пальчевский

Як уже згадувалося, мистецтво – це особлива психотехніка, яка вла$ стивими їй засобами ефективно формує екопсихологічну систему особи$

стості. Без нього таке формування майже не можливо уявити, оскільки важко знайти ефективніший від нього засіб,щозвільняє і стимулює. Зва$ жаючи на це, країна як одне з основних джерел макрочинників соціалі$ зації не тільки безпосередньо впливає на перебіг процесу соціалізації особистості, а й посередництвом різних жанрів мистецтва, якому щедро поставляє «первинний» матеріал для художніх образів.

Однак, як попереджував стосовно внутрішніх національних особ$ ливостей будь$якого народу Д.С.Лихачов, не варто захоплюватися. Не слід робити національні риси винятковими, перебільшувати їх. Вони

– лише «деякі акценти», а не ті якості, що відсутні в інших. Націо$ нальні особливості зближують людей різних національностей, а не за$ микають народи в собі. Народи – не відгороджені стінами суспільства, а гармонійно узгоджені між собою асоціації, які зобов’язані взаємодо$ повнювати один одного. Національні риси народу існують не в собі і не для себе, а для інших. Вони, як стверджує дослідник, спостерігаються тільки збоку і в порівнянні, тому повинні бути зрозумілими для інших народів, інакше кажучи, в «якомусь другому аранжуванні повинні існу$ вати і у них».

Наступним важливим джерелом макрочинників соціалізації є ет нос. У сучасній етнологічній науці не існує єдиного розуміння етносу, його сутності та структури. Найпоширеніше визначення можна дати за Ю.В.Бромлеєм (1983). Етнос – це історично складена на певній тери$

торії сукупність людей, які володіють спільними, відносно стабільними особливостями мови, культури, психіки, а також усвідомленням своєї єдності та відмінності від інших подібних утворень (самосвідомістю), фіксованим у самоназві. У розумінні Л.Н.Гумільова (1993), етнос – це певний колектив людей, який протиставляє себе всім іншим аналогіч$ ним колективам («ми» і «не ми») і має особливу внутрішню структуру та оригінальний стереотип поведінки. На думку вченого, етнічний стерео$ тип поведінки не успадковується, а засвоюється дитиною в процесі со$ ціалізації, зберігаючись майже без змін упродовж усього життя. Такий стереотип поведінки Л.Н.Гумільов ілюструє жартівливим прикладом си$

туації в трамваї, в який увійшов буйний п’яниця. Вчений вважає, що пасажири, які належать до різних етносів, поведуть себе по$різному: ро$ сіянин пожаліє п’яного і звільнить йому місце; татарин, гидуючи, відійде вбік; німець покличе міліцію; грузин може відповісти фізичною агре$ сією на буйну поведінку п’яного.

Спільніетнічніособливостіслугуютьоб’єднувальноюосновоюдляїхніх носіїв у різноманітних куточках земної кулі, породжують патріотичні по$

чуттяприналежностідосвогонароду.

...Нас доля закидає в далі сині, Де мальви біля хати не цвітуть, Де не зібратися сім’ї – родині,

Щоб провести когось в «останню путь». Буває, щедро чуже сонце світить, Та не зігріть йому духовних руж, БоУкраїнисонечкужаріти Судилося у храмах наших душ.

(С.Пальчевський)

Особливості психіки і поведінки представників різних етнічних спільностейвиявляютьсебеудвохскладових:біологічнійтасоціально$куль$ турній, що, відповідно, ґрунтується на таких особливостях соціалізації, як: вітальні (біолого$фізичні) та ментальні (фундаментальні духовні якості). Під вітальними розуміють умови та характер фізичного розвитку людини, починаючи від способів годування її в дитинстві.

Наприклад, у багатьох африканських і азійських країнах, де немовля постійно перебуває біля лона матері, дитина розвивається значно швидше, ніж в інших країнах, де немовля немає такого тісного контакту з матір’ю. Однак після відлучення від материнських грудей дитина поступово відстає

у фізичному розвитку від європейських ровесників.

Особливості харчування та природно$кліматичні умови впливають на загальний фізичний розвиток етнічних груп населення. Пігмеї екваторі$ альнихлісівАфрикинайменшіусвітіназрістлюдитому,щовонивимушені харчуватися продуктами, які дарує земля з найінтенсивнішим промивним режимомнапланеті,внаслідокчогобагатожиттєвоважливихмікроелементів ґрунту вимивається з верхнього шару глибоко вниз.

Про залежність фізичного розвитку людини від харчування говорить і той факт, що японці значно збільшили вагу та ріст, коли до традиційних морепродуктіввключилипродукціюєвропейськоїкухні.

Природно$кліматичні умови яскраво виявляють свій вплив не лише у зовнішньомувиглядіпредставниківрізнихраснаселення,айудеякихфізіо$ логічних та пов’язаних із ними психологічних особливостях людей. На$ приклад, сексуальна реактивність представниці центральноафриканських племен у порівнянні з такою ж реактивністю жительки північної Феннос$

кандії співвідноситься в межах 4:1. З такою тенденцією частково пов’язані ранні шлюби у багатьох південних народів. В Індії, наприклад, непооди$

нокі випадки, коли дівчинку віддають заміж у 13$річному віці. А в Йємені були випадки, коли заміж віддавали 10$річних.

Впливетнокультурнихумовнасоціалізаціюлюдини,насамперед,виз$ начається введеним на початку ХХ століття французьким ученим Л.Леві$ Брюлем поняттям менталітет.

Менталітет – це глибинний духовний склад, сукупність колектив$ них уявлень на неусвідомленому рівні, властивих етносу як великій групі людей,щосформуваласявпевнихприродно$кліматичнихтаісторико$куль$ турнихумовах.Віннетількивизначаєспособибаченняісприйняттялюди$ ноюнавколишньогосвіту,айспособидіяльностіуньому.Так,наприклад,у тихмісцевостях,девиживаннязалежаловідмисливстваірибальства,люди, будучивимушенимичастопересуватисязаздобиччю,розвивали всобісилу, фізичнувитривалість,сміливістьівпевненістьусобі.Нарозвитокцихякос$ тей спрямовувалося і виховання дітей. Соціалізація ґрунтувалася на тому, щобатькинадавалидітяммаксимальнусвободуізаохочувалинезалежність. Уземлеробськихкультурах,навпаки,виникалапотребакооперації(прове$ дення посівної кампанії, збір урожаю, будівництво зрошувальних каналів і дамб тощо). Людина незалежна і неконформна для колективних справ не підходила. Результатом цього ставало те, що соціалізація представників таких культурзаохочувалавзаємовідповідальністьівзаємовиручку.

Роль менталітету значна не лише в процесах стихійної соціалізації, а й у відносно соціально контрольованих її процесах. Це пов’язано з включен$

ням у нього імпліцитних концепцій особистості й виховання. Результатом духовної діяльності етносу є його гуманітарна аура.Впер$

ше цей термін використала Почесний професор Національного універси$ тету «Києво$Могилянська академія» Ліна Костенко під час читання в цьому університеті 1 вересня 1999 року лекції на тему: «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала».

Як відомо, у словниковій літературі радянського періоду слово «аура» інтерпретувалося як медичний термін, пов’язаний із симптоматикою де$ яких важких недуг. В окультних науках аурою вважають невидиме світіння, яким оточена людина та інші матеріальні тіла. Бачити ж це сяйво

можуть лише високодуховні особистості, наділені даром ясновидіння. У перекладі з латини цього слова існує до десятка значень. Але всі вони, як стверджує Почесний професор, пов’язані з вітерцем, повівом або золо$ том, відтінками золотого, і так як існує біополе особистості, так існує й аура цілої нації, хоч її і не видно. Гуманітарна аура нації повинна мати свою

матеріальну основу – «...потужно емануючий комплекс наук, що охоплю$ ютьусісферисуспільногожиття,включнозосвітою,літературою,мистецт$

вом, –в їхній інтегральній причетності до світової культури, і, звичайно ж, усвоємунеповторнонаціональномуваріанті»(КостенкоЛ.Гуманітарнааура нації, або Дефект головного дзеркала // Світло. – 1999.– № 14. – С.2).

Цікавий змістовний образ дав можливість його творцю подивитися на результати духовної діяльності різних етнічних спільностей у своєрідному ракурсі. Виявилося, що людина здатна швидко забувати погане, бо воно порівняно скороминуще. Ауру нації створює, насамперед, духовна праця, осяянасяйвомзагальнолюдськихвічнихцінностей.Інакшеяктодіпоясни$ ти низку обставин?

Наприклад, увесь світ знає і шанує німців як націю філософів і ком$ позиторів,безякихнеможливо уявитисвітовуісторіюкультури.Цейнарод подарувавсвітовіБетховена,Баха,Гете,Шіллера,Гегеля,Канта,Шопенгау$ ера, Ніцше і багатьох інших, не менш значимих талантів. І хоч, як згадує Л.Костенко,БухенвальднедалековіддубаГете,ідубтойспиляли,ісолдати вермахту відкривали на тому пні бляшанки, –все одно, не Гітлер визначає образ нації з його Геббельсом, що хапався за пістолет при слові культура, і не Ельза Кох, а доктор Фауст і Лореляй над Рейном.

Те ж саме в Росії з її вічними смутами, забитим народом і «напівбе$ зумними царями та генсеками.» Не вони визначали ауру нації, а «пре$ красні вчені, мислителі, письменники й композитори».

Народи світу красиві у своїх аурах. Над Скандинавським півостро$ вом, як північне сяйво, стоїть «заворожуюча аура» музики Гріга, Сібеліуса,

дивовижних казок Андерсена. На іншому континенті далека Колумбія підсвічена«магічною»ауроюМаркеса.

Зрозумілоодне,щовкожногопредставникаетносуаурайогоспільнотиу більшійчименшійміріосяваєтойвнутрішнійпсихологічний«дім», якийми називаємоекопсихологічноїсистемоюособистості,формуєпочуттянаціональ$ ноїгордості,невикликаючиупереважноїбільшостілюдейпочуттяненависті чипрезирствадотихетнічнихспільностей,децяауравсилупевнихумовслаб$ ша.Причиноюцьогоєте,щогордістьуцьомувипадкуйдевідтієїмогутньої енергіїдобраталюбові,яказнайшласвійвиявудуховнихтворіннях.

ЯкжеУкраїнавиглядаєуцихдіоптріях?Щобпояснитице,Л.Костенко

використовує образ дефекту головного дзеркала. Річ у тому, що коли свого часу американці запускали з мису Канаверал дослідну станцію з особливо потужним телескопом, що мав надзвичайно потужну систему дзеркал, то в останніймоментз’ясувалося,щоголовнедзеркаломаєдефект.Запускстанції призупинили з метою усунення цього дефекту.

Таким телескопом , на думку талановитої поетеси , повинен бути весь комплекс гуманітарних наук з літературою, освітою, мистецтвом. У сис$

темідзеркалцього«телескопу»суспільствоіособистістьповинніотримува$ ти об’єктивну картину самих себе і віддавати у світ не викривлену інформа$ цію про це.

На жаль, аура української нації потребує посилення. Підсвічена у ней$ мовірноскладнихумовахвідсутностідержавності,будучипозбавленоюсвоє$ рідної «коронки» нації у минулі століття (широкого прошарку незмутова$ ного дворянства), вона у багатьох випадках виявилася затіненою для світо$ вої спільноти.

Нині українці як етнос, з одного боку, повинні відновити для світу належне їм сяйво забутих імен, а з іншого боку, зробити все можливе, аби з’явилися нові «сяючі» імена. Однак «головне дзеркало» поки що з дефек$ тами і нація «фокусується не в головному дзеркалі, а в скельцях некорект$ но поставлених лінз і призм, що заломлюють її до невпізнання».

Щоб глибше вникнути в цю проблему в рамках соціалізації особис$ тості,розглянемо наступніголовні джереламакрочинників, щовпливають на соціалізацію.

Одним із них є суспільство – сукупність усталених у країні соціальних відносин між людьми, структуру яких складають сім’я, соціальні, вікові, професійні та інші номінальні й реальні групи, а також держава (А.В.Муд$ рик). У тлумачній словниковій літературі сучасної української мови воно визначається як велика сукупність людей, яких об’єднує спосіб задоволен$ ня своїх приоритетних потреб (насамперед, матеріальних) шляхом добу$

вання, перетворення, виробництва, розподілу і споживання їжі, одягу, за$ собів праці й ін. (Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В.Т.Бусел . – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. – С. 1218).

Суспільство як одне з найважливіших джерел макрочинників соціалі$ зації – цілісне утворення, яке перебуває у постійному історичному розвит$ ку,змінюючисвоїсоціальні,економічні,ідеологічні,культурнівластивості залежно від зміни історичних умов. На теренах колишнього СРСР в уяві переважної частини населення воно фактично ототожнювалося з держа$ вою. Останнім часом у межах пострадянських країн іде нелегкий процес «роздержавлення суспільства», що певним чином відбивається на пробле$

мах соціалізації підростаючих поколінь, ускладнюючи, а подеколи загост$ рюючи ці проблеми.

Щоб зрозуміти їх і цілеспрямовано розв’язувати, необхідно хоча б по$ біжно глянути на історію розвитку людини в складі суспільств та основні тенденціїперспективтакогорозвитку.

Як відомо, людина від народження як біологічний вид не могла забез$ печити собі умов існування поза межами певної групи, в яку вона входила.

Надповільна біологічна еволюція її у зв’язку із зміною та вдосконаленням засобіввиробництва,щовпливалонахарактерсуспільнихвідносин,зміни$ ласянашвидкіснусоціально$виробничу,засвідченнямдеякихучених,при$ скорившись від 10 тисяч до 100 тисяч разів. Вчені по$різному пояснюють рушійні сили такого прискорення. Але, як вважає К.Корсак, хоч майже всі виявлені причини у певні історичні моменти і на обмеженій території мо$ жутьвиходитинапершийплан,алеїхнійспільнийвпливбудедругорядним у масштабах континентів і в тисячолітні епохи. На думку вченого, «..домі$ нуючий спосіб виробництва був, є і завжди залишатиметься фактором но$ меродинвпливунасуспільно$політичнежиття,накомплексканонівінорм індивідуальної та колективної діяльності, на культуру й освіту» (Корсак К. Освіта і суспільство – дороговказ розвитку // Рідна школа. – 2002. –№ 5. –

С.5).

Зопорою на критерій способу виробництва у суспільствознавчих на$ уках, як наголошувалося, визначено основні варіанти суспільств: доаграр$ не, аграрне, індустріальне, інформаційне. Зіставлення визначальних рис цих суспільств, за Е.Тоффлером, дає підставу вважати, що людство в ос$ новнійсвоїйчастиністоїтьпередпорогомінформаційнихсуспільств,уяких об’єктомнакопиченнянапротивагуіндустріальнимсуспільствамстаютьне влада,грошітаресурси,азнанняівиробничакомпетентністьзультиматив$ ним значенням вищої освіти, об’єкт довіри якої – комплексні науки з хол$ істичними (комплексними) методами дослідження. У таких суспільствах

визначальний вплив на характер та інтенсивність процесів соціалізації справлятимепотребавбезперервнійосвітіузв’язкузбезперервнимудоско$ наленнямгнучкихтаіндивідуалізованихвиробництв. Докоріннозмінюється структура зайнятості дорослого населення у суспільному виробництві. У порівнянні з індустріальним суспільством кількість зайнятих у сільському господарствізменшитьсяв4разиістановитименебільше 5%.Упромисло$ вомусекторівонатежзменшитьсябільшніж удваразиістановитимеблизь$ ко 25 %. А в інтелектуально$виробничих і обслуговуючих сферах, навпаки, зросте більш як у три рази і становитиме біля 70 %. Подібні розрахунки уже сьогодні підтверджує розвиток інформаційних суспільств Швеції, Швей$

царії, Норвегії, Нідерландів, Данії.

Загальновизнано, що ніколи в минулому темпи і комплексність соц$ іально$економічних змін не сягали сучасного рівня. Аналіз їх на теренах колишніх пострадянських держав нерідко обтяжується, з одного боку, ус$ падкованими від СРСР соціально$політичними алгоритмами, які не спра$

цьовуютьунових умовах,а,зіншого, своєрідною«мультиреволюцією»,яка продовжує розвиватися і поглиблюватися в Україні, унікально поєднуючи

кількарівневі складні трансформаційні процеси. Вони пов’язані, насампе$ ред, із зміною соціальної структури суспільства на базі зміни суспільно$ виробничих відносин і характерні для більшості пострадянських держав.

Відповідні дослідження в цьому напрямі І.Т.Заславської засвідчують, що, наприклад, у Росії для соціальної диференціації сучасного російського суспільства властиве утворення численних і нестабільних за складом про$ фесійних груп. Умовно їх можна об’єднати залежно від матеріального ста$ новища , участі в управлінні майном та у владних структурах у кілька соц$ іальних прошарків: верхній, який включає в себе політичні та економічні еліти; верхній середній, який складають власники і менеджери великих підприємств; середній, представлений дрібними підприємцями, менедже$ рами, адміністраторами соціальної сфери, середньою ланкою апарату уп$ равління, представниками силових відомств і приватних підприємств; базовий – масова інтелігенція, робітники масових професій у сфері економі$ ки; нижчий – некваліфіковані робітники державних підприємств, пенсіо$ нери; соціальне дно.

Між цими прошарками немає чітких меж. Це створює потенційні можливості для мобільності членів суспільства – горизонтальної і вер$ тикальної. Горизонтальна означає зміну соціальних позицій у рамках од$ ного соціального прошарку. Вертикальна – перехід членів суспільства із одного соціального прошарку в інший (як у вищий, так і в нижчий).

За цих умов відбувається формування базової основи суспільства –се$

реднього класу. На жаль, слабкість його наразі не дозволяє йому визначати морально$психологічний клімат у суспільстві загалом. Значно більше виз$ начає його процес люмпенізації, який охоплює майже всі соціальні про$ шарки.

На соціалізацію людей, передусім, молодших вікових груп стихійно впливаєстильжиттякожногосоціальногопрошарку.Длябагатьохдітейвін стаєсвоєрідниметалономутихвипадках,колибатькиненалежатьдонього. Затакихумовумолоді,якаперебуваєнапочатковомуетапішляхудо«само$ госебе»,«справжнього»,легковиробляютьсявідоміусередненістереотипи загальноприйнятих стандартів. Найчастіше таким стандартом стає образ

«фірмача» з усіма властивими йому атрибутами життя: «іномаркою», доро$ гою «мобілкою», сучасним «маєтком». Уявлення батьків про знаходження свого місця в житті й ролі праці в ньому все частіше не співпадають з відпо$ віднимиуявленнямидітей,частиназякиххочемати все«відразуішвидко». Цьомусприяєпорівнянорозвинутареклама,зразки«красивого»життя,які

з’явилася широка можливість спостерігати в кадрах кінофільмів, зокрема зарубіжноговиробництва.Розширеніможливостіздобуттявищоїосвітина

платнійосновічастопороджуютьейфоричнімріїстосовномайбутньоїкар’$ єри, яку важко здобути поза рамками функціонерства. Шлях до таланови$ тоговчителя,лікаря,технолога–будь$якогофахівцяідеврозрізізголовни$ ми напрямами до кар’єри, оскільки він передбачає заглиблення у свій фах, аневсистемулюдськихвзаєминнадорозідо«посадового»крісла.Цеприз$ водить до того, що молоді люди, відмовляючись від власної внутрішньоін$ тенційної спрямованості, намагаються здобути «престижний» фах, займа$ тися далекою від власних глибинних внутрішніх уподобань справою. Їхні рішення стосовно громадського і особистого життя поспішливі й невива$ жені. Для багатьох улюбленою тезою стало твердження про те, що первин$ ний капітал завжди наживався нечесним шляхом. Цей «шлях» входить і в особистісне життя, про що свідчить кількість розлучень у країні, яка сягає майжеп’ятдесятивідсотковогорівня.Ідеалавтентичногожиттясередтаких людей сприймається як дивацтво і своєрідне «дон$кіхотство».

Швидкий прорив у верхні прошарки суспільства вчорашніх «рядових громадян», відомі приклади казнокрадства у високих ешелонах влади по$ роджують у широких масах нижчих соціальних верств стійке глухе не$ вдоволення.

Зрозуміло, що в умовах складної економічної та політичної ситуації в Україні соціальні проблеми не можуть не ускладнюватися. Але серед цих проблем є корінні, які становлять собою ту вирішальну ланку, вчепившись за яку, можна витягнути весь ланцюг соціальних проблем. Такою ланкою

філософ Л.Чупрій небезпідставно вважає культурну кризу, яка спричинює духовнудеградаціюсуспільства,розмиванняцінніснихорієнтирівімораль$ ний занепад. Учений констатує, що культура і духовність – це цивілізовані ознакибудь$якоїнації,безякихвонавзагалінеможеіснувати.Нація,вякій нівелюються духовні цінності, приречена на загибель. У сучасному нор$ мальному громадянському суспільстві головна роль відводиться людині як особистості,їїучастіурозбудовіякгромадянськогосуспільства,такідержа$ ви. Основними цінностями, які панують у такому суспільстві, є справед$ ливість, свобода, демократія, солідарність, рівність. Усе це спрацьовує в одному напрямі – створення умов, за яких стимулюється реалізація люди$

ною властивих їй здібностей і потенцій на благо власно$особистісних і за$ гальносуспільнихінтересів.

Такимчином,лишеспрямованістьсуспільстванашляхдоавтентично$ гожиттякожноїлюдиниспроможнавирішитиголовнусуперечністьувзає$ минах особистості й суспільства на користь обох.

Дотогочасу,покидержаваневизнаєпріоритетногозначеннярозвитку культури, не зумовить престижність представників цієї галузі, залишатися

їй країною дрібних торговців, дешевої найманої сили за рубежем і роздуто$ го апарату державних та силових органів. Неможливо подолати соціально$ економічну кризу доки у серцях і умах людей панує пустеля на місці гармо$ нійногозатишноговнутрішньогопсихологічного«дому».Економікаіпол$ ітикавцьомувипадкузалишаютьсявториннимистосовнокультури,духов$ ності та моралі.

Історія знає приклади, що підтверджують це. Усім відомо наскільки швидко Німеччина та Японія «піднялися на ноги» після поразки у Другій світовій війні. Дотепер у Німеччині живуть люди, які згадують той важкий для народу час: «Ми збирали на полях мерзлу картоплю. Електроенергію мали дві години на добу. Але ми знали, що треба працювати». Допомогла аура великої нації поетів, композиторів, мислителів і відповідальність за неї перед світом і самим собою. А ще допомогло швидке долучення до загальнохристиянськихцінностей,щозакладалонадійнийфундаментвнут$ рішньогопсихологічного«дому». На змінунацистській ідеологіїГоловним Законом ФРН від 23 травня 1949 року було введене обов’язкове релігійне виховання, про що в статті 7 говорилося: «Викладання релігії в державних школах,завиняткомнеконфесійних,єобов’язковим.Навчанняпроводиться згідно із принципами релігійних організацій».

Відомо, що у філософії сучасного духовного виховання представника певного суспільства не прийнятні ні релятивістсько$плюралістичний нап$ рям філософії, ні гармонійно$цілісний. Доцільнішими у сучасних умовах

стають ті ідеї, які намагаються поєднати в собі позитивні риси обох цих протилежних концепцій. Одну з таких ідей певним чином реалізує система філософськихпринципівсубстанціональноїєдностійдіалоговоїзгоди,яка, усвоючергу,включаєвсебевідомухристиянськуідею«послухутавідваги». Це її згадував у свій час Микола Бердяєв, аналізуючи погляди одного з пер$ сонажівромануДостоєвського«БратиКарамазови»івідзначаючиважливе значення того його життєвого принципу, згідно з яким «великий послух повинен бути урівноваженим у християнстві великою відвагою». Одне без одного недоцільне і неможливе у найвищих своїх проявах. Чи не тому не$ вдачі та негаразди супроводжують будь$яке суспільство, що для більшості

йогочленівневластивіні«великийпослух»,ні«великавідвага», ніїхгармо$ нійнепоєднання.Цимсамимпідтверджуєтьсявисновок,згіднозякимнія$ кеправово$економічнезаконодавствонеможенормальнофункціонувати, коли воно входить у суттєву суперечність із пануючими у суспільстві мо$ ральнимипринципами. Українськесуспільство,переживаючице,здобуває

відповіднийдосвід,якийраночипізнодопоможевийтинадорогу,якапря$ мує до тих стандартів, що відповідають сучасним загальноєвропейським

вимогам.

Необхідність пріоритетного розвитку культури у суспільстві – це дале$ ко не кон’юктурна вимога, яка стосується певної країни на певному етапі її розвитку.Прикладомвідродженняпринципупріоритетудуховнихціннос$ тей над матеріально$економічними у глобальних масштабах є рішення ав$ торитетних міжнародних організацій. Зокрема, у доповіді Генерального директора ЮНЕСКО за 1990$1991 роки говориться, що сучасна реформа педагогічної діяльності потребує «зміни парадигми шляхом переходу осві$ ти головним чином із метою економічного розвитку до освіти... з метою розвиткууніверсальноїкультурисуспільства»(Перспективы:вопросыобра$ зования. Ежеквартальный журнал ЮНЕСКО. – М., 1992. –№ 1$2. – С. 4).

Однак, виходячи із філософії І.Пригожина, це не слід розуміти як на$ тяк на протиставлення духовного матеріальному, чи на якийсь антагонізм між ними. Адже ще Бруно у свій час стверджував, що природа і дух – це протилежні прояви одного глибокого для них кореня. Отже, однією з най$ важливішихкультурнихподійнашогочасу,надумкубельгійськогоученого І. Пригожина, є зближення внутрішнього і зовнішнього світів, які мають спільну субстанціональну основу. Адже синерґетика, як відомо, розкрила, що фізико$хімічні процеси «зовнішнього світу» мають ті ж загальні фунда$ ментальнівластивості,якіранішевченимивважалисяспецифічнимитільки для людей. До таких властивостей, насамперед, належать механізми само$ організації та прогресивного розвитку як суспільства, так і всієї живої та

неживоїприроди,виборузнескінченогочисламожливостейрозвиткуоднієї з них тощо.

Длясамоорганізаціїтапрогресивногорозвиткубудь$якогосуспільства, згіднофілософіїнестабільностінеобхіднанасампередсистемасталихлюдсь$ ких систем цінностей, бо тільки вони у масштабах суспільства, на думку І.Пригожина,«..завждипротистоятьдестабілізуючимефектамфлюктуацій» (Пригожин И. Природа, наука и новая рациональность // Философия и жизнь. – 1991. $ № 7. – С. 36).

Коли ж нові такі цінності не створені сучасним суспільством, на дум$ ку багатьох сучасних дослідників, необхідно повернутися до тих, що прой$

шли тривале випробування часом і численними поколіннями багатьох народів, зокрема українського (О.Вишневський, М.Стельмахович, Л.Чупрій,В.Жуковськийтаін.).Зважаючинаце,заслуговуєувагивисновок представникасучасноїхристиянської філософіїВ.В.Бібіхінастосовнотого, що саме раннє християнство, яке мало винятково унікальну форму віри,