пальчевский

бальних проблем людства в умовах гармонізації внутрішньоособистіс$ них і загальносуспільних інтересів.

У традиційній європейській науці вихідною точкою соціалізації прийнято вважати народження дитини. Однак сучасні науково$експе$ риментальні дослідження ставлять під сумнів цей погляд, оскільки він не враховує форму психіки людини в ембріональному стані. Очевидно, неспроста в багатьох східних країнах народження людини відраховують не від появи на світ, а від дня зачаття. Така позиція певним чином підтвер$ джується в роботах відомого дослідника психології С.Грофа, якому вда$ лося експериментальним шляхом відтворити складність багатого психі$ чного життя у перинатальному (допологовому) періоді розвитку люди$ ни. Він доводить, що під час пологів людина втрачає у пам’яті зміст сво$ го попереднього життя, яке транслюється на рівні несвідомості у вигляді своєрідних семантико$психологічних структур, що закладають основи ментальності людини, впливаючи на її свідомість і діяльність та форму$ ючи ядро особистості.

Стосовно цього слід згадати, що в езотеричних науках, на відміну від традиційної психології, яка не співвідносить поняття душі з певним морфофізіологічним субстратом в організмі, серце вважається вмістили$ щем душі, яка започатковує свій розвиток і зачаття як енергетичного і фізичного першопочатку людини. В основі цього положення лежить за$ гальна філософська концепція єдності всього живого у Всесвіті посеред$ ництвом цілісної системи тонких енергетичних тіл. Близький до цього зороастризм стверджує, що дитина в лоні матері щомісяця набуває пев$

них психофізіологічних і духовних якостей згідно з тим чи іншим зна$ ком Зодіака.

На основі сучасних психолого$педагогічних тлумачень таких ро$ зумінь вироблено засади гармонійного розвитку плоду з урахуванням відповідних психологічних настанов і поведінки батьків та суб’єктивної активності дитини. Стосовно цього для молодих батьків у колективному збірнику науково$педагогічних матеріалів «Молодь і дозвілля» пропо$ нується ціла низка порад, які супроводжуються відповідними комента$ рями та інформацією. «Першого місяця від зачаття – пише автор, – в дитини закладається потенційна життєва енергія «Я», його дух, творчість,

фізична природа, формування чоловічих початків (за східною терміно$ логією «янь») свідомості (!) і вироблення свого ставлення до батька. У порадах батькам цього періоду на перше місце висувається турбота про своє фізичне і моральне здоров’я. Упродовж другого місяця відбувається формування Душі, підвалин сфери несвідомого та інших якостей, що

виявляють жіночу природу «інь», емоції та інстинкти. На третьому місяці закладаються основи творчих задатків, сила волі й духу, прагнення до сво$

боди. У цей період особливо чутливо у психіці дитини закарбовується ставлення матері до неї. Якщо, наприклад, матір переживає почуття не$ вчасності,недоречностідитини,товїїсерцібудутьзакладатисяжорстокість і ненависть до оточення, душевний надлом і неповноцінність, скривд$ женість. Інтелектуальні здібності формуються, переважно, на четвертому місяці, а для батьків у цей час бажаним є щиросердне спілкування з ото$ ченням і заняття інтелектуальною працею. П’ятий місяць визначає став$ лення до суспільних питань і соціальних вартостей, батьки мали б особли$ во зосереджуватися на духовних інтересах. На шостому місяці формується почуття прекрасного, батькам варто уникати почуттів туги й самітності. На восьмому місяці й дев’ятому в дитини (плоду) формується космічна свідомість, висока любов до всього живого, почуття свободи й спорідне$ ності зі всім світом» (Безпалько О.В., Капська А.Й., Куєвда В.Т., Щерба$ кові К.В. Молодь і дозвілля: теорія, методика і практика роботи з підлітка$ ми та молоддю за місцем проживання. – К., 1994. – С.9$10).

На основі цього робиться висновок стосовно того, що використання сучасних методів дослідження у психіатрії та трансперсональній психо$ логії дозволяє розглядати перинатальний період у житті людини як пов$ ноцінний поруч з іншими періодами постнатального життя, бо на клітин$ ному рівні кожний індивід несе в собі самобутній досвід перебування у лоні матері, і цей період, на думку дослідника, є визначальним, порівня$ но з наступними.

Такчиінакше,алесьогоднівжебезперечнодоведено,щонайменшівідхи$ леннявіднормивембріональномуперіодітавпродовжпологіввпливаютьна доросле життя людини. Тривалий час наївні уявлення про соціалізацію як простийпроцеснавчаннятавихованнянерідкопороджувалиіпродовжують породжувати безвідповідальність молодих батьків перед долею своїх на$ щадків. Цигарка в руці майбутньої матері, випадковий статевий зв’язок у підворітні, зловживання спиртним майбутнього батька, сварливість чи не$ врівноваженість обох – далеко не дрібниці. Це завершальні штрихи в літо$ писі тієї крихітки – таємниці, яка має народитися до життя. Бо

...То є не «чиста дошка» в сірих буднях,

Яка жде букви першої на сході дня.

То «чорний ящичок», послання у майбутнє, Яке з батьками пише вся рідня.

(С.Пальчевський)

Такимчином,дитина,народжуючись,приноситьізсобоюпевний«спа$ док», який є вихідною основою для подальшого руху вперед. До, образно

кажучи, уже написаного на дошці її життя починають додаватися нові на$ писи, зроблені кожним прожитим днем, місяцем, роком. Попереду – не$ відомий шлях, про який вона сама не здогадується. Шлях, який нерідко уявляють лише батьки, спираючись на власні уподобання та можливості, часто не враховуючи здібностей, задатків і внутрішньоінтенційної спрямо$ ваності дочки чи сина. Попереду – вибір. Один із можливих напрямів – це напрям, за теорією М.Хайдеггера, в бік «стандартизованої» людини, «не$ справжньої», яка, як уже говорилося, віддана на заклання чужим їй, «усе$ редненим»стереотипамповедінки.Таких«відчужених»відсамогосебелю$ дей, на жаль, більшість. Відповідно до теорії марксизму ці «відчужені», «ча$ стковілюди»єжертвамисуспільнихвідносин,якіпануютьусвіті«потрійної фетишизації» товару, грошей, капіталу. Цим самим «плінтусна методоло$ гія», як нерідко називають методологічні підходи марксизму, приписує людині роль пасивного спостерігача власної долі, який не усвідомлює, що він, як уже згадувалося, є для себе єдиним, незамінним поводирем із лабі$ ринту відчуження до справжнього,автентичного існування. Другий напрям

– це напрям, згідно із позицією екзистенціалізму, до справжньої автентич& ної людини. На цьому шляху необхідно, щоб у людині пробудилися дріма$ ючідопевногочасуможливостіосяганняструктуртаелементів(«екзистен$ ціалів») суто людського існування. Для цього потрібно не лише осягнути власну унікальність, внутрішньоінтенційну неповторність, а й повірити у можливість їхньої реалізації.

Ситуаціявиборуабо,відповіднодотеоріїфілософіїнестабільності,точ$ кабіфуркаціїврозвиткумолодоїлюдиниякскладноорганізованоїсистеми наступить після здобуття обов’язкової середньої освіти. Це буде чи не пер$ ша складна ситуація, коли молода людина вирішуватиме, в якому напрямі вийтиусамостійнужиттєвудорогу:внапряміусередненихстереотипів«стан$ дартизованої» людини чи повернути в бік до «самого себе», щоб, ставши автентичною людиною, розірвати кайдани відчуження. Але до цього слід хоч би в найзагальніших рисах «побачити себе», розширити коло необхід$ нихдляжиттєвоговиборуфлюктуацій.Дитинажстихійнаусвоїхуподобан$ нях, далека від процесів самоспостереження та самоаналізу, тому без допо$

моги батьків, вихователів дитсадка, учителів, усіх, хто причетний до її со$ ціалізації, – обійтися важко.

Першими «божими іскрами», які намагаються просвітити дитині чи й підлітку шлях до самого себе, є імпресинги. Їхні роль і місце в реалізації людиною власного таланту відкрив один із перших радянських генетиків

В.П.Ефроїмсон (1908$1989). Дійшовши до висновку, що зародження по$

тенційного генія чи видатного таланту визначається, насамперед, генетич$ нимчинником–тимспіввідношеннямгенів,якінаділяютьзаплідненеяйце винятково сприятливою комбінацією успадкованих задатків, учений вва$ жає, що розвиток цих задатків значним чином визначається соціальними

чинниками – матір’ю, сім’єю, суспільством. Однак не слід забувати, що кожна дитина унікальна у своїй внутрішньоінтенціній суті та «генетично$

му» спадку. Тому результат такого впливу середовища певним чином зале$

жить від успадкованих задатків, оскільки при одних і тих само вроджених властивостях один і той само вплив може призвести до абсолютно проти$

лежнихрезультатів.

Вияснити,якимчиномсередовищевпливаєнаконкретнулюдинудопо$ магаєетологія–наукапроповедінкутварин.Уційнауцієтермін«імпринтінг»

(буквально – закарбування). Його приклад давно відомий: якщо гусенята,

якіщойновилупилисяізяєць,побачатьбілясебебудь$якурухливуістоту,чи тособаку,чилюдину,товонивервечкоюпідутьзаними.Цейінстинкт,буду$

чи міцно закріплений, спрацьовує тільки тоді, коли істота рухається у мо$

ментпоявигусенятнасвіт,тобтовраженняповинновідбуватисявконкрет$ ний, «критичний», закріплений у задатках для цього виду момент. Якщо трішкипізніше–такогозакарбуваннявженебуде.

Віндивідуальномурозвиткукожноїлюдинитакожє«критичні»момен$ ти, під час яких, стверджує вчений, певні впливи зовнішнього середовища

викликаютьнайсильнішітанайглибшівраження.Дотогожулюдинитаких

критичнихмоментівкілька,іприпадаютьвонинарізністадіїнетількидитя$

чого й підліткового віку, а й віку немовлят. Подібні закарбування в людини

називаютьімпресингами.Длярізнихлюдейнимислугуютьрізніявища,об’$ єкти,предметиіт.д.Вибірковістьоб’єктівімпресингувизначаєтьсяконкрет$ нимспіввідношеннямвродженихякостейлюдини.

Наприклад,дляАвраамаЛінкольнаімпресингомставвиглядпрекрас$ ної дівчини$креолки, яку продавали на ринку рабів. Для Софії Ковалевсь$ кої – ряди великих цифр на стінах, обклеєних папером (у будинку готу$ валися до ремонту). Майбутній ученій тоді було три роки. Імпресинги – це і почута музика в «потрібний» момент, і побачена картина, і бабусина розповідь, що потрясла душу, і запах фіміаму, який дитина вдихнула се$ ред палаючих свічок урочистого пасхального храму.

«Імпресинг – підсумовує В.П.Ефроїмсон, – часто на все життя, але завжди – на дуже тривалий час визначає багаточисленні мотиви діяльності людини, її цілі, її оціночну шкалу» (Эфроимсон В.П. Гениальность. «Бо$ жий дар» или естественный феномен? // Народное образование – 1991 – №3. – С.131 ).

У всіх людей є вікові періоди, в які імпресинги справляють макси$

мальний вплив, але ці періоди, на жаль, достатньо не визначені. Теорія

імпресингів В.П.Ефроїмсона допомагає зрозуміти кілька суттєвих мо$ ментів, які означує сам учений. По$перше, якщо є можливість точно виз$

начити імпресинг, який справив сильне враження на людину, тоді стає зрозуміло, чому з конкретного генотипу розвивається певна, конкретна унікальна особистість. По$друге, стає зрозумілим, чому одні й ті ж самі впливи, припадаючи на різні вікові періоди, виявляють нерівнозначну дію. По$третє, з’ясовується, чому навіть із однаковими успадкованими

задатками люди бувають різними і непередбачливими. По$четверте, виз$ начається причинне обумовленняоднієї іззагадок дитинства– чому сфор$ мовані в ньому уявлення, незважаючи на те – правильні вони чи ні, важко перебороти нерідко навіть у дорослому віці. Виходячи з цього, вчений

стверджує, що істинна психобіографія визначається переважно імпресин$ гом, а не життям узагалі.

Якщо розглядати людину із синергетичного боку огляду як складно

організовану нестабільну систему, то в стані нестабільності в точці біфур$ кації імпресинг відіграє нерідко роль вирішальної флюктуації, яка спричи$ няєзмінурухусистемиівиводитьїїнановийрівень.Такимчином,розгадка таємниціімпресингустаєрозгадкоютаємницівирішальноїфлюктуаціїпев$

ної точки біфуркації і дає можливість людині більш чи менш точно перед$ бачити,якоюбудеконкретнаякістьтогоновогоявища(чигрупиявищ),що виникне після проходження нею як складно організованою нестабільною

системоюнестаціонарногостану.

Перед батьками, вихователями, вчителями у цьому випадку стоїть потрійне завдання. Насамперед, слід уважно вдивитися в найменші нюан$ си поведінки дитини, її реакцій, щоб уловити момент найвищої сприятли$ вості й ті впливи, які справляють найсильніше враження. По$друге, будь$ якимизасобамистворюватиумовидляформуванняпедагогічнодоцільного імпресингу.По$третє,опираючисьнабатьківськийіпедагогічнийтакт,на$ магаатисясамимстворитиоптимальнийімпресинг.

Наступнезавданнябатьківтавихователівполягаєвтому,абинаоснові вивчення задатків дитини, імпресуючої дії окремих структур буття визна$ чити найближчу перспективу її внутрішньоінтенційного розвитку, який сприяв би первинному саморозвитку унікальності.

Другий крок – створення первинних ситуацій успіху вихованця у пер$

винній референтній групі. Не слід чекати, коли вони виникнуть стихійно.

Їх потрібно наближати до дитини цілеспрямовано. Уже перша така ситуа$ ція вимагає синергетичного підходу. По$перше, у цей час наставникам

слід чітко усвідомити, що дитині як складно організованій системі не потрібно нав’язувати шляхи її розвитку. Навпаки, слід намагатися зро$ зуміти, як сприяти її власним тенденціям, як виводи із складної систе$ ми її шляхи. По$друге, перший результат власних зусиль потрібно підда$

ти негайному аналізу в плані його співставлення з метою цих зусиль. Коли ж цей результат приходить у суттєву суперечність з метою організа$

ційних дій, то це означає, що такі дії, як сила, що створює, вийшли за свою межу і перетворилися в силу, що руйнує. У цьому випадку не$

обхідні негайні суттєві корективи процесу організації дій і тієї мети, яка їх визначає.

Первинніситуаціїуспіхунеобхіднонеодноразовозакріплювати.Затакої умови спрацьовує діалектичний закон переходу кількісних змін у якісні.

Рано чи пізно дитині стає «тісно» в рамках цих ситуацій. Поступово визрі$

вають напрями середньої перспективної лінії. Нерідко ці напрямки бачить сама дитина, яка в цей час уже навчається в школі. Відчуваючи це набли$ ження певних якісних змін, учень стихійно розпочинає пошуки вторинної

референтної групи. Завдання батьків і соціальних педагогів у цей період

полягає, насамперед, в допомозі організаційного характеру. Використову$ ючи досвід дорослої людини, підопічному слід допомогти чітко накресли$

тилініюсередньоїперспективи,визначитисястосовновторинноїреферен$ тної групи чи груп, намагатися будь$що забезпечити необхідними інфор$

маційними матеріалами. Найважче в цьому випадку дається соціальним педагогамвихованнявпідопічноговміннясприйматитаопрацьовуватитакі

матеріали на емоційно$образній основі, що надзвичайно важливо для са$ морозвитку молодої людини, виходу її на власну унікальність, талант, а,

можливо, й геніальність.

...Коли розв’язував задачі,

Удивний світ ступав неначе, Декожнаформулабула, Як черемшина, що цвіла

Ухащах цифр, позначень, дій, В які з$під довгих$довгих вій Промінчикпошукусковзав

І сонцем радісним палав.

А поряд Гриць – сусід, «ледащо»

Готовий вмерти у тій «хащі».

(С.Пальчевський)

Художньо$образне мислення для майбутнього талановитого фахів$ ця не забаганка, а практичний інструментарій, загальновизнаний у світі

великих людей планети. Відомий російський вчений$винахідник К.Е. Ціолковський вважав, що в будь$якій великій практичній справі обо$ в’язково спочатку іде думка, після неї – «фантазія, казка», за ними – науковий розрахунок, і, зрештою, «коронує» все це виконання. Академік В.І.Вернадський був твердо впевнений у тому, що все, що людство знає, воно знає, дякуючи мрійникам, фантазерам і «вченим поетам». Подібні думки дали право французькому скульптору Огюсту Родену стверджува$ ти, що світ буде щасливим лишу тоді, коли у кожної людини буде «душа художника». Російський вчений, доктор медичних наук, автор сучасного оригінального напряму в медицині, пов’язаного з розробкою проблем центральної регуляції психофізіологічних станів, Е.М.Каструбін вважає навіть за необхідне розробку і введення в школах обов’язкової програми розвитку образного мислення, оскільки воно має не лише велике зна$ чення для інтелектуального зростання особистості, а й відіграє велику психогігієнічну роль, благотворно впливає на здоров’я людини, стиму$ лює до творчості.

Після вторинних ситуацій успіху у вторинних референтних групах ідуть чергові. Розвиток клієнта (так будемо називати людину, яка з допо$ могою соціального педагога поступово виходить на шлях автентичного життя) як складно організованої нестабільної системи підкоряється відо$ мим нам закономірностям, що обґрунтовані у філософії нестабільності.

Для клієнта як згаданої системи, що розвивається, властивий відо$

мий нам дивний аттрактор. За такої умови система рухається від однієї точки стабільності до наступної детермінованим чином. У чередуванні стабільних періодів (аттракторів) з нестабільними (точками біфуркації) важко передбачити кінцеві результати розвитку клієнта як складної не$ стабільної системи. Але в межах певного стабільного періоду можна. У цей час з’являється можливість на основі короткочасних прогнозів по$ турбуватися про створення найсприятливіших умов для саморозвитку системи. Межі стабільності у нашому випадку співпадатимуть з межами чергових ситуацій успіху в чергових референтних групах. Удосконалення майстерності клієнта, розвиток його здібностей, задатків відбуватиметься

за діалектичним законом переходу кількісних змін у якісні. Такий пе$ рехід матиме місце в періоди нестабільності (точках біфуркації). Ці мо$ менти в житті людини досить часто носять революційний, переламний характер. В одних випадках вони відіграють позитивну роль, в інших – негативну. Справа в тому, що в періоди стабільності, в «рівновазі», образ$

Головне в цей час – вивчення структури і динаміки внутрішніх тенденцій підопічного, визначення шляхів і способів їх стимуляції. За такої умови, опираючись на внутрішні механізми самоорганізації людини, говорячи мовою синергетики, можна свідомо ввести в середовище необхідну флюк$

туацію, тобто, за образним висловом С.П.Курдюмова, уколоти його в потрібних місцях і тим самим спрямувати його рух у доцільному напрямі,

але знову ж таки не за певними безпідставними забаганками, а за потен$ ційними можливостями цього середовища, які, зокрема, зумовлюють

його самоорганізацію. Соціальний педагог у цьому випадку повинен не забувати, що його вибір обмежений можливостями клієнта, який володіє

у цьому розумінні власною свободою.

Ситуації успіху самі собою можуть і не забезпечити відповідної ди$

наміки розвитку особистості відповідно до внутрішньоінтенційної спря$

мованості без одночасного формування необхідних рис характеру: напо$ легливості в досягненні поставленої мети, віри у власні сили та перспек$ тиви життя з огляду на власні потенційні можливості, а не на кон’юнкту$

ру сьогодення.

Важливою ділянкою роботи соціального педагога у цьому напрямі є

десуґестування в клієнта соціально та історично напластованих уявлень як про межі можливостей людини взагалі, так і самого підопічного зокрема.

Проблеми такого десуґестування розглядає суґестологія – наука про

навіювання. Зрозуміло, що у нашому випадку йдеться про широко вико$ ристовувані суґестивні (навіювальні) впливи у звичайному стані свідо$

мості, які здійснюються усім багатством, згідно з суґестологічною терм$ інологією, неспецифічною психічною реактивністю (поглядом, інтона$

цією, ритмікою, мовленням, виразом обличчя, рухами рук, поставою тіла

і т.д.). Важливу роль у цьому випадку відіграє формування необхідних психологічних установок відповідно до теорії відомого грузинського вче$ ного Д.М.Узнадзе і його школи.

Проблема соціального та історичного обумовлення напластованих уявлень про межі можливостей людини безпосередньо пов’язана з про$ блемою формування, за теорією екзистенціалізму, «несправжньої», «стан$ дартизованої» людини, яка, як уже згадувалося, віддана на заклання чу$

жим для неї «усередненим» стереотипам поведінки. Шлях до справж$ ньої автентичної людини неможливо пройти, якщо не вирішити першу

із названих проблем. Життя ж «усередкованої» людини нерідко в потає$

мних глибинах душі викликає гіркоту почуття власної нереалізованості та неповноцінності.

...Приснилося, що я відстав від себе, І кінь мій вдаль без вершника помчав.

Я ж на узбіччя впав перед обличчям неба, В якому вечір золотом палав.

Усе ... Нема ... не дожену ніколи ...

Уже на обрії видніється мій кінь,

Ібачу вічність ген за видноколом,

Ізгорблену свою втікачку$тінь.

(С.Пальчевський)

Проблемазбереженняусобі«самогосебе»нерідковимагаєвідмовивід узвичаєних стереотипів не тільки поведінки, а й мислення, яке повинно розвиватися в руслі індивідуальної творчості, оскільки професійні й суто житейські ситуації настійливо її потребують.

Кожна людини певним чином перебуває в полоні вироблених сус$ пільних стандартизованих суґестивних комплексів, які нерідко відіграють негативну роль. Такі комплекси створюють певні межі не тільки у сфері застосування наших фізичних сил, а й інтелектуальних. Наші можливості існують начебто в двох вимірах. Перший – стандартизований, другий – десуґестований, тобто звільнений від негативних суґестивних комплексів, що сформувалися історично та соціально. Нерідко процес звільнення людини від цих комплексів, тобто десуґестування, відбувається стихійно під час критичних ситуацій. Прикладів цього можна навести чимало. Ось

кілька з них. Африка. Втікаючий від расистів негр перестрибує рів, шири$ на якого перевищує норму олімпійського рекорду із стрибків у довжину. На ніжку дитині наїжджає колесо легкового автомобіля. Мати, худенька, тендітна жінка, у пориві напруги зсовує його з ніжки. Тікаючий із концта$ бору в’язень із жердиною у руці перестрибує трьохметрову огорожу, яка знаходиться під струмом. До цього він із жердиною не стрибав і, зрозумі$ ло, трьохметрової висоти не долав. Студент Ростовського університету Самюель Гарибян після складної операції був вимушений відмовитися від конспектування лекцій і читання посібників. Залишилося тільки слухати і запам’ятовувати, що він і робив. Як наслідок – диплом із відзнакою,

надзвичайно розвинута пам’ять. За один раз він здатний запам’ятати по$ над тисячу іноземних слів. Але, окрім цього, відомі численні випадки, коли звільнені від негативних сугестивних комплексів можливості люди$ ни різко зростали у звичайних умовах життя, далеких від критичних ситу$ ацій. Досягалося це за рахунок самодесуґестування. Останнє особливо ча$