і розвитку світогляду. Вона постає відповідно як систе% ма доказів і знань фундаментальних проблем світогляду.

Отже, філософія:

дає теоретичне розв’язання питань світогляду з точки зору взаємовідносин людини і світу, мислення і буття, ду% ховного і матеріального;

виробляє загальний цілісний погляд на світ, на місце лю% дини в ньому;

досліджує практичне, пізнавальне, ціннісне, етичне та ес% тетичне ставлення до світу.

Світогляд відрізняється від філософії не предметним змістом, а зумовленими ним формою і статусом. Він не тільки виникає на рівні теоретичного знання, а й необхідно пород% жується всім суспільно%політичним життям людей, їх способом існування і тому являє собою духовно%практичну форму освоє% ння світу і самопізнання суспільної людини. Через це світогляд не зводиться лише до знання про світ і не функціонує у виг% ляді знання, хоч і вміщує його. Він виконує функцію само% пізнання, тобто є духовним інструментом суб’єкта в його прак% тичному самовизначенні в суспільній та природній дійсності. Тому в історії суспільства виникають систематизовані, але не філософські типи світогляду, такі як міфологія та релігія.

У цілому світогляд виступає як загальнолюдське явище, тобто він притаманний кожній людині в її нормальному стані; зрозуміло, що світогляд відсутній у новонароджених дітей та в душевнохворих. Проте саме загальнолюдський характер світог% ляду зумовлює його надзвичайну різноманітність, адже люди по%різному уявляють собі світ та себе в ньому.

10