47. Прийменники, сполучники, частка та вигук в старослов’янській мові.

Прийменники старослов’янської мови дуже вживаний клас слів, що послідовно представлені у всіх пам’ятках. За походженням прийменники бувають: запозичені з індоєвропейської мови, які зазнали певної трансформації на слов’янському ґрунті (первісні) та праслов’янські новотвори найчастіше прислівникового походження (похідні або нові). Усі прийменники вживалися для граматичного оформлення смислових відношень між підпорядкованими і підпорядковуючими словами у реченні. Первісні прийменники: ВЪЗЪ, ДО, ЗА, ИЗЪ, КЪ, NА, NАДЪ, О, ОБЪ, ОТЪ, ПО, ПОДЪ, ПРИ, ПРЂДЪ, СЪ, ОУ. Класифікують їх за особливостями поєднання з певними формами слів: окремі з них могли вживатися у реченні з однією відмінковою формою, інші – з двома чи більше. Наприклад, И ПРИШЬДЪ КЪ ОУЧЄNИКОМЪ (КЪ + Д.в., «і прийшов до учнів»). Похідні прийменники: БЛИЗЪ, ВРЬХОУ, ВЪNЂ, ВЪNЪ, ВЪ, СЛЂДЪ, ДЂЛЬМА, ИСКРЬ, МЄЖДОУ, МИМО, ОКРЬСТЪ, ПОДЛЪГЪ, ПОСЛЂДЬ, ПРЂЖДЄ, ПРЂМО, РАДИ, РАЗВЂ, СКВОЗЬ та ін.. За походженням вони є відіменниковими прислівниками, які переосмислились і набули особливостей прийменників. Більшість з них слугувала для вираження просторових відношень. Основна частина таких прислівників сполучалася з формами Р.в. іменників, деякі – з формами Д., Зн. чи О. відмінків. Наприклад, БЛИЗЪ МЂСТА ИДЄЖЄ ЂШ«юз малий» ХЛЂБЫ (Р.в. «поблизу місця, де вони їли хліб»).

За походженням та морфологічною будовою сполучники старослов’янської мови поділяються на прості, складні, складені і похідні. Прості сполучники за походженням є найдавнішими: А, БО, ДА, И, ЛИ, NЪ, ТА, ТИ, ТО, ЦЂ. Серед них, БО («бо, тому що»), та ЦЂ («хоч, не дивлячись на те, що») оформляють тільки підрядні зв’язки. А + частки умовності БЫ, БИ також могли оформляти підрядні зв’язки, у значенні «якби», «якщо б».Єднальні відношення виражали сполучники И, ТИ. Протиставні відношення – А, NЪ, зрідка И, ТИ. Сполучник ТА як правило супроводжувався часткою ЖЄ. Складні сполучники утворювалися за допомогою:

зрощення простих сполучників – А+ЦЂ=АЦЂ, А+ЛИ=АЛИ, И+БО=ИБО, И+ЛИ=ИЛИ

зрощення сполучників з частками – ДА+ЖЄ=ДАЖЄ, NЄ+БО+NЪ=NЄБОNЪ, NЄ+ЖЄ+ЛИ= NЄЖЄЛИ, ТА+ЖЄ=ТАЖЄ, ТО+ЖЄ=ТОЖЄ. До цієї групи також належать сполучники підрядності АШТЄ, ├ЄДА.

зрощення деяких часток, які виконували функцію сполучників – NЄ+ЖЄ=NЄЖЄ, NИ+ЖЄ=NИЖЄ.

До повторюваних сполучників належать: И-И, ИЛИ-ИЛИ, ЛЮБО-ЛЮБО, NИ-NИ

До складених належать такі сполучники: АШТЄ ЛИ ОУБО «якщо ж, отже», АШТЄ – ТО «якщо – то», АШТЄ ЛИ ДА – ТО «якщо ж – то», ДА АШТЄ – ТО «якщо ж – то», ПРЂЖДЄ ДАЖЄ «поки, доки», NЄ ТЪКЪМО – NЪ И «не тільки – але й». Наприклад, АШТЄ ПРИДЄШИ ТО NЄ ИМАШИ МЄNЄ ВИДЂТИ «якщо прийдеш, то не побачиш мене».

Похідні сполучники. Крім власне сполучників роль їх у реченні могли виконувати і деякі інші частини мови. Найчастіше це були частки, окремі відносні прислівники (наприклад, АКО) та відмінкові форми відносних чи вказівних займенників (наприклад, ИМЬ ЖЄ – О.в. одн. займ. И, ТЂМЬ ЖЄ – О.в. одн. займ. ТЪ).

У старослов’янській мові серед похідних сполучників виділяємо досить чисельну групу сполучних слів: ИДЄ, ИДЄЖЄ, АМО,АМОЖЄ, ├АКО, ДЄЖЄ; КЪДЄ, КАМО, КОГДА, КАКО, КОЛЬ, КОЛИ, КОЛЬМИ і т. д.

Частка – це службова частина мови, яка надає слову або реченню додаткового відтінку чи служить засобом творення форм слів та похідних слів. За роллю у слові та реченні частки поділяються на фразові (заперечні та модальні), словотворчі, формотворчі.

Фразові частки – ЄИ «так» стверджувальна частка, NЄ «ні» заперечна, NИ, ├АРОУ «бодай», ДА, ├ЄША «о якби», ЛИ «чи» питальна частка, ├ЄДА «хіба, невже», ЖЄ, БО, ОУБО, СЄ «ось».

Словотворчі частки – ЖЄ, ЖДЄ, ЖДО, БО, ЛИ, NЄ, NИ, NЂ. Підсилювальна частка ЖЄ використовується для творення займенників та прислівників: NИКЪТОЖЄ, NИЧЬТОЖЄ, NИКЪДЄЖЄ, відносних займенників: ИЖЄ, АЖЄ, ├ЄЖЄ. Частка БО + сполучник ИБО = частка ОУОБО. Частка ЛИ є словотворчою для сполучних слів: АЛИ, ИЛИ, NЄЖЄЛИ.

Формотворчі частки – С«юз малий» - творення зворотних дієслів, ДА – творення аналітичних форм наказового способу.

Вигук – це частина мови, за допомогою якої людина виражає емоції, почуття та волевиявлення. Вигуки використовувалися у розмовному стилі, безпосередньому спілкуванні: О, W «о!», WЛЄ «о!», ОУВЫ «о горе!, о лихо!», ОУ, Ю «о! ой!», ВОЛЄ «ну, ну ж», СЄ «ось, на, глянь, бач», СЂ «ну, ось».