- •1.1. Поняття права природокористування та його види.
- •1.2. Права і обов'язки водокористувачів.
- •1.3. Правопорушення в галузі екологічної експертизи.
- •1.4. Органи загальної компетенції, їх спеціалізовані структури та повноваження у сфері забезпечення екологічної безпеки.
- •2.1.Відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря.
- •2.2.Функції державного управління в галузі використання і охорони земель.
- •2.3. Міжнародне екологічне судочинство.
- •2.4. Поняття та види екологічної безпеки.
- •3.1. Заходи щодо охорони атмосферного повітря у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
- •3.2. Ядерна та радіаційна (радіологічна) безпека в системі екологічної безпеки.
- •3.3. Державне управління у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу.
- •3.4. Права та обов'язки експерта державної екологічної експертизи.
- •4.1. Право користування природними ресурсами загальнодержавного і місцевого значення.
- •4.2. Управління в галузі використання і охорони вод.
- •4.3.Поняття та види екологічно-правових норм.
- •4.4.Поняття та структура екологічно-правових відносин.
- •5.1. Склад екологічного правопорушення.
- •5.2. Поняття та види надзвичайних ситуацій.
- •5.3.Юридична відповідальність за порушення водного законодавства.
- •5.4. Поняття і класифікація юридичних гарантій реалізації та захисту екологічних прав громадян.
- •6.1.Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”: загальна характеристика.
- •6.2.Державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр.
- •6.3.Контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісових ресурсів.
- •6.4.Поняття, особливості, структурні елементи екологічної мережі України.
- •7.1.Поняття, зміст та форми права власності на природні ресурси.
- •7.2.Контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів.
- •7.3.Забезпечення і захист екологічних прав громадян.
- •7.4.Співвідношення екологічного права і екологічного законодавства.
- •8.1.Підстави виникнення, зміни і припинення права власності на природні ресурси.
- •8.2.Право громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля (загальна хар-ка).
- •8.3.Спеціальне водокористування та користування водними об’єктами для лікувальних, курортних та оздоровчих цілей (загальна хар-ка).
- •8.4.Поняття міжнародного права навколишнього природного середовища .
- •9.1.Джерела міжнародного права навколишнього природного середовища.
- •9.2.Права та обов’язки користувачів надр.
- •9.3.Правові форми громадського управління в галузі екології.
- •9.4.Відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ.
- •10.1.Контроль у галузі охорони атмосферного повітря.
- •10.2.Правові аспекти біологічної безпеки при поводженні з генетично-модифікованими продуктами.
- •10.3.Поняття екологічного права як галузі права, навчальної дисципліни та галузі науки.
- •10.4.Форми використання природних рослинних ресурсів.
- •11.1.Водні об’єкти природо-заповідного фонду (поняття, загальна характеристика).
- •11.2.Загальна характеристика екологічних прав і обов’язків громадян України.
- •11.3.Державний контроль у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.
- •11.4.Повноваження Кабінету Міністрів в галузі охорони навколишнього природного середовища.
- •12.1. Право загального і спеціального природокористування та їх ознаки.
- •12.2.Нормативи в галузі охорони атмосферного повітря.
- •12.3.Повноваження Міністерства охорони навколишнього природного середовища в галузі охорони навколишнього природного середовища.
- •12.4.Поняття і місце європейського права навколишнього природного середовища в системі європейського права.
- •13.1.Використання природних ресурсів на умовах оренди: поняття та загальна характеристика.
- •13.2.Особливості управління в зонах надзвичайних екологічних ситуацій.
- •13.3.Державні, цільові, міждержавні та регіональні програми використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.
- •13.4.Міжнародний організаційний механізм охорони навколишнього природного середовища.
- •14.1.Принципи екологічного права.
- •14.2.Юридична відповідальність за порушення законодавства про надра.
- •14.3.Міжнародно-правове регулювання охорони та використання природних ресурсів і об’єктів навколишнього середовища.
- •14.4.Екологічний ризик в системі правовідносин екологічної безпеки.
- •15.1.Суб’єкти і об’єкти права природокористування.
- •15.2.Міжнародні договори єс у сфері охорони навколишнього природного середовища (загальна характеристика).
- •15.3.Правове регулювання мисливства і рибальства в Україні.
- •15.4.Особливість правового режиму зон, встановлених на радіоактивно забруднених територіях.
- •16.1.Цивільно-правова відповідальність за екологічні правопорушення.
- •16.2.Міжнародні конференції з навколишнього середовища. Всесвітня Хартія охорони природи (загальна характеристика).
- •16.3.Конституція України в системі джерел екологічного права.
- •16.4.Державний контроль у галузі охорони, використання та відтворення рослинного світу.
- •20.4.Суб’єкти, об’єкти права власності на тваринний світ.
- •17.1.Система і компетенція органів державного управління в галузі екології.
- •17.2.Законодавство про рослинний і тваринний світ: поняття та загальна характеристика.
- •17.3.Правове регулювання ведення Червоної книги України.
- •17.4.Користування землями водного фонду.
- •18.1.Особливість правового режиму зон, встановлених на радіоактивно забруднених теріторіях.
- •18.2.Державні, цільові, міждержавні та регіональні програми у галузі використання і охорони вод та відтворення природних ресурсів.
- •18.3.Особливості охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
- •18.4.Завдання єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.
- •19.1.Поняття екологічного ризику та його місце в системі правовідносин екологічної безпеки.
- •19.2.Захист екологічних прав громадян.
- •19.3.Історія розвитку екології та екологічного права (загальна характеристика).
- •19.4.Державний лісовий кадастр та облік лісів.
- •20.1.Функції екологічного права та їх види.
- •20.2.Правове регулювання транснаціональної екологічної безпеки.
- •20.3.Міжнародно-правова відповідальність за екологічні правопорушення.
- •21.1.Державне регулювання і управління в галузі використання, відтворення та охорони лісів.
- •21.2.Джерела європейського права навколишнього середовища (поняття, види, загальна характеристика).
- •21.3.Органи державного управління спеціальної компетенції та їх повноваження (загальна характеристика).
- •21.4.Геологічне вивчення надр (поняття та загальна характеристика).
- •22.1.Поняття надзвичайної екологічної ситуації.
- •22.2.Процедура проведення екологічної експертизи (загальна характеристика).
- •22.3.Юридична відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони атмосферного повітря.
- •22.4.Принципи права природокористування.
- •23.1.Державний лісовий кадастр та облік лісів: поняття та загальна характеристика.
- •23.2.Проблеми правового режиму інших зон надзвичайних екологічних ситуацій.
- •23.3.Міжнародні екологічні організації (загальна характеристика).
- •23.4.Відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.
- •24.1.Правові заходи забезпечення екологічної безпеки.
- •24.2.Поняття, особливості, структурні елементи екологічної мережі.
- •24.3.Адаптація екологічного законодавства України до Європейського права навколишнього середовища.
- •24.4.Порядок вирішення спорів з питань користування надрами.
- •25.1.Класифікація правових режимів територій, що зазнала радіоактивного забруднення, внаслідок Чорнобильської катастрофи.
- •25.2.Компетенція державних органів у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів.
- •25.3.Поняття і види екологічної безпеки.
- •25.4.Форми, суб’єкти, об’єкти права власності на природні ресурси.
- •26.1.Управління в галузі охорони і використання атмосферного повітря.
- •26.2.Державне управління в галузі екологічної експертизи.
- •26.3.Особливість користування надрами для розробки родовищ корисних копалин для цілей, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин.
- •26.4.Поняття, мета, завдання та принципи екологічної експертизи.
- •27.1.Компетенція державних органів у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів.
- •27.2.Управління і контроль в галузі охорони атмосферного повітря.
- •27.3.Поняття, суб’єкти, об’єкти екологічної експертизи.
- •27.4.Законодавство України, щодо правового режиму зон екологічного лиха та територій забруднених, внаслідок Чорнобильської катастрофи.
- •28.1.Права і обов’язки власників природних ресурсів, захист і гарантії їх прав.
- •28.2.Державний контроль і нагляд за веденням робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною.
- •28.3.Види і порядок водокористування.
- •28.4.Правові форми громадського управління в галузі екології.
- •29.1.Предмет, метод, система та принципи екологічного права.
- •29.2.Поняття та види екологічних прав і обов’язків громадян.
- •29.3.Органи спеціальної компетенції, їх спеціалізовані структури та повноваження у сфері забезпечення екологічної безпеки.
- •29.4.Поняття і види права водокористування.
- •30.1.Поняття та форми права власності на тваринний світ.
- •30.2.Принципи права природокористування.
- •30.3.Органи загальної компетенції, їх спеціалізовані структури та повноваження у сфері забезпечення екологічної безпеки.
- •30.4.Поняття та система європейського права навколишнього середовища.
- •1.1. Поняття права природокористування та його види.
10.1.Контроль у галузі охорони атмосферного повітря.
Контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється з метою забезпечення дотримання вимог законодавства про охорону атмосферного повітря місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, посадовими особами цих органів, а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його територіальними органами, а також іншими спеціально уповноваженими на це органами виконавчої влади. Порядок здійснення державного контролю у галузі охорони атмосферного повітря визначається відповідно до закону. Виробничий контроль за охороною атмосферного повітря здійснюється підприємствами, установами, організаціями та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності в процесі їх господарської та іншої діяльності, якщо вона справляє шкідливий вплив на стан атмосферного повітря. Громадський контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища відповідно до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".
10.2.Правові аспекти біологічної безпеки при поводженні з генетично-модифікованими продуктами.
У сучасних умовах науково-технічного прогресу, поширення новітніх технологій, а також сфер їх застосування невід'ємною складовою екологічної безпеки стає біологічна безпека при поводженні з генетично-модифікованими організмами. В аспекті її правової регламентації слід ураховувати, що: а) забезпечення біологічної безпеки можливе за умови застосування системи правових, організаційно-управлінських, технічних та інших засобів, що запобігає виникненню небезпечних для здоров'я людини та довкілля наслідків генно-інженерних маніпуляцій; б) досягнення біобезпеки має здійснюватись із дотриманням принципу застереження, зумовленого відсутністю науково обгрунтованих даних щодо міри можливої небезпеки генетично-модифікованих організмів для біорізноманіття і здоров'я людини, та принципу запобігання заподіянню екологічної шкоди; в) біобезпека допускає наявність прийнятного рівня ризику при здійсненні генетично-інженерної діяльності; г) забезпечення біобезпеки зумовлює необхідність вироблення, прийняття та дотримання спеціальних правил і нормативів оцінки та управління ризиком тощо.
Аналіз поняття біобезпеки тісно пов'язаний із проблемою її забезпечення. Досягнення певної мети (в даному випадку - запобігання можливому негативному впливу генетично-модифікованих організмів на довкілля та людський організм) можливе шляхом застосування певної сукупності засобів різнопланового характеру, що реалізуються здійсненням відповідних заходів. Вибір конкретних засобів та процедури їх втілення в життя залежить від того, що потрібно отримати, яка кінцева мета такої діяльності, а також від особливостей об'єктів (суб'єктів), щодо яких ці засоби застосовуються. Мета правового регулювання генетично-інженерної галузі в частині забезпечення її біобезпеки є зрозумілою - захист довкілля та людини від можливих небезпечних наслідків такої діяльності шляхом її належного впорядкування.
Досягнення в галузі біотехнології відкривають широкі перспективи і знаходять своє застосування сьогодні у медицині, виробництві фармацевтичних препаратів, сільському господарстві, харчовій промисловості, зберіганні продуктів, запобіганні захворюваності тварин, переробці сміття, біологічному відновленні або очищенні довкілля тощо. Але переміщення продуктів генної інженерії за межі лабораторій і поширення їх у найрізноманітніших сферах людського життя сприймається досить неоднозначно як вченими, так і широкою громадськістю. Зумовлено це різними причинами, передусім відсутністю науково доведеного факту безпечності застосування генетично-модифікованих організмів для людини та довкілля. Тобто використання досягнень генної інженерії, з одного боку, надає людині значні можливості як у науково-дослідній, так і у прикладній сферах, з іншого - пов'язане із певним ризиком.
Тому на даному етапі необхідним є забезпечення запобігання потенційним негативним наслідкам (у тому числі віддаленим у часі) здійснення генетично-інженерної діяльності. Важлива роль у цьому процесі належить засобам правового регулювання відповідної сфери суспільних відносин. Саме тому протягом останніх десятиліть в екологічному праві (насамперед міжнародному) в рамках інституту правового забезпечення збереження біологічного різноманіття розвивається новий напрям - правове регулювання забезпечення біобезпеки при поводженні з генетично-модифікованими організмами.
Регулювання питань забезпечення біобезпеки у генно-інженерній галузі на міжнародному рівні здійснюється передусім у рамках природоохоронної діяльності ООН, а також у межах регіональних міждержавних утворень (наприклад, Європейський Союз). Відповідно положення міжнародних документів мають враховуватися при формуванні національного законодавства країн.