Подольська - Філософія, 2006

Розділ дев’ятий. Методологія наукового пошуку: рівні, етапи, засоби

Звичайно, філософські методи «працюють» у науці не безпо% середньо, а через інші, більш конкретні методи. Наприклад, прин% цип історизму відбився у біології у вигляді еволюційного вчен% ня, а в астрономії породив сукупність космогонічних гіпотез.

Разом з універсальним філософським методом пізнання існує ряд інших досить загальних методів, які широко застосо% вуються в науковому пізнанні, їх об’єктивним підґрунтям вис% тупають загальнометодологічні закономірності пізнання, які містять у собі і гносеологічні принципи. До їх числа насампе% ред відносяться методи пізнання, що застосовуються на різних рівнях пізнання: або лише на емпіричному, або теоретичному.

Методи дозволяють розкрити напрям розвитку об’єкта і його будову, особливості функціонування на даному етапі, зібрати фактичний матеріал і розробити теорію, дослідити пред% мет безпосередньо або через його модель, одержати якісні і кількісні характеристики. До цих методів належать: експеримент і спостереження, моделювання, гіпотетико%дедуктивний, метод сходження від абстрактного до конкретного та ін. Залежно від того, на якому рівні проводиться наукове дослідження і які цілі воно переслідує, застосовують і відповідні загальнонаукові ме! тоди пізнання. Їх розділяють на три групи: методи емпіричного дослідження; методи, що використовуються як на емпірично% му, так і на теоретичному рівнях дослідження; методи теоретич% ного дослідження.

Третя група методів – це методи конкретних наук. Кожна скільки%небудь розвинута наука, маючи свій власний предмет вивчення, використовує свої особливі методи, які випливають з того чи іншого поняття, сутності його об’єкта. Звідси в особливу категорію виділяються конкретно%наукові або спеціальні методи: методи фізики, хімії, біології та ін. До таких методів належать, наприклад, різні методи якісного аналізу в хімії, спектроскопія і спектрографія в фізиці; метод мічених атомів у біології, лінійне і динамічне програмування в математиці, анкетування в конкрет% них соціологічних дослідженнях тощо. Розвиток і диференціа% ція методів мислення в ході розгортання пізнання привели до формування вчення про методи, до методології.

601

Є. А. Подольська «Філософія»

Методологія – система принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему. Це своєрідна система соціально апробованих правил і нормативів пізнання і дії, які співвідносяться з власти! востями і законами дійсності.

Завдання накопичення і передачі соціального досвіду вима% гали систематизації принципів, операцій, прийомів, що містять% ся у самій діяльності. Перші методологічні знання виявляються вже на ранніх ступенях розвитку культури. Так, геометрія у Ста% родавньому Єгипті виступала у формі нормативних приписів, що визначали послідовність вимірювання геометричних площ. З розвитком виробництва, техніки, мистецтва методологія стає предметом спеціальної теоретичної рефлексії, формою якої вис% тупає насамперед філософське осмислення принципів організації і регуляції пізнавальної діяльності, виділення в ній умов, струк! тури і змісту знання, а також шляхів, що ведуть до істини.

Особливе місце в розробці проблем методології належить Сократу, Платону, Арістотелю. Сократ висунув на перший план діалектичну природу мислення як спільного добування істини в процесі зіставлений різних уявлень, понять, їх порівняння, розчленування, визначення. Платон вбачає сенс своєї діалекти% ки понять і категорій у пошуку принципу кожної речі. Арісто% тель проаналізував принципи побудови суджень, правила умо% виводів і доказів, питання визначення термінів, роль індукції і дедукції в досягненні істини. Категорії він тлумачив як органі% зуючі форми пізнання, яким притаманна діалектика потенцій% ного і актуального, форми і матерії т. ін. Створену ним логічну систему Арістотель сприймав як «органон» – універсальне зна% ряддя істинного пізнання.

Радикальна перебудова духовної культури в період буржу% азних революцій XVI–XVIII ст., бурхливий розвиток природо% знавства потребували докорінних змін у методології. Ф. Бекон виступав проти схоластики, розробив індуктивний емпіричний підхід до явищ природи. За зразок наукової методології в ті часи визнавали принципи геометрії і механіки. За Галілеєм, наукове пізнання повинно базуватися на планомірному і точ%

602

Розділ дев’ятий. Методологія наукового пошуку: рівні, етапи, засоби

ному експерименті – як уявному, так і реальному. Декарт розро% бив правила раціоналістичного методу, серед яких першим є вимога припускати за вірогідні тільки такі положення, які усві% домлюються очевидно і виразно. Із інтуїтивно сприйнятих по% ложень шляхом дедуктивного доказу виводиться нове знання.

Англійський емпіризм теж став значним внеском у методо% логію пізнання. Наприклад, Локк намагався розробити такі спо% соби мислення, які сприяли б побудові суворої емпіричної на% уки, що грунтується на чуттєвому досвіді.

Обмеженість як раціоналістичного, так і емпіричного на% прямів у методології була виявлена німецькою класичною філо% софією, яка надала критичному аналізу умови пізнання, його форми та організуючі причини. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель розвинули, хоча і в ідеалістичній формі, діалектичну методоло% гію. Кант критично проаналізував структуру та типи пізнаваль% них здібностей людини, розмежував конститутивні та регуля% тивні принципи пізнання, співвідношення між його формою і змістом. Основні елементи вчення Канта про метод – дисцип% ліна, канон, архітектоніка та історія чистого розуму. Він обгрун% тував необхідність «критичного» методу, що дозволяє відмежу% вати наукове пізнання від догматизму та спекулятивного використання розуму. Діалектика Гегеля має характер загаль% ного методу пізнання і духовної діяльності. Гегель зробив спро% бу розкрити суперечності розвитку буття і мислення.

Раціональні принципи методології попередніх епох були уза% гальнені і перероблені на послідовно матеріалістичному підґрунті в марксистській філософії. З методу аналізу форм знання самих по собі діалектичний метод перетворився на метод найбільш повного і змістовного дослідження розвитку дійсності.

Діалектична методологія дозволяє адекватно зрозуміти ха% рактер відношень між теорією і методом, а також роль практи% ки у пізнанні. Якщо теорія є результатом процесу пізнання, то методологія є способом досягнення і побудови цього знання. Наприклад, методологічний принцип детерміністського пояс% нення світу є організуючим першопочатком відповідних фізич% них, біологічних, соціальних теорій. У свою чергу, ці теорії мо%

603

Є. А. Подольська «Філософія»

жуть виконувати методологічну функцію, тобто бути спрямо% вуючим першопочатком у дослідницькій діяльності.

Новий підхід до методології дозволив суттєво розширити сферу методології і дати філософське обгрунтування прийомів і способів організації усієї різноманітності видів людської діяль% ності. Серед множини методів необхідно обирати найбільш адекватний з точки зору вирішення конкретних теоретичних і практичних завдань. Це надає методології аксіологічний, ціннісний аспект, спонукаючи оцінювати методи як з точки зору їх істинності, так і їх ефективності.

У XX ст. відбувається швидке зростання методологічних досліджень, перетворення методології в спеціалізовану галузь філософського знання. Перед суспільством виникають глобальні проблеми екології, демографії, урбанізації, освоєння космосу, які можливо вирішувати завдяки заглибленню методологічної са% мосвідомості різних наукових дисциплін. Ці завдання зумови% ли розробку таких методів і засобів, які могли б забезпечити ефективну взаємодію і синтез методів різних наук (теоретична кібернетика, системний підхід, концепція ноосфери В. І. Вер% надського та ін.).

Великий внесок у розвиток методології науки зробили неопозитивісти Б. Рассел, М. Шлік, Л. Вітгенштейн, Р. Карнап, Ф. Франк. Важливе методологічне значення мають і концепція розвитку наукового знання К.Поппера, і теорія наукових рево% люцій Т. Куна, і концепція П. Фоєрабенда, і еволюційна модель Ст. Тулміна. Філосо% фію науки значно розвинули і Г. Башляр, і А. Уайтхед. Осмислювались проблеми

співвідношення наукової думки і наукового духу, концепція «нового раціоналізму», «новий образ» науки, проблема зв’яз% ку філософії (метафізики) і науки. Методологічні ідеї є цент% ральними у філософії структуралізму, феноменології та герме% невтики. Деяким узагальненим конкретно%науковим концепціям (ряд інтерпретацій системного підходу, структу%

604

Розділ дев’ятий. Методологія наукового пошуку: рівні, етапи, засоби

ралізм) притаманна невиправдана тенденція до універсалізації, бажання набути статусу філософських концепцій. Витоки такої універсалізації – безпідставне ототожнення філософсь% ких і конкретно%наукових рівнів методології.

Існує кілька класифікацій методологічного знання. Однією

зпоширених є поділ методології на змістовну і формальну. Перша містить у собі такі проблеми: структура наукового знан% ня і наукової теорії; закони породження, функціонування і зміни наукових теорій; понятійний каркас науки, умови і кри% терії науковості тощо. Формальні аспекти методології пов’язані

заналізом мови науки, формальної структури наукового пояс% нення з описуванням методів та ін.

Взагалі ж методологія як самостійна галузь знання охоп% лює усю різноманітність методологічних і методичних прин% ципів та прийомів, операцій та форм побудови наукового знання. До загальнонаукових принципів дослідження, що

випливають з філософських засад методології та логіки на% уки, слід віднести:

системність (розкриття цілісності об’єкта як системи та створення єдиної цілісної картини);

єдність теорії та практики (пояснювальний принцип наукового пізнання та завдання науки на службі прак% тиці);

детермінізм (визнання об’єктивності закономірного взає% мозв’язку та взаємообумовленості явищ);

єдність теоретичного та емпіричного (цілісність структу% ри дослідження, практична перевірка пізнавальних про% блем).

Наукове знання і сам процес його одержання характеризу% ються системністю і структурованістю. Насамперед у структурі наукового знання виділяються емпіричний і теоретичний рівні, а сукупність тих дослідницьких процедур, які ведуть до досяг% нення знання на цих двох рівнях, відповідно поділяється на емпіричний і теоретичний етапи наукового дослідження.

Ці етапи і рівні в науковому дослідженні відрізняються за певними засадами. По%перше, вони відрізняються за гносеолог!

605

Є. А. Подольська «Філософія»

ічною спрямованістю (на емпіричному рівні – на вивчення явищ і поверхневих зв’язків між ними, без заглиблення у суттєві відношення, а на теоретичному рівні – на розкриття причин і суттєвих зв’язків між явищами). Головним пізнаваль% ним завданням емпіричного етапу є описування явищ, а теоре% тичного – їх пояснення.

Емпіричний і теоретичний рівні відрізняються за характе! ром наукових результатів. Основною формою знання, одержа% ного на емпіричному рівні, є факт і сукупність емпіричних уза% гальнень. На теоретичному рівні знання фіксується у формі законів, принципів і теорій.

Відповідно відрізняються і методи, що використовуються при одержанні цих типів знання. На емпіричному етапі пізнан% ня використовують спостереження, експеримент, індукцію, а на теоретичному – аналіз і синтез, ідеалізацію, індукцію і дедук% цію, аналогію, гіпотезу тощо.

Різниця між емпіричним і теоретичним етапами пізнан% ня виявляється також у різному співвідношенні чуттєвого і раціонального моментів у методах, формах пізнання, що ви% користовуються на кожному етапі. Звичайно, чіткої межі між емпіричним і теоретичним пізнаннями не існує. Так, емпіричне дослідження хоча й зорієнтоване на пізнання і фіксацію явищ, постійно проривається на рівень сутності, а теоретичне дослідження шукає підтвердження правильності своїх результатів у емпірії. Експеримент завжди теоретич% но навантажений, а будь%яка абстрактна теорія має емпірич% ну інтерпретацію.

У методології науки введення категорій «емпіричне» і «те% оретичне» має велике значення для уточнення структури нау% кового знання. Але внутрішня логіка методологічних дослід% жень потребує введення нової методологічної одиниці, що має характер метатеоретичної.

Не заперечуючи різниці між теоретичною і емпіричною діяльністю в науці, американський історик фізики Т. Кун використовує базисне методологічне поняття «парадигма». Парадигмальне знання не виконує безпосередньо поясню%

606

Розділ дев’ятий. Методологія наукового пошуку: рівні, етапи, засоби

вальної функції, а є умовою певного виду теоретичної діяль! ності. Поняття «парадигма» у філософії науки було введе% не позитивістом Г. Бергманом для характеристики норма% тивності методології, а Т. Кун для побудови теорії наукових революцій запропонував систему понять, серед яких важ% ливе місце належить поняттю «парадигма», що «визнане всіма науковими досягненнями, які протягом певного часу дають модель постановки проблем і їх розв’язання науко% вому товариству» [18]. Парадигма, таким чином, тлумачи% лась і як теорія, визнана науковим товариством, і як прави! ла, і стандарти наукової практики, і як стандартна система методів.

Парадигма використовується в теорії та історії науки для характеристики формування наукової дисципліни, опису% вання різних етапів наукового знання (допарадигмального, тобто періоду, коли не існує теорія, визнана науковим то% вариством, і парадигмального), для аналізу наукових рево% люцій. Це поняття застосовується також у методологічно% му аналізі різних наукових дисциплін (психології, соціології, хімії, мовознавстві тощо).

Аналогічний зміст має й поняття «дослідницька програма», введене у методологію науки англійським істориком науки І. Лакатосом. Під дослідницькою програмою лідер історичної школи у методології і філософії науки розуміє певного виду метатеоретичне утворення, що містить набір вихідних ідей і методологічних установок, які зумовлюють побудову, розвиток і обгрунтування певної теорії [19].

Останніми роками у вітчизняній літературі виник цілий комплекс методологічних понять метатеоретичного наван% таження: «інтертеорія», «стиль мислення», «картина світу», «власні і філософські засади науки», «теоретичний базис», «умови пізнання» тощо. Це свідчить про потребу в новій методологічній одиниці, що разом з поняттями емпірично% го і теоретичного дозволила б скласти правильне уявлення про структуру дослідницької діяльності у науковому пізнанні.

607

Є. А. Подольська «Філософія»

Спостереження – такий засіб пізнання, коли людина безпо! середньо сприймає існування якого!небудь явища і його зміну в просторі і в часі. Спостереження – навмисне і цілеспрямоване сприймання, зумовлене завданням діяльності.

Спостереження беспосередньо пов’язане з чуттєвим сприй% няттям конкретної дійсності, але наукове спостереження як метод пізнання відрізняється від звичайного сприйняття. На відміну від нього, спостереження як науковий метод пізнання являє собою не випадкове і неупорядковане сприйняття об’єкта, а такий процес, коли спостереження ведеться навмисно, вибір% ково або за певною системою, яка дає можливість сприймати об’єкт багатократно і в найрізноманітніших випадках. Наприк% лад, під час хімічних реакцій спостережувач лише відмічає зміни властивостей (агрегатного стану, забарвлення, запаху, смаку) і якостей. Спостереженням за показниками різних при% ладів встановлюються також доступні числовому вираженню кількісні характеристики речовини, наприклад, такі його влас% тивості, як питома маса, температура кипіння, плавлення або швидкість, тепловий ефект хімічних реакцій тощо.

Для спостереження характерні такі риси, як навмисність (спостереження ведеться для вирішення цілком певних зав% дань); планомірність, яка визначається завданнями спосте% реження, поставленими перед дослідником; цілеспрямо! ваність, завдяки якій увага спостерігача зупиняється лише на явищах або сторонах явища, які його цікавлять; ак! тивність спостереження, коли спостерігач не просто сприй% має все те, що потрапляє в поле зору, а шукає саме ті об’єкти, які його цікавлять; застосування спеціальних прийомів і широке використання різноманітних приладів, які не тільки посилюють могутність органів чуття, але й дають нам додаткові органи сприймання.

608

Розділ дев’ятий. Методологія наукового пошуку: рівні, етапи, засоби

Результати спостереження дають вихідний фактичний ма% теріал для теоретичного обгрунтування, тобто надають нам пер% винну інформацію про світ. Воно є первинною передумовою пізнавальної діяльності людини.

Незважаючи на ряд позитивних властивостей методу спо% стереження, можливості цього методу все ж обмежені, оскіль% ки спостереження само по собі не припускає втручання в хід процесу, що вивчається, його повторення в потрібному для дослідження напрямі. Цей недолік долається шляхом експери% менту, який тісно пов’язаний із спостереженням.

Експеримент – це такий засіб дослідження об’єкта, коли дослідник активно впливає на об’єкт, що вивчається, шляхом створення штучних умов, необхідних для вивчення відпові% дних його властивостей або сторін, що цікавлять дослідни% ка, коли свідомо змінюється напрям, хід процесів об’єкта, що вивчається.

Експеримент – це специфічна форма практичної діяль% ності в галузі науки і більш складний, ефектний метод емп% іричного пізнання. Пізнавальна роль експерименту полягає в тому, що, по%перше, він дає можливість дослідити явище, що вивчається, в найрізноманітніших умовах і тому дозволяє зробити такі теоретичні висновки, які неможливо вивести з простого спостереження даного явища в його природному стані. Другою важливою перевагою експерименту є те, що він дає можливість багаторазово відтворити явище, що вив% чається, в найрізноманітніших умовах, а це допомагає глиб% ше вивчити його існуючі риси і встановити різноманітність його зв’язків з іншими явищами.

Особливим є питання про типологію експерименту. Залеж% но від пізнавальної мети, засобів, що використовуються, і об’єктів пізнання можна виділити такі види експерименту: дос% лідницький, або пошуковий експеримент; перевірочний, або контрольний; відтворювальний; ізоляційний; якісний або кількісний; фізичний; хімічний; соціальний; біологічний.

Дослідницький, або пошуковий, експеримент спрямований на виявлення нових, несподіваних властивостей. Наприклад, екс%

609

Є. А. Подольська «Філософія»

перименти з катодними променями мали своїм результатом відкриття Рентгеном нового виду проникаючого випроміню% вання, а досліди з рентгенівськими променями привели до відкриття А. Беккерелем радіоактивності. При контрольному ек% сперименті об’єктом перевірки стає якась теоретична гіпотеза. Так, Менделєєв передбачив існування нових хімічних елементів з певними хімічними властивостями. Перевірка передбачень пізніше привела до відкриття цих елементів.

Важливою перевагою експерименту є те, що він дозволяє дослідити властивості об’єктів дійсності в екстремальних умовах – за умов надвисоких і наднизьких температур, за підвищеного тиску, за величезних напруг електричних і маг% нітних полів та ін.

Розрізняють два основних види експерименту: натуральний і модельний. При натуральному експерименті об’єкт досліджен% ня находиться в звичайних умовах, які змінюються в потрібно% му напрямі. Але не завжди можливо проводити експерименти в натуральному вигляді. Нерідко експеримент такого типу не% можливий з причин недоступності об’єкта для безпосередньо% го дослідження або з точки зору економічної недоцільності. У цих умовах реальний об’єкт і діюче на нього середовище замі% нюється моделлю (наприклад, випробування моделей літаків, моделей кораблів у відкритих басейнах та ін.).

Експеримент відіграє важливу роль у підтвердженні або спростуванні (запереченні) певних теоретичних висновків, тоб% то виступає критерієм істинності одержаних знань.

До емпіричних методів пізнання належить порівняння. Це один з найбільш поширених і універсальних методів пізнання. Порівняльний метод пізнання існує дуже давно. Ще давні мис% лителі стверджували, що порівняння є матір’ю пізнання. По/ рівнянням називається такий метод, прийом пізнання, коли ус! тановлюється тотожність, подібність або відмінність предметів і явищ. Тільки порівнюючи предмети між собою, одержимо мож% ливість правильно пізнавати їх і тим самим правильно орієнту% ватися в об’єктивному світі і впливати на нього. В результаті порівняння виявляється те загальне, що притаманне двом або

610