Завдання і запитання
Згадайте погляди Уайльда на мистецтво. Які з них автор “проілюстрував” у романі?
Яким чином письменник зображує речі? Чому?
Що ви можете сказати про стиль твору? Чому це стиль естета?
Схарактеризуйте мову персонажів. Які риторичні прийоми використовує лорд Генрі?
Наскільки Уайльд зазнав впливу символізму та імпресіонізму? Обгрунтуйте свою відповідь прикладами з тексту.
Яким чином Уайльд розв’язує проблему ролі Краси в житті?
“Літературний роман”. Ще одна важлива художня особливість Уайльдівського твору – це тісний зв’язок історії Доріана Грея з найвідомішими шедеврами світової літератури. Таке враження, що, імпровізуючи, Оскар Уайльд, свідомо чи несвідомо, посилався на них або просто їх згадував. Майже кожен найважливіший фабульний мотив роману має тривалий родовід. Тому “Портрет Доріана Грея” нерідко називають “літературним романом”. Наприклад, мотив таємничої залежності долі людини від її портрета чи іншої речі, яка дає їй містичну владу на світом і, своєї чергою, робить своїм рабом. Такий мотив розроблявся у “Мельмоті-мандрівнику” Ч.Р.Метьюріна, “Дивовижній історії Петера Шлеміля” А.Шаміссо, “Шагреневій шкірі” О. де Бальзака. Не менш багатий спектр асоціацій викликає і мотив подвійного існування героя, який постає з одним – моральним – обличчям для людей, і зовсім з іншим – огидним – для себе. Цей мотив був одним із центральних у романтизмі (вірші А. де Мюссе і Г.Гейне, проза Е.Т.А. Гофмана, А. Шаміссо і Х.К.Андерсена), а також у таких відомих сучасників Уайльда, як Р.Л.Стівенсон (“Дивовижна історія доктора Джекілла і містера Хайда”), Дж.Конрада (“Таємний спільник”) і Р.Кіплінга (“Мрія Дункана Пареннесса”).
Часто історики літератури коментують походження пари “вчитель(точніше, “лжевчитель”) – учень”, яка має таке велике значення для розвитку всього ідейного плану роману. Стосунки між лордом Генрі Уоттоном і Доріаном Греєм розвиваються за схемою, відомою з часів стародавніх греків. Ще Арістофан у комедії “Хмари” відтворив подібну ситуацію, коли Сократ, який, з точки зору автора п’єси, був головою софістів, тобто представників фальшивої мудрості, навчає своїх слухачів безглуздих і неморальних принципів поведінки, за якими ті потім живуть. Аналогічну пару створив улюблений Оскаром Уайльдом Бальзак, у якого Вотрен спокушає недосвідчених Ежена де Растіньяка і Люсьєна де Рюбампре.
Навіть сама назва твору викликає асоціацію з романом “Вів’єн Грей”, який написав ще один кумир Уайльда Б.Дізраелі, чиї засоби просування вгору активно й успішно використовував молодий ірландець. Та й сам Доріан постає ще одним варіантом численних естетів і денді, образи яких старанно виписували письменники в різних країнах Європи (“Пелем, або Пригоди джентльмена” Е.Бульвер-Літтона, “Про дендизм і Джорджа Браммела” Барбе д’Оревільї і, звичайно, “Навпаки” Ж.-К.Гюїсманса, книга, яку подарував лорд Генрі Уоттон своєму “учневі”).
Проте ця безліч асоціацій із витворами словесного мистецтва ні в якому разі не свідчить про неспроможність Уайльда вигадати щось власне, оригінальне, і ще менше про його схильність до плагіату (злочин, у якому його постійно звинувачують його вороги). Мова йде про те, що він рухається в напрямку створення особливого типу прози – так званого “інтелектуального роману”, – який протягом першої половини ХХ ст. набув у європейській літературі великого поширення (Т.Манн, Г.Гессе, Р.Музіль та ін.). Його ознаками є зосередженість персонажів на розв’язанні релігійних, філософських, естетичних проблем, а також так зване “цитуванням”, принцип якого полягає в тому, що письменники свідомо “запозичують” різноманітні елементи текстів інших авторів, проте, на відміну від звичайного цитування, роблять у них зміни, необхідні для реалізації власного художнього завдання. Це переосмислення “чужих текстів” схоже на гру. “Інтелектуальний роман” саме на таких цитатах і будується.
“Портрет Доріана Грея” краще називати романом не “літературним”, а “інтелектуальним”, бо майже весь він просякнутий складною морально-естетичною проблематикою, а також культурою в найширшому розумінні цього слова: крім літератури, це музика (Шуберт, Вагнер), живопис, ювелірне мистецтво, історія костюму, садівництво. Оскар Уайльд нічого не повторює за іншими класиками світової літератури. Беручи їхній “матеріал”, він переосмислює його в оригінальний спосіб, “примушує працювати” на виконання власного творчого задуму. В цьому плані Оскар Уайльд-романіст набагато випередив свій час, заклавши основи художньої свідомості наступного ХХ століття.
Ще в одному він був піонером: у поєднанні “інтелектуального роману” з елементами масової літератури (детективом, “сенсаційним романом”, фантастикою). Окрім ідей та суперечок (а саме ідеологічним проблемам – ролі насолоди і краси в житті людини і присвячується твір), на сторінках роману є самогубство і вбивство, викриття таємниць і дивовижне збереження вічної молодості. Сюжет роману динамічний, стрімкій, яскравий. Чимало епізодів вражають своєю тематичної новизною і відвертістю (“пригоди” Доріана Грея в опіумних притонах, вуличне життя Лондона). Сюди слід додати й такі ознаки стилю Уайльда, про які вже йшлося, як описи чудових речей, екзотика коштовностей, чудова мовна гра. В результаті твір поглинає читача феєрверком думок, красою афоризмів, різкою грою контрастів. “Портрет Доріана Грея” – роман, який захоплює миттєво і назавжди. Ідеї автора укоріняються в свідомості й існують у ній роками. Їм просто неможливо опиратися. Так писати, тобто по той бік “важкого”, інтелектуального, ідейного, і легковажного, почали представники постмодернізму в літературі ХХ ст. (Х.Л.Борхес, У.Еко та ін.).