Komentar_KPK_2012
.pdfходження відповідної скарги. Виняток становлять лише скарги на рішення про закриття кримінальногопровадження, для якихпередбачено можливість розглядуустрокнепізніше п'яти днів з моменту надходження скарги.
3. Згідно зприписом ч.3цієїстаттірозгляд скаргна рішення, діїчи бездіяльність під час досудового розслідування має здійснюватися за обов'язкової участі: особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. При цьому наголошується, що відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги. Причини їх відсутності у статті не обумовлено. Слід вважати, що маються на увазі саме ті випадки, коли слідчому та прокуророві заздалегідь було повідомлено про розгляд скарг на їх рішення, дії чи бездіяльність, але вони без поважних причин не з'явилися на запрошення взяти участь у розгляді.
На відміну від Кодексу 1960 р. коментована стаття не передбачає вимог щодо повідомлення слідчим суддею особи, яка подала скаргу, її захисника, представника, слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується, про час розгляду скарги та право взяти участь в їїрозгляді. Напевно, на думкузаконодавця, посилання в ч.1 цієїстатті на правила судового розгляду, передбачені статтями 318-380 КПК, є достатніми і мають компенсувати відсутність зазначених вимог. Адже ч. 2 ст. 318 передбачає здійснення судового розгляду в судовому засіданні з обов'язковою участю сторін кримінального провадження.
Стаття 274
Рішення слідчого судді за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування
1.За результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу.
2.Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про:
1) скасування рішення слідчого чи прокурора;
2) зобов 'язання припинити дію;
3) зобов 'язання вчинити певну дію;
4) відмову у задоволенні скарги.
3.Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи без-
діяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.
1.Частина 1 коментованої статті закріплює вимогу щодо форми судового рішення за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час судового розслідування та порядку його ухвалення.
Загальніположення щодо процесуальних рішень розкриває ст.110 КПК. За правилом ч. 2 її судове рішення приймається у формі ухвали або вироку, які мають відповідати вимогам, передбаченим ст. 369, 371-374. Зміст ухвали регламентує ст. 372 цього Кодексу, порядок ухвалення - ст. 371.
2.Частина 2 статтівстановлює вичерпний перелік рішень слідчого судді, який він може ухвалити за результатами розгляду скарги: скасувати рішення слідчого та прокурора, зобов'язати їх припинити/ вчинити дію, відмовити у задоволенні скарги.
3.Частина 3 статті забороняє оскарження жодного з рішень слідчого судді, ухваленого ним за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора, окрім рішення про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.
За правилом ч. 2 ст. 309 така ухвала слідчого судді про відмову узадоволенніскарги на постанову про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Стаття 308
Оскарження недотримання розумних строків
1.Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування.
2.Прокурор вищого рівня зобов 'язаний розглянути скаргу протягом трьох днів після її подання і в разі наявності підстав для її задоволення надати відповідному прокурору обов 'язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Особа, яка подала скаргу, невідкладно письмово повідомляється про результати її розгляду.
3.Службові особи, винні в недотриманні розумних строків, можуть бути притягнуті до
відповідальності, встановленої законом.
462
1. Вказана стаття є своєрідним винятком із встановленого ст. 306 цього Кодексу загального правила оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого та прокурора на досудовому розслідуванні, зокрема, в частині визначення уповноваженого на розгляд таких скарг суб'єкта.
Так, якщо відповідно до ст. 306 скарги на всі рішення, дії чи бездіяльність слідчого та прокурора мають розглядатися слідчим суддею місцевого суду, то згідно ст. зі 308 недотримання процесуальних строків може бути оскаржено прокурору вищого рівня, а отже, саме він є уповноваженим на їх розгляд.
Водночас системний аналіз коментованої статті та статей 303 та 306 КПК засвідчив певну неузгодженість їх положень між собою.
Предметом оскарження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 визнано бездіяльність слідчого, прокурора у формі нездійснення процесуальних дій, які вони зобов'язані були вчинити у визначений цим Кодексом строк. До уваги не взято, що невчинення процесуальних дій у встановлений строк перебуває у прямій залежності від питання недотримання розумних строків. Адже поняття розумності строків досудового розслідування саме і полягає в тому, що ці строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Вказане дає підстави для висновку, що статті 303, 306 та 308 відносно одного і того ж самого предмета оскарження фактично передбачають різні процедури оскарження, наслідки, різних суб'єктів оскарження та суб'єктів розгляду скарг.
Якщо згідно з приписом п. 1 ч. 1 ст. 303 та ч. 1 ст. 306 «нездійснення інших процесуальних дій, які слідчий чи прокурор зобов'язані були вчинити у визначений цим Кодексом строк» може бути оскаржено заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна слідчому судді, то порушення розумних строків відповідно до вимог ст. 308 - підозрюваним, обвинуваченим і потерпілим оскаржується вищестоящому прокурору.
Концептуально - важливим є окреслений у коментованій статті предмет оскарження - недотримання розумних строків.
Право кожного на розгляд справи упродовж розумного строку гарантоване ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (указ Президії ВРУ про ратифікацію від 19.10.1973 р.) та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року (закон про ратифікацію від 17.07.97).
Критерії розумності строків у кримінальному процесі вперше визначені саме у цьому КПК.
Згідно з наданим у ст. 28 визначенням «розумними» вважаються ті строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Відповідно вони не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Критеріями для визначення розумності строків законодавець визначив: складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачених та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування, тощо; поведінку учасників кримінального провадження; спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
Кодекс гарантував кожному, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите (див. ст. 28 КПК).
Вперше на законодавчому рівні було закріплено запобіжники для випадків продовження строків досудового розслідування.
Так, гранично допустимим максимальним строком, на який може бути продовжено розслідування злочину невеликої або середньої тяжкості, визначено шість місяців, а для тяжкого або особливо тяжкого злочину - дванадцять місяців із дня повідомлення особі про підозру (див. ст. 219). Більше того, встановлено умови продовження строку:
-до трьох місяців, якщо розслідування неможливо закінчити внаслідок складності провадження;
-до шести місяців - внаслідок особливої складності провадження;
-до дванадцяти місяців - внаслідок виняткової складності провадження (див. ст. 294). Частина 1 коментованої статті розкриває перелік осіб, яким надається право оскаржити
недотримання розумних строків слідчим, прокурором. Цей перелік є вичерпним і до нього віднесені: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий. При цьому, яким чином, на думку законодавця, обвинувачений, яким згідно з роз'ясненями ч. 2 ст. 42 КПКє особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду, реалізовуватиме своє право - оскаржуватиме недотримання розумних строків вищестоящому прокуророві на досудовому слідстві - не розкрито.
Крім переліку суб'єктів оскарження обумовлюється також суб'єкт розгляду вказаних скарг - «прокурор вищого рівня».
6. Для визначення прокурора вищого рівня слід керуватися ст. 13 ЗУ «Про прокуратуру», яка визначає систему органів прокуратури. Згідно ч. 1 цієї статті (у редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексуУкраїни від13 квітня 2012 року) «Системуорганів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, районні в містах. У разі необхідності Генеральний прокурор України може створювати спеціалізовані прокуратури на правах обласних, міських, районних та міжрайонних прокуратур». Крім того, до уваги має бути взято положення ч. 1 ст. 37 та п. 9 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу.
Ще однією особливістю такого оскарженняє визначення стадії, коли воно є можливим - під час досудового розслідування.
Згідно з роз'ясненням п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК ця стадія кримінального провадження починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
2.Частина 2 коментованої статті визначає порядок розгляду прокурором вищого рівня скарги підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого на недотримання розумних строків слідчим чи прокурором.
За встановленим нею правилом прокурор вищого рівня, до якого надійшла така скарга, зобов'язаний її розглянути протягом трьох днів після її подання. Він самостійно визначатиме наявність підстав для задоволення цієї скарги, керуючись положеннями ст. 28 КПК.
У разі прийняття рішення про задоволення скарги від прокурора вимагається надати відповідномупрокуроруобов'язковідля виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Вимога щодо надання прокурором вищого рівня таких вказівок саме відповідному прокурору, а не слідчому обумовлюється передусім положеннями ч. 2 ст. 28 - щодо забезпечення проведення досудового розслідування у розумні строки прокурором та ст. 37 - щодо повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні.
Кодекс зобов'язує прокурора вищого рівня невідкладно уписьмовій форміповідомляти скаржника про результатами розгляду його скарги. Поняття невідкладності у статті не розкрито. Проте, враховуючи загальну вимогу щодо гранично допустимого строку розглядускарги,- протягом трьохднів, строкповідомленнянеповинен його перевищувати.
3.Частина 3 ст. 308обумовлює можливість притягнення до відповідальностіслужбових осіб, винних у недотриманні розумних строків. Порядок та умови притягнення до
відповідальності за недотримання розумних строків на даний час знаходиться в стадії розробки.
§ 2. Оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування
Стаття 309
Ухвали слідчого судді, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування
1. Під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про:
1)відмову у наданні дозволу на затримання;
2)застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні;
3)продовження строку тримання під вартою або відмову в його продовженні;
4)застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні;
5)продовження строку домашнього арешту або відмову в його продовженні;
6)поміщення особи в приймальник-розподільник для дітей або відмову в такому поміщенні;
7)продовження строку тримання особи в приймальнику-розподільнику для дітей або відмову в його продовженні;
8)направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмову у такому направленні;
9)арешт майна або відмову у ньому;
10)тимчасовий доступ до речей і документів, яким дозволено вилучення речей і документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа - підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність;
11)відсторонення від посади або відмову у ньому.
2.Під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого суддіпро відмову узадоволенніскарги на постановупро закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.
3.Скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
1. Стаття 309 КПК передбачає оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування. Таким чином реалізується одна із загальних засад кримінального провадження, закріплена у ст. 7 КПК, - забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до ст. 24 цього Кодексу таке право гарантується кожному, а право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Закріплене право на оскарження ухвал слідчого судді в ході досудового провадження відповідає визначеним європейським стандартам і спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод права на справедливий суд.
Зазначена стаття містить виключний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.
Іншіухвали слідчого судді, окрім зазначених уст. 309 КПК, оскарженнюне підлягають; ч. 2ст. 392КПК законодавцем передбачений порядок поданнязаперечень проти нихпід час підготовчого провадження в суді.
Коментована стаття надає право оскаржити такі категорії ухвал слідчого судді, які пов'язані із:
застосуванням заходів кримінального провадження; відмовою узадоволенніскарги на постановупро закриття кримінального провадження;
поверненням скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.
Система заходів забезпечення кримінального провадження (див. ч. 2 ст. 131 КПК), дозволяє органу досудового розслідування, слідчому, прокурору, слідчому судді індивідуалізувати їх застосування з урахуванням тяжкості і характеру злочину, у вчиненні якого підозрюється особа, даних, що її характеризують, інших конкретних обставин.
До заходів забезпечення кримінального провадження, які застосовуються на підставі ухвали слідчого судді, належать:
відсторонення від посади (див. статті 154-158 КПК), тимчасовий доступ до речей і документів (див. статті 159-166 КПК), арешт майна (див. статті 170-175 КПК), затримання особи (див. статті 131, 204, 207-213 КПК),
запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою (див. ст. 183 КПК) та домашнього арешту (див. ст. 181 КПК).
При оскарженні ухвал із цих питань необхідно враховувати, чи дотримувався слідчий суддя вимог зазначених статей КПК при їх винесенні.
Зазначені ухвали слідчого судді, перелічені у пп. 1-8 ч. 1 коментованої статті, слід віднести до категорії тих, що стосуються обмеження особистої свободи людини. Стаття 29 Конституції України закріпила право особи на свободу та особисту недоторканність, яке в тому числі гарантує кожному затриманому право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність належить також до загальних засад кримінального провадження, визначених у ст.12 КПК.
Оскарження ухвал слідчого судді, передбачених п. 1 ч. 1 коментованої статті, може відбуватись з підстав як недотримання процедури їх винесення, так і порушень закону при підготовці їх змісту.
При постановленні ухвали про відмову у наданні дозволу на затримання слідчий суддя повинен керуватись положеннями КПК, які регулюють питання затримання особи. Законодавець розрізняє затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (див. ст. 188 КПК) та затримання особи без ухвали слідчого судді, суду (див. ст. 207 КПК). У коментованій статті йдеться про оскарження першого виду затримання.
Відповідно до ч. 1 ст. 188 КПК із клопотанням про дозвіл на затримання підозрюваного можуть звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором. Основні вимоги до розгляду клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу зазначені у ст.189 КПК. Такий розгляд повинен відбутись негайно після одержання цього клопотання та в закритому судовому засіданні за участю прокурора.
Слідчий суддя не має права відмовити в розглядіклопотанняпро дозвіл на затримання з метою приводу, навіть якщо існують підстави для затримання без ухвали суду про затримання з метою приводу.
Підстави для відмови слідчим суддею унаданнідозволуна затримання підозрюваного з метою його приводу пов'язуються із обставинами, які викладені у клопотанні про
застосування запобіжного заходу. Так, підставами для відмови у наданні дозволу на затримання є недоведеність прокурором:
обставин, які вказують на наявність підстав для тримання особи під вартою, якщо є достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений переховується від
органів досудового розслідування або до початку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу вчинить дії, які є підставою для застосування запобіжного заходу і зазначені у ст. 177 КПК.
Окрім загальних вимог до судових рішень (див. статті 371-372 КПК), у ст.190 КПК викладені вимоги до ухвал про дозвіл на затримання з метою приводу, які можуть застосовуватись слідчими суддями до підготовки ухвал про відмову у наданні дозволу на затримання. Отже порушення цих вимог може бути формальною підставою для її оскарження в апеляційному порядку.
Водночас ч. 4 ст. 190 КПК передбачено право прокурора на повторне звернення із клопотанням про дозвіл на затримання однієї і тієї ж особи по томусамомукримінальному провадженню після винесення слідчим суддею ухвали про відмову у задоволенні цього клопотання.
На відмінувід ухвали про відмовуунаданнідозволуна затримання ухвала про дозвіл на затримання оскарженню не підлягає.
Пункт 2 ч. 1 коментованої статті передбачає оскарження ухвал слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК.
Оскарження цього виду ухвал слідчого судді може мати місце з підстав недотримання вимог, передбачених ст. 183 КПК, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У такій ухвалі може бути передбачено застосування застави щодо особи, стосовно якої обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Слідчим суддею має бути дотриманий строк розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, передбачений ст.186, - невідкладно, але не пізніше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного, обвинуваченого або з моменту надходження до суду такого клопотання.
Розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту здійснюється у відповідності до загальних правил розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу. Серед основних вимог - дотримання права підозрюваного на захист та особиста присутність підозрюваного, окрім випадків оголошення особи у міжнародний розшук.
За загальним правилом (див. ч.1 ст. 197 КПК) строк дії ухвали про тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Частина 2 цієї статті КПК визначає, що строки обчислюються з моменту взяття під варту або фактичного затримання.
Питання строків тримання осіб під вартою в Україні неодноразово знаходилось в полі зору ЄСПЛ. Недотримання цих строків призводило до встановлення численних порушень Україною ст. 5 КЗПЛ, оскільки право особи на свободу і особисту недоторканність ретельно охороняється міжнародними нормативно-правовими актами.
Продовження строку тримання під вартою здійснюється слідчим суддею в межах строку досудового розслідування, і згідно із ч. 3 ст. 197 КПК сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати:
шести місяців - у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості;
дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.
У випадкуоскарженняцього виду ухвал слідчого суддітакож має значення дотримання строків подачі клопотання про продовження строку тримання під вартою - не пізніше ніж за п' ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Таке клопотання має бути розглянуто слідчим суддею до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів.
Підставою для відмови у продовженні строку тримання під вартою є недоведення прокурором, слідчим обставин, що виправдовують подальше тримання підозрюваного під вартою.
Пункти 4 та 5 ч. 1 коментованої статті передбачають, що оскарженню підлягають ухвали слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні, а також продовження строку домашнього арешту або відмову в його продовженні.
Домашній арешт є запобіжним заходом, що полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Важливим є те, що згідно із ст. 181 КПК строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців.
Розгляд клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відбувається за загальними правилами, встановленими ст. 193 КПК, про розгляд клопотань про застосування запобіжного заходу.
Таким чином, порушення вимог статей 181 та 193 КПК можуть бути підставами для оскарження ухвал слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Пунктами 6 та 7 ч. 1 ст. 309 КПК передбачено, що під час досудового розслідування можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді про поміщення особи в приймаль- ник-розподільник для дітей або відмову у такому поміщенні та продовження строку тримання особи в приймальнику - розподільнику для дітей або відмову в його продовженні.
При оскарженні таких ухвал, насамперед, слід виходити з того, що КПК передбачено особливий порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх. Затримання та тримання під вартою можуть застосовуватись до неповнолітнього лише у разі, якщо він підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить запобігання ризикам, зазначеним уст. 177 КПК (див. ч. 2 ст. 492). Максимальний строк для тримання під вартою неповнолітнього цим Кодексом не визначений, отже, необхідно дотримуватись строків тримання під вартою, зазначених у ст. 197 КПК України: шести місяців - у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості, дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.
Пунктом 8 ч .1 коментованої статті передбачено, що ухвала слідчого судді про направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмову у такому направленні може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Підстави проведення експертизи визначені КПК(див. ст. 242 КПК). Пунктом 3 ч. 2 цієї статті передбачено, що слідчий або прокурор зобов' язаний звернутися до експерта для
проведення експертизи для визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності.
Протецей видекспертизи невідноситься дообов'язкових, аповинен проводитисьуразі необхідності, коли є припущення, що особа у зв'язку із її психічними вадами не здатна правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати про них показання. Ії призначення залежатиме від рішення слідчого, прокурора. У разі незгоди особи на проведення цієї експертизи ч. 3 ст. 242 КПК передбачене примусове залучення особи для її проведення за ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до ст. 243 КПК сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, в тому числі за клопотанням сторони захисту. У разі відмови слідчого, прокурора в задоволенні такого клопотання сторона захисту має право звернутися з клопотанням про залучення експерта до слідчого судді у випадках та в порядку, передбачених ст. 244 КПК.
Отже, під час досудового провадження ухвали слідчого суддіпро направленняособи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмову в такому направленні можуть мати місце у разі:
необхідності примусового залучення особи для проведення психіатричної експертизи; відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання сторони захисту про залучення
експерта або доручення експертній установі провести експертизу Пунктами 9-11 частини першої коментованої статті передбачено оскарження ухвал
слідчого судді про застосування таких заходів забезпечення кримінального провадження: арешту майна, тимчасового доступу до речей і документів та відсторонення від посади. Інститут тимчасового доступу речей і документів є новим по своїй суті у кримінальному процесуальномуправі, в той час якарештмайна тавідстороненнявід посади набули нового оформлення в порівнянні з КПК 1960 р.
Основна відмінність полягає в тому, що перелічені заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених КПК. Водночас оскарженню підлягають лише ухвали, переліченів коментованій статті.
Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (див. ст. 132 КПК).
Слідчий, прокурор у своєму клопотанні повинні довести необхідність застосування такихзаходів, а під час розглядупитанняв судіподати слідчомусуддідокази обставин, на які вони посилаються. У свою чергу слідчий суддя зобов'язаний врахувати можливість отримати речі і документи без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження.
Вирішення питання про арешт майна має здійснюватись в порядку, визначеному в ст. 173 КПК. За результатами розгляду питання про арешт майна слідчий суддя постановляє ухвалу згідно із вимогами частини п' ятої цієї статті, у якій зазначає порядок виконання ухвали.
При оскарженні ухвали доцільно досліджувати питання, чи правильно зазначені підстави для арешту майна (див. ст.170 КПК), чи вірно складено клопотання про арешт майна (див. ст. 171 КПК), а також чи дотримана процедура розгляду такого клопотання (див. ст. 172 КПК). Згідно зі ст. 175 КПК ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором, водночас їїоскарження в апеляційномупорядкумає здійснюватись у встановлений ст. 395 КПК п'ятиденний строк з дня її оголошення.
Ухвала про тимчасовий доступ до документів виноситься слідчим суддею та має відповідати вимогам ст. 164 КПК. Статтями 161-162 КПК визначений перелік речей і документів, до яких заборонено доступ, та якімістять охоронюванузаконом таємницю. До
зазначеного переліку речей і документів тимчасовий доступ заборонений законом, щодо них не виносяться ухвали слідчим суддею.
До ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, віднесені лише ті, що вказані в п. 10 ч. 1 коментованої статті. Зі змісту коментованої статті вбачається, що це визначений перелік речей і документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа-підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність.
Розгляд клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів відбувається згідно вимог ст. 163 КПК, а порушення правил такого розгляду може мати наслідком оскарження ухвали. Клопотання може бути розглянуто за відсутності особи, у володінні якої знаходяться речі і документи, яка не прибула без поважних причин або не повідомила про причини неприбуття.
Відстороненнявід посади єзаходом забезпечення кримінального провадження, загальні положення про які передбачені ст. 154 КПК. Відсторонення від посади застосовується до осіб, які підозрюються у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину, і незалежно від тяжкості злочину - до осіб, які є службовими особами правоохоронних органів. Особливий порядок вирішення питання про відсторонення від посади передбачений законом дляосіб, що призначаються Президентом України, тасуддів. Строк відсторонення від посади не може становити більше двох місяців, водночас у відповідності до ст. 158 КПК цей строк може бути продовжений на підставі відповідного клопотання прокурора.
Розгляд клопотання про відсторонення від посади має здійснюватись згідно із додержанням вимог статей 155 та 156 КПК, за результатами якого під час досудового провадження слідчим суддею виноситься ухвала.
2. Частина 2 коментованої статті передбачає оскарження ще двох видів ухвал слідчого судді:
1)про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження;
2)про повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.
Оскарження таких ухвал може здійснюватись з питань порушення процедури їх розгляду. Питання правильності закриття кримінального провадження чи правомірності рішень, дій чи бездіяльності слідчого досліджуватись не можуть.
Конкретних підстав для оскарження вказаних у коментованій статті ухвал слідчого судді КПК не наводить. Зі змісту зазначених статей вбачається, що підставами для оскарження цих ухвал можуть стати недотримання процедури судового розгляду, в тому числі строків, порушення вимог закону у змісті ухвал, допущені слідчим суддею.
Питання складу суду, відводів вирішуються в порядку, визначеному цим Кодексом, не можуть бути підставою для оскарження зазначених ухвал.
Слід враховувати, що ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення (див. ст. 205 КПК).
Ст. 206 КПК встановлює загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини. Законодавець покладає на слідчого суддю обов' язок негайно звільнити особу, яка знаходиться під вартою безпідставно в межах його юрисдикції. Дотримання цього обов'язку має значення для перевірки ухвал слідчого судді, зазначених у п.п.1-4 ч.1 коментованої статті.
3. Оскарженню не підлягають скарги на інші ухвали слідчого судді.