22. Відмінювання іменників з давньою основою на *а, *ja.

6 типів відмінювання.До іменників з давньою основою на *а, *ja відносяться іменники жіночого роду та деякі іменники чоловічого роду, які закінчувалися на А або «аз йотований»: ЖЄNА, СЛОУГА, іменники жіночого роду, які закінчувалися на –ЫNИ (РАБЫNИ), іменники чоловічого та жіночого роду на –ИИ (ЛАДИИ). Якщо основа слова закінчувалася на задньоязикові ґ, к, х, то перед закінченням –Ђ відбувається чергування в результаті палаталізації: Н.в КЪNИГА - Д.в. КЪNИЗЂ.

23. Відмінювання іменників з давньою основою на *о, *jо.

До іменників з давньою основою на *о, *jо відносяться іменники чоловічого та середнього роду, які у Н.в мали закінчення –Ъ, -Ь, -И (СТОЛЪ, ГРАДЪ, ВОЖДЬ, КРАИ, РУЧЄИ). Відповідно у середньому роді вони закінчувалися на –О, -Є. Цей тип мав твердий та м’який варіанти відмінювання. Також, якщо основа закінчувалася на задньоязиковий, то відбувалося чергування: Н.в. ГРЂХЪ – Д.в. ГРЂСЂ.

24. Відмінювання іменників з давньою основою на *u короткий.

До іменників з давньою основою на *u короткий належать іменники чоловічого роду, які закінчувалися на –Ъ. Ці іменники необхідно запам’ятати через збіг закінчень *о та *u у деяких відмінках: СЫNЪ, ДОМЪ, МЄДЪ, ВРЬХЪ, ПОЛЪ, ВОЛЪ, ЛЄДЪ, ПИРЪ, ЧИNЪ, САNЪ, ДОЛЪ, NИЗЪ, Р«юз малий»ДЪ.

25. Відмінювання іменників з давньою основою на *і.

До іменників з давньою основою на * і належать іменники жіночого роду, які закінчувалися на –Ь (NОШТЬ, ЛЄNЬ, КОСТЬ, МЫШЬ), а також іменники чоловічого роду, що закінчувалися на –Ь (ГОСТЬ, Пюс малийТЬ, ЗВЂРЬ). Іменники чоловічого роду, що закінчувалися на –Ь, мали основу, яка закінчувалася на півм’які приголосні: З, С, Б, П, В, М, Д, Т, а також слова ОГNЬ, юс великийГЛЬ, ЗВЂРЬ.

26. Відмінювання іменників з давньою основою на *u довгий.

Ця відміна була малопродуктивною у старослов’янській мові. До іменників з давньою основою на * u довгий відносилося кілька іменників жіночого роду, що закінчувалися на –Ы. Наприклад, ТЫКЫ «тыква», БРАДЫ, БРЫ, СВЄКРЫ. Іменники цього типу при відмінюванні нарощували суфікс –ЪВ-. Наприклад, СВЄКРЫ – СВЄКРЪВЄ (Р.в.), КРЫ – КРЪВ.

27. Відмінювання іменників з давньою основою на *en, *es, *et.

До іменників з давньою основою на *en, *es, *et відносились іменники усіх трьох родів, які у праслов’янській мові мали закінчення на приголосний. Залишки цих приголосних з’являються при відмінюванні іменників цього типу, коли до основи нарощується суфікс. Наприклад, МАТИ – МАТ-ЄР-Є. У цій групі виділяли кілька типів іменників:

1. Іменники чоловічого роду із суф. –ЄN-. Наприклад, Н.в. КАМЫ – Д.в. КАМ-ЄN-Є

2. Іменники чоловічого роду із суфіксом -АРЬ-, -ТЄЛЬ-, -АNИN-. Наприклад, САМАР-├АNИN-Ъ.

3. Іменники жіночого роду із суфіксом –ЄР-. Наприклад, МАТИ – МАТ-ЄР-Є.

4. Іменники середнього роду із суфіксом –ЄС-. Наприклад, СЛОВО – СЛОВ-ЄС-Є.

5. Назви молодих тварин з суфіксом –юз малий N –

6. Іменники із суфіксом –ЄN-. Наприклад, ИМюз малий – ИМ-ЄN-А.

28.Словотвір іменників старослов’янської мови.

Найпродуктивнішим способом словотвору праслов‘янської мови була суфіксація: -acz, -ostь, -ьсь, -tel. Наприклад: в українській мові - втікач, шукач, у болгарській – купувач; у сербохорватській – глумац, в українській кравець, російській - чтец, білоруській - плывец, болгарській - среднегорец, словацькій - malajec, у польській zdobywacz, у чеській – hlidac; у старослов’янській мові прьдатель, російській - водитель, українській - визволитель, болгарській - даритель.

Словоскладання характеризується, в основному, книжним характером. Наявні також сполучення різних основ: voevoda, licemerъ, listopadъ, болг. кожодер, серб. душогубец, біл. першацвет, чес. sebekrivitka, укр. стародавній, біл. жартаyліво-вяселы, болг. огнеупорен, чес. sedmibarevny.

Префіксація збереглася частково: *so-, *pra-: чес. рrales, слн. pradavnina, сербохорв. прадомовина.