50.Культу́ра

(лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом йогоісторії.

Культура є складною системою буття. У XX столітті вчені А. Кребер та К. Клакхон зробили спробу об'єднати досягнення культурологів усього світу й привели в своїй праці («англ. Culture: A Critical Review of Concepts and Definitions», 1952) 180 визначень терміну «культура». У 1983 р. на XVII Всесвітньому конгресі в Торонто, присвяченому проблемі «Філософія й культура», було наведено вже кілька сотень визначень цього поняття.

Поняття культура об'єднує в собі науку (включно з технологією) і освіту, мистецтво (літературу та інші галузі), мораль, уклад життя тасвітогляд. Культура вивчається комплексом гуманітарних наук, насамперед культурологією, етнографією, культурною антропологією,соціологією, психологією, історією[1].

Типологія визначень

В праці А. Кребера та К. Клакхона, що зібрали 180 визначень поняття культури, розрізняються 6 їх типів:

• Описовий

До цього типу віднесені класичні етнологічні визначення, найвідомішою з яких є визначення Едварда Тейлора:

«Культура, або цивілізація, є складним цілим, що включає в себе знання, вірування, мистецтво, моральність, право, звичаї, вміння та навички, набуті людьми як членами суспільства.»

Характерним є трактування понять «культура» i «цивілізація» як синонімічних. Інші дослідники, що вивчали культуру (особливо археологи, етнографи та Культурні антропологи) посилались на це визначення культури або модифікували його. Наприклад, Рут Бенедикт визначив культуру як «складне ціле, що включає навики, набуті людиною як членом суспільства.»

До цього ж типу віднесено визначення антрополога Броніслав Маліновський:

«Культура є інтегральною цілістю, що складається з інструментів і товарів споживання, творчих принципів різних соціальних груп, людських ідей і навичок, вірувань і звичаїв.»

• Історичний

Визначення, включені до цієї категорії, спираються на фактор традиції як механізму передачі культурної спадщини. Цей тип добре ілюструє визначення Стефана Чарновського:

«Культура є колективним благом і колективним доробком, продуктом творчих і перетворювальних зусиль незліченних поколінь (…) Культурою є сукупність елементів суспільного доробку, спільних для ряду груп і завдяки своїй об'єктивності, здатних поширюватися у просторі.»

• Нормативний

Нормативні визначення акцентують підпорядкування людей нормам, цінностям і моделям поведінки.

Цьому типу культури відповідає визначення Альфред Кребер та Парсонса:

«Культура — це передані та створені сутності й моделі цінностей, ідей і інших символічно значимих систем, які є чинниками, що формують людську поведінку, а також продукти такої поведінки.»

В цьому ж дусі визначає культуру вже Ральф Лінтон:

«Культура — це сукупність засвоєних форм поведінки і її результатів, елементи яких є загальними і передаваними між членами даного суспільства»

• Психологічний

Психологічні визначення акцентують увагу на психічних механізмах формування культури, акцентується увага на навчанні і наслідуванні при засвоєнні культури. Визначення цього типу сформулювали Станіслав Оссовський:

«Культура є певною сукупністю психічних установ, що передаються в рамках даної спільноти через суспільний контакт і залежних від системи міжлюдських стосунків.»

Г. Рогайм:

«Під культурою ми будемо мати на увазі сукупність усіх сублімацій, усіх підстановок або результуючих реакцій, зрештою, все в суспільстві, що пригнічує імпульси або створює можливість їх спотвореної реалізації»

• Структурний

Зібрані до цієї групи визначення акцентують увагу на структуру тієї чи іншої конкретної культури, і, відповідно, її засадничими елементами і їх внутрішніми зв'язками. Вирізняють чотири категорії культури:

• матеріально-технічні,

• суспільні,

• ідеологічні,

• психічні (почуття і відносини).

• Генетичний

Зібрані до цієї групи визначення акцентують увагу на походженні культури. П. Сорокін:

У найширшому сенсі слово "культура" означає сукупність усього, що створене або модифіковане свідомою чи несвідомою діяльністю двох і більше індивідів, які взаємодіють або впливають на поведінку один одного.

Найлаконічніше визначення культури дав філософ В. Оствальд:

Те, що відрізняє людину від тварин, ми називаємо культурою

Культура і цивілізація

До найважливіших проблем сучасного культурологічного знання належать питання про сутність і взаємозв'язки таких феноменів, як культура й цивілізація. У науці існують два шляхи щодо його вирішення: ототожнення цих понять і їх розрізнення. Історія відношень цих понять у філолофсько-культурологічній думці досить драматична. Маючи античне походження, слово "цивілізація" почало широко вживатися лише за доби Просвітництва. Путівку у життя цьому терміну дав П'єр Гольбах. У той час це поняття асоціювалося з концепцією прогресу, еволюційним розвитком народів на засадах Розуму. Згодом термін "цивілізація" стає полісемантичним (багатозначним). У працях Вольтера цивілізація ототожнюється із цивілізованою поведінкою, тобто гарними манерами й навичками самоконтролю. XIX століття розширило значення цього слова, яке стало застосовуватися для характеристики стадій розвитку людства. Тоді ж сформувався погляд, згідно з яким поняття "цивілізація" співвідносилося тільки з європейською культурою, що послужило розвитку ідеї європоцентризму в науці, філософії, політику й економіці. Отже, всі інші культурні регіони вважалися нецивілізованими, або, у кращому випадку, малоцивілізованими.

Наукову теорію цивілізації, у основі якої - розрізнення понять "культура" і "цивілізація", сформовано у працях Ж.-Ж. Руссо, Н. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі, а також у роботах американських учених Ф. Нортропа, А. Кребера й П. А. Сорокіна, що випливають з уявлення про цивілізацію як особливий етап розвитку культури або культурно-історичного типу, що має певні ознаки: 1) культурна спільність людей, що володіють деяким соціальним генотипом і соціальним стереотипом; 2) освоєний, досить автономний і замкнений світовий простір; 3) певне місце в системі інших цивілізацій.

У своєму знаменитому міркуванні "Чи сприяло відродження наук і мистецтв очищенню моралі?" Ж.-Ж. Руссо вперше висловив різкі заперечення проти цивілізації, протиставивши їй природне, стан людини.

У праці Н.Я. Данилевського "Росія й Європа", де було сформульовано ідею культурно-історичних типів, уперше сформовано думку про множинність цивілізацій і про те, що не тільки Європа є носієм цивілізаційного початку. Ідеї Н. Я. Данилевського не були почуті у свій час, і лише на початку XX ст. німецький культурфілософ О. Шпенглер привернув до них увагу уже на новому витку розвитку європейської культури, створивши "філософський роман" "Захід Європи". Шпенглер указав, що цивілізація є завершальною стадією будь-якого культурного розвитку, його омертвінням й згасанням: "Цивілізація є неминуча доля культури... Цивілізації - це завершення, вони йдуть, як сталість за становленням, як смерть за життям, як непорушність за розвитком, як розумова старість і скам'яніле світове місто за селом і задушевним дитинством", - писав О. Шпенглер у своїй праці.

Теорія цивілізації А. Тойнбі продовжує лінію Н.Я. Данилевсь-кого й О. Шпенглера, культивуючи думку про локальні цивілізації. Основні питання, що порушуються А. Тойнбі, такі: чому деякі суспільства не утворюють цивілізації, тоді як інші досягають цього рівня; як і чому цивілізації "надломлюються, розкладаються і розпадаються".

У книзі Льюїса Моргана "Прадавнє суспільство, або Дослідження шляхів людського прогресу від дикості через варварство до цивілізації" цивілізація визначається як стадія розвитку культури, що відповідає класовому суспільству. Саме його класифікацію розвитку культури взяв на озброєння марксизм, починаючи від роботи Фр. Енгельса "Походження сім'ї, приватної власності та держави".