25.3.Поняття і види екологічної безпеки.

Забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави (стаття 16 Конституції України). Це конституційне положення є одним із ключових, адже торкається самого існування Українського народу. Основним у ньому є поняття екологічної безпеки. Під нею розуміється такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей (стаття 50 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

Дотримання нормативів і правил екологічної безпеки забезпечується державою за допомогою: створення системи екологічного законодавства, яка, з одного боку, спрямована на охорону сфер, де виявляються негативні наслідки антропогенної діяльності (земля, вода, тваринний і рослинний світ, надра, атмосферне повітря, природне середовище у цілому), а з іншого - на сфери, де виникають екологічні проблеми (промисловість, енергетика, сільське господарство, транспорт тощо); формування системи управління охороною навколишнього природного середовища, яка включає до себе як органи загальної компетенції, так і спеціально уповноважені органи виконавчої влади, на які покладається здійснення екологічного контролю та інших управлінських функцій у галузі охорони довкілля; впровадження економічного механізму природокористування (плати за забруднення довкілля, спеціальне природокористування, фінансування природоохоронних заходів за рахунок коштів бюджетів та інших джерел тощо); сприяння участі громадськості у вирішенні екологічних проблем (забезпечення вільного доступу до екологічної інформації, визначення правових засад здійснення громадської екологічної експертизи, формування об'єднань громадян, що мають за мету охорону довкілля, надання права на подання до суду позовів про відшкодування шкоди внаслідок негативного впливу на довкілля діяльності підприємств, установ, громадян та окремих громадян тощо).

Види екологічної безпеки.

За територіальними ознакам.

1) Глобальна (міжнародна

2) Національна (державна)

3) Регіональна

4) Локальна

За способами забезпечення.

1)Техногенно-екологічна безпека/Радіоекологічна безпека

2) Соціо-екологічна безпека

3) Природна безпека

4) Економіко-екологічна безпека

За об’єктами охорони.

1) Екологічна безпека навколишнього природного середовища та його компонентів

2) Екологічна безпека суспільства та людини.

25.4.Форми, суб’єкти, об’єкти права власності на природні ресурси.

Законодавством передбачено три форми власності на природні ресурси: державну, комунальну, приватну.

Об'єктами права власності на природні ресурси є природні або штучно створені ресурси, які виконують біологічні, економічні, екологічні та соціальні функції, зареєстровані в обліково-кадастрових та інших юриди-чно визнаних документах як об'єкти володіння, користування і розпорядження', земля, надра, води, ліси, «тваринний і рослинний світ, природно-заповідний фонд, континентальний шельф, виключна (морська) економічна зона.

Об'єкти права власності на природні ресурси розрізняються залежно від форм власності: державної, колективної чи приватної.

Спеціальні об'єкти права власності відповідно до форм власності:

1) землі:

•державної власності (лісового фонду, транспорту, зв'язку, оборони тощо);

• колективної власності (колективних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, садівничих товариств тощо);

• приватної власності (земельні ділянки, садові ділянки, дачні ділянки тощо);

2) водні об'єкти:

•державної власності (територіальні моря, підземні води, внутрішні моря тощо);

• колективної власності (водойми колективних сільськогосподарських підприємств тощо);

• приватної власності (копанки фермерів тощо);

3) лісові об'єкти:

• державної власності (ліси загальнодержавного значення);

• колективної власності (ліси колективних сільськогосподарських підприємств до 5 га);

• приватної власності (ліси фермерських господарств до 5 га);

4) надра як об'єкт;

• державної власності (корисні копалини);

• колективної власності (торф);

• приватної власності (загальнопоширені корисні копалини);

5) тваринний світ як об'єкт:

• державної власності (дикі тварини у стані природної волі);

• колективної власності (ферми тощо);

• приватної власності (ферми тощо);

6) природно-заповідний фонд як об'єкт:

• державної власності (заповідники, надра, парки тощо);

• колективної власності (заказники, заповідні урочища, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки тощо);

• приватної власності (заказники, заповідні урочища, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки тощо).

Суб'єктом права власності на природні ресурси ви-ступас народ України, який поклав здійснення правомоч-ностей власника на Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (обласні, районні, міські, селищні, сільські).

Природні ресурси можуть належати на праві колективної власності громадянам України. Однак суб'єкт права колективної власності чітко визначено тільки у земельному законодавстві (колективні сільськогосподарські підприємства, кооперативи, садові товариства тощо).

Як суб'єкти права власності на природні ресурси можуть виступати громадяни України:

• які будують житловий будинок і господарські споруди;

• які ведуть особисте підсобне господарство;

• власники дач;

• власники гаражів.