Мистецтво доби феодалізму
2.1 Загальна характеристика епохи.
Феодальний лад став новим етапом розвитку світової цивілізації і, відповідно – світового мистецтва. Порівняно з античністю:
Зростає кількість народів, що водночас приймають участь в створенні середньовічної культури. По мірі зміцнення феодальних стосунків зростають могутні центри культури і мистецтва в Китаї, Індії, Індонезії і Середній Азії, Візантії і Київській Русі, Ірані і країнах Центральної Америки, Західній Європі.
Значно поширилась сфера впливу мистецтва, його адресна спрямованість. В добу античності мистецтво не зверталось до рабів, а в середні віки воно стає могутнім засобом дії на свідомість експлуатованих мас.
Образний лад мистецтва стає більш складним та емоційним.
Поряд з цими безсумнівними досягненнями з’явились певні втрати, Зокрема, руйнується античне розуміння рівнозначного синтезу мистецтв. В середні віки яскраво відчувається пріоритет архітектури, якій підпорядковуються інші мистецтва. По-друге, втрачається цілісне трактування людської особи: душа і тіло сприймається не в єдності, а як ворожі об’єкти.
Причини перерахованих – як позитивних так і негативних якостей грунтуються в специфічних рисах ідеології феодалізму як нової, більш прогресивної суспільно-економічної формації. Так, наявність обмеженої власності не лише в панівного, а і в експлуатованого прошарку населення призводить до активного розвитку торгівлі і промисловості, що, в свою чергу, обумовлює складнішу структуру політичного, економічного та культурного життя.
Хронологія і конкретні форми феодалізму в різних країнах і куточках землі неоднакові, але можливо визначити певні загальні риси. Так, перехід від рабовласницької доби до нових стосунків припадає на 4-5 століття, становлення феодальних відносин охоплює 8-9 віки, розквіт феодалізму продовжується до 14-15 століть, а криза середньовічного ладу сягає в певних регіонах 17-20 століття. При всіх розбіжностях розвитку феодальних суспільств Європи і Азії їм притаманна загальна риса – стихійна класова боротьба у формі релігійних єресей, що розхитувала цей лад.
Характеризуючи в загальних рисах духовне життя середньовічного суспільства, перш за все слід відзначити його релігійний характер. Релігію і мистецтво цієї доби поєднують складні зв’язки та впливи і слід зупинитись на механізмі їх взаємодії. Ми знаємо, що мистецтво, як емоційно-образний відбиток релігійних ідей займає важливе місце в системі всіх релігій. Проте в античних країнах релігія ще була безпосередньо пов’язана з народним епосом, міфами і власне догматичний аспект був слаборозвинений. Всі світові релігії – релігії феодалізму – були більш активною опорою панівної верхівки. Для буддизму, ісламу, християнства типовими є розвинені системи догматів, прагнення до виключності, зневага до “земного” та ствердження аскетизму.
Оскільки при феодалізмі суспільство визнало експлуатованого своїм членом, виникла потреба до примусовості служіння додати переконання. І в християнстві була стверджена негативна рівність всіх людей перед Господом як грішників, дітей божих, спокутуваних благодаттю та кров’ю Христа. Це безумовний крок вперед, тому що в античні часи не могло бути й мови про рівність вільних і рабів навіть перед трансцендентною силою. Крім цього, стверджується ідея гріховності тілесного буття людини, врятуватись від якої можливо лише в безмежній любові до Бога. Найвищим релігійним ідеалом стає відмова від радощів земного життя, усвідомлення своєї нікчемності перед Богом, смиренність і покора, прагнення бачити сенс земного існування і найвищу насолоду в служінні Богу.
Важко переоцінити роль церкви в ці часи. Вона не лише зміцнювала релігійну ідеологію, але була великою політично-економічною силою. Християнська церква з її реальним землеволодінням в кожній країні (особливо католицька), була реальним зв’язком між різними країнами. Поза тим духівництво в ранньому середньовіччі було єдиним освіченим класом Європи. Церковна догма була вихідним моментом, основою будь-якого мислення. І зміст всіх наук приводився у відповідність з вченням церкви. Незважаючи на цей догматизм, позитивний внесок середньовіччя в культуру великий, він помітний почасти в філософії і наукових знаннях, але особливо в літературі і мистецтві.
Які ж загальні риси характеризують середньовічне мистецтво?
Вже відзначений глибокий і складний зв’язок з релігією.
В межах цих взаємозв’язків збереження спорідненості з світом реальних людських уявлень, з дійсністю.
Митці прагнули до художнього втілення ідей і настроїв сучасників. Вони передавали пристрасність духовних переживань людини і моральні ідеали епохи. Творці феодального мистецтва були представниками народу і це обумовлює народність, глибоко людяний зміст релігійних сюжетів. Особливість середньовічного мистецтва полягає в тому, що воно вбачало і втілювало духовну красу не лише і не обов’язково в тілесно прекрасній зовнішності, як це притаманно давньогрецькій образотворчій спадщині. Виголошується новий гармонійний ідеал, якого можна досягти шляхом піднесення над буденністю. Тому при переконливості окремих деталей в цілому мистецтво середньовічних часів умовне.
Вражає майстерність і буйність декоративної фантазії і в галузі живопису і скульптури, що підкреслює загальну умовність форм.
Провідним видом мистецтва, як відзначалось була монументальна культова архітектура. В ній не лише втілилась релігійна сторона свідомості, але й виявилась могутність праці великого колективу. Архітектура прагнула захопити людей, підкорити їх почуття і думки. Культові споруди всіх світових релігій вміщували великі натовпи людей і закликали до морального єднання. В архітектурі найповніше втілились прогресивні риси середньовічної культури і візантійські, романські, готичні храми, мечеті Ірану і арабів, пагоди Китаю і ступи Індії належать до скарбів народного мистецтва.