
Подольська - Філософія, 2006
.pdfРозділ сьомий. Діалектика як вчення про загальний взаємозв’язок та розвиток
Існують дві різні тенденції розвитку: 1) висхідна, прогре! сивна, перехід від простого до складного; 2) низхідна, спадна, регресивна, перехід від складного до простого. З цього визна% чення категорії розвитку виходить, що розвиток багатший за своїм конкретним змістом, ніж рух, хоч рух за своїм обсягом значно ширший від розвитку. Будь%який розвиток є рух, тобто зміни взагалі, але не всякий рух є розвиток, оскільки у природі має місце і такий рух, який не є ні прогресивним, ні регресив% ним, як це характерно для механічного руху, простого пересу% вання, переміщення тіл.
Тому матеріалістична діалектика всебічно і глибоко розкри% ває зміст поняття «розвиток». Діалектичному розвиткові при% таманні такі ознаки, що відрізняють його від руху взагалі.
По%перше, діалектичний розвиток являє собою не просто зміну одних станів матеріальної системи на інші, не про% сто зміни їх кількісних характеристик, а якісні зміни, структурну перебудову системи, що розвивається.
По%друге, діалектичний розвиток є спрямованим процесом змін, що передбачає певну послідовність проходження си% стемою специфічних для неї ступенів.
По%третє, діалектичний розвиток є не тільки спрямова% ним, але й незворотним процесом, тобто реальні предме% ти, явища, що змінюються у просторі і часі, виявляються неповторними у своїх індивідуальних рисах.
По%четверте, важливим моментом розвитку є й те, що він являє собою внутрішню за своїм джерелом зміну матері% альних об’єктів, тобто діалектика тлумачить розвиток як саморозвиток, що здійснюється з причин, закладених у самих матеріальних об’єктах.
Таким чином, розвиток являє собою певну форму зміни вза! галі, особливий вид руху, якому притаманні закономірні, спрямо! вані, незворотні, якісні зміни матеріальних об’єктів.
Причому розвиток є складна діалектична взаємодія прогре! су і регресу. Розвиток світу в цілому не може бути охарактери% зований як розвиток у якомусь одному напрямку – висхідно% му, прогресивному або низхідному, регресивному. Про
481

Є. А. Подольська «Філософія»
спрямованість змін як розвитку припустимо говорити лише стосовно окремих локальних систем і процесів, бо всякий діа% лектичний розвиток – це процес зміни просторово%часових якісних систем, які завжди мають початок і кінець. У зв’язку з цим період існування матеріальних систем і їх розвиток вклю% чає в себе: виникнення системи, висхідну стадію їх у розвитку, низхідну, завершуючу стадію та загибель системи у зв’язку з переходом її у якісно нову матеріальну систему.
Суттєвою характеристикою процесів розвитку є час: по%пер% ше, всякий розвиток здійснюється у реальному часі, по%друге, тільки час виявляє спрямованість розвитку.
Стародавня філософія і наука не знали ідеї розвитку у точ% ному розумінні цього слова, оскільки час тоді сприймався як те, що циклічно протікає і всі процеси сприймались як виконання заданої «відвіку» програми. Для античного світогляду не існу% вало проблеми незворотних змін, а питання про походження світу в цілому зводилося головним чином до питання про те, з чого походить дещо. Ідея замкненого, досконалого космосу включала навіть постановку питання про спрямовані зміни, що породжують приципово нові структури і зв’язки.
Християнство висунуло ідею лінійного напряму часу, однак тільки у сфері духу. У Новий час сформувались уявлення про природну історію, про спрямовані і незворотні зміни у природі і суспільстві. Важливу роль тут відіграло створення наукової космології і теорії еволюції у біології і геології. Глибоку розроб% ку ідеї розвитку, хоча і в ідеалістичній формі, дає німецька кла% сична філософія, особливо Гегель. Він показав універсальність принципу розвитку, розкрив його загальний механізм і джере% ло – виникнення, боротьбу і подолання протилежностей.
Загальною теорією розвитку виступає матеріалістична діа% лектика, що виявляє головні особливості процесів розвитку, зміст їх основних законів – єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення заперечення. Основні ідеї діалектико%матеріалістичної концепції розвитку сформулював В. І. Ленін: «Розвиток, що ніби повторює прой% дені вже ступені, але повторює їх інакше, на більш високій ос%
482
Розділ сьомий. Діалектика як вчення про загальний взаємозв’язок та розвиток
нові («заперечення заперечення»), розвиток, так би мовити, по спіралі, а не по прямій лінії; розвиток стрибкоподібний, катаст% рофічний, революційний; розриви поступовості; перетворення кількості в якість; внутрішні імпульси до розвитку, що надають% ся суперечностями, зіштовхуванням різних сил і тенденцій, що діють на дане тіло або в межах даного явища або всередині да% ного суспільства; взаємозалежність і щільніший, нерозривний зв’язок усіх сторін кожного явища (при цьому історія відкриває все нові і нові сторони), зв’язок, що надає єдиний, закономірний світовий процес руху – такі деякі риси діалектики, як найбільш змістовного (ніж звичайно) вчення про розвиток» [22].
Унаш час поширились уявлення про розвиток як у природ% ничих, так і у суспільних науках. Предметом вивчення стають насамперед внутрішні механізми розвитку. Така переорієнтація суттєво збагатила загальні уявлення про розвиток. По%перше, біологія, а також історія культури довели, що процес розвитку неоднорідний, у ньому є і прогресивні, і регресивні, і нелінійні,
істрибкоподібні зміни. По%друге, аналіз механізмів розвитку потребує більш глибокого вивчення внутрішньої будови об’єктів, особливо їх організації і функціонування.
Усередині XX ст. виникли дискусії про пріоритет структур% ного або історичного підходів у історичній науці, етнографії, мовознавстві, біології. На певному етапі пізнання виникає по% треба у синтезі еволюційних і організаційних уявлень про об’єкт (як це відбувається, наприклад, у сучасній теоретичній біології). Для реалізації такого синтезу важливе значення має поглиблення уявлень про час: саме по собі розрізняння еволю% ційного і структурного аспектів передбачає і відповідне розріз% няння масштабів часу, причому на передній план виступає не фізичний час, не проста хронологія, а внутрішній час об’єкта – ритміка його функціонування і розвитку.
Вчення про взаємозв’язок і взаємообумовленість явищ
об’єктивного світу є важливим принципом діалектики. Він органічно випливає з того, що, по%перше, світові притаманна матеріальна єдність, що полягає у визнанні єдиного, загального першопочатку, який лежить у підґрунті усієї різноманітності
483

Є. А. Подольська «Філософія»
речей і явищ. По%друге, цей принцип походить з того, що в об’єктивному світі не існує абсолютно простих предметів і явищ. Всі вони мають складну структурну організацію, тобто склада% ються з якихось елементів, частин, що пов’язані між собою. По% третє, цей принцип відображує те, що у світі немає абсолютно ізольованих явищ. Завдяки зв’язку і взаємодії одні процеси і явища породжують інші, відбувається перехід від одних форм руху до інших і внаслідок цього здійснюється вічний рух і роз% виток, що являє собою загальну форму буття.
Те, що об’єктивний світ містить у собі глибокі і всебічні зв’язки і відносини на всіх рівнях, на всіх ступенях розвитку, можна спостерігати в усіх його станах. Наприклад, наша Земля знаходиться в певному складному зв’язку і взаємодії із Сонцем та іншими планетами Сонячної системи, що являє собою кільце Галактики, яке містить у собі багато пов’язаних між собою зірок
іпланет. Сама Галактика входить складовою частиною у веле% тенську матеріальну систему, у метагалактику і у межах цієї системи пов’язана з цілою низкою інших зоряних утворень.
Не тільки світ у цілому, а й кожне його кільце являє собою складну систему взаємопов’язаних частин, сторін, елементів. Так, кожний окремий атом – це система взаємопов’язаних елементар% них частинок, кожна конкретна речовина – сукупність взаємо% пов’язаних молекул, молекула – сукупність взаємопов’язаних атомів і так далі. Складний зв’язок існує і в будь%якому живому організмі, що являє собою цілу систему клітин, тканин, органів, що функціонально взаємодіють одне з одним. Різноманітні зв’яз% ки і взаємовідносини існують і в розвитку усіх сторін суспільно% го життя: економічної, соціальної, політичної, духовної.
Взаємозв’язок різних речей і явищ матеріальної дійсності обумовлює усі якісні особливості предметів і явищ. Природа
івластивості кожної речі розкриваються тільки через зв’яз% ки, через відношення до інших речей. Поза цими зв’язками речі і явища позбавлені свого реального значення. Наприк% лад, усі якісні особливості людини як соціальної істоти, фор% муються у процесі спілкування з іншими людьми, на основі трудової діяльності.
484
Розділ сьомий. Діалектика як вчення про загальний взаємозв’язок та розвиток
Зв’язки і взаємодії у матеріальному світі характеризуються такими рисами:
по%перше, цей зв’язок об’єктивний, тобто існує незалеж% но від свідомості людей як об’єктивна закономірність;
по%друге, зв’язки і взаємодії універсальні, оскільки вияв% ляються усюди і завжди, у всіх явищах, на всіх рівнях і ступенях.
по%третє, взаємозв’язок багатогранний за своєю сутністю і природою, оскільки кожний предмет, будь%яке явище ти% сячами ниток пов’язані з іншими, бо цей зв’язок характе% ризується невичерпною сіткою відносин між явищами і процесами матеріального і духовного світу;
по%четверте, реальні зв’язки нескінченно різноманітні за характером, ступенем глибини і складності, за формами виявлення.
Різні специфічні види зв’язків, що мають місце в механіці, фізико%хімічних, біологічних, історичних та інших явищах, вив% чаються спеціальними науками. Наприклад, хімія досліджує всю різноманітність хімічних форм зв’язків, біологія – біологі% чних тощо.
Серед невичерпної різноманітності конкретних форм зв’язків матеріалістична діалектика вивчає найбільш суттєві, загальні зв’язки, що виявляються в усіх явищах і процесах дійсності. До таких форм зв’язків відносяться: зв’язки внутрішні (між елементами або сторонами одного і того ж матеріального об’єкта) і зовнішні (між різними об’єктами і оточуючим середо% вищем); суттєві (глибинні, стійкі, що визначають специфіку даної системи) і несуттєві (другорядні, що не мають значного впливу); прямі (безпосередні, без проміжних ланок) і опосеред! ковані, непрямі, що встановлюються через проміжні ланки.
Вчення про загальний зв’язок явищ об’єктивної дійсності є вченням про закономірний характер її розвитку, адже будь%який закон природи і суспільства виявляє якийсь об’єктивний, суттє% вий зв’язок між явищами і речами матеріального і духовного світу. При цьому закон – це не одиничний, притаманний будь% якому одному явищу, а загальний, властивий для всіх явищ цього
485

Є. А. Подольська «Філософія»
класу, зв’язок. Закономірні, суттєві зв’язки мають тому і необхі% дний характер, а також є усталеними, повторюються. Вони по% вторюються завжди і всюди, де й коли є відповідні умови.
Таким чином, будь%який закон природи і суспільства ви! являє об’єктивний, суттєвий, необхідний, тривкий зв’язок, що повторюється між явищами і процесами дійсності. Наприклад, періодичний закон Менделєєва виявляє об’єктивний, необхід% ний, суттєвий, тривкий зв’язок, залежність хімічних і фізичних властивостей елементів від атомної ваги.
За сферою своєї дії закони поділяються на три великі групи:
закони специфічні, що виявляють зв’язки у межах однієї форми руху (закони механіки, фізики, хімії та інші);
закони загальні, що є спільними для деяких наук про при% роду або суспільство (закон збереження і перетворення енергії, закон природного добору; загальносоціологічні закони);
універсальні закони, які виявляють універсальні зв’язки і відносини між усіма явищами і процесами як матеріаль% ного, так і духовного світу (закони діалектики).
Уісторії пізнання принцип загального взаємного зв’язку предметів і явищ виступав як один із основних принципів діа% лектики. Однак аж до XX ст. головним предметом обговорен% ня був саме принцип загального взаємозв’язку, а не поняття зв’язку самого по собі, не його логічна структура. Наука оперу% вала порівняно вузьким набором типів зв’язку: внутрішні і зовнішні, необхідні і випадкові, суттєві і несуттєві.
Важливий крок у розвитку уявлень про зв’язок було зроб% лено в XIX ст., коли на підґрунті критики механіцизму було виявлено специфіку зв’язків, що притаманні різним формам руху матерії (наприклад, хімічні і біологічні зв’язки), їх незво% димість до зв’язків механічного руху.
Різноманітність сучасних уявлень про зв’язок знаходить відображення у великій кількості їх класифікацій. З філософсь% ко%методологічної точки зору першочергове значення має кла% сифікація зв’язків за формами руху матерії. Важливим є розрі% знювання зв’язків за формами детермінізму: якщо класична
486
Розділ сьомий. Діалектика як вчення про загальний взаємозв’язок та розвиток
наука оперувала переважно однозначно%детерміністськими, суворими зв’язками, то в багатьох галузях сучасного пізнання вивчення статистичних сукупностей спирається на імовірнісні і кореляційні зв’язки. Розрізняють також зв’язки за їх силою (жорсткі, коли явище суворо пов’язане з будь%яким іншим, як, наприклад, органи тіла, і корпускулярні, коли зв’язки встановлю% ються статистично, як, наприклад, зв’язки у деякій популяції); за характером результату, коли одне явище виступає як безпосеред% ня причина іншого; за напрямом дії (прямі і зворотні зв’язки); за типом процесів, які визначає даний зв’язок (зв’язки функціо% нування, зв’язки розвитку, зв’язки керування); за субстратом, або змістом, що є предметом зв’язку (зв’язки, котрі забезпечують перенесення речовини, енергії або інформації) та ін.
Своє теоретичне втілення діалектика природи знайшла у відкритті закону збереження і перетворення енергії, в еволюцій% ному вченні Дарвіна, у створенні Менделєєвим таблиці хімічних елементів, у теорії відносності Ейнштейна, у створенні кванто% вої механіки, у сучасних теоріях генетики, астрофізики тощо.
Фундаментальними проблемами діалектики природи є насам% перед суперечливість природних процесів як їх суттєва характе% ристика, рушійна сила їх розгортання, становлення і самоорган% ізації; співвідношення якісно різних змін у природі і їх обумовленість кількісними змінами; ієрархія різних рівнів орган% ізації матерії; форми руху і пов’язана з цим класифікація наук про природу; породження життя і виникнення мислячої матерії; ста% новлення людини, перехід від природи до суспільства. Саме діа% лектико%матеріалістичний метод сприяє побудові сучасної нау% кової картини світу, на яку спирається науковий світогляд.
Якщо процеси природи здійснюються самі по собі, то істо% рія суспільства твориться людьми, поведінка яких мотивується певними потребами, інтересами, цілями. Кардинальними про% блемами соціального пізнання є: діалектика об’єктивного і суб! ’єктивного в історії, взаємодія виробничих сил і виробничих відносин з політичною та ідеологічною надбудовою і відповід% ними їй формами суспільної свідомості; діалектичні взаємовід% носини природи і суспільства, особи і суспільства.
487

Є. А. Подольська «Філософія»
Виявляючи суперечності історичного процесу в усіх сферах соціальної реальності, діалектика показує, що кожний ступінь сус% пільного розвитку носить історично швидкоминучий характер.
Соціальна практика і соціальна теорія передбачають і діалек% тично суміщують у собі як позитивну, творчу, так і руйнівну, критичну сторони життя суспільства. Діалектико%матеріалістич% ний підхід до аналізу явищ природи, суспільного життя і свідо% мості дозволяють розкрити їх дійсні закономірності і рушійні сили розвитку, науково передбачати майбутнє і знаходити ре% альні способи його створення.
Реформування сучасної України, оновлення усіх сфер сус% пільного життя передбачає уміння діяти і мислити, спираючись на діалектику. Оволодіння діалектичним мисленням означає розгляд дійсності у всій її багатогранності, у постійному русі, суперечливості, боротьбі нового із застарілим.
Діалектика виступає і як теорія пізнання, і як логіка. Це вип% ливає з того, що мислення людини і об’єктивний світ підкорені одним і тим же законам, а тому вони не можуть суперечити одне одному у своїх результатах. Однак єдність буття і мислен% ня, їх підкореність одним і тим же законам не означає, що ця єдність є тотожність. Якщо загальні зв’язки і розвиток об’єктив% ної реальності існують поза і зовні свідомості людини, то зв’яз% ки і розвиток пізнаючого мислення, відображуючи об’єктивні зв’язки і розвиток, підкорюються своїм специфічним гносеоло% гічним і логічним принципам.
Діалектика як теорія пізнання заснована на принципі відоб% раження і являє собою застосування діалектики до розвитку пізнання. Вона дещо ширша, ніж діалектична логіка, і вивчає такі проблеми, як пізнаваність світу, види знання, рушійні сили пізнавальної діяльності, практика як основа пізнання і критерій істини, форми істинного знання, чуттєве і раціональне знання і діалектика їх співвідношення тощо.
Разом з тим діалектика як логіка в іншому відношенні шир% ша від теорії пізнання – вона вивчає весь категоріальний устрій мислення. Предмет дослідження діалектики як логіки – творче пізнаюче мислення (пошукова діяльність і розвиток через по%
488
Розділ сьомий. Діалектика як вчення про загальний взаємозв’язок та розвиток
долання постійно виникаючих суперечностей), його логічної структури і співвідношення понять, суджень, теорій; прогнозу% юча функція мислення.
Діалектика як логіка вивчає принципи і закономірності фор% мування, зміни і розвитку знання, засоби і методи їх одержан% ня і перевірки. Діалектика як логіка вивчає усю систему кате% горій у їх гносеологічній і логічній функціях, а також специфічні пізнавальні категорії, принципи і процедури (наприклад, сход% ження від чуттєво%конкретного до абстрактного, перехід від абстрактного до понятійно%конкретного, співвідношення емпі% ричного і теоретичного, засоби узагальнення, ідеалізації, аналі% зу і синтезу, індукції і дедукції тощо).
Однією з характерних особливостей діалектики як логіки є те, що вона досліджує переходи від однієї системи знання до другої, більш високої. При цьому неминуче виявляються діалектичні су! перечності, що відображають суперечності у об’єкті пізнання, при взаємодії об’єкта і суб’єкта, а також у самому процесі пізнання. Особливо гострої форми вони набувають на «межі» такої теорії, що вичерпала свої пояснювальні можливості, і є потреба у пере% ході до нової. Цей перехід передбачає розв’язання суперечностей між старою теорією і новою системою фактів.
Як логіка мислення діалектика тісно пов’язана з формаль% ною логікою, що вивчає способи міркування, котрі ведуть до істини, досліджує такі нормативні вимоги, які виступають не% обхідною ознакою культури мислення.
Діалектичний метод всебічного і конкретного аналізу дійсності корінним чином відрізняється від еклектики і софістики.
Еклектика являє собою спосіб розгляду явищ, коли механіч! но, свавільно поєднуються протилежні означення, погляди, теорії, принципи. Термін «еклектика» ввів у II ст. Потамон з Олек% сандрії, назвавши свою школу еклектичною. Еклектицизм має своїм підґрунтям підміну одних логічних засад іншими, мета% фізичну абсолютизацію мінливості і відносності людського пізнання. Вже починаючи з Сократа і Арістотеля, більшість філософів відмічали марність і неплідність еклектичних побу% дов, критикували еклектику за підміну засад, порушення прин%
489

Є. А. Подольська «Філософія»
ципів цілісності, об’єктивності, конкретності розгляду предметів і явищ. Безмотивованим є також і підхід до розуміння дійсності, характерний для софістики, що ігнорує реальні зв’язки, конк% ретні умови, а хибні висновки намагається видати за істинні.
Софістика у перекладі з грецької мови означає вміння ве% сти дебати. Це міркування (висновок, доказ), засноване на на! вмисному порушенні законів і принципів формальної логіки, на використанні хибних доводів і аргументів, що видаються за пра! вильні. У своїх побудовах софістика використовує різні логічні помилки, підміну понять, невірні форми висновків, а також мовні виверти і хитрування, багатозначність понять. Порушу% ючи вимоги формальної логіки, софістика веде до втрати мис% ленням конкретності і визначеності, до суб’єктивістського зас% тосування «гнучкості понять». Софісти висмикують події з їх зв’язку з іншими, а також застосовують закономірності однієї групи явищ до іншої. Отже, «софіст» в одіозному значенні – особа, що будує хибні умовиводи і шукає користі в такій вига% даній аргументації. Різні приклади софізмів наводить у своїх діалогах Платон («Евтидем» та ін.). Логічний аналіз софізмів і їх класифікацію дав Арістотель у творі «Про софістичні спрос% тування». Прикладом софізму є «Рогатий»: «Те, чого ти не за% губив, ти маєш; ти не загубив роги; отже, ти їх маєш» [3].
Помилка тут полягає у неправомірному висновку від загаль% ного правила до окремого випадку, який це правило не передба% чає. Розповсюдженими софізмами є, наприклад, міркування, що побудовані на свавільно обраних, корисних для софіста, аль% тернативах, за допомогою яких, власне кажучи, можна довести все, що завгодно. Софізми виникають внаслідок свідомо некорек% тного використання логічних і семантичних правил і операцій.
Тільки діалектика як логіка ставить завдання вивчати при% роду і специфіку філософських категорій, взаємозв’язки і взає% мопереходи їх, а також формулювати філософські принципи пізнання (як форми мислення) і на основі їх змісту – типоло% гізувати ці принципи. Саме в діалектиці міститься джерело творчого характеру, науки, бо вона дає можливість вивчати об’єкти у саморозвитку, самозмінюваності.
490