Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Komentar_KPK_2012

.pdf
Скачиваний:
31
Добавлен:
22.03.2015
Размер:
4.35 Mб
Скачать

проголошується прилюдно з пропуском інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення (ст. 27 КПК).

Проголошення судового рішення є важливою процесуальною дією, яка обумовлює настання певнихюридичнихнаслідків. Так, відповідно до ст. 532 КПК судовірішення суду апеляційної та касаційної інстанцій, ВСУ набирають законної сили з моменту їх проголошення. Ухвали слідчого судді та суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту їх оголошення. З дня проголошення вироку або ухвали, за загальним правилом, починає спливати строк, визначений законом для апеляційного або касаційного оскарження (статті 395, 426 КПК). Також по закінченню проголошення в залі судового засідання виправдувального вироку або судового рішення, що звільняє обвинуваченого з-під варти, у суду виникає обов'язок негайного виконання таких судових рішень у частині звільнення обвинуваченого з-під варти (ч. 3 ст. 534 КПК).

За загальним правилом, головуючий у судовому засіданні роз' яснює зміст рішення, порядок істрок його оскарження. Крім того, якнаголошується в ППВСУ від2.07.2004 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів», головуючий зобов'язаний роз'яснити потерпілому та його представнику зміст вироку, строки і порядок його оскарження (п. 32).

Утім, якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою учасника судового провадження чи органу виконання судового рішення ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його зміст (ст. 380 КПК).

2.Частиною 2 коментованої статті передбачено право суду у разі, якщо складання судового рішення лише у формі ухвали вимагає значного часу, обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують усі судді. Разом з тим резолютивна частина такої ухвали повинна містити відомості про час оголошення повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали повинен бути складений та оголошений не пізніше п'яти діб з дня оголошення резолютивної частини.

3.Відповідно до ст. 87 КК помилування здійснюється Президентом (п. 27 ч. 1 ст. 106 Конституції) стосовно індивідуально визначеноїособи. Актом про помилування можебути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п' яти років.

Порядок здійснення Президентом помилування визначається Положенням про здійснення помилування, затвердженим Указом Президента від 19 липня 2005 р. № 1118/2005. У пункті 3 наведеного Положення право клопотати про помилування надається особі: засудженій судом України, яка відбуває покарання або відбула основне покарання в Україні; засудженій судом іноземної держави і переданій для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування; засудженій в Україні і переданій для відбування покарання іноземній державі, якщо ця держава погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування. Клопотання про помилування може бути подано особою, зазначеною у п. 3 цього Положення, а також її захисником, батьками, дружиною (чоловіком), дітьми, законним представником, громадськими організаціями тощо. Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили.

Також після проголошення вироку головуючий зобов' язаний роз' яснити обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. Письмові зауваження можуть стосуватися відомостей, які зазначаються в журналі судового засідання, правильності його ведення та підписання секретарем судового засідання (ст. 108 КПК).

Разом з тим слід мати на увазі, що судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання (ст. 412 КПК).

Відповідно до ч. 4 ст. 401 КПК обвинувачений, який утримується під вартою, підлягає обов'язковомувикликув судове засідання для участів апеляційномурозгляді, якщо про це надійшло його клопотання.

4.Відповідно до ч. 1 ст. 29 КПК кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якоївирішено питаннящодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють (ч. 4 ст. 29 КПК). Згідно з Конституцією державною мовою в Україні є українська мова (ст. 10). У разі необхідності роз'яснити зміст резолютивної частини вироку або ухвали обвинуваченому, який не володіє українською мовою, суд залучає відповідного перекладача.

Вручення обвинуваченому копії вироку рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє, у перекладі, що засвідчений перекладачем, має на метітакож і гарантування такій особіправ, встановленихст. 55Конституції. Адже, якзазначається управовій позиціїКСУ, викладеній у рішенні від 13 грудня 2011 р. № 17-рп/2011, «встановлення законодавчих можливостей використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин слід розглядати також в аспекті забезпечення реалізації прав кожного на звернення до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, та на захист своїх прав будь-якими не забороненими законом засобами; гарантування права на оскарження в суді рішень» (п. 4).

5.Ухвалами, постановленими в судовому засіданні, є ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати та які заносяться в журнал судового засідання. Отже, ухвали, які постановлені без виходу до нарадчої кімнати, також оголошуються негайно після їх постановлення.

6.Статтею 27 КПК встановлено, що ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом. Сторони судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду.

У ППВСУ від24.10.2003 р. № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» наголошується на необхідності додержувати вимог КПК, яким регламентується порядок вручення копії вироку засудженому. Також, на думку ПВСУ, невручення засудженому копії вироку або його письмового перекладу на рідну мову чи мову, якою він володіє, є підставою для поновлення пропущеного строку на оскарження вироку або для скасування судового рішення апеляційного суду, якщо останній розглянув справу з такими порушеннями (п. 22).

7.З тих чи інших причин учасник кримінального провадження може бути відсутній у судовому засіданні, під час якого проголошувалося судове рішення. Утім це не позбавляє суд обов'язку не пізніше наступного дня після ухвалення судового рішення надіслати його такому учаснику судового провадження.

Стаття 377

Звільнення обвинуваченого з-під варти

1. Якщо обвинувачений тримається під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання у разі виправдання; звільнення від відбування покарання; засудження до покарання, не пов 'язаного з позбавленням волі; ухвалення обвинувального вироку без призначення покарання.

2.При засудженні до обмеження волі суд з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, має право звільнити обвинуваченого з-під варти.

3.Якщо обвинувачений, що тримається під вартою, засуджений до арешту чи позбавлення волі, суд у виняткових випадках з урахуванням особи та обставин, встановленихпід час кримінального провадження, має право змінити йомузапобіжний захід до набрання вироком законної сили на такий, що не пов 'язаний з триманням під вартою, та звільнити такого обвинуваченого з-під варти.

1. Під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим уздійсненніправа на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених КПК. Кожен, хто понад строк, передбачений КПК, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений (ст. 12 КПК). Значну увагу своєчасному звільненню з-під варти особи у судовому провадженні приділяє і ЄСПЛ. Так у рішенні у справі «Мурукін проти України» ЄСПЛ нагадав, що ст. 5 КЗПЛ гарантує основоположне право на свободу та недоторканність. Це право є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні КЗПЛ. Його основною метоює запобігання свавільномуабо невиправданомупозбавленню волі. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, установлених у п. 1 ст. 5 КЗПЛ. Цей перелік винятків є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме - гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (пп. 31-32).

Отже, коментована стаття фактично містить перелік законних підстав для звільнення обвинуваченого з-під варти у судовому провадженні. ЄСПЛ у згадуваному рішенні «Мурукін проти України» повторював, що вжиті у п. 1 ст. 5 КЗПЛ вирази «законний» та «відповідно до процедури, встановленої законом» за своєю суттю відсилають до національного законодавства і встановлюють обов'язок підкорятися його матеріальним і процесуальним правилам. Саме національні органи державної влади, передовсім суди, мають тлумачити і застосовувати національне законодавство, однак, оскільки згідно з п. 1 ст. 5 КЗПЛ недотримання вимог національного законустановить порушення КЗПЛ, ЄСПЛ може іповинен перевіряти, чи було дотримано цього закону. Однак «законність»тримання під вартою відповідно до національного законодавства є важливим, але не завжди вирішальним чинником. Крім того, ЄСПЛ має переконатися, що тримання під вартою протягом зазначеного періоду відповідало меті п. 1 ст. 5 КЗПЛ, яка полягає у недопущенні того, щоб особа позбавлялась свободи у свавільний спосіб. ЄСПЛ також має з'ясувати, чи відповідає сам національний закон КЗПЛ виключно із загальними принципами, які викладені чи випливають з неї. Цим останнім ЄСПЛ наголошує, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Отже, важливо, щоб умови, за яких відповідно до національного законодавства здійснюється позбавлення свободи, були чітко сформульовані, і щоб застосування цього закону було передбачуваним тою мірою, щоб він відповідав стандарту «законності», передбаченому КЗПЛ, - стандарту, що вимагає, щоб все законодавство було сформульовано з достатньою чіткістю, яка дозволяє особі - при потребі за допомогою одержання відповідної консультації - передбачити достатньою за даними обставинами мірою наслідки, до яких може призвести дана дія (пп. 33-35).

Суд ухвалює виправдувальний вирок за наявності підстав, встановлених у ч. 1 ст. 373 КПК.

Обвинувальний вирок з призначенням покарання та звільненням від його відбування суд ухвалює: якщо законом про амністію особа звільняється від відбування покарання, призначеного їй судом (ст. 86 КК та ЗУ «Про застосування амністії»); якщо строк

попереднього ув'язнення (строки триманняособи під вартою, застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту) у даному кримінальному провадженні з у рахуванням правил, встановленихст. 72 КК, повністю поглинає строк покарання, призначеного засудженому; у зв'язкуіз закінченням строків давностівиконанняобвинувального вироку(ст. 80 КК);якщо неповнолітній звільняється від відбування покарання з випробуванням (ст. 104 КК).

Перелік підстав звільнення обвинуваченоговід покаранняпередбачений статтями45-49 КК, а саме у випадках: щирого каяття та відшкодування завданих збитків; примирення винного з потерпілим; передачі особи на поруки; зміни обстановки.

КК передбачає такі види основних покарань, не пов'язаних із позбавленням волі: 1) штраф (ст. 53 КК); 2. позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ст. 55 КК); 3. громадські роботи (ст. 56 КК); 4. виправні роботи (ст. 57 КК).

Відповідно до положень ст. 74 КК особа може бути звільнена від покарання. Також суд ухвалює обвинувальний вирок зі звільненням від покарання за вчинений злочин, зокрема, коли дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання (ст. 75 КК) або коли неповнолітній звільняється від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК).

Актуальними у наведеному контексті є положення ст. 20 ЗУ «Про попереднє ув'язнення» у редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» від 13.04.2012 р. У цій статті зазначається, що підставами для звільнення з-під варти є: скасування запобіжного заходу; зміна запобіжного заходу; внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або закінчення передбаченого законом строку тримання під вартою як запобіжного заходу, якщо цей строк не продовжено в установленому законом порядку; закінчення максимального строку тимчасового або екстрадиційного арешту, передбаченого КПК; припинення (скасування) тимчасового або екстрадиційного арешту; звільнення особи з-під екстрадиційного арешту судом.

Крім того, слід ураховувати положення ч. 3 ст. 612 КПК. А саме, у разі скасування судом іноземної держави вироку із закриттям кримінального провадження або застосування до засудженого акта помилування, амністії, пом'якшення вироку, ухваленого судом іншої держави, МЮ інформує центральний орган виконавчої влади у сфері виконання покарань в Україні про необхідність звільнення особи.

Звільнення особи з-під варти в разі скасування або зміни цього запобіжного заходу провадить начальник установи попереднього ув'язнення на підставі ухвали або вироку суду.

2.У частині 1 ст. 61 КК законодавець зазначив, що покарання у виді обмеження волі полягає утриманніособи в кримінально-виконавчих установахвідкритого типубез ізоляції від суспільства в умовахздійснення занеюнаглядузобов'язковим залученням засудженого до праці. Отже, уразіпризначенняпокарання увиглядіобмеження волі, ураховуючи, що до особи одночасно не застосовано інші види покарань, пов'язані з позбавленням волі, та зважаючи на особу й обставини, встановлені під час кримінального провадження, суд вправі звільнити обвинуваченого з-під варти до на набрання обвинувальним вироком законної сили.

3.Суд вправізмінити обвинуваченому, якомуобвинувальним вироком судупризначено покарання у вигляді арешту чи позбавлення волі, запобіжний захід у виді тримання під вартою на інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою (наприклад, домашній арешт або заставу), лише у виняткових випадках та з урахуванням особи й обставин, встановлених під час кримінального провадження. Також у судовому рішенні слід вказати, що діє цей обраний запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Зазначене рішення суд вправі прийняти і у разі ухвалення рішення про виконання вироку суду іноземної держави суд може одночасно ухвалити рішення про обрання запобіжного заходу стосовно особи (ч. 7 ст. 603 КПК).

Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної судом, якщо в уповноваженоїслужбовоїособи місця ув'язнення, під вартоюв якомувін перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою (ч. 4 ст. 202 КПК). Зокрема, ст. 20 ЗУ «Про попереднє ув'язнення»встановлено, що начальник установи попереднього ув'язнення зобов'язаний звільнити з-під варти обвинуваченого після внесення застави, визначеної судом в ухвалі про застосування до такої особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Після отримання документа, що підтверджує внесення застави, та його перевірки начальник установи попереднього ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти особу та повідомити про це усно і письмово, якщо застава внесена під час судового провадження, - прокурора та суд. Перевірка документа, що підтверджує внесення застави, не може тривати більше одного робочого дня.

Розпорядження головуючого про звільнення особи з-під варти, за загальним правилом, підлягає негайному виконанню. Воно не може бути відстрочено за підставою необхідності оформлення документів чи за будь-яких інших мотивів. Як записано у ст. 20 ЗУ «Про попереднє ув'язнення», вирок або ухвала про звільнення особи, взятої під варту, підлягає виконанню негайно після їх надходження до місця попереднього ув'язнення.

Перед оголошенням про звільнення обвинуваченого з-під варти головуючий зобов'язаний перевірити, чи не тримається він під вартою по іншому кримінальному провадженню. Установивши, що обвинуваченому застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в іншому кримінальному провадженні, головуючий оголошує про скасування запобіжного заходу у даномукримінальномупровадженні, але не звільняє його з-під варти.

Стаття 378

Заходи піклування про неповнолітніх, непрацездатних і збереження майна обвинуваченого

1.За наявності в обвинуваченого неповнолітніх дітей, які залишилися без нагляду, непрацездатних батьків, баби, діда, прабаби, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і залишилися без нагляду, суд зобов'язаний одночасно з ухваленням вироку порушити окремою ухвалою питання перед службою в справах дітей або відповідним органом опіки та піклування, органом соціального захисту населення про необхідність влаштування цих неповнолітніх, непрацездатних або встановлення над ними опіки чи піклування.

2.Якщо в обвинуваченого залишилися без нагляду житло чи інше майно, суд за клопотанням обвинуваченого зобов 'язаний вжити через відповідні органи заходів для їх збереження.

3.Про вжиті згідно з положеннями цієї статті заходи повідомляється обвинувачений.

1.Диспозиція ч. 1 коментованої статті визначає дві категорії суб'єктів, із приводу яких суд постановляє окрему ухвалу: неповнолітні діти, які залишилися без нагляду, та непрацездатні батьки, баба, дід, прабаба, прадід, які потребують матеріальної допомоги і залишилися без нагляду.

Конституція закріплює обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття. Дитинство охороняється державою - наголошується в Основному Законі (ст. 51). На рівні Конвенції «Про права дитини» від 20.11.1989 р. встановлено, що дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше. Розглядаючи справу, суд з'ясовує дані про особу обвинуваченого і, зокрема, чи є у нього неповнолітні діти та хто про них піклується. Про цьому суд повинен виходити з вимог п. 12 ст. 3 КПК, в якій зазначається, що неповнолітня особа - малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Відтак за наявності у засудженого до позбавлення волі неповнолітніх дітей, які залишаються без нагляду, суд відповідно до вимог КПК одночасно з постановленням вироку своєю ухвалою порушує перед органом опіки і піклування питання про необхідність улаштування цих неповнолітніх або встановлення над ними опіки чи піклування (п. 29 ППВСУ від 24.10.2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»).

Слід мати на увазі, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистихнемайнових імайновихправ таінтересів малолітніх, неповнолітніхосіб, атакож повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст.55ЦК). Органамиопіки та піклування є районні, районнів містах Києвіта Севастополідержавніадміністрації, виконавчіоргани міських, районних умістах, сільських, селищних рад (ст. 56 ЦК).

Опіка, піклування встановлюється над дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК (ст. 243 СК). Встановлення опіки та піклування органом опіки та піклування визначається ст. 61 ЦК.

У статті 51 Конституції йдеться про те, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Відповідно до ст. 266 СК повнолітні внуки та правнуки зобов'язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу. При винесенні обвинувального вироку з призначенням засудженому покарання у вигляді позбавлення волі суд зобов'язаний винести окрему ухвалу для вирішення питання перед органом опіки та піклування про забезпечення піклування над вищезазначеними особами.

Згідно з ч. 1 коментованоїстаттісуд уразівиявлення уобвинуваченого непрацездатних батьків, баби, діда, прабаби, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і залишилися без нагляду, зобов'язаний одночасно з ухваленням вироку порушити окремою ухвалою питання перед відповідним органом опіки та піклування, органом соціального захисту населення про необхідність влаштування цих непрацездатних або встановлення над ними опіки чи піклування.

ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає, що непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.

Ухвала суду повинна відповідати вимогам, зазначеним у ст. 372 КПК.

2.Якщо у засудженого до позбавлення волі залишилися без нагляду майно і житло, суд зобов'язаний вжити через відповідні органи заходів до їх збереження і повідомити про це засудженого (п. 29 ППВСУ від 24.10.2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»).

3.Учасники судового провадження, а також особи, якіне брали участі укримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій (ч. 1 ст. 27 КПК). Таким чином, обвинувачений про вжиті передбачені положеннями частин 1, 2 коментованої статті заходи повідомляється шляхом одержання копії окремої ухвали.

Стаття 379

Виправлення описок і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні

1.Суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

2.Питання про внесення виправлень суд вирішує в судовому засіданні. Учасники судового провадження повідомляються про дату, час і місце засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень.

3.Ухвалу суду про внесення виправлень у судове рішення чи відмову у внесенні виправлень може бути оскаржено.

1. Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Судове рішення повинно бути точним. Однак у разі виявлення помилки у вигляді описки або очевидної арифметичної помилки у тексті судового рішення суд з метою виправлення цих описки або помилки з власної ініціативи або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виносить відповідну ухвалу.

Учасниками кримінального провадження відповідно до ст. 3 КПК є сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та

його представник, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених КПК, здійснюється судове провадження.

Під описками слід розуміти неправильне написання слів. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належать написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат та строків.

Не є опискою граматичні помилки, які не спотворюють текст судового рішення та не призводять до його неправильного сприйняття: неправильне розташування розділових знаків, неправильні відмінки слів, застосування русизмів та діалектизмів тощо.

Помилки у тексті судового рішення, зумовлені арифметичними помилками або граматичними помилками (описками), що стосуються істотних обставин або ускладнюють виконання рішення, можуть бути усунуті судом, який ухвалив рішення.

Очевидна арифметична помилка - це помилка у визначенні результату підрахунку: пропуск цифри, випадкова перестановка цифр, спотворення результату обчислення у зв'язку із використанням несправної техніки.

Не є арифметичними помилками, а отже, не може бути виправлене в порядку, передбаченому коментованою статтею, застосування неправильних методик підрахунку, а так само застосування неправильних вихідних даних для проведення арифметичних обчислень.

Суд може виправити лише ті арифметичні помилки, яких він сам припустився. Якщо такі помилки наявні у висновку експерта або в письмових доказах, такі помилки судом не виправляються. Арифметичні помилки у висновку експерта усуваються шляхом допиту експерта та уточнення ним свого висновку або враховуються судом під час оцінки цього доказу.

Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не вправі змінювати зміст судового рішення, він лише усуває неточності щодо встановлених фактичних обставин справи (наприклад, дати події, номери і дати документа, найменування сторони, прізвище особи тощо).

Отже, виправлення допущених у вироку та ухвалі описок чи арифметичних помилок допускається, якщо при цьому не зачіпається суть цих судових рішень.

Згідно із положеннями коментованої статті виправлення рішення здійснюється, зокрема, за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи. Для цього заінтересована особа звертається до суду із заявою, в якій зазначає, які саме помилки слід виправити у рішенні суду. Така заява подається в копіях відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

2. Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні. Особи, які беруть участь усправі, повідомляються про часімісце засідання. Їхнеявканеперешкоджає розглядові питання про внесення виправлень. КПК не встановлює будь-яких обмежень строків подання заяв про виправлення чи роз'яснення. Також законом не передбачено і строк розгляду питання про виправлення помилок. Цей строк повинен бути розумним.

За результатами розгляду заяви про виправлення описок або очевидних арифметичних помилок суд виносить такі ухвали: про внесення виправлень у судове рішення або про відмову у внесенні виправлень. Ця ухвала повинна відповідати вимогам ст. 372 КПК.

3. Ухвалу суду про внесення виправлень у судове рішення чи відмову у внесенні виправлень може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до ст. 392 КПК.

Стаття 380

Роз'яснення судового рішення

1.Якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою учасника судового провадження чи органу виконання судового рішення ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його зміст.

2.Суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення протягом десяти днів з повідомленням особи, яка звернулася із заявою про роз 'яснення судового рішення, та учасників судового провадження. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду заяви про роз 'яснення рішення.

3.Копія ухвали про роз'яснення судового рішення не пізніше наступного дня після її постановлення надсилається особі, що звернулася із заявою про роз'яснення судового рішення, учасникам судового провадження, які не були присутні у судовому засіданні.

4. Ухвалупро роз 'яснення судового рішення або відмову уйого роз 'ясненніможе бути оскаржено в апеляційному порядку особою, яка звернулася із заявою про роз 'яснення судового рішення, та учасниками судового провадження.

1. Частина 1 коментованої статті передбачає обов'язок суду роз'яснити рішення. Роз'яснення рішення - це викладення рішення у більш ясній і зрозумілій формі. Здійснюючи роз'яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушується питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових даних, або про роз'яснення мотивів прийняття рішення, суд відмовляє в роз'ясненні рішення.

У ході роз'яснення рішення суд повинен тлумачити юридичні терміни, а не загальновживані слова.

Роз' яснено може бути лише таке судове рішення, яке набрало законної сили та не змінене й не скасоване на момент звернення за його роз' ясненням. У іншому разі суд відмовляє в його роз'ясненні, а якщо рішення змінено чи скасовано в певній частині, - роз'яснює його в тій частині, в якій рішення залишено без змін, а в решті відмовляє у роз'ясненні. Місцевий суд також не вправі роз'яснювати судові рішення апеляційної і касаційної інстанцій, у тому числі про зміну чи скасування рішень названого суду.

Суд роз' яснює рішення, ухвалу за заявою учасника судового провадження (наприклад, обвинуваченого, потерпілого) або органу виконання судового рішення (наприклад, кримінально-виконавчої інспекції).

Також судам слід мати на увазі, що практично не виключено звернення із заявою про роз' яснення чи виправлення рішення державного або іншого органу, на який покладено виконання рішення. У такому випадку питання про задоволення або відхилення цієї заяви необхідно вирішувати з урахуванням ступеня важливостіта необхідностіроз' яснення та їх впливу на можливість виконання рішення.

Суд не наділений правом роз' яснювати рішення, ухвалу з власної ініціативи.

Роз'яснюючи вирок, ухвалу, суд не вправізмінюватизміст вироку, ухвали, тобто не має права змінювати зміст відомостей, викладених у вироку або ухвалі. Вимоги, які пред'являє кримінальний процесуальний закон до змісту ухвали або вироку, містяться у статтях 372 і 374 КПК.

Тож у вирішенні питання про межі, в яких суд вправі діяти, надаючи роз'яснення рішення, ухвали, слід виходити з приписів статей 372, 374 КПК щодо змісту рішення, ухвали.

КПК не встановлює будь-якихобмежень строків подання заяв про роз'яснення рішення. Вирішуючи питання процедури розгляду заяв про роз' яснення чи виправлення рішення, суди повинні виходити з того, в якому порядку розглядалась справа, зокрема, з обставин справи, доводів, наведених у заяві, тощо.

2.Згідно з ч. 2 ст. 380 КПК роз'яснення рішення здійснюється, зокрема, за заявою особи протягом десяти днів. Питання про роз'яснення вирішується в судовому засіданні.

Особи, якіберуть участь усправі, повідомляються про час імісце засідання. Їхня неявка не перешкоджає розглядові заяви про роз'яснення судового рішення.

Слід мати на увазі, що повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію (ч. 1 ст. 111 КПК). Зміст такого повідомлення повинен відповідати вимогам ст. 112 КПК.

Десятиденний строк розгляду заяви слід обчислювати згідно з правилами ст. 115 КПК.

3.Про роз'яснення вироку або ухвали суд виносить ухвалу. Ця ухвала повинна відповідати вимогам ст. 372 КПК.

Копія ухвали про роз'яснення судового рішення не пізніше наступного дня після її постановлення надсилається особі, що звернулася із заявою про роз'яснення судового рішення, учасникам судового провадження, які не були присутні у судовому засіданні.

4.Як ухвала про роз'яснення судового рішення, так і ухвала про відмову у його роз'ясненні можуть бути оскаржені в апеляційному порядку особою, яка звернулася із заявою про роз'яснення судового рішення, та учасниками судового провадження, які відповідно ст. 393 КПК наділені правом подати апеляційну скаргу.

ГЛАВА 30

ОСОБЛИВІ ПОРЯДКИ ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

§ 1. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків

Стаття 381

Загальні положення спрощеного провадження щодо кримінальних проступків

1.Суд за клопотанням прокурора або слідчого, погодженого з прокурором, має право розглянути обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений, що був представлений захисником, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду.

2.Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, зурахуванням положень цього параграфа.

1. Головною ціллю спрощеного провадження у кримінальному процесі є економія матеріальних затрат держави, часових затрат суду та учасників кримінального провадження.

Загалом спрощені форми здійснення правосуддя (у різних галузях права) беруть свій початок ще з часів Стародавнього Риму та мають місце у багатьох системах права зарубіжних країн. Зокрема, гл. 40 чинного Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації регламенту є особливий порядок прийняття судового рішення за згоди обвинуваченого з пред'явленими йому обвинуваченнями.

Зазначений вид провадження спрямований на підвищення оперативності розгляду кримінальних справ за рахунок скорочення терміну розгляду окремого обвинувального акта до п'яти днів. Така оперативність розглядусуттєво наближує учасників кримінального провадження до його завершальної стадії і, відповідно, скорочує терміни захисту порушених прав громадян та момент настання виховного впливу на суб'єкта кримінального проступку. Отже, спрощене провадження щодо кримінальних проступків є логічним елементом приведення національного законодавства до європейськихстандартів.

При розгляді обвинувального акта у спрощеному провадженні повинні дотримуватися права, свободи та законні інтереси учасників кримінального провадження та виконуватися інші завдання кримінального провадження, що визначені ст. 2 КПК.

Частина перша коментованоїстаттічітко розмежовує повноваженнящодо ініціаторів та суб'єкта, наділеного правом розглядати обвинувальний акт щодо кримінального проступку у спрощеному провадженні. Так, правом розглядати обвинувальний акт щодо кримінального проступку у спрощеному провадженні наділений суд. Розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні законодавець закріпив за судом саме як право (а не обов'язок). Безумовно, реалізація цього права, як і відмова суду від застосування спрощеного провадження, має бути обґрунтованою. Можливість застосування спрощеного провадження обумовлюється наявністю чи відсутністю певних юридичних фактів.

До таких фактів законом віднесено: наявність клопотання прокурора або слідчого, погодженого з прокурором; беззаперечне визнання своєї винуватості обвинуваченим; неоспорювання обвинуваченим встановлених досудовим розслідуванням обставин; згода обвинуваченого з розглядом обвинувального акта за його відсутності; відсутність заперечень потерпілого проти застосування спрощеного провадження щодо кримінального проступку.

Таким чином, суд наділений правом щодо застосування спрощеного провадження, але не наділений правом ініціювання застосування цього особливого порядку провадження. Правом ініціювання застосування спрощеного провадження наділяються прокурор та

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]