19.1.Поняття екологічного ризику та його місце в системі правовідносин екологічної безпеки.

Сучасний стан розвитку екологічних правовідносин характеризується значним поглибленням та розширенням правових зв'язків суб'єктів, у процесі яких реалізуються різні види екологічно небезпечної діяльності, що відзначаються підвищеним екологічним ризиком. Дану сферу правовідносин та норм, що їх регулюють, в еколого-правовій літературі справедливо віднесено до права екологічної безпеки, яке розглядається на рівні об'єктивної та суб'єктивної категорій. Однак треба зазначити, що юридична природа цих правовідносин повною мірою ще не досліджена, що зумовлює необхідність поглибленого аналізу їх системоутворюючих чинників, зокрема підстав та умов виникнення, зміни, припинення вказаних правовідносин, формування правосуб'єктності та особливостей її реалізації, місця, ролі у зазначеному процесі екологічного ризику, яким супроводжується екологічно небезпечна діяльність.

Екологічний ризик є різновидом більш широкої категорії ризику.

Носіями можливої небезпеки є різні речовини природного та штучного походження, а також їх суміші, здатні за певних природних та соціальних умов і обставин виявляти властивості, що створюють реальну загрозу здоров'ю і життю людини та навколишньому природному середовищу. Уявляється, що екологічний ризик з урахуванням його структури може бути представлений у вигляді формули його рівності сумі ризиків для людини (на мікрорівні) і суспільства (на макрорівні) та довкілля і природи в цілому. Водночас треба підкреслити, що прояв зазначеної небезпеки залежить від стану вказаних об'єктів. Наприклад, багато речовин, що знаходяться у природних умовах, можуть не створювати підвищеної екологічної небезпеки поза межами людської діяльності, тобто до їх залучення у відповідний технологічний процес як засобів виробництва. Разом з тим значна частина речовин, вступаючи у відповідний хімічний або фізичний обмін, формують умови для розвитку природних явищ небезпечного характеру.

в юридичному аспекті екологічний ризик бажано розглядати як встановлену нормами екологічного законодавства обставину, з якою пов'язуються виникнення, зміна, припинення правовідносин по здійсненню діяльності з екологічно небезпечними об'єктами, що визначає формування і реалізацію спеціальної правооб'єктності фізичних, юридичних осіб та держави щодо запобігання, виявлення та усунення природної і техногенної загрози для довкілля, життя і здоров'я населення та особливий режим відповідальності за невиконання чи неналежне виконання вимог щодо забезпечення екологічної безпеки, у тому числі й за випадкове (імовірне) настання небезпеки. Закріплення запропонованих у цій статті положень у проекті Закону України про екологічну (природно-техногенну) безпеку дозволить підняти на новий рівень вирішення проблем екологічної безпеки та створення належного державно-правового механізму її забезпечення на локальному, місцевому, регіональному, державному та транскордонному рівнях.

19.2.Захист екологічних прав громадян.

У законодавстві не міститься визначення поняття захисту екологічних прав громадян. Зазначається лише, що порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища можуть бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України (ст.11 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"). Тобто закон визначає порядок та засоби (способи) захисту порушених прав. Отже, захист екологічних прав громадян доцільно розглядати як сукупність юридичних заходів, що спрямовані на припинення порушення таких прав, усунення перепон у їх реалізації, відновлення порушених прав.

Конституційний принцип поділу державної влади на три відносно незалежні її гілки передбачив якісну зміну ролі, авторитету і впливу кожної із влад у сфері вирішення суспільних справ, особливо у галузі охорони довкілля, забезпеченні екологічної безпеки, що відкрило для громадян нові юридичні шляхи захисту їхніх екологічних прав та інтересів.

Так, законодавча влада забезпечує нормотворчу форму захисту екологічних прав шляхом розробки ефективних механізмів їх реалізації. Згідно з Конституцією (ст.92) виключно законами України Верховна Рада України повинна визначати: права і свободи людини і громадянина (в тому числі екологічні), гарантії цих прав; екологічну безпеку; організацію і діяльність органів виконавчої влади та засоби парламентського контролю за апаратом управління в цій сфері. Наприклад, з урахуванням вимог ст.8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і тому звернення громадян до суду для захисту прав, передбачених ст.50, гарантується.

Крім цього, Конституція України гарантує кожному судовий захист будь-яких його прав і свобод (ст.55), в тому числі екологічних, а також право звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України. Така посада запроваджена відповідно до ст.101 Конституції України з метою здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних (у тому числі екологічних) прав і свобод людини і громадянина.

Відповідна роль у механізмі захисту екологічних прав громадян належить Конституційному Суду України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів про екологічні права Конституції України і надає їх тлумачення (ст.147 Конституції України).

У випадках, коли використані всі національні засоби правового захисту, кожен має право звертатися за захистом своїх порушених прав і свобод до відповідних органів міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст.55 Конституції України). З метою сприяння громадянам України звертатися до таких органів у центральній газеті державної виконавчої влади "Урядовий кур'єр" (1998, 27 серпня) опубліковані Правила звернення в Європейську комісію з прав людини.

Адміністративний порядок захисту таких прав базується на конституційному положенні про можливість звернення до органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) про усунення шкідливих дій (бездіяльності), що порушують будь-які, в тому числі й екологічні права

Закон України "Про звернення громадян" (1996 р) визначив загальний адміністративний порядок оскарження колегіальних і індивідуальних дій (рішень) державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, підприємств, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб, у результаті яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадян (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

У випадках, коли встановлено факт порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, органи держави можуть винести рішення про заборону діяльності окремих підприємств, установ, організацій чи об'єктів.