36. Запровадження неПу

10 березня 1921 р. Х з’їздом РКП(б) було проголошено нову економічну політику (НЕП).

Причини переходу до НЕПу: 1)громадянська війна та політика «воєнного комунізму», 2) економічна криза (розруха, закриття під-в, падіння виробництва промислової і сільськогосподарської продукції , введення продрозкладки, карткова система розподілу продукції тощо), 3)політична криза (масовий опір політиці більшовиків – селянські повстання, страйки робітників, виступи в армії, на флоті), 4)голод 1921-1923 рр.

Основні заходи НЕПу:

С/Г: скасування продрозкладки, уведення продподатку; дозвіл на оренду землі; дозвіл на використання найманої праці; розвиток різних форм кооперації; скасування кругової поруки.

Промисловість: продаж у приватну власність дрібних та частини середніх під-в; дозвіл на оренду та найману працю; об’єднання великих під-в у трести та переведення їх на госпродрахунок; скасування загальної трудової повинності; перехід від зрівняльної до відрядної з/п; дозвіл на створення концесій.

Фінанси та торгівля: поновлення вільної торгівлі; уведення держ податків, комунальних послуг, платні за комун. послуги, транспорт; випуск конвертованого червонця; поступове вилучення старих грошових знаків.

Особливість НЕПу в Україні:неп в Україні було запроваджено пізніше, ніж в Росії. Реально неп почався в Україні лише на початку 1922 р. На інтереси українського селянстване зважали. У цьому і полягаєголовна особливість переходу до непу в Україні. Крім того, особливостями непу в Україні також були: більші податки, ніж в інших радянських республіках; впровадження непу супроводжувалося боротьбою із селянським повстанським рухом, неп спочатку було запроваджено не в с/г (як в Росії), а у промисловості ( з метою підриву матеріальної бази селянського повстанського руху).

37. Зовнішня політика Київської Русі

Зовнішню політику КР можна поділити на 3 етапи:

Перший, що займає майже століття з 882 р., за часів зайняття престола Олегом до загибелі Святослава в 972р. називають початковим, або періодом швидкої експансії. Стратегічно вигідне розташування Києва на торговому шляху “з варягів в греки” дало можливість варяжським князям створити в ньому свою головну базу, контролювати дніпровську торгову артерію, підкорити східнослов’янські племена. Було створене політико-економічне об’єднання, яке змогло кинути виклик могутній Візантійській імперії. (941 р. мирний договір закладений Олегом з Візантією; 944 році новий мирний договір Ігора з Візантією)

Другий період за правління Володимира Святого (980-1015) та Ярослава Мудрого (1036-1054) – період консолідації. Експаніонізм попереднього періоду поступається місцем внутрішній розбудові держави, міжнародна політика характеризується намаганнями одержувати дивіденди за рахунок політичних, торгових угод, підкріплених династичними шлюбами. І головне, з введенням християнства Русь ввійшла до когорти передових європейських країн, що давало їй змогу проводити зовнішню політику спираючись на підтримку патріархів церкви.(988 хрещення Русі; 1046р. русько-візантійська угода Ярослава, що була скріплена шлюбом його з дочкою Константина ІХ Марією)

Останній період характеризувався руйнівними міжусобицями на фоні зростаючої загрози вторгнень кочових племен та економічна стагнація внаслідок падіння значення “варязького” торгового шляху, пограбування хрестоносцями Константинополя в 1204р. та занепаду Абасидського халіфату – торгових партнерів Києва. В цей період за виключенням часу правління Володимира Мономаха та його сина Мстислава, зовнішня політика була зведена князями до спроб знаходити собі тимчасових союзників для здобуття трону в Києві. Після зруйнування Києва суздальським князем Андрієм Боголюбським 1169р. його політико-економічне та міжнародне значення було майже нульовим. Все це дало змогу ордам монголів 1240р. остаточно зруйнувати залишки великої Київської Русі.