пальчевский

далекої від ідеї єдності екумінізму різних напрямів її, «...зібрало увесь світ навколо свого вогню» для «повернення різноманітного до своєї чистоти»

(Бибихин В.В. Философия и религия // Вопросы философии. – 1992. –№ 7. – С. 43).

...Далекі предки свічку запалили, Заповідали внукам не гасить.

Той дивний вогник додає всім сили У теплих почуттях життя прожить. Храни його у дні важкої скрути. Оберігай від буйних вітрів зла, Щоб не пилинкою у цьому світі бути, А океаном доброти й тепла.

(С.Пальчевський)

Гостра необхідність у формуванні відчуття внутрішньої субстанціо$ нальної основи постає у всіх суспільствах пострадянських країн, насампе$ ред, у зв’язку із зміною ідеології тоталітаризму на незвичний і хиткий плюралізм, який певним чином зумовив ситуацію стихійної соціалізації численних груп населення. Трудність вибору інтенційно обумовленого життєвого шляху, перепони на ньому, історично сформоване у широких мас населення неуміння, а в багатьох випадках і небажання, робити вибір призводить до зневір’я в нього і відмови. Невизначеність ситуації і люди$ нивнійпризводитьдовтратиідеалів.Аідеал,якговоривусвійчасЛ.М.Тол$

стой, це – «дороговказна зоря», без якої немає «твердого напряму, а немає напряму – немає життя».

Унестабільному суспільстві напротивагу стабільному інтереси різних соціальних, професійних, вікових груп суперечливі, соціальний консен$ сус відсутній.

Уцих умовах виникає необхідність вивчення та узагальнення на ос$ нові вітчизняного досвіду розв’язання назрілих соціальних проблем у роз$ винутих країнах світу, де сформувалися стійкі суспільства, узвичаєні жити

вумовах демократії та ідеологічного плюралізму, хоч далеко не позбав$ лені від власних специфічних проблем. З цією метою за допомогою захід$

них країн проводяться різноманітні семінари, реалізуються ідеї відповід$ них партнерських проектів тощо.

Так, наприклад, становленню професії соціального робітника і соц$ іального педагога в Україні сприяв проект «Соціальна освіта в Україні», який у 1998 році почав реалізовуватися у життя за участі Християнського

дитячого фонду, Міжнародної федерації соціальних робітників і Українсь$ кої асоціації соціальних педагогів і фахівців соціальної роботи. Головною

його метою стала допомога розвитку громадянського суспільства і демок$ ратії в Україні, навчання практичних працівників соціальної сфери, пред$ ставників громадських організацій, а також викладачів і студентів факуль$ тетів та відділень шкіл соціальної роботи; підтримка їх соціальних ініціа$ тив; розвиток і підвищення якості соціальних послуг та ін.

Сприяєформуваннюновихсуспільствнапострадянськихтеренахниз$ каміжнароднихправовихдокументів,якіпевнимчиномрегламентують со$ ціально$педагогічну діяльність та соціальну роботу. Це, насамперед, доку$ ментитакихшироковідомихорганізацій,якООН,ЮНЕСКО,ВОЗ,ЮНІ$ СЕФ та ін.

Неменшважливим,ніжсуспільстводжереломмікрочинниківсоціалі$ зації є держава – ланка політичної системи суспільства, яка володіє влад$ нимифункціями.Державуукраїніпредставляєсукупністьустановтаорган$ ізацій,об’єднанихфункцієюуправліннясуспільством.Донихналежитьуря$ довий апарат, адміністративні та фінансові органи, силові структури й ін. Вона є чинником стихійної соціалізації, оскільки її громадяни, живучи у створених нею умовах, засвоюють декларовані на державному рівні норми та цінності, хоч ці цінності не завжди співпадають з уподобаннями кожної окремої особистості.

Державастворюєвласнусистемущодоцілеспрямованоїсоціалізаціїсвоїх громадян. Визначає суспільно значимі вікові норми (початок обов’язково$ го навчання, його терміни, повноліття, час виходу на пенсію тощо). Зако$

нодавчо забезпечує соціальну та соціально$педагогічну роботу з населен$ ням. Створює систему виховання та розробляє політику в його сфері. На основі цього й формуються конкретні умови для соціалізації та самореалі$ зації кожного окремого громадянина.

Уфілософській словниковій літературі, що розглядає соціальні тер$ міни, висвітлюється поняття «соціальна держава». Її визначено як «тип організації державного й суспільного життя, заснованого на пріоритеті соціальних цінностей, найвищим із яких є право людини на «гідне жит$ тя» (Філософський словник соціальних термінів / За заг. ред. В.П.Андру$ щенка. – Київ. – Харків, 2002. – С. 543).

Усучасній суспільно$політичній думці ідея побудови соціальної дер$ жави визнається як пріоритетна. Як теорія, так і практика її набули поши$ рення в Німеччині, Швеції, Франції, Англії, Австрії, Швейцарії, Норвегії, Фінляндії. Ідеологами соціальної держави стали Г.Ріттер, К.Хессе, А.Бра$ ун, Д.Ролс, Д.Янкелович, М.Годе. Свою теорію вони розробляли на основі

соціально$філософських та політологічнихідейпідвищення статусу люди$ ни, правової держави, «людського виміру суспільства», демократії та гума$

нізму. Суспільство у цій теорії розглядається як соціальний простір, що забезпечує розвиток і самореалізацію людини як вищої мети та цінності суспільного буття. Проблема утворення соціальної держави генетично по$ в’язанаізвченнямпрохристиянськуобщину,знормативними цінностями римського права, гуманістичними ідеалами епохи Відродження і Про$ світництва, ідеями античного і Нового часів про демократію, суспільний договіртагромадянськиймир.Основніатрибутисоціальноїдержавизнай$ шли своє визначення у Великій хартії вільностей (1215), Декларації прав людинийгромадянина(1789), документахПаризькоїКомуни(1871), Вей$ марської конституції (1919). Головна проблема державного забезпечення соціальних цінностей є предметом соціальної філософії й політології со$ ціал$демократичногоспрямування,складізокремаукраїнської.

Ще перший український президент Михайло Грушевський ставив пе$ реддемократамизавдання«соціалізуватидержавуізаразомудержавлювати соціальне життя в широкому значенні».

Ядромтеоріїсоціальноїдержавиєположенняпропереорієнтаціюпра$ вовоїдержавинаособистість.Черезцесоціальнафункціядержавнихструк$ тур ураховує весь спектр соціальних вимог і потреб людини. У господарстві опораробитьсяна«солідарнуринковуекономіку»,яка,крімприватноївлас$ ності, широко використовує й інші форми господарювання, які покликані коригувати дію ринкових законів. Ознакою зрілої соціальної держави є де$ централізація й розподіл адміністративних функцій управління, розгалу$

женасоціальнамережагромадськихоб’єднань,практика«олюднення»об$ ставин людського буття на принципах взаємодопомоги та толерантності. Длятеоріїтапрактикисоціальноїдержавивластивепоняття«соціальнаети$ ка», яка передбачає забезпечення «нормальних» відносин між індивідами, суспільствомідержавою.

Насьогодні відомі різні моделі соціальної держави. Наприклад, скан$ динавська,німецька,тихоокеанська.Усівони,порядіззагальнимивласти$ востями,відображаютьнаціонально$специфічні.

Чималодержавсвіту,зокремайУкраїна,усвоємурозвиткуорієнтують$ ся на ідеали соціальної держави.

Характер та зміст системи виховання в тоталітарних державах, як пра$ вило, визначає панівна ідеологія. У колишньому СРСР, визнаючи «надбу$ довчу»сутністьтакоїсистеми,надержавномурівні централізованостворю$ валися відповідні організації, діяльність яких доскіпливо перевірялася, ко$ ординувалася і цілеспрямовувалася. Цілком серйозно ставилися завдання

завдяки розвитку психотехнічних систем піонерської, комсомольської та партійної організацій формувати стандартизовані екопсихологічні систе$

ми «будівників комунізму», в яких кожна складова була чітко ідеологічно обумовлена. В силу того, що унікальність кожного члена суспільства губи$ ласяврозпливчастійімалоусвідомлюванійпереважноюбільшістю«сукуп$ ності суспільних відносин», у багатьох випадках людина продовжувала за$ лишатися відчуженою від самої себе, віддаючись усередненим стандартам однобічно заідеологізованого суспільства.

Партійні ідеологи, розуміючи складність поставленого завдання, усві$ домлювали, що за допомогою одного «Морального кодексу будівника ко$ мунізму» та безперервного потоку відповідних партійних ухвал і постанов внутрішній психологічний «дім» у душах мільйонів співгромадян не побу$ дувати. Необхідним став ефективний духовний інструментарій – високо розвинуті психотехніки. На розвиток їх були кинуті значні матеріальні за$ соби,цілеспрямовуваласядіяльністьвідповіднихміністерствівідомств.На психотехнічнісистемипіонерської,комсомольськоїіпартійноїорганізацій працювали різноманітні творчі організації країни. Поети писали вірші, композитори музику для пісень, письменники – «патріотичні» оповідан$ ня, повісті та романи, кіномитці створювали за замовленням ідеологічних державнихструктур«патріотичні»кінофільмиіт.д.Засоби«соціалістично$ го реалізму» в мистецтві компілювалися з метою створення відповідних ритуалів, свят «червоного календаря» та інших штучно створених форм со$ ціалізації.Розуміючивеликурольмистецтва,центральнідержавно$партійні органи тримали його розвиток під контролем, час від часу б’ючи на сполох

від бодай одного необережного виходу будь$кого з представників того чи іншоговітчизняногомистецькогожанрузамежіідеологічнодозованихнорм. Мистецтво«соціалістичногореалізму»поприбудь$якіідеологічніобмежен$ ня,насамперед,урамкахзгаданихпсихотехнічних системсправляловели$ кий навіювальний вплив на мільйони громадян країни, формуючи суґес$ тивнікомплексистандартизованихекопсихологічнихсистемособистостей. Такікомплексиможнаозначитисловесними«формулами»:«Партія–честь ісовістьнашоїепохи»,«Беризкомуністівприклад»,«Комунізм–майбутнє всього людства», «Піонер – усім дітям приклад» тощо. Формувалися вони на принциповій, ригідній основі, яка відкидала будь$які нюанси змін.

Навіювальна сила мистецтва допомагала вибудувати в душах багатьох громадянкраїнитойвнутрішнійпсихологічний«дім»,якийвсилупануючої вкраїніідеологіїнепіддававсяніякійреставраціїчиперебудові(врозумінні М.С.Горбачова), оскільки основні конструкти його першопочатково були закладені в загальну архітектоніку духовного творення на ригідній основі.

Такий дім можна було тільки зруйнувати для того щоб побудувати на його місціновий.Ітакеруйнуванняумежахвсієїкраїнирозпочалося.Удуховному

розумінніцебуводинізнайруйнівніших«землетрусів»ХХстоліття.Мільйо$ нилюдейзалишилися«бездомними»,втратившитой«дім»,якийусежиття за допомогою держави складали по «цеглині». Не всі змогли це витримати. Особливолюдистаршогопокоління. Відомівипадки,колиокремі, відчува$ ючивдушісуцільнуруйнацію,закінчувалижиттясамогубством.Інші,втра$ тившидуховнуопоруінезнайшовшиіншої,швидкостарілиіпочиналихво$ ріти. Ще інші поступово знаходили сили для «розчистки завалища» і наве$ денняпервинногопорядкунаньому.

Дієвість особливо на ранніх етапах сформованих у СРСР психотехн$ ічних систем частково пояснюється їхнім позаконкурентним становищем. Така вистояна у тисячоліттях психотехнічна система, як релігійна, через свою високу конкурентоспроможність здатність фактично була загнана у підпілля. Другою причиною дієвості названих систем став масовий харак$ тер їх використання, який передбачав не тільки централізований потік на$ віювання, а й зумовлював процеси взаємонавіювання та самонавіювання певнихуявленьтаустановок.

У сучасних умовах позиція держави у вирішенні названої проблеми остаточно ще не визначена. «Самовплив» у цьому вирішенні не тільки не приносить позитивних результатів, а, навпаки, заганяє у глухий кут. Потік не завжди якісної книжкової та телевізійної продукції із$за кордону в умовах, коли вітчизняна культура сидить на голодній «пайці», безоглядне захоплення молоді новоявленими, часто сумнівними ідеалами призводить

до духовної невизначеності, внутрішніх конфліктів із самим «справжнім», відмови від власного унікального шляху до самого себе. Як не дивно, але, незважаючи на кардинальні суспільно$політичні зміни в країні, «плінтус$ на» методологія марксизму залишається визначальною у світогляді широ$ ких мас населення. Вирішення проблеми заздрості, яка шкідливо впливає не тільки на духовне, а й на фізичне здоров’я, лишилося з боку держави без колишнього ідеологічного забезпечення. Звільняючу від заздрощів роль у всьомуїїобсязіперейняланасебецерква.Нажаль,сучаснемистецтвопоки що стоїть осторонь цієї проблеми. На заваді тут – ринкова орієнтація на середньостатистичногоспоживача,атакожнатумасовунизькопробнупро$

дукцію, яка невпинною рікою пливе на вітчизняні кіноекрани. У цій ситу$ аціїдуховнетаматеріальнеоб’єднуютьсяводинклубокважковирішуваних проблем.

Без державного втручання тут, зрозуміло, не обійтися. Позитивним є те, що на рівні уряду почалася певна робота в цьому напрямі. Прикладом

цьогоможеслугуватистворенняКомітетуздуховностіприРадізтелебачен$ ня і радіомовлення України, який покликаний регулювати потік негатив$

ноїмасовоїкультури.

Майже від початку свого виникнення держава ініціювала сама або ж підтримувала ініціативи з розгортання в країні як соціально$педагогічної діяльності, так і конкретних видів соціальної роботи. Так, у 2001 році ви$ повнилося 10 років із часу виникнення соціальної педагогіки і соціальної роботивУкраїні.Першимивітчизнянимишколамисоціальноїроботиста$ ли:відділенняїївДонецькомудержавномууніверситеті,факультетсоціаль$ ноїроботи вХарківському інституті культури і факультет психології та соц$ іальної педагогіки в Запорізькому державному університеті. Упродовж10 років були відкриті факультети, відділення, школи соціальної роботи і со$ ціальної педагогіки більш ніж в 30 університетах, інститутах і коледжах.

У 1992 році за ініціативою декана відділення соціальної роботи До$ нецькогодержавногоуніверситетуВ.М.СидоровабуластворенаУкраїнська асоціація соціальних робітників і фахівців соціальної роботи, яка пізніше ввійшладоскладуМіжнародноїфедераціїсоціальнихпрацівників,що,зреш$ тою, дозволило вітчизняним фахівцям розпочати широке ознайомлення із сучасним досвідом соціальної роботи і соціально$педагогічної діяльності зарубіжнихкраїн,зокремарозвинутихкраїнЗаходу.Забезпосередньоїучасті та сприяння держави в Україні починають реалізовуватися так звані парт$ нерські проекти. Одним із них, наприклад, є уже відомий проект «Соціаль$ на освіта в Україні», який почав втілюватися в життя у 1998 році з участю Християнського дитячого фонду, Міжнародної федерації соціальних пра$

цівників та Української асоціації соціальних педагогів і фахівців соціальної роботи.

Держава здійснює законодавче забезпечення соціальної роботи та соціально$педагогічної діяльності в Україна. Насамперед, вона бере участь у розробці та прийнятті міжнародних правових документів, які певним чином регламентують згадані сфери діяльності.

Наприклад,сьогодніУкраїна–учасницяміжнароднихдоговорівіугод, які спрямованіна захист і гарантування правтаінтересів дитини. У законо$ творчійдіяльностізметоюзахистуідопомогидітямдержавакеруєтьсяприн$ ципами та вимогами Конвенції ООН про права дитини. У зв’язку з цим в

останнірокиприйнятонизкувідповіднихдокументів.Зокрема,новий«Сімей$ нийкодексУкраїни»(10.01.2002р.),вякомуякособливийсуб’єктправароз$ глядається дитина. Ще раніше 15.12.1992 року підписано Декларацію про загальнізасадидержавноїмолодіжноїполітикивУкраїні.Згодомприйнято закони України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку мо$

лодіУкраїни»(05.02.1993р.);«Проохоронудитинства»(26.04.2001р.);«Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (21.06.2001 р.).

Кожнийізцихзаконівпідводитьвідповіднуправовубазупіддіяльність соціальногопедагога.Наприклад,Закон України«Проохоронудитинства» (26.04.2001р.)визнаєіснуваннявУкраїнібездогляднихдітей,дітей–біженців тадітей$інвалідів.Даєвизначеннянеповної,прийомноїтабагатодітноїсімей. Передбачаєрозширеннясоціально$правовихгарантій дітейтаназванихсімей. Визначаєумови забезпеченняфізичноготаінтелектуальногорозвиткупід$ ростаючогопокоління.Передбачаєствореннясоціально$економічнихіпра$ вовихінститутівзметоюзахиступравтаінтересівдітейвУкраїні.Спрямовує держануполітикунареалізаціюцільовихпрограмзохоронидитинства;на$ даннядітямпільг,перевагісоціальнихгарантійупроцесівиховання,навчан$ ня,підготовкидотрудовоїдіяльності;заохоченнянауковихдослідженьзак$ туальнихпроблемдитинства.

Закон «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (5.02.1993 р.) визначає шляхи створення належних умов для со$ ціального становлення молодих громадян країни, зокрема, для їхнього са$ мовираження, праці та можливостей розвитку за власними задатками і по$ тенціями. Не тільки встановлює порядок надання соціальними службами для молоді соціальної допомоги, а й передбачає проведення заходів із запо$ біганнятаподоланнянегативнихявищумолодіжномусередовищі(алкого$ лізму, правопорушень, наркоманії, токсикоманії, проституції тощо).

Прийнятий Верховною Радою України 25.01.1995 року Закон «Про органи і служби у справах неповнолітніх» основною ідеєю має соціаль$

ний захист і профілактику правопорушень серед неповнолітніх, під якою розуміється діяльність соціальних установ з метою виявлення та усунен$ няпричиніумов,щоспричинюютьзлочинисередпідлітків.Передбачається відповіднакоординаціязусильдержавноївлади,громадськостітасім’ївцій роботі.

Матеріальноюбазоюдержавноїполітикиусферівихованнятасоціаль$ ного захисту молодших вікових груп суспільства є частково державна сис тема виховання, яка, крім законодавчих актів, включає в себе низку відпо$ віднихвиховнихорганізацій,як$от:навчально$виховнізакладирізноготипу; установи для дітей, підлітків, юнаків із психосоматичними і (або) соціаль$

ними відхиленнями,і (або) дефектами;установидля обдарованиху певних сферах навчання чи діяльності, а також для тих, хто, маючи яскраво вира$ жені здібності, сформував стійкий інтерес; установи для дітей, підлітків та юнаківізослабленимздоров’ям;організації,щозаймаютьсясоціально$куль$ турним та іншими видами оздоровлення мікросередовища, індивідуаль$

ною та груповою опікою дітей, підлітків, юнацтва; організації, зайняті пе$ ревихованням та реабілітацією.

Держава виділяє відповідні матеріальні та фінансові засоби для успіш$ ного функціонування створеної нею системи виховання. Визначає набір соціальних ролей для реалізації функцій виховання на державному, регіо$ нальному та місцевому рівнях. А також ті цінності, які культивуються дер$ жавною системою виховання і є адекватними типу економічної та соціаль$ но$політичноїсистемисуспільства.Формуєорганиуправліннявихованням на всіх згаданих рівнях з метою забезпечення функціонування та розвитку державної системи виховання і виконання завдяки цьому соціального за$ мовленнясуспільства.

Державна політика у сфері виховання спрямована на підготовку підростаючих поколінь до розв’язання перспективних соціальних, соц$ іально$політичнихтаекономічнихзавдань,якіставитьпередкожнимсусп$ ільством прийдешній час.

Запитання та завдання

1.У чому полягають відмінності країни як географічно$культурного феноменавіддержави?

2.У чому виявляється безпосередній та опосередкований вплив при$ родних умов країни на соціалізацію різновікових груп населення?

3.Вплив природних умов країни на духовно$творче життя населення.

4.Суттєві ознаки етносу як стійкої сукупності людей, що історично склалася на певній території.

5.Роль етносу як макрочинника соціалізації людини. 6.Менталітет та імпліцитні концепції виховання.

7.Гуманітарна аура нації як комплекс наук, що охоплюють усі сфери суспільного життя країни. Її роль у соціалізації особистості.

8.Суспільствоякважливиймакрочинниксоціалізації.Проблема«роз$ державлення» суспільства та її вплив на перебіг процесів соціалізації.

9.Соціальна диференціація сучасних суспільств на пострадянських теренах та її вплив на формування екопсихологічної системи особистості.

10.Класична проблема «батьків та дітей» на сучасному етапі.

11.Проблема відчуження людини від самої себе в сучасному суспільстві.

12.Самоорганізація та прогресивний розвиток суспільства у світлі те$

орій філософії нестабільності.

13.Організуюча роль у процесах соціалізації населення держави – ланки політичної системи суспільства, яка володіє владними функціями.

14.Місце та роль держави у формуванні екопсихологічної системи

особистості в історичному аспекті.

15.Роль держави в розгортанні в Україні соціальної роботи та соціаль$ но$педагогічної діяльності.

16.Законодавчезабезпеченнясоціальноїроботитасоціально$педагог$ ічної діяльності в Україні.

17.Державна система виховання як базова основа соціалізації підрос$

таючих поколінь.

Рекомендована література

1.Вишневський О. Дитиноцентризм і системно$ціннісний підхід до змісту виховання // Рідна школа. – 2002. – № 5. – С. 37 – 40.

2.Збірник міжнародних правових документів, законодавчих актів і нормативних документів України з питань соціально$правового захисту дітей / Гол. ред. С.Р.Станік. – К.: Столиця, 1998.

3.ЗвереваИ.Д.,ЛактионоваГ.М.Развитие социальнойработыисоци$ альнойпедагогикивУкраине//Практичнапсихологіятасоціальнаробота.

– 2001. – № 4. – С. 2$6.

4.Комаров М.С. Введение в социологию . – М., 1994. – С. 67 – 77, 157 – 194, 234 – 272.

5.КостенкоЛ.ГуманітарнаауранаціїабоДефектголовногодзеркала// Світло. – 1999. – № 14. – С. 2$5.

6.Молодь і закон: Збірник нормативних актів і документів з проблем виховання студентської молоді / За заг. ред. Н.І.Косарєвої. – К.: ІЗМН, 1997.

7.Мудрик А.В. Введение в социальную педагогику. – М., 1997. – С. 138 – 175, 233 – 238.

8.Смелзер Н. Социология. – М., 1994. – С. 70 – 94, 304 – 390, 493 –

521.

9.Перспективы: вопросы образования. Ежеквартальный журнал ЮНЕСКО. – М., 1992. $ № 1$2. – С. 4$6.

10.Пригожин И. Природа, наука и новая рациональность // Филосо$ фия и жизнь. – 1991. $ № 7. – С. 36 – 39.

11.Чупрій Л. Моральні цінності як основа відродження української нації // Рідна школа. – 2003. – № 10. – С. 23$25.