1.2 Мистецтво первісного суспільства.

Палеоліт.

Як відомо, доба палеоліту поділяється на два етапи: нижній та верхній, або пізній палеоліт. Всі відомі твори образотворчого мистецтва відносяться до пізнього палеоліту. Він, в свою чергу, розпадається на кілька періодів, серед яких в контексті історії мистецтва окремі є особливо важливими.

Перші візуальні знаки – “макарони” та відбитки рук – з’являються в шательперонський період, тобто, біля ХХХУ тисяч років до нашої ери.

В добу оріньяку / ХХХ тисяч років до н.е./ розповсюджуються орнаментовані вироби з рогу, “жезли”, перші зображення на кам’яних плитках – петрогліфи.

Наприкінці оріньяку та в граветський період /ХХУ тисяч років до н.е./ зустрічаються кращі зразки “палеолітичних Венер” – на величезній території Європи від Лепсюг у Франції до селищ Дольні Вестоніци у Чехії чи Костьонок біля Воронежу.

В солютрейську добу /ХУІІІ тисяч років до н.е./ спостерігається справжній розквіт різьби по каменю. Чітка ясна лінія окреслює фігури тварин, що прикрашають досконалі по техніці виготовлення знаряддя.

Апогей розвитку палеолітичного мистецтва припадає на Мадленський період, що розпочинається біля ХУ тисяч років до нашої ери і завершує весь палеоліт. Найславетніші твори всіх видів франко – кантабрійського мистецтва відносяться до цих часів. Різьблені вироби з кістки та рогу стають завершеними витворами мистецтва. З’являються знамениті багатофігурні ансамблі печерного розпису. Наприкінці періоду спостерігається занепад печерного мистецтва. Всі зображення тяжіють до символіко – абстрактних форм.

У УІІІ тисячолітті до нашої ери розпочинається доба мезоліту. Від цих часів первісне мистецтво набуває більшої різнорідності. Зокрема, виразні образи наскельних зображень Східної Іспанії розвиваються паралельно з абстрактними геометричними формами Франції чи Данії.

Завершується кам’яний вік добою неоліту, що в різних регіонах планети припадає на різні часи: від УІІ тисячоліття до нашої ери на Близькому Сході, включно до нашого тисячоліття в Африці чи Австралії. Цей період вражає довершеністю обробки полірованих знарядь з каменю. Наприкінці неоліту проходить перша технічна революція – починає практикуватись скотарство та землеробство, гончарство, віддається перевага осілому способу життя. Створюються міста і виникають перші держави.

Аналіз конкретних пам’ятників первісного мистецтва дозволяє зробити висновок, що особливості того чи іншого способу трактування, “стилю” залежать передусім від призначення предмету та матеріалу, з якого він виготовлений. Наприклад, вже згадувані численні “палеолітичні Венери” - з Віллендорфу, Савіньяну, Лепсюг, - привертають увагу відсутністю деталей обличчя та інших індивідуальних ознак. Це свідчить про те, що виконавці уникали конкретизації. Маючи культове призначення, ці статуетки повинні були відтворювати узагальнений образ жінки – праматері, символу родючості тощо.

Подібні за сюжетом вироби одного періоду іноді відрізняються стилістикою. Наприклад, зображення, що вирізані рельєфом на пластинах з кістки, або ж фігурки, виконані в круглій скульптурі, завжди більш стилізовані, ніж ті, що гравійовані , або мальовані. Останні приваблюють точністю і жвавою виразністю. Глибоко врізані загостреним знаряддям на кістці чи камені, такі зображення як “олені, що перепливають річку” з Лорте або “голова дикого коня” вражають влучністю спостережень.

Серед різноманітної мистецької спадщини первісного суспільства найбільш вражаючими є розписи палеолітичних печер. Як відомо, першою була відкрита для сучасної цивілізації в 1879 році печера Альтаміра в горах Кантабрії в Іспанії. Між численними зображеннями, що розпочинаються від входу, переважають поліхромні фігури бізонів у натуральну величину на стелі печери. Зустрічаються також коні, кабани та олені, знаки та відбитки рук. Більшість з розписів належать до мадленського періоду. Не менш цікавими є розписи печери Труа Фрер у Франції. Хвилясті розгалужені переходи ведуть до розташованої на великій глибині зали, стіни якої вкриті зображеннями диких коней, північних оленів, бізонів. Особливо цікавим є загадкове зображення людської постаті з хвостом, оленячими рогами та вухами. Всі розписи датуються мадленським періодом, крім петрогліфів, що створені набагато раніше – наприкінці оріньяку.

Найкраще збереженим є найбільший комплекс палеолітичного живопису та петрогліфів – знаменита печера Ласко, відкрита у Франції в 1916 році. Її невипадково називають “доісторичною Сикстинською капелою”. Стіни та стелі де-яких залів цієї печери вкриті зображеннями різних тварин в де-кілька шарів, перекриваючи один одного за принципом палімпсести. Складається ансамбль з Великого залу, “нефу” та “апсиди”. Найвідомішими є чотирьохметрове зображення бика, “велика чорна корова”, носоріг, людина з пташиною головою тощо

Наприкінці мадленського періоду живопис поступово втрачає об’єм, стає площинним. Зменшуються за розмірами петрогліфи, лінія їх врізу стає тоншою. Франко – кантабрійське мистецтво ніби повертається до витоків. На стінах печер з’являються хаотичні переплетення ліній, неясні геометричні знаки, ряди крапок тощо. Яскравим прикладом зображень цих часів є геометричні малюнки на так званих масдазільських гальках. Таке схематичне мистецтво теж має свою еволюцію. Починаючись з примітивних зображень воно приходить до спрощення, стилізації і перетворюється на чіткий пластичний символ, що легко відтворюється та читається.

Мезоліт.

Доба мезоліту вносить значні зміни в існування первісної людини. Зміни клімату обумовлюють певні перетворення в навколишній природі, у фауні Європи. Предметом полювання стають вже кабани та шляхетні олені, дрібні тварини та птахи. Поширюється рибальство. Людина винаходить лук та приручає собаку. Завдяки цим новаціям мезолітичне суспільство стає незалежнішими від випадковостей, що знаходить відбиток в мистецтві.

Найхарактернішим зразком тогочасного мистецтва є наскельні розписи гірських районів Східної Іспанії. Цей живопис відчутно відрізняється від печерних палеолітичних розписів. Там в центрі уваги були тварини, а тут – людина. Раніше виконавці концентрували увагу на предметі, його кольорі, матеріальності. Тепер увага зосереджується на дії, передачі руху. Крім того, в палеолітичному живописі ми мали справу з окремими, не пов’язаними між собою фігурами. В мезолітичних наскельних зображеннях перед нами розгортаються епізоди з життя тогочасних мисливців, відтворені в динамічних багатофігурних композиціях. Серед виявлених в більш ніж п’ятдесяти пунктах розписах найцікавішими можна вважати “Полювання на оленів”. “Збирач меду, оточений бджолами”, “Бики, олені, лані та танцюючі жінки”, “Великий фриз” тощо. Характерно, що як і в попередній період, наскельне мезолітичне мистецтво еволюціонує від правдивих зображень з реальними пропорціями до стилізацій, де вся постать людини подається однотипними тонкими лініями.

Неоліт.

Неоліт став останнім етапом еволюції мистецтва первісного ладу. Нові зміни в житті племен та народів відбиваються в образотворчій діяльності. Просування людини на північ обумовлює появу численних зображень – переважно петрогліфів - у Скандинавії, Східному Сибіру. Це зазвичай великі, іноді до восьми метрів постаті оленів, ведмедів, тюленів, риб, примітивні людські фігури. Всі вони тяжіють до стилізації.

Всі наведені приклади дозволяють зробити певні висновки. На всіх територіях розповсюдження первісного мистецтва спостерігається тенденція розвитку від відтворення життєвих індивідуальних форм та конкретних ситуацій до загальної сухої схеми і врешті решт – до знаку. Тобто, пізнавальна, магіко-релігійна, естетична функція відходять на другий план, поступаючись місцем комунікативно-меморіальній, ідеологічній. Фактично, завершується один з циклів пізнання світу. В цілому неолітичне мистецтво відходить в абстрактний світ символів. Художній процес майже перетворюється в звичайний трудовий процес виготовлення предметів за шаблоном. Широко розповсюджуються в Південній Європі, Причорномор’ї, інших регіонах антропоморфні постаті “кам’яних баб”. Традиція спрощених кам’яних ідолів” споріднена, за припущеннями де-яких дослідників, з поширенням найпростіших мегалітів по всій території Євразії. Кам’яні стовпи або їх групи з’являються в ІУ – ІІІ тисячоліттях до нашої єри. Серед них розрізняються три основних типи. Менгіри – це окремі кам’яні стовпи, або розташовані групою. Дольмени уявляють собою столоподібні споруди з кам’яних брил. Кромлехи – більш складні комплекси у формі кола з блоків каменю.

Окремою ділянкою первісного мистецтва може вважатись наскельний живопис Африки. На відміну від попередніх пам’яток він не є лише доісторичним, розвиваючись від УІІІ – УІ тисячоліть майже до наших днів. Вирізьблені, вибиті або намальовані зображення зустрічаються на величезних просторах континенту. Найвизначніші ансамблі наскельного мистецтва зосереджені в гірських масивах: Тассилін-Аджері, Ахаггарі та прилеглих регіонах – Феццані, Аірі тощо. Як і в первісному мистецтві Євразії, тут теж спостерігається еволюція від ретельних за виконанням площинних зображень до все більш стилізованих. Серед африканського наскельного живопису найбільш уславленими є розписи в Тассілін-Аджері а також “Біла дама” з Південної Африки.