пальчевский

тя, підтвердження відповідних наукових досліджень, приклади, взяті з ху$ дожньої літератури, кіно, періодики. Доцільно ознайомити батьків з мето$

дикою сугестивного впливуна дитину,застосуванняякоїб дозволило фор$ мувати психологічні установки на успіх.

Під час індивідуальної допомоги в навчанні слід зважати на те, що, оскільки сприймання в дитини здійснюється переважно за рахунок пра$ вої півкулі кори головного мозку, то всі пояснення незрозумілого повинні мати переважно наочно$образний характер і за можливості стосуватися емоційно$чуттєвого досвіду дитини. Але найважливішим тут є доброзич$ лива атмосфера таких занять. Батьки у цьому випадку повинні виявляти конґруентність, тобто навчитися сприймати дитину такою, якою вона є, і в стосунках із нею виходити приблизно із такої позиції, яку можна було б висловити словами: «Ти мені подобаєшся», а не «Ти мені будеш подобати$ ся, якщо...». Це обумовлюється тим, що, як правило, успіхи під час такої індивідуальної роботи приходять запізніло і, якщо батьки не мають дос$ татньої терпеливості, «зриваються», в дитини починають швидко форму$ ватися негативні суґестивні комплекси. З’являється зневіра в справджен$ ня коли$небудь того «якщо» в той час, коли з раннього віку виникає орга$ нічна потреба завжди подобатися своїм батькам.

Протилежністю затриманому розвитку дитини є її випереджаючий роз виток. Явища психічної акселерації та обдарованості засвідчують надмірну опосередкованістьпізнавальноїфункції.Цезумовлюєвисокийрівеньпізна$ вальної активності, бажання творчості, проблемність мислення. Обдаро$ ванідітидосконаловолодіютьприйомамизапам’ятовування,продуктивно

мислятьімаютьрозвиненудовільнуувагу.П.А.М’ясоїддоходитьвисновку, щопровідноюзакономірністюненормативногопсихічногорозвиткунарівні організму є відхилення ступеня опосередкованості пізнавальної функції психіки за рахунок недорозвинення (затримка психічного розвитку) або надрозвинення (явища психічної акселерації та обдарованості) пізнаваль$ ної діяльності людини.

Соціальному педагогу в цьому випадку необхідно порекомендувати батькам дітей із затримкою психічного розвитку потурбуватися про інте$ лектуальний фон сім’ї. Іграшки, речі, які викликають у дитини цікавість, повинні мати певне «інтелектуальне навантаження», суть якого батькам

слід вміти розкрити. Наприклад, чому іграшковий автомобіль рухається, чому в нього світяться фари і т.д. Потрібно цілеспрямовано створювати ситуації, під час яких у квартирі, чи кімнаті власного будинку дитина «ви$ падково»натрапляєнацікавукнижку,інструкціюдляконструюванняпев$ ної моделі тощо.

Регулятивна функція представників ненормативного психічного роз$ виткунарівніорганізмувиявляєосновнузакономірністьнаприкладіпове$

дінкових реакцій підліткового віку. Такі реакції відрізняються від норма$ тивних систематичністю, інтенсивністю та наслідком – соціальною деза даптацією. У підлітків, для яких вони властиві, внутрішні механізми, що опосередковуютьемоційно$вольовусферу,недорозвинені.

П.А.М’ясоїд наводить такі типи реакцій: реакція емансипації (втечі з дому, агресивна поведінка, асоціальні дії);реакція групування (участь в асо$ ціальній групі); реакція захоплення (найчастіше колекціонування, яке у не$ нормативного підлітка набуває незвичних форм (один із таких підлітків збирав фотографії із зображенням знівечених у катастрофах, закатованих у концтаборах людей); реакції, зумовлені сексуальними потребами, які виз$ начаються виразним домінуванням інтересу до статевого життя, часто аг$ ресивною поведінкою щодо осіб протилежної статі, статевими збочення$ ми; реакція відмови (активний опір дорослому, що вимагає від підлітка потрібних дій); реакція опозиції (демонстративна бравада, прогули, втечі, крадіжки, будь$яка активність, що має характер протесту); реакція імітації (прагнення свою неспроможність в одній сфері подолати успіхами віншій: наприклад, школяр, що відстає у навчанні, часто вдається до порушень соціальних норм); реакція гіперкомпенсації (прагнення досягти успіху, долаючи власні вади: боязливий підліток для завоювання авторитету скоює злочин).

Ці реакції властиві для різних типів емоційної незрілості підлітків:

емоційно нестійких (неорганізованих, залежних від стихійних ситуацій, не$

здатних до тривалих вольових зусиль, легко навіюваних, вибираючих дії швидкогоуспіху;характернанезрілістьмозку,недорозвиненістьпізнаваль$ ної діяльності, реакції імітації, відмови, гіперкомпенсації); емоційно-збуд- ливих (конфліктні, агресивні, схильні до реакції опозиції; знижений рівень пізнавальної діяльності);підлітків з розгальмованістю потягів (слабкаволя, зниженийрівеньсамоконтролюісаморегуляції,схильністьдокрадіжокпри$ вабливих речей, властиві реакції, зумовлені сексуальними потребами, мінімальна мозкова дисфункція).

Отже,можнадійтизагальноговисновку,щодляпідлітківусіхцихтипів емоції слугують прямим виразником їх потреб. Зниження рівня пізнаваль$

ної діяльності у них пояснюється педагогічною запущеністю. Вони потре$ бують, насамперед, уваги батьків, учителів. Упродовж індивідуальних роз$ мов таким підліткам необхідно пояснювати наслідки їхньої поведінки, на$ магатисядіагностуватиінтенційнуспрямованістьзметоюзалученнядодоб$ рочинних справ, які їх зацікавлять. «Коронкою» у цих справах могли б слу$

гуватиситуаціїуспіху,якібзгодомможнабулорозвивативпервиннихрефе$ рентних групах. Таким підліткам могла б зарадити також допомога психо$

логічних служб у вигляді: психологічної консультації (непряма допомога дитиніпосередництвомконсультаціїбатьківіпедагогів,якаполягаєувідпра$ цюванні раціональних способів поведінки, вироблення заходів, поклика$ них поліпшити соціальну адаптацію дітей; надання консультації шляхом публікацій, розрахованих на широке коло читачів); психотерапії (засобів психотерапевтичного впливу на дитину з метою поліпшення її психічного стану; робота на рівні психотерапевта: психологічний діагноз, створення умовдлявільноговиявупереживань,демонстраціярозуміннястануклієнта тапрагненнядопомогтийому,доведеннянеефективностіповедінкиупевній ситуації); психологічної корекції (проводиться з метою подолання певних відхилень у психічному розвитку, здійснюється з позицій різних напрямів психології: психоаналізу, біхевіоризму, діяльнісного підходу; психоаналіз передбачає ігрову і малюнкову форми корекції, у першому випадку органі$ зовується гра дитини таким чином, щоб звільнити негативний зміст не$ свідомого і відпрацювати доцільні способи поведінки; у другому – клієнт звільняєтьсявідконфліктнихситуаційшляхомїхньоговтіленнявмалюнку; біхевіоризмвикористовуєзовнішністимулизметоюпідкріпленняабогаль$ муваннядезадаптивної поведінки,оскільки тлумачитьостанню якпрямий виразникпроблемклієнта;даєзмогудитинічерезмеханізмзворотногозв’яз$ ку(наприклад, відеозапис) отримати інформацію про своюповедінкуз ме$ тою позбутися небажаних наслідків, використовує «жетони» – нагороди за соціально схвалену поведінку; діяльнісний підхід ураховує закономірності

нормативного розвитку для зіставлення з ними варіантів відхилень, спря$ мовує корекцію на зону найближчого розвитку, центр психокорекційної роботи орієнтує на організацію діяльності людини та зміну соціальної си$ туації її розвитку); сеансів релаксопедії з метою формування доцільних пси$ хологічнихустановок(передбачаютьведенняклієнтаустанчотириелемент$ ної фізичної релаксації: фізичне та психічне розслаблення, важкість у тілі й теплота – і самонавіювання в цьому стані потрібних психологічних уста$ новок).

Ненормативність інструментальної функції виявляєтьсявтипахакцен$ туацій, для яких, на відміну від психопатій, властиві нестабільність, ситуа$

тивність, тимчасова соціальна дезадаптація. З віком вони залишаються в загальній картині індивідуальності.

Відомі класифікації акцентуацій А.Є.Лічко і професора, директора психіатричної та неврологічної клініки Шаріте Берлінського університе$ туім.ГумбольдтаКарлаЛеонгарда.

Згідно з першою класифікацією виділяють такі типи акцентуацій: циклоїдний (емоційна нестійкість – схильність до піднесення і спадів

настрою); астенічний (складають підлітки з переживанням негативних емоцій: тривожності, нерішучості, дратівливості, що призводитьдо швид$ кої втомлюваності; властива зосередженість на стані свого здоров’я, ви$ бірковість у спілкуванні, пошуки самотності); боязкий (несміливість, со$ ром’язливість, відчуття комплексу неповноцінності, уникнення нових знайомств, труднощі у спілкуванні); шизоїдний (замкнутість, відгород$ ження від навколишнього світу, заглибленість у власні переживання, не$ сформоване почуття емпатії); застряваючий, або параноїдний (тривала фіксація емоцій і почуттів на подіях, що минули; хвороблива вразливість, стійкість афектів); епілептоїдний (інертне мислення; дисфорія, що вияв$ ляється в почерговій зміні емоційної пригніченості з розрядкою; агре$ сія); демонстративний, або істероїдний (егоцентризм, намагання бути в центрі уваги, схильність до фантазування, обману, пихатість, зверхність, прикидання); гіпертимний (бадьорий настрій, висока активність, не$ дисциплінованість, незібраність, непосидючість, вибір дій, які не по$ требують особливих зусиль); дистимний (відповідальність, надмірна серйозність, схильність до депресії, пасивність, самозаглибленість); нестійкий (схильність до навіюваності; поведінка, орієнтована на негай$ ний успіх, зміну вражень; вміння налагоджувати контакт з оточуючими, податливість до чужого впливу); конформний (некритичність, надмірна податливість чужому впливу, насамперед, авторитетів; готовність підко$ рятися думці більшості, орієнтація на стереотипи усереднених стан$

дартів, безініціативність).

Відносно докласифікаціїКарлаЛеонгардавирізняютьтакітипиакцен$ туацій:демонстративний (аномальназдатністьдовитіснення,схильністьдо обманузпевноюметою);педантичний(механізмвитісненняпредставлений мало;потягдочіткості,завершеності,ґрунтовності;ретельність;посиленатур$ ботапровласнездоров’я);застряваючий (швидкезгасаннячуттєвихреакцій післятого,якїм«дативолю»;хворобливаобразливість,злопам’ятність,імпуль$ сивнівтечіздому,волоцюжництво);збудливий(недостатнякерованість,підви$ щенарольнеконтрольованихзбуджень,потягів,інстинктів;імпульсивніре$ акції,низькийрівеньмислення,хиткіморальніустої,дратівливість,імпуль$

сивні невмотивованівтечіздому);гіпертимічний (піднесенийнастрій,бала$ кучість,постійнівідхиленнявідтемирозмови,потягдодіяльності,центрува$ гиврозмові,надмірнавеселістьінколипереходитьудратівливість);дистимічний(протилежністьгіпертимічному,серйозність,зосередженістьнапечальних моментахжиття,пасивністьудіяхісповільненістьмисленнявтихвипадках,

коливонивиходятьзамежінорми);циклотимічний(почерговазмінагіпертим$ ічних і дистимічних станів; радість зумовлює бажання діяльності, печаль–

депресію); афективно-екзальтований темперамент (темпераменттривогиі щастя, наближення до психопатії, бурхлива реакція на події); емотивний (чуттєвість,м’якосердечність,жалісливість,радістьвідспілкуваннязприро$ дою,мистецтвом);тривожний(удитячомувіціглибокевідчуттястраху,боязнь грози,іншихдітей,відсутністьзахиступід часнападів,страхпередучителем, «мішень»длязнущаньукласі).

Перерахованівдвохтипахкласифікаціїознакиненормативностіінстру$ ментальноїфункціїнарівніорганізмузчасомузріломувіцістаютьменшпо$ мітними,аленарівнііндивідарозвитокцієїфункціїстаєвиразнішим.

Соціальному педагогу, надаючи індивідуальну допомогу сім’ї, в якій виховується дитина чи підліток з певними акцентованими рисами, необ$ хідночастішеконсультуватисязпсихологомчипсихотерапевтом.Важливо, насамперед,допомогтибатькамзрозумітисутьненормативностіврозвитку дитини і визначити шляхи корекції.

Рівень індивіда характеризується психічними новоутвореннями, зу$ мовленими відсутністю необхідних для повноцінного розвитку соціаль$ них умов. Найважливішою складовою їх є можливість повноцінного спілкування дитини. У протилежному випадку страждає її самосвідомість, відкритість, прив’язаність до рідних. Відомо, що в залишених після на$ родження матерями дітей розвивалася психічна депривація, яка затриму$ вала їх розвиток як індивідів.

...Воно росло, як вовченя,

Якогохолодомщодня Життя жорстоко обвівало, Бо слів гарячих не шептала Йому матуся уночі, Коли насуплені сичі

Кричали лячно проти ночі, Щоб появлялись поторочі. І сумно бачити було, Коли гладесеньке чоло Дитячий усміх не торкав,

Коли звук мови не зринав З розкритих пелюстками губ, Які ховали восьмий зуб.

(С.Пальчевський)

Причиною формування згаданих психічних новоутворень, передусім, є прорахунки батьків і педагогів у вихованні дітей, що створює своєрідну

соціальну ситуацію розвитку. Наприклад, емоційне неприйняття сприяє формуванню жорсткості, у свою чергу, жорстокість зумовлює нездатність до емпатії, бажання самостверджуватися на приниженні іншого. Поту$ рання спричинює неадекватний рівень домагань, розвиває жадібність, яка стає фундаментом прагнень до привласнення предметів і засобів їх досягнення, що впливає на розвиток потреби в освоєнні світу. Жор$ стокість впливає на формування таких властивостей натури, як: безініціа$ тивність, пасивність, брехливість. Остання ж, як правило, переростає у стійку тенденцію до створення у навколишніх образу ідеального Я – по$ треби бути особистістю.

Вихованнядітейунеповних сім’яхтакож обмежуєсоціальнуситуацію розвитку дитини, стає причиною її впертості, вередливості, замкнутості, наслідування небажаних зразків поведінки. Відсутність батька формує в підлітків неповну, або й неадекватну статеву ідентифікацію.

...Дитина – безнадійний консерватор. Їй нянь чужих не треба довгий ряд.

То є малесенький, місткий «акумулятор», В якому на дві клеми йде заряд.

(С.Пальчевський)

Нерідко в розлучених сім’ях бувають випадки, коли один із батьків

забороняєіншомуспілкуватисязвласноюдитиною.Соціальномупедагогу в цьому разі необхідно у формі індивідуальної бесіди пояснити зарозумілій матері чи батькові всю неправомірність подібної ситуації, наголосивши на тому,щосамадитинаітількивонамаєправо«верховного»голосуувиріщен$ ня проблеми спілкування і характеру взаємин із батьками.

У Конвенції прав дитини, прийнятій та відкритій для підписання, ратифікації і приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року, яка набула чинності для України з 27 вересня 1991 року, в пункті 1 статті 6 записано, що кожна дитина, наскільки це можливо, «...має право знати своїх батьків і право на їх піклування».

Виховання ж дитини, яке супроводжується відсутністю матері, зок$ рема в закладах інтернатного типу, надзвичайно негативно впливає на психічний розвиток, оскільки, за твердженням психоаналітиків, непоп$ равно збіднює ту ділянку соціальної ситуації розвитку дитини, від якої залежать майже всі психічні новоутворення найраніших років життя. Зва$

жаючи на це, цілком правомірним є вислів французького письменника ХІХ$го століття Ернста Легуве про те, що мати – це єдине на землі боже$

ство, яке не знає атеїстів. Але навіть у пізніші роки життя відсутність матері як виховника негативно відбивається на задоволенні потреб у без$ пеці, у визнанні та оцінці, в любові й прихильності. Дитина, отримуючи материнську любов, відчуває необхідність дарувати її іншим. Така пси$ хологічна потреба безпосередньо пов’язана з відомим у психології по$ няттям аффлікації.

..Їй так хотілося любить. У групі хоровод водить. Дружити зразу з усіма.

Коли насупиться зима, Ліпити сніжки залюбки.

Іщоб сміялись малюки, Коли «в атаку» вона йтиме

Іщічками, як мак, цвістиме.

(С.Пальчевський)

Коли ж дитина не знала материнської уваги і ласки, або почала забу$ вати про неї, картина для спостережливого ока нерідко змінюється.

...Коли навкруг усі гасали, Сміялись, бились, верещали, Він, як маленький «старичок»,

Сидів і їв свій пиріжок.

(С.Пальчевський)

Незадоволеність органічних потреб дитини нерідко призводить до

дезінтеграції особистісного розвитку, або психічної середовищної дезадап тації, яка може набирати різні форми, зокрема, й такі:

...Його у класі не любили, І на перервах часто били. Учителі не помічали,

Коли завдання роздавали. Він був, як в лісі мухомор, Коли співав дитячий хор, Коли в команду підбирали, До турпоходу залучали.

І навіть класний керівник Довсьогоцьогоякосьзвик.

(С.Пальчевський)

Таким чином, трапляються випадки, коли школа не тільки не допо$ магає виправити недоліки сімейного виховання, а, навпаки, до них додає ще й свої.

Незадоволення потреб, на думку А.Маслоу, нижчої ієрархії породжує механізми психологічного захисту, які часто допомагають дитині забезпе$ читиїїсоціальнуадаптацію.Такіновоутворення,компенсуючивідсутність нормативних властивостей, поступово «закладаються» в характер, що зго$ домобмежуватимеможливостілюдини,оскількипсихологічнийзахистпот$ ребує відповідної енергії для оборони від світу в той час, коли з цим світом необхідно активно взаємодіяти.

Отже, ненормативні властивості характеру дитини чи підлітка, особ$ ливо такі, як жорстокість, жадібність, брехливість, які часто привзодять до протиправної поведінки, породжуються діяльністю у певній соціальній ситуаціїрозвитку,впроцесіякоївиникаютьтакіновіпотребиівідповідніїм нові способи їх задоволення, які не відповідають соціальним нормам.

Тривіальнихприкладів,якібілюструвалицеположеннявжиттічимало. ІгорК.народивсявсім’ї«непланово».Одинізбратівужебувстудентом університету.Другийнавчавсявшколі.Випадковоякосьхлопчикпідслухав розмову про свою «неплановість». Батьки це помітили, але залишили поза

увагою.Дитинарослазамкнутою,нещирою,неслухняною.Уп’ятомукласі батько його нарешті серйозно побив. «А що я маю робити. Слова не дохо$ дять,–розповідаввін,–купивкількабанокконсерв,приношудодому,авін узявножаіпоштрикав...Звідкитакажорстокість?Дивлюсяібачу,щоякщо не зупинити, то з часом й людину так поштрикає». Ігор нікого «не штри$ кав», але в шкільному туалеті витрушував із кишень малюків копійки. Не$ рідко в його руках бачили коробки дорогих цигарок. На шкільному вечорі відпочинку від нього пахло вином. Згодом його спіймали «на гарячому», коливін,розбившивітрину,залізуневеличкиймагазин.Запізніласпівпра$ ця сім’ї, класного керівника, організатора позакласної та позашкільної ро$

боти, представників райвідділу міліції очікуваних результатів не дала. Ло$ гіка розвитку подій привела Ігоря на лаву підсудних.

Соціальномупедагогувподібнихвипадках,насамперед,необхіднопо$ старатися вчасно інтегрувати всі можливі виховні впливи, спрямовані на корекціюненормативнихвластивостейхарактерупідопічного.Порядзцим

слід здійснити можливі рішучі заходи для зміни соціальної ситуації роз$ витку, цим самим ліквідуючи базу виникнення нових потреб і нових спо$

собів їх задоволення. Подальша корекційна діяльність потребує надання постійної консультативної допомоги батькам не тільки з боку соціального педагога, а й з боку психотерапевта. Підлітки ж потребують поглибленої індивідуальноїроботи соціальногопедагога,методологічноюосновоюякої б були попередньо визначені філософські та психолого$педагогічні засади соціально$педагогічної діяльності.

Особливу логіку ненормативності має рівень особистості, який сто$ сується, насамперед, представників юнацького і зрілішого віку, соціалі$ зація яких у межах сім’ї продовжується все життя. Оскільки, з одного боку, за словами французького письменника Анатоля Франса, життя ко$ ротке, але людина заново проживає його у своїх дітях, а, з другого, за словами талановитого українського педагога В.О.Сухомлинського, ви$ ховуючи свою дитину, дорослий виховує самого себе, стверджуючи влас$ не людське достоїнство.

Стосовно цього автор концепції ненормативності на різних рівнях психічного розвитку людини у світлі теорії системно$діяльнісного підхо$ ду до аналізу такого розвитку П.А.М’ясоїд пише: «Як і в нормативному випадку,заненормативнимпсихічнимрозвиткомнацьомурівнікриються процеси закономірного ускладнення і перехрещування видів діяльності, виходуіндивідазанаявніобмеження,виробленняпевноїпозиціїістворен$ нявласноїфілософії.Протеякщопсихічнанорма–цетворчість,гармоній$ ний образ світу, і, найголовніше, – вчинок, то відхилення від норми буде

самореалізація на шкоду іншим, конфліктний образ світу, проступок як вчинок,щосуперечитьнормамморалі»(М’ясоїдП.А.Загальнапсихологія.

– К.: Вища школа, 2000. – С. 174).

Згідно з цією концепцією механізм проступку лежить у відношенні між потребами та ситуацією їх задоволення. У межах такого відношення формуються як нормативні, так і ненормативні властивості характеру. По$ треба виявляє себе у знайдених і відпрацьованих у соціальній ситуації розвитку способах її задоволення. Таким способом стає проступок. Од$ нак оскільки проступок не завжди випливає з властивостей характеру і тим паче заперечує їх, то це якраз і свідчить про індивіда як про осо$

бистість.

Оскільки центральною ланкою в механізмі проступку є потреби, то в основі профілактичної діяльності соціального педагога повинна бути ко$ рекція таких потреб на основі загальнолюдських цінностей, формування відповідно до них на базі представлених попередньо психолого$педагогіч$

нихосновсоціально$педагогічноїдіяльностідоцільногорефлексусвободи, який, змінивши характер таких потреб, звільнив би людину від ненорма$

тивного способу їх задоволення.

Коли органічні потреби спрямовані на досконалішу адаптацію, індивідні – на освоєння, то особистісні – на втілення свого Я у світ. Оскільки можливість способів активності, які б урівноважували потре$ бу в самореалізації, самоствердженні, творчості тощо з життєвою ситуа$ цією, проблематична, то виникає необхідність надситуативної актив$ ності, що за умови ненормального психічного розвитку втілюється в проступок.

Уцьому випадку роботу соціального педагога доцільно спрямувати в трьохнапрямах:1)ознайомленняпідопічногозконкретнимирезультатами конкретних ненормативних дій; 2) використання можливостей відповід$ нихпсихотехнічнихсистемзметоюформуванняекопсихологічноїсистеми клієнта на базі загальносуспільних цінностей, 3) для потреб надситуатив$ ноїактивностівикористатидесуґестуваннянапластованихуявленьклієнта про межі його можливостей, що зарадило б перетворенню цієї активності у вчинок, а не в проступок.

Упроцесі соціально$педагогічної діяльності важливо розуміти логіку не тільки проступку, а й вчинку. Вихідною основою для цього є усвідом$ лення того, що в процесі діяльності потреби опредметнюються і стають мотивами. Життєва ситуація часто чинить опір активності індивіда і зму$ шує його в ідеальному плані виходити за її межі. Таке спрямування пород$ жує тенденцію втілення свого Я всупереч ситуації на межі зіткнення з

нею. Так народжується ідеальний мотив – потреба особистості, яка його шукає. Ним може бути образ світу, який поступово віддаляється від образу сприймання. Це змінює зміст відповідної діяльності, робить її полімоти$ вованою, такою, що несе в собі ідеальні, дестабілізуючі цю діяльність мо$ тиви, а зовнішньо зберігає попередню спрямованість. Перехрещення з мотивами,щореальноспонукаютьдіяльність,робитьемоційнусферуінди$ віда насиченою конфліктним смислом. У цьому випадку потреби особис$ тості не співвідносяться з реальними мотивами і тому залишаються неза$ доволеними.Таквиникаютьпередумовинадситуативноїактивності–вчин$ ку або ж проступку. Якщо вчинок являє собою надситуативну активність

як творчість, то проступок – як адаптацію. Отже, механізм як вчинку, так

іпроступку в світлі концепції системно$діяльнісного підходу спільний. Однак в індивіда, схильного до проступку, потреби особистості настільки переважають над органічними та індивідними, що стають гіперпотреба$ ми. Прагнення втілити в дійсність своє «Я» для нього над усе. Це ж стає