Подольська - Філософія, 2006

Розділ сьомий. Діалектика як вчення про загальний взаємозв’язок та розвиток

Світоглядне і методологічне значення закону заперечення за! перечення полягає в тому, що він:

по%перше, дає можливість виявляти зріюче внутрішнє необхідне заперечення;

по%друге, дає змогу оцінювати характер зв’язку і бороть% би того, що заперечує, і того, що заперечується;

по%третє, дає можливість впливати на перехід до більш високого ступеня розвитку.

Таким чином, кожний з трьох законів діалектики несе пев% ну методологічну навантаженість, виконує дуже важливі функції.

Якщо закон єдності і боротьби протилежностей виявляє рушійну силу, джерело розвитку ніби відповідає на пи% тання «Чому?»,

то закон взаємного переходу кількості в якість розкриває механізм перетворення одних матеріальних утворень на інші, тобто відповідає на питання «Як? Яким чином?»;

специфіка закону заперечення заперечення полягає в тому, що він ніби відповідає на питання «Куди? У яко% му напрямку?», показує шлях розвитку явищ, спрямо% ваність процесу розвитку.

Кожна наука виробляє свої по% няття, щоб точніше і глибше відоб% ражати досліджувані об’єкти. Філо% софія фіксує за допомогою категорій найбільш загальні власти% вості, зв’язки і відношення речей, закономірності розвитку, які діють і

в природі, і в суспільстві, і в людському мисленні. Як універсальні форми наукового мислення категорії виникли і розвиваються на основі суспільної практики. За своїм змістом вони відображають існуючу поза ними дійсність, властивості й відношення об’єктив% ного світу. Завдяки категоріям одиничні речі сприймаються і осмислюються як часткові прояви загального.

Категорії філософії є підсумком пізнання, узагальненням досв% іду пізнання і практики всієї попередньої історії людства. Це вуз%

521

Є. А. Подольська «Філософія»

лові пункти пізнання, «сходинки» проникнення мислення в сутність речей. Вони є результатом руху думки від конкретного, чуттєво сприйнятого до абстракції, від одиничного до загального.

Кожна наука, вивчаючи певні сторони дійсності, обов’яз% ково приходить до вироблення і формування своїх категорій і понять. Наприклад, фізика створила такі поняття, як речо% вина, маса, енергія, дія, протидія, тяжіння та ін. Математика пов’язана з такими поняттями, як число, позитивне і негатив% не, диференціал та інтеграл тощо. В арсеналі хімії є поняття: хімічний елемент, молекула, атом, атомна маса, іони, радика% ли та ін. Біологія використовує категорії: вид, спадкоємність, змінність та ін. Виробляє в процесі пізнання свої категорії і філософія. У давнину вони виступали як вихідні принципи розуміння світу, у яких відображувались «першопочатки» світу, тобто те, з чого складається світ.

В історії філософської думки змінювались і роль, і місце окремих категорій; особливо рухомим є зміст категорій. Досить порівняти, наприклад, як розуміли матерію в давнину і як ця категорія осмислюється в системі сучасної картини світу.

Оскільки категорії відображують загальні властивості ма% теріального і духовного світу, то їх застосовують для дослід% ження явищ природи, суспільства і мислення. Методологічну роль виконують і найважливіші поняття кожної науки. Кате% горії діалектики відрізняються від загальних понять окремих наук тим, що коли останні застосовані тільки в певній сфері мислення, то філософські категорії як методологічні принци% пи пронизують всю тканину наукового мислення, всі галузі знання. Категорії філософії, постійно акуму%люючи результа% ти розвитку окремих наук, тим самим збагачують свій влас% ний зміст. Разом з тим ніякі окремі науки не можуть обійтись без загальних філософських категорій.

Отже, філософські категорії суттєво відрізняються від кате% горій конкретних наук. Ця відмінність полягає в тому, що філо% софські категорії відображують не просто суттєві властивості і зв’язки явищ об’єктивного світу, а найбільш загальні властивості

522

Розділ сьомий. Діалектика як вчення про загальний взаємозв’язок та розвиток

і зв’язки, що притаманні усім матеріальним процесам. Наприк% лад, категорія «матерія» відображує таку загальну властивість процесів і явищ, як їх об’єктивне існування, що характеризує усі матеріальні тіла. Звідси випливає велика методологічна цінність філософських категорій для всіх наук. Вони застосо% вуються в пізнанні у будь%якій сфері дійсності.

Категорії конкретних наук відображують основні власти% вості невеликого класу предметів і явищ, вони охоплюють у процесі пізнання лише якусь їх групу, частину. Наприклад, така категорія, як спадкоємність стосується не всього матеріального світу, а лише розвитку живих організмів; категорії ізотопу, ізо% мерії, атомної ваги застосовуються тільки до хімічних процесів. Отже, категорії конкретних наук не мають того загального ха% рактеру, який притаманний філософським категоріям.

Категорії діалектики – форми мислення, які відображують

невід’ємні властивості (атрибути) об’єктивної дійсності. Відоб% ражуючи властивості й відношення об’єктивної реальності, ка% тегорії виявляють і закономірності мислення, вони є вузловими пунктами зв’язку суб’єкта і об’єкта, під які підводиться вся різноманітність предметів і явищ.

Для правильного розуміння тієї чи іншої категорії недостат% ньо аналізувати її тільки як таку, тобто поза зв’язку з іншими категоріями. В об’єктивній дійсності все взаємопов’язане, пере% буває в загальній взаємодії. Тому категорії, що відображують світ, певним чином пов’язані між собою. Кожна з категорій відображує якусь сторону об’єктивного світу, а всі разом вони охоплюють усю об’єктивну дійсність.

Система категорій будується на підставі принципу єдності буття і мислення поряд з єдністю суб’єктивного та об’єктивно% го, матеріального та ідеального. Принцип єдності мислення і буття як основу побудови системи категорій сформулював ви% датний діалектик Гегель.

Розглядаючи категорії діалектики, необхідно враховувати:

по%перше, що категоріальне освоєння світу здійснюється через пізнавальний рух від категорій буття до сутності і

523

Є. А. Подольська «Філософія»

явища, на шляху якого складається сукупність філософсь% ких понять про світ;

по%друге, загальним засобом побудови системи категорій є

метод сходження мислення від абстрактного до конкретного;

по%третє, система має логічний характер, тобто її предме% том є зв’язки між категоріями, за допомогою яких відтво% рюються як цілісність самої дійсності, так і ставлення

мислення до неї.

Універсальним зв’язком, у якому для людини поєднуються всі сторони дійсності (природа, суспільство, духовний світ), є практика, тобто предметно!практична діяльність і соціальне спілкування. Категорії діалектики формуються на основі прак% тики, через неї відображуючи усю дійсність. Тому вони мають

всезагальний і діяльний характер.

Відображуючи навколишній світ і ставлення людини до нього, категорії виконують світоглядну функцію, а як найза% гальніші форми (засоби, схеми) теоретичної і практичної діяль% ності – методологічну функцію.

Категорії діалектики перебувають у тісному зв’язку з її основ% ними законами. Основні закони діалектики виявляються і фор% мулюються тільки через певні категорії, а інакше вони ніяк не можуть бути виявлені. Так, закон єдності і боротьби протилеж% ностей виявляється через категорії протилежності, суперечності. У свою чергу, закони діалектики визначають співвідношення між категоріями як такими, що виявляють загальні сторони і відно% шення речей. Так, співвідношення між змістом і формою, сутні% стю і явищем, необхідністю і випадковістю являють собою спе% цифічний прояв закону єдності і боротьби протилежностей.

Категорії – основні і загальні ознаки, універсальні форми мислення і свідомості, які відображують загальні властивості і відношення об’єктивної дійсності, загальні закономірності роз% витку всіх матеріальних, природних і духовних явищ.

Питанням вироблення філософських категорій значну ува% гу приділяли багато видатних філософів, узагальнюючи розви% ток людського пізнання. Так, уже Платон розробив п’ять кате%

524

Розділ сьомий. Діалектика як вчення про загальний взаємозв’язок та розвиток

горій: сутність, рух, спокій, тотожність та різниця. Значний вне% сок у розробку категорій зробив Арістотель, який розглядав їх як загальну форму відображення реальних речей і відношень, як найвище узагальнення об’єктивної реальності. Він виділив десять філософських категорій: сутність, кількість, якість, співвідношення, місце, час, стан, володіння, дія, страждання. Але для арістотелівського вчення про категорії характерний фор% мально%логічний, метафізичний підхід. Мислитель вважав, що категорії незмінні, не переходять одна в одну, не перетворюють% ся у щось більш загальне.

Значну увагу аналізу категорій приділив Кант. Він розгля% дав категорії як апріорні форми розсуду, за допомогою яких розсудок упорядковує пізнавальний матеріал, одержуваний за допомогою відчуттів. До кантівської системи категорій входять: кількість (одиничність, множина, цілісність), якість (реальність, заперечення, обмеження), відношення (субстанція, причина, взаємодія), модальність (можливість, дійсність, необхідність). Кант глибоко поставив питання про логічні функції категорій, однак його основне положення про те, що категорії є визначен% ням не «речей у собі», а лише структура мислення, було хиб% ним й спрямовувало його філософію до ідеалізму. Кант оголо% сив категорії суб’єктивними формами розумової діяльності, що притаманні свідомості до досвіду, апріорі.

Вчення про категорії найбільш розвинуте у філософії Геге% ля, в якого «Наука логіки» виступає як діалектична система філософських категорій. Заслуга Гегеля полягає саме у ство% ренні діалектичної логіки, де всі категорії взаємопов’язані, пере% ходять одна в одну і всі разом відтворюють закономірність по% ступального розвитку. В «Науці логіки» він подає у взаємозв’язку і взаємоопосередкуванні такі категорії: буття (якість, кількість, міра), сутність (підстава явища, дійсність, до якої входять субстанція, причина, взаємодія), поняття (суб’єкт, об’єкт, ідея). Обмеженість гегелівського розуміння категорій полягала в тому, що він розглядав їх як породження й щаблі розгортання світового духу і тому тлумачив як виключно

525

Є. А. Подольська «Філософія»

логічні форми, які передують самій матеріальній дійсності й становлять її внутрішню сутність.

Категоріальна структура мислення формується на базі сус% пільно%історичної практики. Безпосередньо категорії мислення відображують універсальні схеми, форми суспільно%політичної діяльності. Разом з тим категорії є розумовими формами осяг% нення дійсності, способами підведення одиничного, випадкового під загальне, необхідне. Категорії – вузлові пункти пізнання дійсності. У голові людини ніколи б не виникла, наприклад, категорія необхідності, якби люди протягом тисячоліть не спо% стерігали суворий порядок у явищах природи і суспільства. Вступаючи у взаємодію з природою в процесі виробництва матеріальних благ, люди мільярди разів впевнювались у тому, що багато явищ природи відбувається не випадково, не безлад% но, а в силу певної необхідності, закономірності.

З іншого боку, у практичній діяльності людина спостеріга% ла і зустрічалася з такими явищами, які не мають у своєму роз% витку суворого, визначеного порядку, певних закономірностей

іякі можуть виникати, а можуть не виникати. Вивчаючи і уза% гальнюючи ці процеси об’єктивного світу, людина для відобра% ження їх виробила категорії необхідності і випадковості. Те ж саме можна сказати і про інші категорії діалектики. Всі вони є узагальненням практики, виділені з практики і породжені нею. Практика виступає не тільки основою формування і подальшо% го розвитку категорій, а й єдиним критерієм їх істинності.

Загальність, застосування категорій діалектики до різних тіл і явищ природи, суспільства і мислення обумовлює використання їх у будь%якому науковому дослідженні. Успіх такого досліджен% ня залежить від конкретного врахування специфіки певних сторін

ізв’язків, що притаманні даним якісно визначеним матеріальним утворенням і процесам, наприклад хімічним речовинам та їх пе% ретворенням. Але розкриття особливостей виявлення і дії форми й змісту, сутності і явища, випадковості і необхідності, можливості абстрактної і реальної тощо в речовинах і явищах хімічної форми руху можливе лише засобами і методами самої хімії.

526

Розділ сьомий. Діалектика як вчення про загальний взаємозв’язок та розвиток

Різні взаємозв’язки і відношення тіл і явищ, їх внутрішніх сторін відображуються різними категоріями, кожна з яких дає уявлення про окремий бік, аспект хімічної речовини, процесу, явища. Загальне ж уявлення виникає при вивченні взаємозв’% язку всіх категорій. До цього приводить, наприклад, встановлен% ня змісту і форм існування речовини, явища, їх структури і зв’язку її із властивостями; виявлення необхідних і випадкових зв’язків тощо. Все це допомагає пізнати сутність хімічної речо% вини, явища, дає «конкретне в його повноті».

Усі філософські категорії і категорії конкретних наук мають цілий ряд особливостей. По%перше, вони об’єктивні за своїм змістом, оскільки в них відображуються якісь властивості, відно% шення і зв’язки явищ об’єктивного світу. Вони формуються не в результаті чисто розумової діяльності людини, а в процесі тривалого пізнання об’єктивного світу. Але хоча вони об% ’єктивні за змістом, за своєю формою вони суб’єктивні, оскільки є продуктом абстрагуючої діяльності людського мислення, і в цьому полягає їх друга особливість.

Зовсім інакше тлумачить сутність категорій ідеалістична філософія, заперечуючи їх об’єктивний характер і вважаючи їх породженням людської свідомості. Кант, наприклад, вважав, що категорії не є відображенням об’єктивного світу, а являють собою форми розумової діяльності: вони існують у мисленні апріорно, до досвіду і абсолютно не пов’язані з об’єктивним світом. Це лише форми мислення, які не відображують при цьому ніякої об’єктивної дійсності. Деякі сучасні суб’єктивні ідеалісти теж тлумачать категорії як особливий автономний світ ідей, відірваний від матеріального об’єктивного світу і навіть від суб’єктивного світу людини. Неопозитивізм розгля% дає категорії як суб’єктивну форму упорядкування досвіду.

Третьою важливою особливістю категорій є те, що вони за своєю сутністю мінливі і рухомі, тобто не є якимось застиглим і незмінним знанням. Рухомість і мінливість логічних кате% горій випливає з того, що мінливий, рухомий сам матеріаль% ний і духовний світ.

527

Є.А. Подольська «Філософія»

Учому ж виявляється рухомість, мінливість понять, категорій?

По%перше, в тому, що з розвитком пізнання і його заглиб% ленням змінюється зміст понять і категорій. Вони безпе! рервно наповнюються новим змістом, тобто збагачуються. Відбувались корінні зміни в змісті таких категорій як матерія, простір, час, що розширився у зв’язку з виснов% ками теорії відносності та інших ідей.

По%друге, рухомість і гнучкість категорій виявляється в тому, що можуть виникати нові категорії і зникати старі. Оскільки пізнання проникає глибше у світ явищ, виявляє нові загальні зв’язки і сторони, то виникає необхідність у нових категоріях. Тому в останні десятиліття з’явилися такі категорії, як кібернетика, біоніка, електроніка, космо% навтика і зовсім зникли з науки «теплород», «ефір», «флогістон».

По%третє, категорії в процесі пізнання взаємопов’язані і знаходяться в складній взаємодії. Зв’язок категорій на% стільки багатоаспектний, різноманітний, що в кожному предметі, явищі можна виявити всі філософські категорії (зміст і форму, сутність і явище, причину і наслідок та ін.). Завдяки взаємному зв’язку категорій можливо схопити конкретне у його повноті.

Світоглядне і методологічне значення категорій саме і по% лягає в тому, що вони пронизують весь процес наукового мис% лення, усі сфери знання і дозволяють правильно відображу% вати надто складні, суперечливі процеси матеріального і духовного світу.

Перше, що привертає до себе увагу, коли ми сприймаємо навколишній світ, – це його мінливе якісне і кількісне різно% маїття. Світ єдиний, але він існує у вигляді, сукупності різних речей, явищ, подій, що мають свої індивідуальні, неповторні ознаки. Всі ці характеристики предметів та явищ охоплюються завдяки діалектиці категорій загальне – особливе – одиничне.

Існування окремих, відмежованих один від одного в про% сторі і часі предметів і явищ, що мають індивідуальну якісну і

528

Розділ сьомий. Діалектика як вчення про загальний взаємозв’язок та розвиток

кількісну визначеність, характеризується категорією одинично! го. В категорії одиничного (чи окремого, індивідуального) фіксу% ються окремі речі та явища, які характеризуються відповідни% ми просторовими й часовими межами. Ця категорія виявляє те, що відрізняє один об’єкт від іншого, що властиве тільки дано% му об’єкту. Будь%який предмет і процес є тільки моментом якоїсь цілісної системи. Жодна річ, жодне явище не існують самі по собі. Вони не можуть ні виникнути, ні зберегтися, ні зміни% тися поза зв’язком з безліччю інших речей, явищ.

Одиничне існує як діалектична протилежність і міра загаль% ного, як спосіб буття загального. Спільність властивостей і відношень речей виявляється у категорії загального, що фіксує об’єктивно існуючу подібність між предметами, явищами та процесами, у межах конкретної якісної визначеності. Категорія загального відображує подібність властивостей, сторін об’єкта, зв’язок між елементами, частинами даної системи, а також між різними системами. Загальне може виступати у вигляді подібності властивостей, відношень речей, які становлять певний клас, численість, зафіксованих, наприклад, у таких поняттях, як «де% рево», «тварина», «людина».

Загальне не існує до і поза одиничним, так само одиничне не існує поза загальним. Всякий об’єкт є єдністю загального і одиничного. Будь%яке загальне, як правило, виявляє лише час% тинку, але саму сутність окремого. Тому окреме неповне, воно входить у загальне не всією різноманітністю своїх специфічних індивідуальних одиничних властивостей, а лише окремими рисами. Окреме більш багате, різноманітніше загального, але загальне глибше.

Ніби сполучною ланкою між одиничним і загальним висту% пає особливе. У категорії особливого відображається момент діа% лектичної єдності загального і одиничного; особливе виступає як конкретний вияв загального. В особливому долається од% нобічність як одиничного, так і загального. Особливе позначає диференціацію якісної визначеності, виступає як єдність сут% ності і явища.

529

Є. А. Подольська «Філософія»

Загальне не привноситься в одиничне з сфери чистої дум% ки. І відмінність, і єдність (загальне) властиві самим предметам

іявищам реального світу. Будь%яка річ і відмінна від усіх інших,

іразом з тим у чомусь схожа на них, має властивості, спільні з іншими речами. Спільність і відмінність – це відношення об% ’єкта до самого себе і до інших, яке характеризує сталість і мінливість, рівність і нерівність, подібність і несхожість, одна% ковість і неоднаковість, повторюваність і неповторюваність, не% перервність і перервність його властивостей, зв’язків, відношень, тенденцій розвитку. Загальне може виступати як особливе. Щодо одиничного (наприклад Шевченко) особливе (скажімо, українець) є загальним, по відношенню до ще більшої спільності (людство) воно може бути одиничним.

Загальне і його відношення до одиничного по%різному тлумачиться у різних філософських системах. Метафізично мислячі філософи звичайно відривали одиничне від загаль% ного і протиставляли їх одне одному. В епоху середніх віків номіналісти (Беренгарій Турський, Росцелін, Оккам, Дунс Скотт) твердили, що загальне не має ніякого реального існу% вання, що воно є тільки слово, реально існують тільки окремі речі з їхніми властивостями, відношеннями. Реалісти (Ан% сельм Кентерберійський, Фома Аквінський), навпаки, вважа% ли, що загальні поняття існують реально як якість духовної сутності речей, що вони передують окремим предметам і можуть існувати незалежно від них.

Об’єктивний ідеалізм (Платон, Гегель, неотомісти та ін.) роз% глядає загальне як самостійну духовну сутність, яка ніби пород% жує одиничне. Суб’єктивний ідеалізм (Юм, Берклі, неопозити% вісти та ін.) взагалі заперечує реальність загального, а одиничне тлумачить як комплекси відчуттів суб’єкта.

Об’єктивно одиничне, особливе і загальне не існують ізоль% овано одне від одного.

Загальність аж ніяк не нівелює індивідуальність подій. Вона тільки свідчить про те, що ця неповторна індивідуальність – конкретна форма виявлення істотно загального.

530