Komentar_KPK_2012

1)обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вирокубез його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 5-7 ст. 474 КПК, у тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди;

2)потерпілим, його представником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вирокубез його згоди на призначення покарання; нероз' яснення йомунаслідків укладення угоди; невиконання судом вимог, встановлених частинами 6-7 ст. 474 КПК;

3)прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому угода не може бути укладена.

Вирок суду на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:

1)обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав:

призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вирокубез його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 КПК, утомучислі нероз'яснення йомунаслідків укладення угоди; 2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому угода не

може бути укладена.

Оскарження вироку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини не допускається.

Стаття 476]

Наслідки невиконання угоди

1.У разі невиконання угоди про примирення або про визнання винуватості потерпілий чи прокурор відповідно мають право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення.

2.Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, розглядається в судовому засіданні за участю сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження. Відсутність інших учасників судового провадження не є перешкодою для судового розгляду.

3.Суд своєю ухвалою скасовує вирок, яким затверджена угода, якщо особа, яка звернулася з відповідним клопотанням, доведе, що засуджений не виконав умови угоди. Наслідком скасування вироку є призначення судового розгляду в загальному порядку або направлення матеріалів провадження для завершення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була ініційована на стадії досудового розслідування.

4.Ухвала про скасування вироку, яким була затверджена угода, або про відмову у скасуванні вироку може бути оскаржена в апеляційному порядку.

5.Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності, встановленої законом.

собою неможливості його скасування в майбутньому. Якщо в угоді про примирення був встановлений певний строк, протягом якого обвинувачений зобов'язаний був відшкодовувати потерпіломушкодуабо вчинити на його користь певнідії, а останнім жодних дій для відшкодування не вчинялося або вчинялося не в повному обсязі, потерпілий має право заявити клопотання про скасування вироку, постановленого на підставі угоди. Прокурор з таким клопотанням може звернутися лише у випадку, коли в угоді про визнання винуватості було закріплено обов'язок обвинуваченого після постановлення вирокуспівпрацювати зорганами досудового розслідування (такийобов'язокповинен бути закріплений у чітких формулюваннях, які саме дії має вчиняти обвинувачений, протягом якого строку).

Клопотання про скасування вироку, постановленого на підставі угоди про примирення або про визнання винуватості, подається до суду першої інстанції, який постановив вирок.

Подання клопотання можливе лише в межах строків давностіпритягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення.

2.Розгляд клопотання відбувається усудовомузасіданніз обов'язковим повідомленням усіх учасників судового провадження. Беручи як аналогію положення ч. 2 ст. 316 КПК, судовий розгляд має бути призначений не пізніше десяти днів після надходження клопотання до відповідного суду першої інстанції.

Розгляд клопотання відбувається за обов'язковою участю лише сторін угоди (прокурора

іобвинуваченого; потерпілого і обвинуваченого), неявка інших учасників судового провадження не є перешкодою для судового розгляду клопотання.

3.Обов'язок доказування факту невиконання умов угоди покладається на особу, яка подала клопотання (потерпілого, прокурора). Якщо суд визнає факт невиконання умов угоди, він скасовує своєю ухвалою вирок, яким затверджена угода, та у цій же ухвалі, залежно від стадії, на якій була укладена угода, приймає рішення про призначення судового розгляду або направлення матеріалів провадження прокурору для завершення досудового розслідування.

Судовий розгляд після скасування вироку, постановленого на підставі угоди, відбувається в загальному порядку, а покарання призначається в межах санкції статті Особливої частини КК, якою встановлена відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.

Якщо сторона угоди не доведе факту невиконання умов угоди, суд постановляє ухвалу про відмову в скасуванні вироку.

4.Ухвали, постановлені судом за результатами розгляду клопотання про скасування вироку, постановленого на підставі угоди, оскаржуються в апеляційному порядку, передбаченому гл. 31 КПК.

5.Якщо стороною угоди буде доведено факт умисного невиконання вимог угоди іншою стороною, суд в ухвалі про скасування вироку, постановленого на підставі угоди, ставить

питання про притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 3897 КК.

ГЛАВА 37 КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ОКРЕМОЇ КАТЕГОРІЇ

ОСІБ

Стаття 480

Особи, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження

1. Особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно:

1)народного депутата України;

2)судді Конституційного Суду України, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя;

3)кандидата у Президенти України;

4)Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

5)Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати;

6)депутата місцевої ради;

7)адвоката;

8)Генерального прокурора України, його заступника.

1. У коментованій статті вказано перелік категорій осіб, щодо яких кримінальне провадження здійснюється з урахуванням низки особливостей, передбачених кримінальним процесуальним законодавством України.

Особливий порядок кримінального провадження співвідноситься з загальним порядком як логічні категорії «особливого» та «загального». Застосування особливого порядку

7 Постановлення судом вирокуна підставіугоди пропримирення абопровизнаннявинуватості та неоскарження його сторонами в апеляційному порядку не тягне за

кримінального провадження означає, що стосовно осіб, вказаних у переліку, кримінальне провадження загалом здійснюється за загальними правилами, встановленими КПК, із врахуванням низки особливостей (особливих процедур), визначених у подальших статтях глави 37 КПК. Ними є: особливий порядок повідомлення про підозру(щодо всіх категорій, перелічених у цій статті); затримання, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту (щодо судді, народного депутата України), обшуку, огляду особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, у тому числі негласних слідчих дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи (щодо народного депутата України). Встановлення в законі особливого порядку кримінального провадження щодо вказаних осіб спричинене прагненням законодавця забезпечити цим особам найбільш сприятливі умови для здійснення ними власних повноважень та захистити їх від можливого незаконного впливу.

Такі винятки із загального порядку кримінального провадження отримали назву «імунітет» (від лат. ішшипііаз - звільнення, позбавлення), який є синонімом поняття недоторканності (Президента України, народних депутатів України, суддів).

По сутікатегоріївказаного перелікуналежать до відповідноїпрофесіїчи певноїпосади. Набуття відповідного статусу є чинником, що вирізняє особу із загального правового поля, в якому перебувають інші громадяни України. Офіційний статус, пов'язаний із призначенням чи обранням на певну посаду, створює для особи особливий правовий режим за рахунок додаткових прав та обов'язків. Загалом особа повністю набуває правового статусу з моменту набуття повноважень, що у більшості випадків пов'язано з прийняттям присяги. Водночас у законодавстві відсутні, за окремими винятками (наприклад, щодо народнихдепутатів), положенняпро те, з якого самемоментупочинають діяти відповіднігарантіїяк елемент правового статусуособи. Томущодоокремихвказаних устаттікатегорій гарантіїмають діяти нез моментунабуття повноважень, асамез моменту призначення (обрання) на посаду.

1. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. № 2790-ХІІ народний депутат України - це обраний відповідно до ЗУ «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у ВР України, уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.

Статтею 80 Конституції України визначено, що народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Народні депутати України не можуть без згоди ВРУ бути притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.

ЗУ «Про статус народного депутата України» частково дублює вказані положення Конституції України та додатково визначає, що обшук, затримання народного депутата чи огляд особистихречей ібагажу, транспорту, жилого чи службового приміщення народного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції й застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата, допускаються лише у разі, коли ВР України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Депутатська недоторканність як один з основних елементів конституційно-правового статусу народного депутата є гарантією безперешкодного та ефективного здійснення покладених на нього повноважень. Особа, визнана народним депутатом України, користується як гарантією особистої недоторканності людини (ст. 29 Конституції України), так і додатковими гарантіями щодо притягнення до кримінальної відповідальності чи здійснення інших, визначених кримінально-процесуальним законодавством, дій. Депутатська недоторканність не означає абсолютну неможливість притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності чи здійснення щодо нього окремих дій, а лише передбачає особливий порядок їх здійснення - виключно за згодою ВР України, тобто за наявності додаткових гарантій, які унеможливлюють незаконний вплив на депутата.

Частина 3 ст. 79 Конституції України визначає, що повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги. Водночас необхідно враховувати, що гарантії їх недоторканності починають діяти раніше - з моменту визнання обраними за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії. Так, КСУ у рішенні у справі за конституційним поданням МВС України про офіційне тлумачення положення ч. 3 ст. 80 Конституції України (справа про гарантії депутатської недоторканності) від 27 жовтня 1999 р. № 9-рп/99 дійшов висновку, що гарантії депутатської недоторканності відповідно до положень ч. 3 ст. 80 Конституції України поширюються на народних депутатів України з моменту визнання їх обраними за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії, і до моменту припинення у встановленому порядку депутатських повноважень.

Припинення повноважень народного депутата України врегульовано ст. 81 Конституції України. Так, повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень ВР України. Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі: 1) складення повноважень за його особистою заявою; 2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім; 4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України; 5) смерті. Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається більшістю від конституційного складу ВР України. У разіневиконання вимоги щодо несумісностідепутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду.

Отже, для визначення того, чи припинені повноваження народного депутата України, слід враховувати:

а)чи припинені повноваження ВР України, до складу якої обраний народний депутат (достроково чи після спливу загального строку повноважень, який становить п' ять років); б)чи приймалося ВР України увстановленомупорядку(більшістю від конституційного складу) рішення про дострокове припинення повноважень цього народного депутата

України.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Конституції України рішення ВР України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Згідно із ЗУ «Про статус народного депутата України» таке рішення приймається в десятиденний строк за поданням комітету ВР України, до відання якого належать питання регламенту. Прийняте рішення оформляється відповідною постановою ВР України і публікується в газеті «Голос України»;

в)чи ухвалювалося судом рішення про дострокове припинення повноважень цього народного депутата України у зв'язку з невиконанням вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності.

Порядок дострокового припинення повноважень з цієї підстави визначено ст. 5 вказаного Законута ст.223РегламентуВР України, атакож КАС. Так, відповідно до ст.180 КАС позовназаявапро дострокове припиненняповноваженьнародного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності подається до Вищого адміністративного суду України. Рішення, прийняте за наслідками розгляду справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, є остаточним і оскарженню не підлягає. Інформація про таке рішення повідомляється Головою ВР України на пленарному засіданні парламенту.

2.Відповідно до частин2, 3ст. 1 ЗУ«Про судоустрій істатус суддів»від7 липня2010р.

№2453-УІ судовувладуреалізовують професійнісуддіта, увизначенихзаконом випадках, народнізасідателі іприсяжнішляхом здійснення правосуддя в рамкахвідповіднихсудових процедур. Судочинство здійснюється КСУ та судами загальної юрисдикції.

Стаття 51 вказаного Закону визначає, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Згідно із ч. 1 ст. 57 вказаного Закону народним засідателем, присяжним є громадянин України, який у випадках, визначених процесуальним законом, вирішує справи у складі

суду спільно із суддею (суддями), забезпечуючи відповідно до Конституції України безпосередню участь народу уздійсненніправосуддя. Народнізасідателі, присяжніпід час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 вказаного Закону на народних засідателів та присяжних поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів, установлені законом, на час виконання ними обов'язків зі здійснення правосуддя.

Таким чином, законодавець прирівняв статус народних засідателів та присяжних до статусу судді, але такі гарантії мають обмежений часовий проміжок (протягом виконання ними обов'язків зі здійснення правосуддя).

На міжнародному рівні гарантії незалежності суддів, зокрема їх недоторканності, рекомендовані до застосування низкою міжнародних актів: Основними принципами незалежності судових органів, схваленими резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 р; Монреальською універсальною декларацією про незалежність правосуддя 1983 р; Загальною (універсальною) хартією судді, ухваленою 17 листопада 1999 р. Центральною Радою Міжнародноїасоціації суддів в Тайпеї (Тайвань); Рекомендацією Ради Європи № 94(12) «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленою Комітетом міністрів Ради Європи 13 жовтня 1994 р; Європейською хартією про статус суддів (Рада Європи, 1998 р.) та ін.

На національному рівні гарантії недоторканності суддів визначені Конституцією та законами України. Так, ст. 126 Конституції України передбачає: «незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом».

Це правило стосується як професійних суддів, так і суддів КСУ (ст. 149 Конституції України на останніх поширено гарантії незалежності та недоторканності, передбачені ст. 126 Конституції України).

Як зазначено в п. 1.2 рішення КСУ у справі за конституційним поданням ВС України про офіційне тлумачення положень частин 1, 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 р. № 19-рп/2004, недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Елементи суддівської недоторканності розкриті у ст. 48 («Недоторканність судді») ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-УІ, яка, з урахуванням змін, внесених ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» від 13 квітня 2012 р. № 4652-УІ (набирає чинності з дня набрання чинності КПК, за винятком окремих положень), передбачає:

1.Суддя є недоторканним. Суддя не може бути без згоди ВР України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку.

2.Суддя, затриманий за підозрою увчиненнідіяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з' ясування його особи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду.

3.Судді може бути повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення лише Генеральним прокурором України або його заступником.

4.Відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора України.

5.Проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися лише за судовим рішенням.

6.Кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення не може здійснюватися тим судом, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посадусудді. У разіякщо згідно із загальними правилами підсудностікримінальне провадженнястосовно суддімає здійснюватися тим судом, в якомуобвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, кримінальне провадження здійснюється судом, найбільш

територіально наближеним до суду, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, іншої адміністративно-територіальної одиниці (Автономної Республіки Крим, області, міст Києва чи Севастополя).

7. За шкоду, завданусудом, відповідає держава на підставахта в порядку, встановлених законом.

Детальніше стосовно затримання судді, обрання щодо нього запобіжного заходу див. коментар до ст. 482 КПК.

При визначенні особливостей конституційно-правового статусу суддів слід враховувати, що відповідно до ст. 55 вказаного Закону особа, вперше призначена на посаду судді, набуває повноважень судді після складення присяги судді. Однак з огляду на те, що між моментами призначення судді на посаду Президентом України, зарахування до штату суду на відповідну посаду та прийняття присяги може минути певний час, а також враховуючи визначення поняття судді, надане вище, правильним є поширення гарантій недоторканності на таку особу саме з моменту зарахування її до штату одного із судів України на штатну суддівську посаду.

Відповідно до ч. 5 ст. 79 вказаного Закону особа, обрана на посаду судді безстроково, набуває статусусуддіз дня набраннячинностівідповідною постановоюВР України. Згідно із ч. 4ст. 126 КонституціїУкраїни суддіобіймають посади безстроково, крім суддів КСУ та суддів, якіпризначаються напосадусуддівперше. Участині5 цієїстаттівизначено перелік випадків звільнення судді органом, що його обрав або призначив, а саме: 1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено; 2) досягнення суддею 65-річного віку; 3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 4) порушення суддею вимог щодо несумісності; 5) порушення суддею присяги; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Проте слід зауважити, що звільнення судді з посади у відставку не припиняє у такої особи статусу судді, а лише припиняє відповідні повноваження. Відповідно до ч. 5 ст. 109 вказаного Закону за суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантіїнедоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку. Таким чином, статус судді у відставці є прирівняним до конституційного статусу професійного судді, а тому щодо нього теж повинен застосовуватися особливий порядок кримінального провадження (за наявності на те підстав).

Списки народних засідателів, списки присяжних затверджуються рішенням відповідної місцевої ради у порядку, визначеному статтями 58, 581 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Проте відповідні гарантії щодо цих осіб починають діяти не з моментувключення даних про них до списків, а безпосередньо з моменту, коли особа починає здійснювати як посадова особа судової влади державно-владні повноваження публічного характеру у конкретному кримінальному провадженні. Залучення народних засідателів, присяжних до виконання обов'язків у суді врегульовано ст. 61 вказаного Закону.

Детальніше про виклик присяжних - див. коментар до ст. 385 КПК.

Частиною 1 ст. 17 ЗУ «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. № 422/96-ВР передбачено, що суддя КСУ вступає на посаду з дня складення ним присяги судді КСУ. Але гарантії недоторканності суддя КСУ отримує з моменту призначення на посаду Президентом України, ВР України або з'їздом суддів України, тобто з дати прийняття одним із цих суб'єктів відповідного указу, постанови чи рішення.

Звільнення з посади судді КСУ врегульовано ст. 23 вказаного Закону, ст. 216 Регламенту ВР України. Підстави для звільнення судді КСУ такі самі, як і для професійного судді.

Щодо судді КСУ, звільненого у зв'язку з виходом у відставку, продовжують діяти відповідні гарантії недоторканності навіть після звільнення його з посади.

Необхідно враховувати, що звільнення з посади Голови КСУ, заступника Голови КСУ не позбавляє їх повноважень судді КСУ, а тому ці особи в разі звільнення з таких посад продовжують користуватися відповідними гарантіями недоторканності суддів.

3. Виходячи з положень ЗУ «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 р. № 474-ХІУ кандидатом у Президенти України є особа, висунута як кандидат на пост Президента України громадянами України, які мають право голосу, що реалізується ними через політичні партії та їх виборчі блоки або шляхом самовисування та зареєстрована у

встановленому законом порядку. Порядок висування кандидатів партіями (блоками) врегульовано ст. 47, а самовисування - ст. 48 цього Закону.

Офіційно особа набуває статусу кандидата на пост глави держави після реєстрації Центральною виборчою комісією (порядок реєстрації визначено ст. 51 вказаного Закону). У разіреєстрації кандидата уповноваженомупредставникупартії (блоку) або кандидату на пост Президента України не пізніше наступного дня видається копія постанови про реєстрацію. Кандидату на пост Президента України не пізніш як у триденний строк з дня прийняття рішення про його реєстрацію видається посвідчення кандидата на пост Президента України за формою, встановленою Центральною виборчою комісією. Рішення про реєстрацію кандидата на пост Президента України у цей же строк оприлюднюється в газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр». Саме факт реєстрації кандидата дає старт усім подальшим офіційним діям кандидата як офіційного суб'єкта виборчого процесу.

Статтею 56 ЗУ «Про вибори Президента України» передбачені випадки скасування рішення про реєстрацію кандидата на пост Президента України, а саме: 1) звернення кандидата на пост Президента України у будь-який час після його реєстрації, однак не пізніше ніж за п'ять днів до дня виборів або дня повторного голосування, з письмовою заявоюпро відмовувід балотування;2) виникненняобставин, передбаченихчастинами 5та 12 ст. 46 Закону (вихід партії, яка висунула особу кандидатом, з блоку, розпуск виборчого блоку); 3) припинення громадянства України кандидата на пост Президента України; 4) вибуття кандидата на пост Президента України за межі України для постійного проживання; 5) визнання кандидата на пост Президента України недієздатним чи набрання стосовно нього законноїсили обвинувальним вироком судуза вчинення умисного злочину. Рішення ЦВК про скасування реєстрації кандидата на пост Президента України оприлюднюється в державних засобах масової інформації.

Рішенням КСУ у справі за конституційними поданнями Президента України та 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про вибори Президента України», «Про державний реєстр виборців», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України» та КАС (справа про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України) від 19 жовтня 2009 р. встановлено конституційність вказаних положень частин 1, 2, 5 ст. 56 ЗУ «Про вибори Президента України».

Таким чином, скасування рішення про реєстрацію має незворотні юридичні наслідки, які зводяться до вибуття особи з виборчого процесу та втрати статусу кандидата на пост глави держави.

Отже, при визначенні того, чи має особа статус кандидата на пост Президента України, слід встановити, чи набуто його у встановленому законом порядку (шляхом реєстрації) та чи не втрачено у зв'язку зі скасуванням реєстрації.

Із дня офіційного оголошення результатів виборів, за якими було обрано Президента України, особа втрачає статус кандидата на пост Президента України.

4. Відповідно до ст. 101КонституціїУкраїни парламентський контрольза додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина здійснює Уповноважений ВР України з прав людини.

Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим Законом, ЗУ «Про державну службу». Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб.

У частині 3 ст. 20 ЗУ «Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (з урахуванням нової редакції, яка набирає чинності з дня набрання чинності КПК) визначено: Уповноважений користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень. Він не може бути без згоди ВР України притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може бути здійснено Уповноваженому лише Генеральним прокурором України.

Чинним законодавством не врегульовано момент початку дії гарантій недоторканності Уповноваженого ВР України з прав людини як елементу його конституційноправового статусу. Враховуючи, що вони фактично мають такий же обсяг складових, як і гарантії недоторканності народних депутатів України, логічно враховувати, що їх дія починається не з моменту набуття повноважень, а з моменту призначення на посаду, тобто ухвалення ВРУ відповідної постанови.

Згідно із п. 16 ч. 1 ст. 85 Конституції України призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого ВР України з прав людини належить до повноважень ВР України. Відповідно до ч. 6 ст. 5 вказаного вище Закону Уповноважений призначається строком на п'ять років, який починається з дняскладення ним присяги на пленарномузасіданніВРУ. У частині 2 ст. 7 цього Закону визначено, що повноваження Уповноваженого починаються з моменту складення присяги.

Частиною 3 ст. 4 вказаного Закону передбачено, що повноваження Уповноваженого не можуть бути припиненічи обмежені уразізакінчення строкуповноважень ВР України або її розпуску (саморозпуску), введення воєнного або надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях. Отже, це положення Закону слід враховувати при визначенні того, чи припинені повноваження Уповноваженого.

Випадки припинення повноважень Уповноваженого визначені у ст. 9 Закону, а саме: 1) його відмова від подальшого виконання обов'язків шляхом подання заяви про складення своїхповноважень;2) набрання законноїсилиобвинувальним вироком судущодо нього;3) набрання законної сили рішенням суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісно відсутньою або про оголошення її померлою; 4) складення присяги новообраним Уповноваженим; 5) смерті особи, яка обіймає посаду Уповноваженого. ВР України приймає рішення про звільнення з посади Уповноваженого до закінчення строку, на який його було обрано, у разі: 1) порушення присяги; 2) порушення вимог щодо несумісності діяльності; 3) припинення громадянства України; 4) неспроможності протягом більше чотирьох місяців підряд виконувати обов'язки через незадовільний стан здоров'я чи втрату працездатності.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 вказаного Закону припинення повноважень та звільнення з посади Уповноваженого оформляються відповідною постановою ВР України. Таким чином, з дня прийняття такої постанови особа втрачає статус Уповноваженого, а тому підпадає під дію загального порядку кримінального провадження.

5. Частиною 1 ст. 8 ЗУ «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 року № 315/96ВР визначено, що до складу Рахункової палати входять Голова Рахункової палати та члени Рахунковоїпалати: Перший заступник ізаступник Голови, головніконтролери та Секретар Рахункової палати.

У пункті 15 ч. 1 ст. 85 Конституції України передбачено, що призначення на посади та звільнення з посад Голови та іншихчленів Рахунковоїпалати належить до повноважень ВР України.

Голова Рахункової палати призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Голови ВР України строком на 7 років з правом призначення на другий строк. Кандидат на посаду Голови Рахункової палати вважається призначеним, якщо за результатами таємного голосування він отримав більшість голосів від конституційного складуВР України. Перший заступник ізаступник Голови, головніконтролери таСекретар Рахункової палати призначаються на посаду ВР України за поданням Голови Рахункової палати шляхом таємного голосування за списком строком на 7 років у порядку, встановленому для призначення Голови Рахункової палати.

Перший заступник Голови Рахунковоїпалати виконує посадовіобов'язки відповідно до Регламенту Рахункової палати, у разі відсутності Голови Рахункової палати виконує його функції, за дорученням Голови Рахункової палати представляє Рахункову палату у ВР України, її комітетах, у центральних органах виконавчої влади і за кордоном.

Головні контролери - керівники департаментів Рахункової палати є посадовими особами, які здійснюють керівництво певними напрямами діяльності Рахункової палати відповідно до її функцій.

Головні контролери - керівники департаментів можуть бути достроково звільнені з посади, крім відставки або звільнення за власним бажанням, у разі незадовільного виконання своїх посадових обов'язків, порушення законодавства або зловживання своїм

службовим становищем за поданням Колегії Рахункової палати, якщо таке рішення прийнято більшістю голосів від конституційного складу ВР України.

Секретар Рахункової палати здійснює керівництво апаратом Рахункової палати. Законом Голові Рахункової палати, його Першому заступнику і заступнику, головним

контролерам і Секретарю Рахункової палати гарантовано професійну незалежність. Вони можуть бути достроково звільнені з посади за поданням Голови ВР України у разі: 1) порушень ними законодавстваУкраїни або допущення зловживаньпо службіза рішенням ВР України; 2) особистої заяви про відставку; 3) тривалої хвороби, підтвердженої медичною установою, що перешкоджає їх діяльності на займаній посаді; 4) досягнення ними 65-річного віку. Рішення ВР України про звільнення з посади названих осіб у цих випадках приймається більшістю голосів від конституційного складу ВР України. Діяльність Рахункової палати може бути зупинена у випадках, визначених чинним законодавством України.

Гарантії правового статусу посадових осіб Рахункової палати визначені ст. 37 зазначеного вище Закону. Так, ч. 2 цієї статті (у новій редакції, яка набуває чинності з дня набрання чинності КПК) передбачено, що повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення Голові Рахункової палати, Першому заступнику і заступнику Голови, головним контролерам, Секретарю Рахункової палати може бути здійснено лише Генеральним прокурором України.

Варто зауважити, що раніше обсяг гарантій вказаних осіб був значно ширшим (передбачалася заборона затримання, притягнення до кримінальної відповідальності без згоди ВР України), але рішенням КС України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» (справа про Рахункову палату) від 23 грудня 1997 р. № 7-зп положення ч. 1 ст. 37 цього Закону визнані такими, що не відповідають Конституції України, а тому вони втратили чинність.

6. Згідно із ч. 1 ст. 141 Конституції України до складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, депутати якоїобраніна черговихвиборах, становить п'ять років. Припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради має наслідком припинення повноважень депутатів відповідної ради.

Правовий статус депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласноїради визначається ЗУ «Про статус депутатів місцевихрад»від11 липня 2002 р. № 93-ІУ.

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону, депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - депутат місцевої ради) є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» обирається на основізагального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України.

Як передбачено у ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад», повноваження депутата місцевої ради починаються з дня відкриття першої сесії відповідної ради з моментуофіційного оголошенняпідсумків виборів відповідною територіальною виборчою комісією і закінчуються в день відкриття першої сесії цієї ради нового скликання, крім передбачених законом випадків дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради або ради, до складу якої його обрано. Відповідно до ст. 5 цього Закону повноваження депутата місцевої ради припиняються достроково за наявності перелічених підстав, засвідчених офіційними документами, без прийняття рішення відповідної ради у разі: 1) його відкликання виборцями у встановленому цим Законом порядку; 2) припинення його громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України; 3) обрання або призначення його на посаду, зайняття якої згідно з Конституцією України і законом не сумісне з виконанням депутатських повноважень; 4) обрання його депутатом іншої місцевої ради; 5) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до позбавлення волі, або набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення його до відповідальності за