Komentar_KPK_2012

справи стосовно якихрозглянутісудами, але вироки стосовно цихосіб не набрали законної сили.

Перелік категорій осіб, до яких амністія не може застосовуватися, викладено у ст. 4 вказаного Закону.

Помилування осіб здійснюється на підставі Указу Президента України «Про порядок здійснення помилування» від 16 вересня 2010 р. № 902/2010. Згідно з п. 2 цього Указу помилування засуджених здійснюється у виді: заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше 25 років; повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; заміни покарання або невідбутої його частини більш м'яким.

Відповідно до п. 3 Указу клопотання про помилування особою, засудженою судом України, яка відбуває покарання в Україні, або засудженою судом іноземної держави і переданою для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування, подається через адміністрацію установи виконання покарань або іншого органу, що здійснює виконання кримінальних покарань. Адміністрація в установленому порядкуреєструє клопотання іпротягом п' ятнадцяти днів з дня подання направляє його до Адміністрації Президента України разом із копіями вироку, ухвали і постанови суду, докладною характеристикою про поведінку особи і ставлення її до праці із викладеною письмово думкою адміністрації і, як правило, спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх про доцільність помилування, а також іншими документами і даними, що мають значення для розгляду питання про застосування помилування.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. визначає, що у разі, якщо особу було засуджено за злочин і якщо винесений щодо неї вирок було згодом скасовано або їй було даровано помилування на тій підставі, що якась нова або знову віднайдена обставина беззаперечно доводить наявність судової помилки, то ця особа, яка зазнала покарання внаслідок такого засудження, має право на одержання компенсаціїзгідно із законом, якщо не буде доведено, що цю обставинуне було свого часу виявлено винятково або частково з її вини;

5) кримінальне провадження не може бути перейняте, якщо провадження щодо заявленого кримінальногоправопорушення неможездійснюватися узв'язкуіз закінченням строку давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальноївідповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: два роки (у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі); три роки (у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі); п'ять років (у разі вчинення злочину середньої тяжкості); десять років (у разі вчинення тяжкого злочину); п'ятнадцять років (у разі вчинення особливо тяжкого злочину).

Стаття 597

Тримання під вартою особи до отримання запитупро перейняття кримінального провадження

1.За клопотанням компетентного органу іншої держави особа, щодо якої буде направлений запит про перейняття кримінального провадження, може триматися під вартою на території України не більше ніж сорок діб.

2.Тримання під вартою особи здійснюється в порядку та згідно з правилами, передбаченими статтею 583 цього Кодексу.

3.Якщо після закінчення передбаченого частиною першою цієї статті строку запит про перейняття кримінального провадження не надійде, зазначена особа звільняється з-під варти.

1. Стосовно законодавства, яким регулюється перейняття кримінального провадження, див. коментар до ст. 596 КПК.

Застосування тимчасового заходу «тримання під вартою особи до отримання запиту про перейняття кримінального провадження» регулюється положеннями Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 р. і законодавством запитуваної держави (ч. 1 ст. 29 Конвенції).

Інститут «тримання під вартою» укримінальномупроцесірегулюється гл. 18КПК (див. коментар).

Законодавство запитуваної держави або Конвенція визначають також умови, за яких тримання під вартою не застосовується (ч. 2 ст. 29 Конвенції):

(a)якщо запитувана держава інформує запитуючу державу про своє рішення не вживати дій щодо клопотання;

(b)якщо запитувана держава інформує її про своє рішення відмовити у прийнятті клопотання;

(с) якщо запитувана держава інформує її про своє рішення відкликати свою згоду на прийняття клопотання;

(гї) якщо запитувана держава інформує їїпро своє рішення не порушувати провадження або припинити його;

(е) якщо запитуюча держава відкликає своє клопотання до того, як запитувана держава проінформує її про своє рішення вжити дій щодо клопотання.

За відсутності зазначених підстав запитуюча держава оголошує про свій намір подати клопотання про порушення кримінального переслідування, запитувана держава може на прохання запитуючої держави вдатися до тимчасового арешту підозрюваної особи, якщо:

- законодавство запитуваної держави дозволяє утримання під вартою за вчинений

злочин; - існують підстави вважати, що підозрювана особа зникне або сприятиме знищенню

доказів (ч. 1 ст. 27 Конвенції).

Після отримання клопотання про порушення кримінального переслідування разом з документами, які передбачені у п. 1 ст. 15 Конвенції, запитувана держава має право вживати всіх тимчасових заходів, у тому числі утримання підозрюваноїособи під вартою і накладення арешту на майно, яких можна було би вжити за її власним законодавством, якби злочин, за який вимагається кримінальне переслідування, був вчиненийна їїтериторії (ст. 28 Конвенції).

Строк утримання під вартою, здійснюваного виключно згідно зі ст. 27, за жодних обставин не повинен перевищувати 40 днів (ч. 5 ст. 29 Конвенції). Ця норма повністю відповідає строку, визначеному у диспозиції ч. 1 коментованої статті.

2.Див. коментар до ст. 583 Кодексу.

3.Відповідно до пп. 3, 4 ст. 29 Конвенції особа, що утримується під вартою, повинна бути звільнена за будь-яких обставин, якщо запитувана держава не отримала клопотання про порушення кримінального переслідування впродовж 18 днів від дати арешту, а також якщо документи, які повинні додаватися до клопотання про порушення кримінального переслідування, не були отримані запитуваною державою впродовж 15 днів після отримання клопотання про порушення кримінального переслідування.

Щодо порядку звільнення особи див. коментар до ст. 202 КПК.

Стаття 598

Порядок кримінального провадження, що перейняте від іншої держави

1.Кримінальне провадження, що перейняте від компетентного органу іншої держави, починається зі стадії досудового розслідування та здійснюється згідно з цим Кодексом.

2.Відомості, які містяться в матеріалах, отриманих до перейняття кримінального провадження відповідним органом іншої держави на її території та згідно з її законодавством, можуть бути визнані допустимими під час судового розгляду в Україні, якщо це не порушує засад судочинства, передбачених Конституцією України та цим Кодексом, і вони не отримані з порушенням прав людини і основоположних свобод. Не потребують легалізації відомості, визнані судом допустимими.

3.Слідчий, прокурор України після перейняття кримінального провадження мають право здійснювати будь-які передбачені цим Кодексом процесуальні дії.

4.За наявності достатніх підстав для повідомлення про підозру воно повинно бути здійснене згідно з законом України про кримінальну відповідальність і в порядку, передбаченому цим Кодексом.

5.Покарання, що призначається судом, не повинно бути суворішим від покарання, передбаченого законом запитуючої держави за таке ж кримінальне правопорушення.

6. Компетентному органу запитуючої держави надсилається копія остаточного процесуального рішення, що набуло законної сили.

1.Законодавство, яким регулюється перейняття кримінального провадження, - див. коментар до ст. 596 Кодексу.

Кримінальне провадження, перейняте від компетентного органу іншої держави, починається зі стадії досудового розслідування, тобто з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК).

Відповідно до положень Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р. розслідування у справі продовжується запитуваною стороною відповідно до її національного законодавства, тому у разі наявності постанови про зупинення досудового слідства відповідне процесуальне рішення повинно бути скасоване, а строк досудового слідства продовжений.

2.Відомості, які містяться в матеріалах, отриманих до перейняття кримінального провадження відповідним органом іншої держави на її території та згідно з її законодавством, можуть бути використані за наявності таких умов:

- відомості, якімістяться в матеріалах, визнанідопустимими під час судового розгляду.

Допустимість доказів регулюється ст. 86 КПК (див. коментар);

-прийняття цих відомостей не порушує засад судочинства, передбачених Конституцією України та цим Кодексом. Загальні засади кримінального провадження викладені у ст. 7 КПК (див. коментар);

-не отримані відомості з порушенням прав людини та основоположних свобод. Відповідно до ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Істотнимипорушенням прав людини іосновоположнихсвобод єтакідіяння: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; порушення права на перехресний допит; отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чиобвинуваченим уцьомукримінальномупровадженні(ч. 2ст. 87 КПК).

3. Суб'єктами, уповноваженими на проведення процесуальних дій після перейняття кримінального провадження, є: слідчий; прокурор.

Інститут процесуальних дій регламентовано главами 20, 21, 43 КПК (див. коментар). Процесуальні дії, які потребують спеціального дозволу, визначені у ст. 562 КПК (див.

коментар).

При перейнятті в Україні кримінального провадження з іншої держави необхідно пам'ятати, що відповідно до ст. 26 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р. будь-яка дія, метою якої є порушення кримінального переслідування і яка здійснена в запитуючій державі відповідно до її законодавства і правил, має таку ж юридичну силу в запитуваній державі, тобто розглядається як така, що здійснена органами цієї держави, за умови, що таке ототожнення не дає такій дії більшої доказової сили, ніж у запитуваній державі.

Якщо у справі, що надійшла, вже є постанова іноземного органу про порушення кримінального провадження, додаткове чи повторне порушення на території України не допускається. У цьому випадку за постановою органу досудового розслідування справа негайно приймається до провадження і дії особи кваліфікуються за відповідними статтями КК. Подальше розслідування кримінального правопорушення здійснюється за правилами КПК. При цьому орган, який здійснює досудове розслідування, організовує переклад

матеріалів українською мовою, якщо вони надійшли в Україну, відповідно до чинного міжнародного договору, мовою запитуючої сторони.

Якщо в Україну надійшло прохання про кримінальне переслідування особи від компетентного органу іноземної держави, з якою не укладено відповідний міжнародний договір, за погодженням із цим органом такі матеріали розглядаються та за ними приймається рішення також у порядку ст. 214 КПК.

Передусім прокурор або слідчий викликає особу, стосовно якої надійшло клопотання, і шляхом опитування встановлює, чи дійсно ця особа перебувала за кордоном. Якщо особа це заперечує, прокурор або слідчий з метою перевірки направляє запити в консульські та митні органи.

Якщо особа, стосовно якої надійшли матеріали із клопотанням про перейняття кримінального переслідування, не причетна до інкримінованих правопорушень, приймається відповідне процесуальне рішення і матеріали повертаються ініціатору запиту через уповноважені (центральні) органи.

Під час проведення розслідування прокурор, слідчий керується тільки вимогами кримінального процесуального законодавства України.

При прийнятті рішення про зупинення провадження або його закриття територіальні прокурори направляють у прокуратуру області копію цього процесуального рішення, а також свій мотивований висновок щодо законності його прийняття.

У разі засудження особи до Генеральної прокуратури України надсилається належним чином завірена копія постанови або вироку для подальшого інформування відповідного органу іноземної держави. Такий документ направляється до Генеральної прокуратури України органом, що проводитьрозслідування усправі, через власний центральний апарат.

4.Повідомлення про підозру здійснюється в порядку, передбаченому ст. 278 КПК (див. коментар до статті).

Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень (див. коментар до ст. 278 КПК).

5.Одним із завдань кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.

Відповідно до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р. не може призначатися більш тяжке покарання, ніж те, яке мало бути застосоване у момент вчинення злочину. Якщо після вчинення злочину законом встановлюється більш м'яке покарання, дія цього закону поширюється на даного злочинця.

Аналогічні положення містяться у ст. 25 Конвенції, а саме: у запитуваній державі щодо злочину застосовується міра покарання, передбачена законодавством цієї держави, якщо законодавство не встановлює іншого. Міра покарання запитуваної держави не може бути більш суворою, ніж міра покарання, передбачена законодавством запитуючої держави.

Призначення покарання регулюється розділом ХІ КК.

6.Згідно із застереженням України до ч. 1 ст. 13 Конвенції всі клопотання, а також усі повідомлення, необхідні для застосування Європейської конвенції про передачу провадження укримінальнихсправах, надсилаються Генеральною прокуратурою України (щодо запитів органів досудового розслідування) або Міністерством юстиції України (у випадку запитів судів) до запитуючої сторони, або запитуючою державою до відповідних органів України, або за взаємною домовленістю безпосередньо органами запитуючої держави до органів запитуваної держави. Відповіді надсилаються у такий же спосіб.

Стаття 599

Порядок і умови передання кримінального провадження компетентному органу іншої держави

1. Клопотання слідчого, погоджене з прокурором, прокурора або суду про передання кримінального провадження компетентному органу іншої держави розглядаються уповноваженим (центральним) органом України протягом двадцяти днів з моменту надходження.

2.Незакінчене кримінальне провадження може бути передане іншій державі за умови, що видача особи, яка підлягає притягненню до кримінальної відповідальності, неможлива або у видачі такої особи Україні відмовлено.

3.Слідчий, прокурор або суд на вимогу уповноваженого (центрального) органу України поновлює кримінальне провадження, продовжує - якщо це дозволяється цим Кодексом - строки розслідування або тримання під вартою з урахуванням часу, необхідного для перейняття його компетентним органом іноземної держави.

1.З урахуванням визначення перейняття кримінального провадження, розкритого в п.3 ч. 1 ст. 541 КПК, передання кримінального провадження слід розуміти яквчинене в рамках міжнародного співробітництва направлення через уповноважений (центральний) орган України запиту про здійснення компетентними органами запитуваної держави розслідування з метою притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст. 545 КПК функції уповноваженого (центрального) органу України у кримінальному провадженні під час досудового розслідування виконує Генеральна прокуратура України, а у кримінальному провадженні під час судового провадження - Міністерство юстиції України. Крім того, КПК або чинним міжнародним договором України може бути передбачено інший порядок зносин. У такому випадку наведені повноваження поширюються на визначені цими законодавчими актами органи.

Орган, що веде розслідування у справі, надсилає клопотання слідчого, погоджене з прокурором, або прокурора про передання кримінального провадження через свій центральний орган, а якщо кримінальна справа перебуває у провадженні органів прокуратури - через прокуратуру області (прирівняну до неї прокуратуру) до Генеральної прокуратури України.

У разі перебування кримінального провадження в суді, клопотання про його передачу надсилається до Міністерства юстиції України через відповідне управління юстиції.

У першому випадку Генеральна прокуратура України, а в другому - Міністерство юстиціїУкраїни після вивчення та перевірки матеріалів та в разіїх належногооформлення, наявності підстав і відсутності перешкод, передбачених КПК та міжнародними договорами, протягом двадцяти днів змоментунадходження готує інадсилає відповідному органу іноземної держави клопотання щодо передачі кримінального переслідування особи за злочин, скоєний на території України.

2.До умов передання незакінченого кримінального провадження іншій державі законом віднесено такі: 1) видача особи, яка підлягає притягненню до кримінальної відповідальності, неможлива; 2) у видачі такої особи Україні відмовлено. На практиці такі ситуації можуть обумовлюватись наявністю у особи громадянства запитуваної країни, наявністю дипломатичного імунітету особи тощо.

3.Продовження строків розслідування або тримання під вартою з урахуванням часу, необхідного для перейняття провадження компетентним органом іноземної держави, відбувається із дотриманням вимог статей 294-297, 331 КПК.

При переданні кримінального провадження іншій державі кримінальне переслідування по ньому продовжується відповідно до законодавства цієї держави.

Стаття 600

Зміст та форма клопотання про передання кримінального провадження іншій державі

1.Зміст та форма клопотання про передання кримінального провадження повинні відповідати вимогам цього Кодексу та відповідних міжнародних договорів, згода на обов 'язковість яких надана Верховною Радою України.

2.Клопотання про передання кримінального провадження повинно містити:

1)назву органу, який здійснює кримінальне провадження;

2)посилання на відповідний міжнародний договір про надання правової допомоги;

3)найменування кримінального провадження, передання якого запитується;

4)опис кримінального правопорушення, що є предметом кримінального провадження, та його правову кваліфікацію;

5)прізвище, ім 'я, по батьковіособи, щодо якоїздійснюється кримінальне провадження, дату і місце народження, місце проживання або перебування та інші відомості про неї.

3.До клопотання додаються такі документи:

1)матеріали кримінального провадження;

2)текст статті закону України про кримінальну відповідальність, за яким кваліфікується кримінальне правопорушення, щодо якого здійснюється провадження;

3)відомості про громадянство особи.

4.Разом з клопотанням та документами, передбаченими частиною третьою цієї статті, компетентному органу іншої держави передаються наявні речові докази.

5.Копії матеріалів залишаються в органі, який здійснював кримінальне провадження в Україні.

1.Клопотання про передання кримінального провадження є однією з форм запиту про міжнародне співробітництво. Основніправила його складання та направлення передбачені ст. 548 КПК.

2.При підготовці клопотання про передання кримінального провадження використовують положенняЄвропейськоїконвенціїпро передачупровадження укримінальних справах 1972 р., Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р., двосторонні та багатосторонні договори між Україною та іншими державами.

3.Крім названих у ст. 600 КПК реквізитів та додатків клопотання про передання кримінального провадження може містити інші обов' язкові вимоги, визначені міжнародними договорами. Наприклад, передбачені ст. 73 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. заяви потерпілих

укримінальних справах, порушених за заявою потерпілого, і заяви про відшкодування шкоди; зазначення розміру збитку, заподіяного злочином, тощо.

4.Передані компетентному органу іншої держави речові докази після закінчення кримінального провадження слід повертати запитуючій стороні, якщо не було досягнуто домовленості про інше. Відповідно до ст. 78 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року права третіх осіб на передані предмети залишаються в силі. Після закінчення кримінального провадження ці предмети повинні бути безоплатно повернуті Договірній Стороні, яка їх передала.

Стаття 601

Наслідки передання кримінального провадження компетентному органу іншої держави

1. З моменту перейняття компетентним органом іншої держави кримінального провадження відповідні органи України не мають права здійснювати будь-які процесуальні дії щодо особи у зв 'язку з кримінальним правопорушенням, щодо якого передано кримінальне провадження, інакше, ніж на підставізапитупро надання міжнародної правової допомоги з боку держави, яка перейняла кримінальне провадження.

2. Закриття компетентним органом іноземної держави переданого кримінального провадження на стадії досудового розслідування не перешкоджає відновленню провадження в Україні та подальшому розслідуванню в порядку, передбаченому цим Кодексом, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, не встановлено інше.

1.Моментом перейняття компетентним органом іншої держави кримінального провадження вважається час отримання від запитуваної держави повідомлення про перейняття кримінального переслідування.

Виконання запиту про міжнародну правову допомогу у переданому для подальшого розслідування кримінальному провадженні здійснюється у загальному порядку, передбаченому статтями 554-560 КПК.

2.У разі відсутності спеціальної заборони на такі дії міжнародним договором закриття компетентним органом іноземної держави переданого кримінального провадження на стадії досудового розслідування не перешкоджає відновленню провадження та подальшому розслідуванню в Україні. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 21 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р. подальшому здійсненню кримінального переслідування не перешкоджатиме й інформування запитуваною державою про своє рішення відкликати згоду на прийняття клопотання.

Згідно зі ст. 76 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. кожна з Договірних Сторін під час розслідування злочинів і розгляду кримінальних справ судами враховує передбачені законодавством Договірних Сторін обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, незалежно від того, на території якої Договірної Сторони вони виникли.

ГЛАВА 46 ВИЗНАННЯ ТАВИКОНАННЯ ВИРОКІВ СУДІВ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ ТАПЕРЕДАЧА

ЗАСУДЖЕНИХ ОСІБ

Стаття 602

Підстави і порядок виконання вироків судів іноземних держав

1.Вирок суду іноземної держави може бути визнаний і виконаний на території України

увипадках ів обсязі, передбачених міжнародним договором, згода наобов 'язковість якого надана Верховною Радою України.

2.Уразі відсутності міжнародного договору положення цієї глави можуть бути застосовані при вирішенні питання про передачу засудженої особи для подальшого відбування покарання.

3.Запит про виконання вироку суду іноземної держави, крім запиту про передачу засудженої особи, Міністерство юстиції України розглядає протягом тридцяти днів з моменту надходження запиту. Якщо запит і додаткові матеріали надійшли іноземною мовою, цей строк продовжується до трьох місяців.

4.При розглядізапитупро виконання вирокусуду іноземноїдержави згідно з частиною третьою цієїстаттіМіністерство юстиціїУкраїни з 'ясовує наявність підстав, передбачених міжнародним договором України, для його задоволення. З цією метою Міністерство юстиції України може запитувати необхідні матеріали та інформацію в Україні або у компетентного органу іноземної держави.

5.Встановивши відповідність запиту про визнання і виконання вироку суду іноземної держави умовам, передбаченим міжнародним договором України, Міністерство юстиції України направляє до суду клопотання про визнання і виконання вироку суду іноземної держави і передає наявні матеріали.

6.При відмові у задоволенні запиту Міністерство юстиції України повідомляє про це іноземний орган, від якого надійшов запит, з роз'ясненням підстав відмови.

7.Не підлягають виконанню в Україні вироки судів іноземних держав, ухвалені заочно (іп аЬзеп(іа), тобто без участі особи під час кримінального провадження - крім випадків, коли засудженій особі було вручено копію вироку і надано можливість його оскаржити. У задоволенні запиту про виконання вироку суду іноземної держави може бути відмовлено, якщо таке виконання суперечить зобов'язанням України за міжнародними договорами України.

8.Вирішення питання про визнання і виконання вироку суду іноземної держави у частині цивільного позову вирішується у порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

9.У випадках, передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, якщо вирок суду іноземної держави передбачає покарання у виді позбавлення волі, Міністерство юстиції України надсилає засвідчену копію запиту, передбаченого цією статтею, прокурору для звернення до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу до вирішення питання про виконання вироку суду іноземної держави.

1.Допустимість визнання та виконання вироку іноземного суду визначається внутрішнім законодавством кожної конкретної держави, а також її міжнародними договорами.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-УІ міжнародний договір України - це укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одномучи декількохпов'язанихміж собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). Згідно зі ст. 8 цього ж законодавчого акта згода України на

обов'язковість для неї міжнародного договору може надаватися у формі підписання, ратифікації, затвердження, прийняття, приєднання до договору. Також ст. 8 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-УІ встановлено, що згода України на обов' язковість для неї міжнародного договору може надаватися й іншим шляхом, про який домовилися сторони.

Статтею 9 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906УІ передбачено, що ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід' ємною частиною якого є текст міжнародного договору.

Цією ж статтею встановлено, що ратифікації підлягають міжнародні договори України:

-політичні (про дружбу, взаємну допомогу і співробітництво, нейтралітет), територіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України, мирні;

-що стосуються прав, свобод та обов'язків людини і громадянина;

-загальноекономічні (про економічне та науково-технічне співробітництво), з загальних фінансових питань, з питань надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України;

-про участь України у міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;

-про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови тимчасового перебування в Україні іноземних військових формувань;

-що стосуються питань передачі історичних та культурних цінностей Українського народу, а також об'єктів права державної власності України;

-виконання яких зумовлює зміну законів України або прийняття нових законів України;

-іншіміжнароднідоговори, ратифікація якихпередбачена міжнародним договором або законом України.

Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про міжнароднідоговори України» від 29 червня 2004 року№ 1906-УІ затвердженню підлягають міжнародні договори України, які не потребують ратифікації, якщо такі договори передбачають вимогу щодо їх затвердження або встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України або КМУ.

Затвердження міжнародних договорів України здійснюється Указом Президента України щодо:

-міжнародних договорів, які укладаються від імені України;

-міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України, якщо такі договори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України.

Затвердження міжнародних договорів України здійснюється постановою КМУ щодо:

-міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України, крім договорів, затвердження яких здійснюється Президентом України у формі указу щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України, якщо такі договори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України;

-міжвідомчих договорів, якщо такі договори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах КМУ.

Крім того, ст. 12 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-УІ встановлено, що затвердження міжвідомчих договорів, крім тих, що встановлюють інші правила, а також тих, що містяться в актах КМУ, здійснюється в порядку, встановленому КМУ.

У статті 13 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906УІ визначено, що рішення про приєднання України до міжнародних договорів або про їх прийняття приймаються щодо:

-договорів, які потребують ратифікації, - у формі закону України про приєднання до міжнародного договору або закону України про прийняття міжнародного договору, невід'ємною частиною яких є текст міжнародного договору;

-міжнародних договорів, які укладаються від імені України, які не потребують ратифікації, - у формі указу Президента України;

- міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України, які не потребують ратифікації, - у формі постанови КМУ.

Також цією статтею Закону встановлено, що рішення про приєднання України до міжвідомчихдоговорів або про їхприйняттяухвалюються в порядку, встановленомуКМУ.

У статті 14 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906УІ зазначено, що міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього законодавчого акта в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

На сьогодні Україна є стороною багатосторонніх міжнародних договорів, що регулюють питання міжнародного співробітництва під час кримінального провадження. Серед них необхідно виділити Європейську конвенцію про міжнародну дійсність кримінальних вироків 1970 р., ратифіковану Україною із заявами та застереженнями ЗУ «Про ратифікацію Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків» від 26 вересня 2002 р. № 172-ІУ (чинна для України з 12 червня 2003 р.).

2. Зазначимо, що міжнародний договір - це угода між державами та іншими суб'єктами міжнародного правазпитань, що мають для нихспільний інтерес ірегулюють їхвідносини шляхом утвореннявзаємнихправ іобов'язків. Оскільки процедура прийняття міжнародних договорів досить складна і може тривати не один рік, у ч. 2 ст. 602 КПК законодавець передбачив можливість застосування положень гл. 46 КПК при вирішенні питання про передачу засудженої особи для подальшого відбування покарання у разі відсутності відповідного міжнародного договору. Більше того, звертатися з клопотанням про передачу з іноземноїдержави натериторію держави громадянствацеправо засудженого, яке, поряд із міжнародними договорами, може бути гарантовано національним законодавством будь-якої країни.

3.Частиною 3 ст. 602 КПК передбачено строки розгляду запиту про виконання вироку суду іноземної держави, крім запиту про передачу засудженої особи, та визначено компетентний суб'єкт такого розгляду. Так, питання розглядузапитупро виконаннявироку суду іноземної держави віднесено до компетенції центрального органу виконавчої влади - Міністерства юстиції України, яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики. Щодо строку, то слід зазначити, що законодавець надає МЮ тридцять днів для розгляду вказаного запиту з моменту його надходження. Проте, якщо запит і додаткові матеріали надійшли іноземною мовою, цей строк продовжується до трьох місяців.

Ураховуючи положення Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків 1970 р., зазначимо, що у ст. 3 передбачено, що держава є компетентною виконати санкцію, встановлену в іншій державі, лише за запитом держави, в якій таку санкцію встановлено.

Статтями 15-20 Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків 1970 р. регулюються питання, пов'язані з надсиланням запитів про виконання вироків. Зокрема, визначено, що всізапити мають бути складеніуписьмовій формі. Вони, а також усі необхідні для застосування Конвенції повідомлення, надсилаються Міністерством юстиціїзапитуючоїДержави до Міністерства юстиціїзапитуваноїДержави, або, якщо Договірні Держави домовляються про це, безпосередньо органами запитуючої Держави до органів запитуваної Держави. Повертаються вони тими ж каналами. У невідкладних випадках запити та повідомлення можуть надсилатися через Міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол).

Запит про виконання супроводжується оригіналом чи завіреною копією рішення, виконання якого запитується, та всіма іншими необхідними документами. Оригінал чи завірена копія кримінальної справи або її частини надсилається до запитуваної Держави, якщо вона того вимагає. Зазначеною Європейською конвенцією встановлено, якщо запитувана Держава вважає, що інформація, надана запитуючою Державою, є недостатньою для застосування положень Конвенції, вона може запитати необхідну додаткову інформацію. Також запитувана Держава може визначити дату для отримання такої інформації.

4.У Положенні про Міністерство юстиції України, затвердженому Указом Президента України від 11 січня 2012 р. № 11/2012, зазначається, що основними завданнями МЮ України, серед іншого, є здійснення міжнародно-правового співробітництва, забезпечення дотримання і виконання зобов' язань, узятих за міжнародними договорами України з

правових питань. Цим Положенням також закріплено, що МЮ України забезпечує правове співробітництво судів та інших органів державної влади у цивільних і кримінальних справах із компетентними органами іноземних держав на підставі законів та міжнародних договорів України, вирішує питання про видачу правопорушників (екстрадицію), виконує інші функції, визначені законами і міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВР України. З огляду на наведені норми цього Положення слід зазначити, що взаємне визнанняпроцесуальних рішень є одним із принципів міжнародного співробітництва країн у кримінальному судочинстві, і одну з ключових ролей у цьому процесі Главою держави відведено саме МЮ України.

Участині 4 ст. 602 КПК зазначено, що для здійснення належного розгляду запиту про виконаннявирокусуду іноземноїдержави МЮ України має право запитувати всінеобхідні матеріали та інформацію як на території України, так і безпосередньо звертаючись до компетентного органу іноземної держави. Під компетентним органом за ст. 541 КПК слід розуміти орган, що здійснює кримінальне провадження, який звертається із запитом згідно

зрозд. ІХ КПК, або який забезпечує виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги.

Згідно зі ст. 4 Європейської конвенції санкція може виконуватися державою тільки у разі, якщо відповідно до її законодавства дія, за яку було встановлено санкцію, була б злочином у разі її вчинення на території цієї держави, та особа, якій було встановлено санкцію, підлягала б покаранню, в разі якщо вона вчинила б цю дію там.

Устатті 5 Європейської конвенції вказується, що держава винесення вироку може запитати іншу державу виконати санкцію, якщо виконано одну чи більше з таких умов:

- засуджена особа постійно проживає в іншій державі; - виконання санкції в іншій державі вірогідно покращить перспективи соціальної

реабілітації засудженої особи;

-у разі коли санкція передбачає позбавлення волі, санкція може бути виконана після виконання іншоїсанкції, що передбачає позбавлення волі, якузасуджена особа відбуває чи має відбути в іншій державі;

-інша держава є державою походження засудженої особи і заявила про своє бажання прийняти відповідальність за виконання такої санкції;

-держава вважає, що вона сама не може виконати санкцію, навіть за допомогою видачі,

аінша держава може.

5.За умови встановлення відповідності запиту про визнання та виконання вироку суду іноземної держави умовам, що передбачені міжнародним договором, МЮ України зобов'язано направити до судуклопотанняпро визнанняівиконання вирокусуду іноземної держави. Також ч. 5 с. 602 КПК за МЮ закріплено обов'язок передати до суду наявні матеріали щодо визнання та виконання вироку суду іноземної держави. Установлюючи обов'язок МЮ України передати до суду наявні матеріали, законодавець розуміє обов'язок передачі всіх матеріалів, що фактично є в наявності, і які були отримані при розгляді запиту, з'ясуванні підстав для його задоволення.

6.У разі відмови в задоволені запиту про визнання та виконання вироку суду іноземної держави на МЮ України покладаються такі обв'язки: повідомити про своє рішення компетентний орган іноземної держави, від якого надійшов запит; роз' яснити підстави відмови в задоволені запиту.

Ураховуючи зміст положень ч. 6 ст. 602 КПК, безпідставна відмова у задоволенні запиту про визнання та виконання вироку суду іноземної держави заборонена.

Варто зазначити, що ст. 6 вказаної Європейської конвенції встановлено перелік випадків, за яких може бути відмолено у задоволені запиту:

- виконання суперечить основним принципам правової системи запитуваної Держави; - запитувана Держава вважає, що злочин, за який винесено вирок, має політичний

характер чи є суто військовим;

-запитувана Держава вважає, що існують істотні підстави для висновку про те, що винесення вироку чи його суворість обумовлені расовими, релігійними, національними міркуваннями чи політичними переконаннями;

-виконання суперечило б міжнародним зобов' язанням запитуваної Держави;

-діяння вже є предметом переслідування в запитуваній Державі чи коли запитувана Держава вирішує розпочати переслідування щодо цього діяння;