6.Редуковані голосні та їх позиції. Втрата редукованих голосних.

Редуковані голосні – це голосні неповного творення. Залежно від позиції у словів могли вимовлятися більш чи менш виразно.Редуковані могли стояти під наголосом.

В сильній позиції могли вимовлятися ЄРЬ-як КОРОТКИЙ Е; ЄР-як КОРОТКИЙ О.

Крім того два голосних(І,ОУ) повного творення в деяких позиціях могли функціонувати як редуковані.(І сильна-1-ий скл під нагол,перед І,слаб-в абсол.кінц.сл,перед й)

В усіх редукованих розрізнялась слабка та сильна позиція

Сильна позиція для Ь та Ъ:

-у першому складі під наголосом(СЛЬЗЫ);

-у односкладених словах(займенниках)(ТЪ);

-перед складом з редукованим у слабкій позиції(ОТЬЦЬ).

Слабкі позиції для Ь та Ъ:

-в абсолютному кінці слова;

-перед складом з голосним повного творення(всі крім редукованих)(КЪТО);

-перед складом з редукованим у сильній позиції.

З часом редуковані у слабкій позиції забувалися писати, а редук.у сильній позиції почали писатися як повного голосні. Памятки 10-11ст.фіксують зміни у вимові редукованих голосних у живих діалектах словянської мови. Ці зміни пов’язані з посиленням відмінностей вимови таких голосних у сильній та слабкій позиціях. Вчені встановили, що в живих діалектах 11ст.слабкі редуковані вже не вимовлялися, а сильні – наблизились до голосних повного творення О та Е.

Норми орфографії старослов.мови не змінилися і про названі я вища свідчать помилки переписувачів.

8.Склад приголосних фонем старослов’янської мови 9-11ст.

Фонетична система стар. мови була реконструйована завдяки порівн.-істор.досліжденням, а саме вивченню сучасних словянських мов та їх діалектів; аналізу помилок, які допускали у знайдених памятках; дослідженню орфографічних норм старост.мови.

У старослов’янській мові 10-11 ст. було 27 приголосних фонем.Деякі з них мали свої особливості.

Звук «В» виник з нескладового *U* і за своєю вимовою був близький до голосних. Саме цим пояснюється те, що в сучасних слов.мовах глухі приголосні перед В не асимілюють.Звук «Й» вживався лише перед голосними на початку слова або після голосних, тому спеціальної літери на її позначенняу кирилиці та глаголиці не було.Вона позначалась у складі йотованих голосних(йотов.А).Звука «Ф» не було. Ця фонема зявилась під впливом перекладів з грецької та латинської мов на позначення особистих імен та церковної лексики. У живих діалектах цей звук не використовувався і він замінювався іншими звуками(П,Т або сполуч літер кв,хв).

Приголосні звуки розрізнялися за 4-ма артикуляційними ознаками.

1)За місцем творення:

*губні(Б, П, М,В, Ф)*язикові-передньозикові(Д, Т, З, С, Ц,зело, Л, Н, Ж, Ч, Ш, Р)-середньоязикові(Й)задньоязикові(Г, К, Х)

2)За способом творення:

-проривні(Б, П, Д,Т, Г, К)-щілинні((В, Ф, З, С, Ж, Ш, Х, Й)-африкати(зело,Ц, Ч)-складні(ЖД, ШТ)-зплавні( Р,Л)-носові(М,Н)

3)За співвідношенням голосу і шуму:

-сонорні(М, Н, Р, Л, Й)*шумні-дзвінкі(Б, Д, Г,В, З, Ж, зело)-глухі(П, Т, К, Ф,С, Ш, Ц, Ч, Х)

4)За твердістю/мякістю:-постійно тверді(Г,К, Х)-постійномякі(Й, зело, Ц,Ж, Ч, Ш, ЖД, ШТ, шта)-решта приголосних залежно від позиціїу слові могли бути твердими або пом’якшеними.