Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Komentar_KPK_2012

.pdf
Скачиваний:
31
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
4.35 Mб
Скачать

підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду;

мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд. 4. У резолютивній частині вироку зазначаються:

1)у разі визнання особи виправданою - прізвище, ім 'я та по батькові обвинуваченого, рішення про визнання його невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та його виправдання;

рішення про поновлення в правах, обмежених під час кримінального провадження; рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в томучислірішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили; рішення щодо речових доказів і документів; рішення щодо процесуальних витрат;

строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження; порядок отримання копій вироку та інші відомості;

2)у разі визнання особи винуватою: прізвище, ім 'я та по батькові обвинуваченого, рішення про визнання його винуватим упред 'явленомуобвинуваченніта відповідністатті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнанісудом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбування покарання;

рішення про застосування примусового лікування чи примусових заходів медичного характеру щодо обмежено осудного обвинуваченого у разі їх застосування; рішення про призначення неповнолітньому громадського вихователя; рішення про цивільний позов;

рішення про інші майнові стягнення і підстави цих рішень; рішення щодо речових доказів і документів; рішення про відшкодування процесуальних витрат;

рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження; рішення про залік досудового тримання під вартою; строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження; порядок отримання копій вироку та інші відомості.

Якщо особі пред 'явлено декілька обвинувачень і деякі з них не доведені, то у резолютивній частині вироку зазначається, за якими з них обвинувачений виправданий, а за якими - засуджений.

Якщо обвинувачений визнається винним, але звільняється від відбування покарання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку.

Уразі звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до статей 75 - 79, 104 Кримінального кодексу України у резолютивній частині вироку зазначаються тривалість іспитового строку, обов 'язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов 'язок щодо нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи.

Коли призначається більш м 'яке покарання, ніж передбачено законом, при зазначенні обраної судом міри покарання робиться посилання на статтю 69 Кримінального кодексу України.

1.Вирокєвидом судовихрішень, якеможебути ухвалене судом першоїабо апеляційної інстанцій. Ухвалений усправівирокмає бути граничноповним, ясним, чітким, викладеним

упослідовності, встановленій коментованою статтею, і обов'язково містити вступну, мотивувальну та резолютивну частини.

Разом з тим це судове рішення не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення в даному кримінальному провадженні, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається.

При ухваленні вироку апеляційною інстанцією слід керуватися ст. 420 КПК та іншими нормами КПК, брати до уваги, з урахуванням оновленого кримінального процесуального законодавства, вимоги, що ставляться до змісту цього судового рішення, які містяться у ППВСУ від 15.05.2006 р. «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку».

Ухвалений судом вирок може бути виправдувальним або обвинувальним.

Вирок складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин. Кожна з цих частин містить певне коло питань, але це частини єдиного процесуального рішення, в якому кожна попередня частина цього рішення обумовлює наступну.

2. Вступна частина як виправдувального, так і обвинувального вироку покликана індивідуалізувати його як основний акт правосуддя та фактично не відрізняються одна від одної. Отже, уцій частинівирокумістяться його реквізити, з яких повинно бути зрозуміло, ким, де, в яких умовахта стосовно кого ухвалений даний вирок, а саме, зазначається число, місяць та рік її ухвалення.

Датою ухвалення вироку слід вважати день підписання його усім складом суду. Місцем ухвалення вироку є місто або інший населений пункт, де фактично було

ухвалено вирок у нарадчій кімнаті.

Викладаючи назву суду, у вироку слід вказати точну назву даної судової станови як ланки судової системи судів загальної юрисдикції, утвореної відповідно до ЗУ «Про судоустрій і статус суддів України».

Далі зазначається склад суду - прізвище та ініціали судді. Якщо кримінальне провадженняздійснювалося колегіально, товказуються прізвища, ініціали кожного із суддів та зазначається, хто із суддів є головуючим та суддею-доповідачем усправі. У разіздійснення кримінального провадження судом присяжних окрім прізвища та ініціалів судді слід вказати прізвище та ініціали кожного з присяжних. Також зазначаються прізвище та ініціали секретаря судового засідання (щодо повноважень секретаря див. ст. 73 КПК).

Також у вироку слід вказувати номер кримінального провадження, який присвоюється йому в ЄРДР (ст. 214 КПК).

Далінаводяться відомостіпро особуобвинуваченого, зокрема, його прізвище, ім'я та по батькові, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан.

Закон містить вимогу про те, щоб у вступній частині вироку були вказані й інші відомості про особу обвинуваченого, що мають значення для справи, що залежить від кожного конкретного кримінального провадження. Відповідну актуальність, звісно з урахуванням оновленого кримінального процесуального законодавства, для питання, що аналізується, має правове положення ПВСУ, викладене ним у п. 14 постанови від 29.06.1990 р. № 5 "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" (даліППВСУ від 29.06.1990 р. № 5). Так, на думкуВСУ, до відомостей про особу підсудного, які мають значення для справи і які належить зазначати у вступній частині вироку, крім тих, що прямо передбачені у КПК, належать, зокрема, й такі: місце роботи чи навчання, громадянство, участь у Великій Вітчизняній війні, інвалідність, нагороди, дані про непогашену і незняту судимість. Дані про зняту чи погашену судимість не повинні заноситися до вступної частини вироку. У вступній частині вироку не слід зазначати також відомостіпро обраний підсудномузапобіжний захід, посилатись на те, що були допитані підсудний, потерпілий, свідки, проведена експертиза, заслухані судові дебати, останнє слово підсудного тощо.

Місце народження підозрюваного або обвинуваченого вказується за існуючим на час здійснення судом кримінального провадження адміністративно-територіальним поділом.

Під ЗУ про кримінальну відповідальність відповідно до вимог ст. 3 КПК слід розуміти законодавчі акти України, які встановлюють кримінальну відповідальність (КК та ЗУ про

кримінальніпроступки). Таким чином, увирокуслід вказатипункт, частинута номерстатті КК або ЗУ про кримінальні проступки, що передбачають злочин або кримінальний проступок, у вчиненні якого обвинувачується особа.

Крім того, у вироку зазначаються сторона захисту і сторона обвинувачення. Так, у вирокуможуть бути вказаніпрізвище та ініціали прокурора, виправданого, засудженого, їх захисників. У разі необхідності вирок суду може містити прізвище та ініціали інших учасників кримінального провадження (цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників, свідка, експерта та ін.). Разом з тим, на думку ВСУ, викладенув ППВСУ від 29.06.1990 р. № 5, у вступній частині вироку належить зазначати, крім складу суду, секретаря і перекладача, всіх учасників судового розгляду; зокрема, обвинувача, захисника, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача та їх представників, а також законного представника неповнолітнього підсудного, якщо вони брали участь у судовому розгляді, вказуючи їхні прізвища й ініціали (п. 14).

3. Вимога про вмотивованість вироку міститься у ст. 370 КПК. Обов'язок мотивувати вирок спонукає суддів проводити судовий розгляд таким чином щоб обґрунтувати свої висновки у кримінальному провадженні, аргументувати свою позицію, переконливо довести, чому одні докази покладені в основу вироку, а інші - відкинуті або не враховані. Це можливо зробити лише за умови, коли у судовому провадженні докази ретельно перевірені та оцінені з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку для ухвалення даного процесуального рішення. Поверхневе дослідження доказів фактично позбавляє суд можливості ухвалити мотивований вирок. Крім цього, мотивування вироку є важливим засобом самоконтролю суддів.

Структура мотивувальноїчастинивиправдувального вирокурегламентованап.1ч. 3ст. 374 КПК. При ухваленні виправдувального вироку бажано дотримуватися того порядку викладення, який вказаний у наведеній нормі закону. Так, у мотивувальній частині цього судового рішення зазначається формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Акцентуємо увагу, що у виправдувальному вироку не повинен залишитися недослідженим жоден доказ, на якому ґрунтувалося обвинувачення.

Також у мотивувальній частині виправдувального вироку має бути чітко викладено, за якою з підстав суд вважає за необхідне виправдати обвинуваченого (про підстави для виправдання обвинуваченого див. ч. 1 ст. 373 КПК).

У своїй практиці ВСУ у ППВСУ від 29.06.1990 р. № 5 зазначав, що у мотивувальній частині виправдувального вироку належить викласти формулювання обвинувачення, за яким підсудного було віддано до суду; результати дослідження, аналізу і оцінки доказів як тих, що були зібраніна попередньомуслідстві, так іподаних усудовомузасіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину; відсутність у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину. Включати у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинність виправданого, не допускається. Якщо підсудний обвинувачувався у вчиненні кількох злочинів, які кваліфіковано різними статтями (пунктами, частинами) кримінального закону, або у вчиненні кількох злочинів, кваліфікованих однією нормою кримінального закону, а підстави виправдання різні, в мотивувальній частині виправдувального вироку необхідно обґрунтувати і викласти висновок про виправдання по кожному епізоду обвинувачення із зазначенням підстави виправдання, передбаченої законом, і мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Також ВСУ вказує на недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного (пп. 22-23).

Питаннями, які вирішуються судом при ухваленні вироку відповідно до ст. 368 КПК є, зокрема, такі, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Умотивувальній частині ухвали має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції й інші норми права, якими керувався суд. У разі необхідності мають бути посилання на КЗПЛ та рішення ЄСПЛ, які згідно з ЗУ від 23.02.2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даному кримінальному провадженні.

Унеобхідних випадках суд зазначає про урахування: рішення КСУ про офіційне тлумачення Конституції та законів України, які підлягають застосуванню в даному кримінальному провадженні; ППВСУ та ПВССУ, з питань застосування норм процесуального та матеріального права, які підлягають застосуванню в кримінальному провадженні;висновків ВСУ, викладених уйого ухвалах, увипадках, передбаченихч.2 ст. 455 і ч. 2 ст. 456 КПК та які є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму закону, та для всіх судів України.

Мотивувальна частина обвинувального вироку повинна відповідати вимогам, викладеним у п. 2 ч. 3 коментованої статті. При цьому слід брати до уваги відповідні положення ППВСУ від 29.06.1990 р. № 5. Так, у п. 15 наведеної постанови наголошується, що згідно з КПК мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом, доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. Якщо підсудний визнається винним у замаху на вчинення злочину, необхідно зазначити причини, з яких злочин не доведено до кінця. У цій частині вироку потрібно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаного доведеним, а також обставини, які визначають ступінь винностікожного з підсудних, їхроль увчиненнізлочину, а після цьогодокази, покладені судом на обґрунтування своїх висновків. Формулювання недоведеної частини пред' явленого підсудному обвинувачення з наведенням підстав, з яких воно визнається недоведеним, повинно бути викладено після доказів, якими обґрунтовано доведену частину обвинувачення.

Під час опису місця вчинення кримінального правопорушення слід зазначати не лише конкретний населений пункт за адміністративно-територіальним поділом, а й місце, де конкретно було вчинено правопорушення (на вулиці, в під'їзді, у квартирі, клубі тощо).

Точність зазначення часу вчинення кримінального правопорушення залежить від характеру та обставин цього правопорушення. Зазначення точного часу вчинення кримінального правопорушення має особливо важливе значення, коли обвинувачений заперечує свою вину та посилається на алібі.

Спосіб вчинення кримінального правопорушення повинен бути описаний таким чином, щоб можна було зробити певний висновокпро те, якіконкретно дії(бездіяльність) іяк саме були вчинені обвинуваченим. Адже відомо, що в низці статей КК спосіб вчинення кримінального правопорушення є кваліфікуючою ознакою (наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення). В інших випадках від способу вчинення кримінального правопорушення залежить оцінка ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та призначення відповідного покарання.

Умотивувальній частиніобвинувальноговирокуповиннібути чітко ізрозуміло описані ознаки суб'єктивної сторони кримінального правопорушення: форма вини (у виді прямого або непрямого умислу, самовпевненості або злочинної недбалості), мотив (внутрішнє спонукання) та мета (уявлення про бажаний результат) вчинення. Обов'язковим є

зазначення мотиву і мети, коли законодавець передбачає їх у диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, або вказує їх як кваліфікуючі ознаки (наприклад, див. п. 6. ч. 2 ст. 115, ст. ст. 185, 190, 296, 364 КК).

Обов' язковим є опис у мотивувальній частині обвинувального вироку наслідків кримінального правопорушення, особливо у кримінальних правопорушеннях із матеріальним складом.

Є певні особливості при описуванні злочинів, передбачених статтями КК, з так званою бланкетною диспозицією. Так, наприклад, у випадках порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК), охорони або використання надр (ст. 240 КК), охорони вод (ст. 240 КК), полювання (ст. 248 КК), поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами (ст. 267 КК), безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою (ст. 272 КК), безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту(ст. 276КК), безпеки дорожнього рухуабо експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК) у мотивувальній частині обвинувального вироку окрім статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність слід зазначати, які конкретно нормативні вимоги були порушені і вказати статті (пункти, частини статті) нормативних актів, що містять такі вимоги.

Крім того, обираючи при ухваленні вироку норму закону України про кримінальну відповідальність, яка підлягатиме застосуванню до суспільно небезпечних діянь, суд зобов'язаний враховувати висновки ВСУ, викладені в його ухвалах, у випадках, передбачених ч. 2 ст. 455 і ч. 2 ст. 456 КПК.

Докази, якими обґрунтовується вирок, повинні бути конкретними за змістом. Мотиви неврахування окремих доказів можуть бути обумовлені відповідним рішенням

ЄСПЛ проти України у конкретній справі. Так, наприклад, у рішенні ЄСПЛ по справі «Балицький проти України» встановлено порушення Україною ст. 6 § 1 і 3 (с) КЗПЛ щодо права заявника на захист і привілеї проти самовикриття. А саме, Балицький був засуджений на підставі викривальних свідчень, отриманих у результаті порушення його права зберігати мовчання і привілеї від самовикриття, також він був позбавлений можливості здійснити своє право на захист під час допиту на початковій стадії розслідування, є прийнятною, а решту скарги - неприйнятними. Отже, окремі докази, отримані в результаті порушення названих вимог КЗПЛ, не можуть бути враховані у кримінальному провадженні.

Зміна обвинувачення в суді здійснюється за правилами статей 338-341 КПК. Обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання, встановлено статей 66-67

КК.

Наводячи мотиви призначенняпокарання, слід виходити із загальнихзасадпризначення покарання (ст. 65 КК).

Звільнення від відбування покарання повинно відбуватися, зокрема, з урахуванням положень розд. XII ("Звільнення від покарання та його відбування") КК.

Зазначаючи мотиви застосування примусових заходів медичного характеру при встановленні стану обмеженої осудності обвинуваченого, необхідно враховувати норми статей 20, 95 КК та гл. 39 КПК(«Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру»).

Наводячи мотиви застосування примусового лікування, слід мати на увазі ст. 96 КК, в якій зазначається, що таке лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

Мотиви призначення громадського вихователя повинні випливати з вимог ст. 105

КК.

Ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеностіпідстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому

(ч. 1 ст. 129 КПК).

Також суд повинен навести мотиви ухвалення власних рішень щодо питань, загальний перелік яких міститься у ст. 368 КПК.

Особливості формулювання мотивувальної частини вироку на підставі угоди викладені

вч. 3 ст. 475 КПК.

4.У резолютивній частині виправдувального вироку на підставі положень п. 1 ч. 4 коментованої статті слід вказати, за якій із передбачених кримінальним процесуальним законом підстав обвинувачений виправданий за кожною зі статей (пункт, частина статті) кримінального закону. Ці підстави зазначені у ч. 1 ст. 373 КПК.

У виправдувальному вироку зазначається право виправданого на поновлення в його правах, обмежених під час кримінального провадження. Право на поновлення в правах може полягати, наприклад, відповідно до ст. 6 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оператив- но-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у поновленні виправданого на колишній роботі (посаді).

Резолютивна частина виправдувального вироку також повинна містити вказівку про скасування заходів забезпечення кримінального провадження (розд. ІІ КПК).

Вирішення питання про речові докази та документи повинно здійснюватися відповідно до вимог ст. 100 КПК.

Крім того, у резолютивній частині наведеного рішення слід вказати вид процесуальних витрат, їх розмір та порядок розподілу (див. гл. 8 («Процесуальні витрати») КПК).

Відповідно до ст.532КПК вирок судупершоїінстанції, якщо інше непередбачено КПК, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК, якщо такускаргуне було подано. Уразіподанняапеляційноїскарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили. Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.

Згідно зі статтями 395 та 426 КПК визначається порядок оскарження вироків. «Учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному

провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом», - зазначається в ч. 1 ст. 27 КПК.

Також слід мати на увазі, що згідно з ч. 4 ст. 29КПК судовірішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, а отже, і вирок також, надаються сторонам кримінального провадження уперекладіна їхню ріднуабо іншумову, якою вони володіють. На виконання вказаних засад кримінального провадження у ст. 376 КПК міститься належна правова процедура щодо порядку отримання копій вироку. Зокрема, копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Крім того, копія вироку рідною мовою обвинуваченого або іншою мовою, якою він володіє, у перекладі, що засвідчений перекладачем, вручається обвинуваченому.

Варто знати, що учасники судового провадження також мають право отримати в суді копію вироку. Копія цього судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учасникусудового провадження, який небув присутнім усудовомузасіданні.

У контексті розглядуваного питання слід зауважити, що згідно з ч. 4 ст. 382 КПК копія вироку за результатами розгляду обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеномупровадженніне пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надсилається учасникам судового провадження.

Як зазначається у п. 24 ППВСУ від 29.06.1990 р. № 5, резолютивна частина обвинувального вироку перш за все повинна містити прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рішення про визнання його винуватим у пред'явленому обвинуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає в резолютивній частині обвинувального вироку остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань (ч. 1 ст. 70 КК). Крім цього, про правила призначення судом покарання див. ППВСУ від 24.10.2003 р. № 7.

Рішення про застосування примусового лікування чи примусових заходів медичного характеру щодо обмежено осудного обвинуваченого приймається судом виходячи з вимог положень гл. 39 КПК, розд. XIV КК та ЗУ «Про психіатричну допомогу».

(Щодо викладення в резолютивній частині обвинувального вироку рішень про призначення неповнолітньому громадського вихователя, про цивільний позов див. коментар до ч. 3 цієї статті. Про викладення в резолютивній частині обвинувального вироку рішень про речові докази і документи та відшкодування процесуальних витрат див коментар до ч. 4 цієї статті щодо змісту резолютивної частини виправдувального вироку).

Рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження повинно ґрунтуватися на нормахКПК, зокрема положенняхрозд. ІІ. При цьомудоцільно враховувати, зоглядуна оновлене законодавство, правові позиції, викладені у відповідних рішеннях ВСУ та

ПППВСУ і ПВССУ.

Слід мати наувазі, що залік досудовго тримання під вартою здійснюється за правилами, встановленими ст. 72 КК.

Зприводувикладення в резолютивній частиніобвинувального вирокурішень про строк

іпорядок набрання вироком законної сили та його оскарження і порядок отримання копій вироку та інших відомостей див. коментар до ч. 4 цієї статті щодо змісту резолютивної частини виправдувального вироку.

У резолютивній частині вироку на підставі угоди окрім відомостей, передбачених коментованою статтею, повинно міститися рішення про затвердження угоди із зазначенням її реквізитів, рішення про винуватість особи із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, рішення про призначення узгодженої сторонами міри покарання за кожним з обвинувачень та остаточна міра покарання (ч. 4 ст. 475 КПК).

Коли обвинувачений визнається винним, але звільняється від відбування покарання, може бути зроблено посилання на ст. 75 КК у редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчихактів України узв'язкуз прийняттям Кримінального процесуального кодексу України». Оскільки суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення воліна строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Приймаючи рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до статей 75-79, 104 КК та зазначаючи у резолютивній частині вироку тривалість іспитового строку, обов'язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов'язок щодо нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи, слід мати на увазі таке. По-перше, як записано в п. 9 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику

призначення судами кримінального покарання», звільняючи особу від відбування покарання з випробуванням, суд може покласти на неї обов'язки, передбачені ст. 76 КК, з метою організації органами виконання покарань належного контролю за її поведінкою. Перелік цих обов'язків є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

По-друге, поклавши на засудженого обов'язок, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 76 КК, суд не встановлює періодичність та дні проведення реєстрації; відповідно до ч. 3 ст. 13 КВК вирішення цього питання віднесено до компетенції кримінально-виконавчих інспекцій. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років (ч. 3 ст. 75 КК), а неповнолітньому - від одного до двох років (ч. 3 ст. 104 КК).

Цей строк обчислюється з дня постановлення вироку незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст. 75 КК.

Крім того, суд увипадкахпередбаченихКК, може прийняти рішення про звільненнявід відбування покаранняз випробуванням увипадкузатвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п' яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Роблячи посилання на ст. 69 КК та призначаючи більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, слід ураховувати положення п. 8 ППВСУ від 24 жовтня 2003 року№ 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання».

Вирок не повинен містити відомостей, що становлять державну таємницю (ч. 2 ст. 517 КПК).

Стаття 375

Ухвалення судового рішення і окрема думка судді

1.Судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду.

2.Якщо рішення ухвалюється в нарадчій кімнаті, відповідні питання вирішуються за результатами наради суддів шляхом голосування, від якого не має права утримуватися ніхто з суддів. Головуючий голосує останнім. У разі ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті його підписують усі судді.

3.Кожен суддя з колегії суддів має право викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення.

1. Суд, здійснюючи кримінальне провадження колегіально, ухвалює вирок або постановляє ухвалу простою більшістю голосів суддів. Правила визначення кількості суддів, якіберуть участь уздійсненнікримінального провадження, містяться уст. 31 КПК.

Порядок наради і голосування в суді присяжних визначений ст. 391 КПК. Зі змісту наведеної статті випливає, що присяжні беруть участь у голосуванні разом із професійними суддями. Тому судове рішення повинно ухвалюватися простою більшістю голосів професійних суддів та присяжних, що входять до складу суду присяжних. До речі, такий висновок ґрунтується на положеннях ч. 2ст. 57 ЗУ «Про судоустрій істатус суддів», згідно з яким присяжні під час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді. Зокрема, присяжні зобов'язані своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судовісправи відповідно до закону з дотриманням засад іправил судочинства, а також не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, зокрема і таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання.

У ст. 391 КПК зазначається, що нарадою суду присяжних керує головуючий, який послідовно ставить на обговорення питання, передбачені ст. 368 КПК, проводить відкрите голосування і веде підрахунок голосів.

2.Порядок постановлення ухвал та ухвалення вироків колегіальним складом суду включає в себе нараду суддів. Нарада суддів передує постановленню ухвали або ухваленню вироку. У випадках, передбачених КПК (див. коментар до ст. 371 КПК), ухвала постановляється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання в журнал судового засідання. Вирок завжди ухвалюється в нарадчій кімнаті (ст. 366 КПК). Отже, у нарадчій кімнаті здійснюється нарада суддів щодо ухвалення вироку та постановлення відповідної ухвали. При цьому ст. 367 КПК гарантується таємниця наради суддів під час ухвалення вироку. У частині4 ст. 367 КПК йдеться про те, що постановлення ухвали суду в нарадчій кімнаті здійснюється відповідно до правил, передбачених цією статтею.

Коло питань, які вирішуються за результатами наради суддів шляхом голосування, визначається КПК. Наприклад, при ухваленні вироку нарада суддів провадиться з приводу вирішення питань, зазначених у ст. 368 КПК. Зокрема, під час постановлення ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з'ясовує низку питань, зазначених у ст. 501 КПК.

За загальним правилом жоден із суддів, а уразіздійснення кримінального провадження судом присяжних - і жоден присяжний, не мають права утримуватися від голосування. Втім, згідно з ч. 3 ст. 391 КПК, виняток становить випадок, коли вирішується питання про мірупокарання, а суддя чи присяжний голосував за виправдання обвинуваченого. У цьому разі голос того, хто утримався, додається до голосів, поданих за рішення, яке є найсприятливішим для обвинуваченого. При виникненнірозбіжностей про те, яке рішення для обвинуваченого є більш сприятливим, питання вирішується шляхом голосування. Обраний законодавцем підхід свідчить про послідовну реалізацію засади кримінального провадження - презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини (ст. 17 КПК). Зокрема такої складової цієї засади, як усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Під час наради суддів із приводуухвалення вирокузадля повноїсвободи волевиявлення інших суддів, присяжних, усунення впливу на них власного рішення головуючий (щодо процесуального положення головуючого див. п. 2 ст. 3, ст. 321 КПК) голосує останнім.

Вирок або ухвала оформляються письмово і підписуються в нарадчій кімнаті суддею, а

вразі колегіального розгляду - суддями, суддями та присяжними, які розглядали справу. Вирок або ухвала підписуються суддею або присяжним, який виклав письмово окрему думку. Судове рішення може бути написаним від руки, виконаним машинописним способом чи набране на комп'ютері в одному примірнику.

3.У частині 3 коментованої статті кожному судді з колегії суддів у разі незгоди з іншими суддями надається право викласти письмово окрему думку.

Відповідно до ч. 4 ст. 391 КПК кожен із складу суду присяжних має право викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення.

Також окрему думку можуть висловити судді ВСУ, які не погоджуються з ухвалою, постановленою в порядку ст. 454 КПК. Ця окрема думка додається до ухвали ВСУ.

З окремою думкою може залишитись як головуючий, так і будь-який із суддів, присяжних, які здійснювали кримінальне провадження.

Окрема думка являє собою відповідний документ, який складається у довільній письмовій форм. Тому суддя, присяжний вправі в окремій думці навести мотиви своєї незгоди з рішенням більшості. Наведене свідчить про реалізацію вимоги закону про рівність суддів, присяжних при ухваленні судового рішення.

Проте суддя або присяжний, який виклав письмово окрему думку, не має права у зв'язку з цим утриматися від голосування та/або відмовитися від підписання судового рішення.

Із коментованої статті випливає, що суддя, присяжний, який не виклав письмово окремудумку до проголошення судового рішення, після виходусудуз нарадчоїкімнати не вправі наполягати на приєднанні окремої думки до матеріалів провадження після проголошення судового рішення.

Правом на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, а отже, і з окремою думкою, оскільки вона після приєднання до матеріалів цього провадження є його невід'ємною частиною, наділені учасники кримінального провадження. У разі заявлення учасником кримінального провадження клопотання про ознайомлення з окремою думкою головуючий повинен забезпечити йому таку можливість. Під час ознайомлення з окремою думкою учасники судового провадження мають право робити з неї необхідні виписки та копії.

Оскарження окремої думки судді, присяжного не передбачено законом.

Стаття 376

Проголошення судового рішення

1.Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз 'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження.

2.Якщо складання судового рішення у формі ухвали вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням іоголошенням його резолютивноїчастини, якупідписують всі судді. Повний текст ухвали повинен бути складений не пізніше п 'яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового провадження. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині.

3.Після проголошення вирокуголовуючий роз'яснює обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. Обвинуваченому, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, роз 'яснюється право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.

4.Якщо обвинувачений не володіє державною мовою, то після проголошення вироку перекладач роз 'яснює йому зміст резолютивної частини судового рішення. Копія вироку рідною мовою обвинуваченого або іншою мовою, якою він володіє, у перекладі, що засвідчений перекладачем, вручається обвинуваченому.

5.Ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановлення.

6.Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

7.Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

1.Проголошення вироку або ухвали в судовому засіданні є обов'язковою складовою судового провадження. Судове рішення проголошується лише один раз.

Проголошення вироку або ухвали полягає в тому, що головуючий або один із суддів у присутності учасників кримінального провадження зачитують текст судового рішення в повному обсязі.

Особи, присутні в залі, заслуховують вирок суду стоячи (ст. 329 КПК).

Судове рішення, ухвалене увідкритомусудовомузасіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]