49. Сусп.-політ. Життя 30-х років в Україні та протиріччя його розвитку.

Поступово під тиском Сталіна та його спільників українізація стала розглядатись як прояв націоналізму. Вже на початку 30-х років навчальні заклади для національних меншин були закриті, тоді ж були ліквідовані національні райони, сільські та містечкові Ради. Знову почався процес русифікації, який продовжувався аж до здобуття Україною своєї незалежності.

Таким чином, по мірі завершення відбудовного періоду неп «працював» із все більшими проблемами. Загострювались і іманентно притаманні йому протиріччя.

В соціально-політичній сфері посилювалось протиріччя між різноманітністю соціальних інтересів і більшовицьким авторитаризмом, що в умовах однопартійної системи створювало підгрунтя для підсилення фракційної боротьби у ВКП(б).

Зростав антагонізм(суперечка, боротьба) між економікою та політикою. Чим більш динамічно розвивалась підприємницько-ринкова тенденція у господарській сфері, тим більш швидкими темпами авторитарна політична система відтворювала свого «політичного ворога». В місті монопольно правлячу партію поповнювали робітники «від станка», які в більшості із ненавистю відносились до «непманів». На селі, внаслідок проведення більшовицьким режимом «класової лінії» головним джерелом поповнення рядів партійно державного апарату були «жертви» ринку - збанкрутілі селяни (незаможники).

Як результат авторитарна політична система не могла вже співіснувати із порівняно плюралістичною, багатоукладною економікою, що закінчилось побудовою нової економічної системи, по суті, на звичних воєнно комуністичних засадах.

У травні 1929 р. XI Всеукраїнський з'їзд рад затвердив п'ятирічний план розвитку народного господарства УСРР на 1928-1933 pp. Цей план передбачав щорічний приріст промислової продукції на 20-22%, згодом цю цифру було збільшено до 37,7%. Розпочинався другий після політики "воєнного комунізму" штурм, що дістав офіційну назву "наступ соціалізму по всьому фронту". Почалося згортання непу. Економіка з інтенсивного шляху, яким вона розвивалася в 20-х роках, була переведена на екстенсивний: приріст промислового виробництва досягався за рахунок будівництва нових підприємств.

Для здійснення таких авантюристичних намірів, як і в роки громадянської війни, переходять до продрозкладки, "розкуркулюють" заможних селян, провадять насильницьку колективізацію, забороняють торгівлю, запроваджують карткову систему постачання у містах і збільшують емісію грошей. У партійних і державних органах стає нормою практика беззастережного виконання директив і вказівок центру.

Грандіозні плани першої п'ятирічки не було виконано. Трести як госпрозрахункові об'єднання перетворювалися на органи технічного управління, а підприємства так і не стали самостійними виробничими одиницями, робота яких базувалася б на економічних засадах.Майже всю важку промисловість України було підпорядковано центральним органам у Москві Формувалася командна економіка з найвищим сту! пенем централізації управління, яка згодом стала підмурівком сталінського тоталітарного режиму. Вже на початку цих негативних процесів ускладнювався контроль за економікою, сковувалася місцева ініціатива, зникали стимули до ефективної праці, зростали непродуктивні витрати ресурсів. Намагаючись компенсувати відсутність економічних стимулів зростання продуктивності праці моральними, більшовицька партія, профспілки та комсомол розгортали в колективах змагання за підвищення продуктивності праці, економію ресурсів, раціоналізацію виробничих процесів, залучаючи до нього тисячі робітників і фахівців. Загалом це сприяло розвиткові народного господарства республіки.

1933 р. політика "підхльостування" й стрибкоподібного директивного нарощування темпів розвитку промисловості припинилася. На другу п'ятирічку (1933-1937) було запропоновано більш помірковані середньорічні темпи зростання промислового виробництва - 13-14%. Відбулися зрушення і в ставленні до матеріального стимулювання праці. Інтенсивніше почала впроваджуватися нова техніка, більше уваги приділялося організації виробництва й підготовці кваліфікованих кадрів. 1935 р. було скасовано обмеження у заробітках, що позитивно вплинуло на зростання продуктивності праці, відбувся перехід від карткової системи розподілу до вільного продажу товарів через мережу торгівлі. На копальнях, заводах і фабриках України з'явилися сотні тисяч новаторів виробництва.Рух стахановців сприяв поліпшенню становища в промисловості й водночас призвів до загального підвищення 1936 р. норм виробітку та планових завдань, що спричинило перенапруження виробничих процесів і зниження якості продукції.

Завдання другої п'ятирічки також не було виконано. Сталінський режим фальсифікував її підсумки. Ще 1929 р. ліквідували центральне статистичне управління (ЦСУ), яке "заважало" об'єктивно оцінювати становище. Відтоді облік виробленої продукції стали вести у карбованцях, а не в натуральних вимірах, як у всьому світі.

Форсування індустріалізації народного господарства 30-х років дорого обійшлося українському народові. Внаслідок голодомору 1932-1933 pp. і масових репресій загинули мільйони людей. Життєвий рівень робітників і селян значно впав через низьку платню і регулярні державні позики. А тим часом 1932 р. для матеріально-побутового забезпечення працівників партійних, державних органів і структур НКВС було запроваджено спеціальні, закритого типу магазини-розподільники і видачу пайків. Відсутність товарів компенсувалася підвищенням роздрібних цін на них. Якщо протягом 1922-1928 pp. вони зросли на 30%, то в 1929-1940 pp.- у 6,4 раза.

Низьким залишався рівень освіти й кваліфікації робітничих та інженерних кадрів. Близько 88% працюючих у народному господарстві СРСР мали тільки початкову освіту або взагалі її не мали. Більшість працездатного населення України була зайнята в сільськогосподарському виробництві.

Однак внаслідок героїчної праці трудящих і широкого використання примусових методів в Ук раїю протягом 1922-1938 pp. кількість підприємств важкої промисловості зросла в 11 разів. У Донбасі було споруджено близько 100 нових шахт. У 30-х роках збільшили випуск продукції Харківський тракторний і унікальний за характером виробництва турбогенераторний заводи, великі металургійні підприємства в Запоріжжі, Кривому Розі та Маріуполі. Значну кількість підприємств було реконструйовано. Частка важкої промисловості у промисловому виробництві збільшилася за валовою продукцією з 68,7% (1926) до 92,5% (1938). Удвічі зросла чисельність робітників, зайнятих у народному господарстві републіки.

Масові репресії кінця 20-х поч..30-х років.

19 квітня 1930 р. особливий склад Верховного суду УСРР виніс вирок у справі "Спілки визволення України" (СВУ), трактованої як контрреволюційна організація. Із загальної кількості заарештованих для проведення показового процесу над "ворогами народу" було виділено 45 знакових постатей — провідних учених, письменників, діячів культури. Серед них академіки С. Єфремов та М. Слабченко, науковці А. Ніковський, Й. Гермайзе, церковний діяч В. Чехівський, письменниця Л. Старицька-Черняхівська. Разом з ними до судової відповідальності притягувалися молоді люди, яким інкримінували членство в юнацькій організації СВУ — "Спілці української молоді". Згідно з документами звинувачення, СВУ — СУМ мали організації у всіх головних містах України і ставили за мету за допомогою чужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колективізації, вбивства Сталіна та його соратників, відокремити Україну від СРСР і утворити Українську самостійну державу. Незважаючи на те, що конкретної вини не було встановлено, підсудні одержали від 2 до 10 років ув'язнення, а згодом були знищені. Всього під час процесу і після нього за звинуваченнями в причетності до СВУ було репресовано бл. 30 тис. осіб, переважно інтелігенція і студентство. Один зі слідчих у справі СВУ С. Брук цинічно заявив; "Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання — і воно буде виконане; кого не поставимо — перестріляємо!"

Після процесу СВУ погром української інтелігенції продовжився. У зв'язках з СВУ звинуватили ієрархів Української автокефальної православної церкви. Як наслідок, у січні 1930 р. УАПЦ змушена була само розпуститися, а митрополита М. Борецького, десятки єпископів та сотні священиків незабаром заслали до таборів.

Наступного року значну частину інтелігенції на чолі о М. Грушевським було звинувачено у належності до вже іншої "ворожої організації'" — "Українського національного центру". Жертвами брехливих звинувачень стали 50 осіб, яких засудили на строк від трьох до шести років. (У 1934—1941 рр. 33 з них знов засудили за "антирадянську діяльність" і "шпигунство". 21 особу розстріляли, 12 отримали нові строки. Більшість із них померли в таборах.) М. Грушевського як керівника "бойової націонал-фашистської організації" та "теоретика буржуазного націоналізму" вислали до Росії, де він 24 листопада 1934 р. помер за загадкових обставин. Почалися гоніння проти Всеукраїнської академії наук: було введено цензуру на її видання, закривалися найдіяльніші секції, виганялися й піддавалися репресіям т.зв. буржуазні націоналісти.

З особливою силою нова хвиля репресій охопила українське суспільство після того, як у січні 1933 р. Сталін призначив особистим представником в Україні П. Постишева. Разом з ним прийшли новий голова Об'єднаного державного політичного управління (ОДПУ) — В. Балицький і тисячі російських функціонерів. Постишеву було доручено завершити колективізацію, провести чистку в компартії та припинити українізацію. У міру того як набирало обертів правління нового сталінського опричника в Україні, страчувалися чи висипалися в табори тисячі представників нової української інтелігенції, що з'явилася у 1920-ті роки. Декілька сотень українських кобзарів, які зібралися на свій з'їзд, заарештували і розстріляли. Деякі діячі, не бажаючи зректися своїх поглядів, накладали на себе руки, як це зробили М. Скрипник та М. Хвильовий. Загалом, за деякими даними, у Радянській Україні в 1930-х роках було ліквідовано майже 80 % творчої інтелігенції, що дає підстави назвати цей період "розстріляним відродженням".

Якщо репресії кінця 1920-х — першої пол. 1930-х років були насамперед спрямовані проти українців, то терор 1937—1938 рр. охопив увесь Радянський Союз і мав на меті змести всіх реальних та уявних ворогів комуністичного режиму. У той час репресіям піддавалися не лише керівні особи, а й робітники, колгоспники, інтелігенція, військовослужбовці й навіть діти "ворогів народу". Суспільство дедалі глибше занурювалося у трясовину страху, розпачу, деградувало морально. За особистою вказівкою Сталіна від імені ЦК ВКЩб) заарештованих піддавали тортурам. Так, у підмосковній тюрмі "Сухановка" існувало не менше 52 видів катування.Не витримуючи нелюдських мук, жертви давали свідчення і на себе, і на своїх знайомих, і навіть на рідних. Так забезпечувалася нова хвиля арештів.

Загалом із січня 1935 р. по червень 1941 p. у СРСР було репресовано 19 840 000 осіб, з них упродовж першого після арешту року були ліквідовані або померли від тортур 7 млн. Стосовно України, то прямі людські втрати в У PCP від репресій у 1927— 1938 pp. становили щонайменше 4,4 млн. осіб.Масові репресії не тільки призвели до фізичного винищення найбільш активної та інтелектуальної частини нації, а й понівечили долю багатьох людей, пов'язаних родинними узами з репресованими, — т.зв. "членів сімей ворогів народу", сприяли моральному розтлінню тих, кого терор не торкнувся. За розмахом знищення населення власної країни комуністичний терор не знає собі рівних у світовій історії. ВІН залишився в пам'яті людства під назвою Великого Терору.