Передмова
Цією книгою авторський колектив започатковує публікацію навчального посібника з історії мистецтв. Посібник підготовлений на основі узагальнення досвіду викладання відповідного нормативного курсу, введеного до навчальних планів спеціальностей художнього профілю Міністерством освіти і науки України. Виклад розвитку історії зарубіжного та українського мистецтва передбачається представити в трьох частинах. До першої частини увійшов матеріал, що розглядає історію образотворчого мистецтва зарубіжних країн від первісних часів до початку ХХ століття.
Автори мали на меті допомогти студентській молоді глибше познайомитись з мистецькою скарбницею людства, до якої невід’ємною складовою частиною входить і українська образотворча спадщина. У навчальному посібнику авторами не запропоновано всебічного вичерпного аналізу художньої творчості всіх народів, але зроблено спробу простежити основні тенденції розвитку мистецтва у найважливіших регіонах та культурних центрах у різні часи , їх взаємозв’язки та взаємовпливи.
Вивчення мистецтва, розуміння закономірностей його розвитку, знання видатних пам’яток, творів знаменитих майстрів та невідомих митців – необхідна передумова формування національної свідомості, світогляду, естетичних переконань людини. Важко переоцінити роль мистецтва в його усталених формах, сповнених історичного, морального, художнього змісту, в розвитку почуття спільності між людьми. Сукупність пам’яток мистецтва різних часів та різних країн утворює скарбницю стилів і форм, необхідних для подальшого розвитку мистецтва у світових масштабах. Творче освоєння класичної спадщини стимулює появу нової художньо-естетичної реальності.
Структура навчального посібника формується за хронологічним принципом. У восьми розділах першої частини відтворені окремі етапи становлення і розвитку різних видів образотворчого мистецтва в їх взаємодії та синтезі. Кожний розділ посібника завершується контрольними запитаннями. Складаючи список рекомендованої літератури, автори орієнтувались, передусім, на видання узагальнюючого характеру.
Запропонований посібник може бути використаний у вищих навчальних закладах, в яких вивчаються предмети мистецького циклу, інших навчальних закладах художньо-педагогічного профілю, а також з метою самоосвіти всіх, кого цікавлять проблеми мистецтва.
Розділ І
Мистецтво стародавнього світу
1.1. Походження мистецтва
За різними припущеннями людство існує на землі від одного до двох мільйонів років, а сучасний біологічний вид – homo sapiens – лише біля сорока тисячоліть. З його появою в сотні разів прискорюються виробничі відносини: удосконалюється техніка обробки каменю, розширюється використання нових матеріалів – рогу, кістки. Але названі факти не пояснюють тих суттєвих якісних змін в сфері матеріальної та духовної культури, що стали трампліном для грандіозного стрибка в розвитку, зробленого людством в наступні періоди. Єдиним якісно новим археологічним матеріалом, що з’явився разом з homo sapiens є зображення –скульптурні, гравійовані, живописні геометричні знаки та образи, створені подібно до предметів, існуючих у природі.
Момент звернення до цього нового виду діяльності, який ми можемо назвати художньою творчістю, є видатним відкриттям. Зображення вже в найпростішій формі є абстрагуванням від конкретного предмету, допускаючи узагальнення. Воно, подібно до слова, принципово змінюс і розширює умови пізнання світу, створивши нове підгрунтя для розвитку узагальненого мислення. Відкривши зображення, людина зупинила мить, набула певноі влади над часом.
Які ж умови потрібні були для виникнення мистецтва? Вивчення археологічних матеріалів та традиційного мистецтва приводить до висновку про зв’язок між утилітарною та художньою діяльністю. Так, ігри і танці мисливських народів безпосередньо пов’язані з їх основним видом праці – мисливством. Та ж залежність спостерігається у скотарських племен тощо. За словами Г.Плеханова характер художньої діяльності первісного мисливця абсолютно недвозначно свідчить про те, що господарська діяльність передувала у нього виникненню мистецтва і наклала на нього яскравий відбиток. Але не просто праця і виготовлення знарядь праці, а уміння виробляти особливі знаряддя дозволили людині зайнятись образотворчою діяльністю. Первісним людям знадобились сотні тисячоліть, щоб пройти шлях від грубого рубила до гострого різця, яким були вигравійовані на камені перші зображення.
Важливою умовою було також досягнення певного рівня накопичення чуттєвого досвіду, в розвитку абстрактного мислення, завдяки якому людина почала сприймати не лише самі предмети, а і їх подоби. Крім цього однією із сприятливих умов слід вважати наявність дозвілля та осідлого способу життя. Щоб проводити дні за такою кропіткою роботою як різьба по кістці, людина повинна була мати певний мінімум умов, в тому числі усвідомлення власної безпеки та принаймні часткове забезпечення життєво необхідним. Це було досягнуто тоді, коли виникли відносно постійні колективи і нові методи полювання дозволили накопичити запаси їжі. Поліпшення умов існування палеолітичної людини певною мірою звільнило її з полону грубо практичних потреб. Наявність дозвілля не лише створює умови для художньої діяльності, але й стимулює її. А.Франс влучно зазначив, що мавпа не стала людиною тому, що не знала нудьги.
Для усвідомлення причин виникнення нового виду образотворчої діяльності в первісному суспільстві слід також розглянути призначення та функції мистецтва. З цього приводу існує багато теорій. Імітативна теорія розглядає мистецтво як прояв інстинкту наслідування. Згідно іншої теорії мистецтво з'являється як прояв інстинкту прикрашання своєї особи. Але неможливо пояснити походження такого визначального виду людської діяльності як художня творчість посиланнями на окремі інстинкти. Для глибшого розуміння проблеми варто зупинитись на функціональному аналізі первісного мистецтва.
Будь-який твір мистецтва чи художній акт у функціональному відношенні неоднозначний. Це особливо помітно в традиційному та первісному мистецтві, де кожен предмет відбиває синкретичний, тобто, нерозчленований характер первісної культури. Всі твори на тій стадії відзначає саме поліфункціональність. Проте, варто виділити провідні функції образотворчого мистецтва в первісному суспільстві.
Вже в палеолітичні часи мистецтво виконувало ідеологічну функцію. Сюжетна та стилістична єдність, однорідність творів мистецтва, їх безособовість щодо авторства свідчать, що творчість виконавця не переслідує ніяких особистих цілей і ці твори є виразом колективних основ та ідей.
Однією з визначальних функцій первісного мистецтва є загальноосвітня. Коли мистецтво є найважливішою ланкою в передачі та закріпленні інформації, як це має місце в дописемних цивілізаціях, воно несе підвищене змістовне навантаження. В основі кожного первісного твору лежить пластична ідеограма – знак, що має певне смислове значення, яке не асоціюється безпосередньо зі словом. Форма ідеограми може бути будь-якою але, навіть маючи вигляд геометричного знаку, для посвідчених зображення сповнене глибокого змісту. Яскравим прикладом такого значення є австралійські чуринги. Але і в пізніші періоди історії мистецтво не позбавлялось ідеографічності. Це стосується і мистецтва стародавнього Єгипту і середньовічної творчості. Навіть ренесансна спадщина була б для нас не завжди зрозумілою, якби раптом людство втратило Біблію. Та і в наш час образотворче мистецтво використовує ідеограми, що яскраво спостерігається, наприклад, в системі дорожніх знаків.
З загальноосвітньою функцією споріднена комунікативно – меморіальна. Кожен твір мистецтва у всі часи має в широкому розумінні комунікативне значення, закріплюючи зв’язок між індивідуумом та суспільством. В первісному суспільстві він конкретно виконував ту функцію, що пізніше перейшла до письма.
Першопланове місце займає в первісному мистецтві пізнавальна функція. Звичайно, це особлива форма пізнання, де на відміну від науки “істини” подані нам в безпосередньому сприйнятті, фактично – вже як підсумок, готовий висновок. Тому між наукою і мистецтвом не може бути конкуренції. На початкових етапах увага давньої людини, як і її мистецтво, зосередились на тих предметах і явищах, від яких залежало Ії життя. Передусім це тварини, що давали їжу, одяг, матеріали для знарядь праці тощо. Не менш важливою була жінка як продовжувачка роду та охоронниця вогнища. Тому в палеолітичну добу зображення людини є рідкісним виключенням, а так звані “палеолітичні Венери” були суто магічним символом. З часом, в часи пізнього мадлену, з’являються чоловічі зображення. В мистецтві мезоліту людина вже займає центральне місце, функція пізнання змінюється на самопізнання.
Не меншу роль відігравала в первісні часи магіко – релігійна функція мистецтва. Намагаючись оволодіти силами природи, людина створює апарат магії. В його основі лежить, зокрема, віра в одержання влади над предметом шляхом оволодіння його образом за принципом аналогії. Першими магічними символами вважаються відбитки рук на стінах палеолітичних печер та окремих предметах. Відбиток руки – це свідомо залишений знак присутності, а згодом – знак володіння. Незчисленні зображення тварин в мистецтві палеоліту переслідували ту ж магічну мету. Образи бізонів, оленів тощо змальовували можливу здобич, а певні обряди повинні були перетворити її на реальність. Паралельно з мисливською магією розвивається культ родючості. Зображення жіночого єства відіграє важливу роль в обрядах, направлених на розмноження тварин і рослин, потрібних людині.
В процесі створення апарату магії людина закріплювала набуті знання. Прагнучи до певного результату своїх дій, але не розуміючи його, вона приписувала це добрим або злим силам. Для отримання бажаного результату намагались відтворити дію в тій самій послідовності і обставинах, що вже приводили до успіху. Невідоме взагалі можна вважати постійним елементом нашої свідомості: як відомо, при кожному науковому відкритті місце розв’язаної проблеми займає низка нових проблем. У первісної людини невідоме як елемент свідомості нейтралізується уявленням про надприродне. Тому міф, релігія можуть розглядатись як певне рішення основних проблем. Мистецтво ж в первісному суспільстві є універсальним знаряддям магії, виконуючи пізніше і більш широку релігійну функцію.
Магіко – релігійній функції в ті давні часи підпорядкована була функція соціальна. Дійсно, важко відокремити політичні функції від ритуальних в середовищі, де вождь є , водночас, законодавцем, суддею, головнокомандувачем, жрецем та символічним власником всіх земель у своєму племені.
Нарешті, слід згадати таку важливу в сучасному мистецтві його функцію як естетична. Безумовно, ця функція ніколи не була самостійною метою первісного мистецтва. Але фактично ми спостерігаєм в творах тієї доби прояв почуття симетрії, правильної форми та співвідношення об’ємів, певну композицію, ритм, уміння організувати декоративні елементи. Ці почуття стають чіткішими та більш усвідомленими в результаті цілеспрямованої людської діяльності. Духовні потреби людей є результатом довшого соціального розвитку. В процесі праці розвинулись істинно людські почуття і з їх допомогою людина починає сприймати світ незалежно від суто матеріальних потреб. Розвиток духовної діяльності поступово обумовив формування естетичного почуття і естетичних потреб.
Таким чином, функціональна багатоплановість первісного мистецтва виявляє його роль і значення в житті тогочасного суспільства. Хронологія його еволюції теж дозволяє чіткіше усвідомити місце художньої творчості в загальнокультурному процесі розвитку.