пальчевский

У словниковій філософській літературі людство визначається як су$ купність індивідів, які належать до біологічного виду людини розумної

(Homo sapiens); включає у себе як усіх нині живих, так і тих, хто жив у минулому.Такимчином,завідомимвисловомК.А.Тімірязєва,людствоскла$ даєбільшемертвих,ніжживих,щопевнимчиномпідтверджуєтеоріюноос$ ферної цивілізації В.І.Вернадського.

Людинаякпредставниклюдствауособлюючиусобінайвищувершину досягнутого в процесі біологічної еволюції на Землі, є єдиним на планеті носіємподальшогопоступальногорозвиткууВсесвіті–соціальногопрогре$ су, оскільки володіє розумом і розвинутою культурою. Людство сформува$ лося у результаті біосоціального синтезу – поєднання генетичної інфор$ мації,переданоїбіологічноюспадковістю,зкультурою,яка,збагачуючисьу процесі соціалізації, передавалася із покоління в покоління. Зрозуміло, що засвоєннякультурноїінформаціїусуспільствівідбуваєтьсязначношвидше ніжпередачапоспадковостігенетичноїінформації.Цимякразіпояснюєть$ сязростаючеприскореннясуспільногопроцесувпорівняннізбіологічною еволюцією.Так,наприклад,зчасупоявикроманьйонців(40–50млнроків тому) на Землі змінилося приблизно 1600 поколінь людини розумної. Біо$ логічна ж еволюція цього виду, як вважають учені, була настільки непоміт$ ною, що якби немовля перших кроманьйонців перенести у наш час, то вонопіслявідповідноговихованнятанавчаннязмоглобпродовжитиосвіту в престижному університеті й, не поступаючись за обдарованістю нашим сучасникам, стати відомим діячем культури, науки чи держави.

Як відомо, на перебіг процесів соціалізації не лише окремої особис$

тості, а й цілих суспільств великий вплив у останні десятиріччя мають по$ роджені людством глобальні проблеми. Цей вплив має як безпосередній, так і посередній характер і пов’язаний, насамперед, із стрімким зростан$ ням населення світу, що відоме під назвою «демографічного вибуху».

Інколи у науковій літературі з’являються твердження, що стрімкий ріст населення світу відбувається в геометричній прогресії і подвоюється через кожних 30$40 років, засвідчуючи, мовляв, що кількість людей, які нині проживають на планеті, перевищує кількість тих, які жили у всі попередніепохи.Напершийпогляд,яквідомо,згіднозгеометричноюпро$ гресієюостаннявеличиназавждибудевищезасумуусіхпопередніхнаодну

вихідну величину. Однак для визначення чисельності людства це правило непридатне, оскільки інтервали часу між подвоєнням кількості людей, що проживали одночасно на землі, вимірялися не поколіннями, а століттями і тисячоліттями, що заздалегідь відкидає саму можливість застосування гео$ метричної прогресії стосовно цієї проблеми (Е.А.Араб$Огли).

Відповідно до демографів на Землі з часу появи кроманьйонців жило 60$70 млрд. чоловік. Один мільйон років тому популяція людей, які одно$

часно проживали на планеті, становила 100 тис. індивідів, до часу появи людини розумної – близько 500 тис., 30$10 тис. років тому $ приблизно 5 млн, до початку 4$го тисячоліття до н.е., після переходу до землеробства і тваринництва, наблизилася до 100 млн. А на початку нової ери кількість землянстановила300млносібівподальшістоліттязросталаповільновнас$ лідок значної народжуваності і, водночас, високої смертності.

РізкийрістнаселеннясвітувідбувсяуХХстоліття.Цьомусприяли,на$ самперед,суспільно$історичнийтасоціально$економічнийрозвитокбагать$ ох країн, що вплинуло на ріст матеріального виробництва, розвиток науки. Внаслідокдосягненьмедицини(Л.Пастер,П.Кох,Й.Лістертаін.)знизила$ сясмертність,особливочерезінфекційнізахворювання(заданимиАмери$ канськогоГеографічноготовариствазчасівпалеолітумаляріявбилаполови$ нулюдства,якежилонаЗемлі),зрослатривалістьжиття.

На сьогодні населення земної кулі досягло 6$мільярдного рубежу. Ця величезна кількість людей представляє понад 4 тисячі народів, серед яких слов’яни становлять 5%, а українці – менше 1 %. Упродовж століття насе$ лення планети зростало з 1650 млн у 1900 році до 6 млрд 50 млн на кінець століття. Лише за останніх 50 років населення збільшилося у два з поло$ виною рази.

Уцьому ж століття відбулася низка процесів, що вплинула на зміни в структурі та розподілі на планеті населення. Так, зокрема, на розподіл населення вплинули внутрішні та зовнішні міграційні процеси. Внутрішні

були пов’язані з переселенням населення із сіл до міст у зв’язку з розвит$ ком промислового виробництва та із староосвоєних районів у райони но$ вого освоєння. Зовнішні пов’язані з міграційними процесами, які супро$ воджувалися переселенням людей із слабше розвинутих країн у розви$ нуті. Щороку емігранти становили близько 2 млн чоловік. Досить сказати, щолишеу1992 роціуСША нараховувалося17,6млн емігрантів,середяких більшість – біженці з різних країн, переселення яких було викликане по$ літичними та економічними мотивами. У 2000 році кількість населення у розвинутих країнах склала 1188 млн (у 1750 році їх було 191 млн.), а у мало$ розвинутих досягла 4867 млн. (у 1750 році – 600 млн).

Урозвинутих країнах упродовж ХХ століття відбулося зниження на$ роджуваності. Так, наприклад, коли у 1900 році в родинах США було в середньому 5 дітей, то у 1950 році цей показник знизився до 2,8 дитини. У той час у малорозвинутих країнах Азії, Африки та Латинської Америки на$ раховувалося понад шестеро дітей, що й зумовило «демографічний вибух».

Глобальні процеси структурних та кількісних змін населення планети певнимчиномторкнулисяУкраїнита деякихіншихпострадянськихкраїн.

Однак їхній вияв та глибина посилені демографічною кризою, спричине$ ноюсоціально$економічноюситуацієюостанніхроків.

Дані Всеукраїнського перепису, який проводився у грудні 2001 року засвідчили, що, починаючи з 1989 року, кількість жителів України змен$ шилася з 52 млн до 48 млн 457 тис. осіб. Свідченням кризи, а не демогра$ фічних процесів, властивих розвинутим країнам, є те, що зниження при$ родного приросту в Україні відбувається не за рахунок зменшування на$ роджуваності, як це властиво для високорозвинутих країн, а за рахунок зростання смертності та погіршення якості життя. Результатом цього стає зростання кількості не тільки малодітних сімей, а й сімей, які взагалі відмовляються мати дітей, юнаків та дівчат, у яких формується філосо$ фія безшлюбного життя.

У1999роцівичерпнаплідність,тобтосереднякількістьдітей,якуможе народити жінка упродовж життя, в Україні становила 1,1 дитини, тоді як у Німеччині – 1,3, Англії – 2,0. До того ж, як свідчить демограф М.Лібанова, глибина демографічної кризи в Україна полягає не лише у зменшенні кількості населення, а й у погіршенні демографічної структури, зокрема скороченніпитомоївагижінокдітородного віку,порушенніспіввідношен$ нячоловічоготажіночогонаселення.У2001роцісереднятривалістьжиттяв

Україні становила 63 роки, тоді як у країнах Західної Європи – 75,2. Серед жінок ці показники відповідно склали 73,8 і 81,4 роки. Найбіль$ ших втрат від смертності зазнало населення працездатного віку. Упро$ довж останніх років населення України щорічно зменшувалося на 370 тисяч (Демографічна криза в Україні. Проблеми дослідження, витоки, складові, напрями протидії / За наук. ред. В.Стешенко. – К., 2001. – С. 321 – 325. 357–365).

Це ж саме характерне для окремих регіонів Росії і особливо Грузії, де з 1989 року кількість жителів зменшилася з 4,5 млн чол. до 3,5 млн.

Водночас, для показників середньої тривалості життя історично влас$ тива тенденція до зростання. Так, за даними експертів середня тривалість людського життя на планеті складає від 77,2 роки (Ж.Буржуа$Пиша) до 87 років (Б.Урланіс).

Зрозуміло, що тимчасовий відхід від наведених світових «усередне$ них» показників, зумовлений соціально$економічними змінами у житті пострадянських країн, і зокрема України, не може відповідним чином не позначитися на перебігу процесу соціалізації як окремого індивіда, так і суспільствазокрема.

Однак уже сьогодні починають з’являтися зрушення в цьому напрямі, що пов’язується із зростанням економічного розвитку країни і впливає на

процеси соціалізації. Але соціальному педагогу слід пам’ятати, що не всі вченідотримуютьсяпоглядівнарольсоціальногосередовищаізмінуньому як вирішального чинника соціалізації особистості. Наукові дослідження останніх років засвідчують, напротивагу марксизму та радикальному біхе$ віоризму, що суттєву роль в розвитку як окремої людини, так і цілих суспільстввідіграєгенетичнаінформація.Так,наприклад,якбиневідрізня$ лисяпоказникинароджуваностіврізнихнародівсвітуурізніісторичніепо$ хи, біологічно детермінованими залишаються не тільки середня біологічна тривалість життя, а й співвідношення чоловічої та жіночої статі людини, фертильністьжінокітермінивагітності.Угенетичнійінформаціїзакладені особливості свідомості та поведінки людей. Зокрема, здатність до мовлен$ няіобмінукультурноюінформацієюпосередництвомвідповіднихсимволів.

Генофондлюдинитаїтьусобіхарактернібіологічніособливостірізних рас, зокрема, не тільки колір шкіри, анатомічні пропорції тіла, волосяний покрив, а й пропорційно нерівномірне розподілення серед представників рас груп крові, імунітету до різних захворювань, особливостей еритроцитів та ін. У кожної людини генетично обумовлені її ріст, нормальна вага, інте$ лектуальні здібності, спадкові захворювання, схильність до них у вигляді домінантних і рецесивних генів.

Розподілення інтелектуальних здібностей і антропометричних показ$ никівупредставниківусіхраспідкоряєтьсясформульованомуК.Ф.Гауссом законунормальногорозподілу достовірності,тобто густотацихпоказників

різко зростає при наближенні до середньої величини і стрімко скорочуєть$ ся в міру віддалення від неї в обидві боки. Загалом, якщо прийняти середні інтелектуальні здібності індивіда за 100 балів, то три четверті всіх людей володіє ними в інтервалі 85 – 115 балів. Лише незначні частки відсотку людей,незалежновідприналежностіїхдопевноїетнічноїспільності,упівто$ ра рази перевищують середні здібності. У ході досліджень не було виявлено ні однієї людини, чиї б інтелектуальні здібності вдвічі перевищували б се$ редні показники.

Стосовно низьких показників цієї групи (від дебільності до ідіотії), то вони, знову ж таки, пов’язані не з якимись етнічними особливостями,

а з патологічними порушеннями розумової діяльності.

Таким чином, людство у своїй переважній більшості складається із порівняно рівних за своїми розумовими і фізичними здібностями індивідів. Однак за своїм значенням і кваліфікацією представники різних країнтанародіввідрізняютьсязначнобільше,ніжзаздібностями,оскільки

процеси навчання і відповідної практики, обумовлюються рівнем соціаль$ но$економічногорозвиткукраїни.

Людство являє собою біологічний надвид, який не тільки заселив усі континенти, окрім Антарктиди, а й вийшов за межі планети у навколо$ земнийкосмічнийпростір(космічнісупутникизв’язку,Інтернет,космічні станції) і цим самим заклав основи «ноосфери» чи космічної сфери розу$ му.Незважаючинарасове,етнічнеікультурнерозмаїття,воно,якмегачин$ никсоціалізації,виступаєпевноюбіологічноюісоціальноюєдністю.Расо$ вий поділ його бере свій початок у далекому минулому. Є думка, що окремі ознакисучаснихєвропеоїдів,австралоїдів,негроїдів,монголоїдівведутьсвоє походження від предків людини розумної, тоді як інші були набуті ними у процесірозселеннянарізнихконтинентахізрізнимиприроднимитакліма$ тичними умовами.

Нині представники великих рас складають від трьох п’ятих до полови$ ни населення Землі у той час, коли майже дві п’ятих його приходиться на перехідні раси, які виникли під час «великих переселень» племен і народів упродовж тисячоліть. Крім цього, головним чином після епохи Великих географічних відкриттів з’явилися сотні мільйонів представників зміша$ них рас (метисів, мулатів, самбо та ін). Це спричинило не тільки змішання різних культур, а й появу на базі такого поєднання нових особливостей у практиці масового виховання та соціалізації підростаючих поколінь.

Численні племена, їх союзи, нації та народності, на відміну від рас, являють собою не біологічні, а історичні стадії спільності людей, соціаліза$ ція яких відбувається на базі солідарності із собі подібними (за мовою, спо$

собом життя, культурними традиціями і т.д.). Соціальна еволюція таких етнічних спільностей включає в себе як їх інтеграцію, так і диференціацію. З одного боку, упродовж тривалого історичного розвитку зростала тенден$ ція до нормування стабільних метаетнічних спільностей (конгломератні імперіїДревньогоСходу,елліністськідержави,арабськийхаліфатприОмей$ ядах і Аббасидах, Священна Римська імперія, Росія – СРСР), а з іншого боку, відбувався їхній розпад, насамперед, через внутрішню дезінтегра$ цію та військові катастрофи. Певним чином зважаючи на це, поширені на сьогодні уявлення про майбутнє злиття усіх націй у гомогенне людство , девсібудутькористуватисяоднієюмовою,надумкубагатьохучених,доволі

утопічне, хоч корені його сягають ХІХ століття. Тоді поширеною була ідея створеннязагальноїсистемивихованнятасоціалізаціїдлявсіхнародівсвіту. Вітчизняний педагог К.Д.Ушинський, проаналізувавши різноманітні за$ рубіжні системи виховання, дійшов висновку, що створити таку систему неможливо, оскільки «... виховання перебуває в такому багатогранному і

органічному зв’язку з народним життям, що випробувані його форми не можутьвийтизоднієїголови»(УшинскийК.Д.Собраниесочинений:в11т.

– М.: Изд$во АН СССР, 1940$1948. – Т.2. – С. 167).

Та й чи виграло б людство від глобальної уніфікації зовнішніх та внутрішніх форм життя ?

... У квітки кожної свої відтінки, Свій неповторний тонкий аромат. Тож заслуговує найвищої оцінки Не стрижений газон, а буйний сад.

(С. Пальчевський)

Починаючи з ІV тисячоліття до нашої ери на планеті, за даними аме$ риканськогополітологаС.Хангтингтона,сформувалосяосновнихвісімци$ вілізацій: західна, слов’яно$православна, конфуціанська, японська, іспанська, індуїстська, латиноамериканська, африканська. Дотепер вони перебувають на різних стадіях свого соціально$економічного розвитку, що безпосередньо пов’язане з особливостями історичного розвитку. Нині по$ пулярним є розчленування всесвітньої історії на чотири технологічних епохи: збирання та мисливства, аграрного, індустріального та постіндуст$ ріального, інформаційного суспільств. Різні цивілізації, як складові су$ часного людства, знаходяться на різних етапах усіх цих чотирьох епох із переважаннямпереходувідаграрногосуспільствадоіндустріальноговкраї$ нах, що розвиваються, і від індустріального до постіндустріального в роз$

винутих країнах. Нерідко переходи від однієї технологічної епохи до іншої супроводжуються не лише демографічною революцією, а й різноманітни$ ми локальними конфліктами, головними зонами яких стають демар$ каційні лінії між цивілізаціями. Наприклад, у подібній зоні між слов’я$ но$православною та ісламською цивілізаціями знаходиться горезвісний карабахський вузол. На іншій її ділянці – боснійський. Небезпека розк$ рою світу такими зонами триває тепер.

Іскрять краї культур, цивілізацій. Спалахує ненависті вогонь.

У терпеливій миротворчій праці

Світ терпить біль обпечених долонь. Чомусьшматокшматку–страшнаворожість: Чи то земля і море$океан, Чи два брати, які сьогодні, може, Садиби заховають за паркан.

Коли ж то кинемо, нарешті, жданий жереб? Пора цей світ розкраяний зшивать,

Адже у кожного на шиї – власний череп З шматків, які ніколи не іскрять.

(С.Пальчевський)

Приблизно з середини ХХ століття почали посилюватися світові тен$ денції до економічної і культурної інтеграції людства, що відповідним чи$ ном вплинуло на зміст соціалізації підростаючих поколінь. З одного боку, це було спричинене тим, що усвідомлення людської солідарності у всьому світіпочалосящевдавнину,а зіншогобоку,необхідністьтакоїсолідарності породили глобальні проблеми сучасності. Перше знайшло своє втілення, насамперед,узаповідяхуніверсальних світовихрелігій(християнство,іслам, буддизм та ін.). На необхідність бачити себе не тільки в ближньому, а й у далекому наполягали великі мислителі багатьох народів.Загальновідомою стосовноцьогоусвітіфілософіїбулайпозиціяЕммануїлаКантазйого«кате$ горичнимімперативом».Виникненняжіпоглибленняглобальнихпроблем підвелилюдстводогранікатастрофи.Головноюпричиноюцьогосталогрубе порушеннялюдиноюприродноїрівновагибіосфери.Поверненняжїїдоха$ рактеристикпочаткуформуванняаграрногосуспільстванеможливенавітьу тому випадку, коли припиниться зростання кількості людей у світі на 2$3 особи щосекундно, що наразі має місце. Відмова ж людини від технологіч$ них здобутків і повернення її у «печеру» вимагатимуть скорочення чисель$

ності землян приблизно до 500 млн чоловік за умови його мінімального за$ безпеченняідо50$100млн чоловік–якщозберегтистандартижиттягрома$ дянСполученихШтатівАмерики.

Зважаючи на це, стратегія і тактика дій народів світу приречена базу$ ватися на основах згуртування і цілеспрямовуватися на високу якість життя з гарантуванням стійкого співіснування з біосферою. Для цього народам світу необхідно швидше «дорослішати», оскільки, як уже згаду$ валося, найближчі два – три десятиліття стають відомою точкою біфур$ кації: або людство з переважаючими усередненими стандартами ХХ сто$ ліття зникне, або завдяки докорінній зміні системи соціалізації різнові$

кових груп населення врятується.

«Єдинанадія,–якпишеодиніздослідниківзгаданихпроблемБ.С.Гер$ шунський, – на об’єднуючу силу ідей, духовних цінностей і пріоритетів, здатних зупинити процес поглиблення розколу цивілізації й об’єднати людейзаумовиїхментальнихвідмінностей.Завданнянадскладне.Алеіншо$

го чогось просто не дано. Або – або...» (Гершунский Б.С. Готово ли совре$ менное образование ответить на вызов ХХІ века? // Дайджест школа –

парк. – 2002. $ № 2. – С. 31).

Для роз’єднання ж людей на планеті, для поділу їх на нації і навіть на раси, за дослідженнями американського ученого Каваллі$Сороса, немає навіть генетичних передумов, оскільки генетична різноманітність всере$ дині одного народу буває значиміша, ніж відмінність між окремими наро$ дами.

Ми ділим світ на племена й народи. Групуємо в ряди цивілізацій. Стовпи кордону поміж ними зводим, Щоб зупинити потяг слабших націй. Живемо ж у широкій спільній «хаті», Планета, наша матінка, $ єдина. Ділить би всіх нас на Отця та Матір І на велике чудо наше – Сина.

(С. Пальчевський )

Найтехнологічнішою сферою, яка «на пряму» пов’язана з проблемою особистостітаформуваннямінтелектуальних,духовних,моральнихцінно$ стейсуспільства,єсфераосвіти.Нажаль,наразівонанереалізуєуналежно$ му обсязі своєї однієї з головних – інтегративної функції, яка покликана сприяти духовному об’єднанню людей у всьому світі. Не виконує свого –

прогностичнонайважливішого–культуротворчого,віростворюючого,мен$ талеформуючого призначення. Залишається обіч від надзвичайно гострої проблеми – миротворчого синтезу знання і віри.

Сфераосвіти,захопившисьдосягненняминаукиітехнікивXXстолітті, майже у всьому світі зайнялася звичайною трансляцією із покоління в по$ коління фрагментарних, технократично орієнтованих знань, умінь і нави$ чок.Щожстосуєтьсяформуваннявучнівцілісноїкартининавколишнього матеріальногоідуховногосвітів,виховуванняумолодихлюдейвідчуттяпри$ належності до єдиного людського співтовариства, а також готовності до сприйняття духовних, культурних і моральних цінностей у їхньому націо$

нальному та загальнолюдському вимірі, то пов’язані з цим гуманітарні цілі укращомувипадкудекларуються,авгіршому–ігноруютьсявзагалі(Б.С.Гер$ шунський).

Необхідність зміни світоглядних основ сучасної людини зумовили розвиток філософії глобальних проблем та філософії екології. Проблемним

полем першої стали глобальна безпека фізичних та екзистенційних пер$ шооснов існування людства; забезпечення збалансованого росту народо$

населенняйекономічногоростукраїни;задоволенняпотребсвітовогогос$ подарства енергією та природними ресурсами; охорона природного сере$ довища від руйнівного антропогенного тиску; захист здоров’я людей від особливонебезпечнихмасовихзахворюваньтанегативнихнаслідківінтен$ сифікації науково$технічного активізму. Головне призначення цієї філо$ софії – вироблення нового планетарного мислення, яке б допомогло виявити та осмислити закономірності взаємодії різних соціальних складників цілісного світу, для якого найважливішою є проблема виживання.

Філософія екології основну увагу звертає на аналіз впливу екологічних проблем,наметодологіюсучасногонауковогопізнаннятаформуванняос$ новних світоглядних орієнтацій сучасної людини, які потребують карди$ нальнихкоректив.Аджедосягненнянауково$технічногопрогресустворили у цілих поколінь людей хибні уявлення про безмежну владу людини над природою. Втративши інтуїтивне відчуття єдності з природою, людина почала розглядати її як передумову для розвитку складної інфраструктури соціуму.Розчленованадисциплінарнимподіломнаукавиявиласяабсолют$ но безпорадною перед глобальними біосферними проблемами. У зв’язку з цим необхідним стає перехід людини із статусу «царя природи» до статусу «громадянина природи». Відповідно філософії екології фундаментально значимими у житті людини та суспільства стають природні передумови і чинники, через що піддаєтьсярадикальній корекції змісті співвідношення понять «природа» й «людина», що обумовлює інтеграцію в єдине концеп$

туальнецілесуперечливихскладових«феноменалюдини»,природничона$ укового та соціогуманітарного типів мислення, компонентів природної та соціальної сфер життя. У зв’язку із формуванням принципово нових світо$ глядних орієнтирів сучасної науки відбувається поновлення її методоло$ гічного інструментарію. Про це свідчить тенденція до використання в нау$ ковій дослідницькій діяльності таких не властивих класичній науці компо$ нентів, як: інтуїція, віра, духовність. З метою поновлення втраченого лю$ диноювідчуттяїїєдності зприродоютанабуття емоційної «неусвідомленої тотожності» (Юнг) з природним оточенням зростає роль філософських міркуваньпронеобхідністьпоєднаннялогічноготаінтуїтивного,раціональ$

ного та інстинктивного (Вайтгед, Лоренц та ін.).

У багатьох моментах із щойно розглянутими течіями у філософії ко$ респондуується філософія життя, яка вперше як напрям сучасної філо$ софіїсформуваласяукінціХІХнапочаткуХХстоліть.Їїсвіт,соціум,плане$ тарна культура постають як цілісні організми. А індивід у його тілесному,

психічно$чуттєвому,інтелектуальномупроявахєірраціональним,рухливо$ плинним цілісним багатоманіттям. Через це автентичне розуміння життя

досягається лише в акті інтуїції, що певним чином свідчить про поєднання методологічногоінструментаріюцієїфілософіїзподібнимінструментарієм філософіїекології.Аце,усвоючергу,вимагаєзміниметодологічнихпідходів до проблеми соціалізації особистості і суспільства в цілому.

Порядізрозширеннямметодологічногоінструментаріюсоціалізаціїз’яв$ ляютьсяобнадійливізмінивїїзмісті.Вони,насамперед,стосуютьсяможли$ востівихованняоптимістичного світоглядупідростаючихпоколінь,форму$ вання у них екопсихологічної системи особистості на засадах світлої віри у непорушністьвічнихлюдських цінностей.Проце,передусім,свідчатьпози$ тивні сторони глобалізації як сучасного планетарного етапу «визрівання» цивілізації (М.М.Амосов). Зрозуміло, як і будь$який процес, воно не може нематимінусів.Однакневонивизначаютьйогоголовнусутність.

Світ поступово підходить не тільки до цілісного загальногосподарсь$ кого комплексу, а й до цілісної у своєму багатоманітті й тому надзвичайно змістовно багатої системи духовних цінностей. Свідчень як першого, так і другого достатньо.

Так, наприклад, свідченням того, що світова економічна система вже існує, є хоч би той факт, що міждержавна торгівля перевищує половину за$ гальноготоварообігу,таксамо,якіпотокикапіталу.Вєдине цілепов’язуєсвіт прискоренийрозвитоктехніки.Супутниковийзв’язок,стільниковітелефо$ ни,Інтернетзробилиінформаціюдоступноювбудь$якомукуточкупланети. Міжнародний транспорт щорічно збільшує потоки пасажирів і вантажів. У

політиці загального поширення набувають ідеали і стандарти демократії та захистугромадянськихправ.Дедалітіснішезгуртовуютьлюдейувсьомусвіті культурні традиції, відповідні їм стандарти поведінки й освіти. Світом по$ ширюєтьсяанглійськамова.Перестаютьіснуватиідеологічнібар’єри,особ$ ливодлямолоді.Швидкозростаютьміжнароднийтуризміділовіподорожі. Розвиваються коопераційні зв’язки вчених світу. Зростає роль численних міжнароднихорганізацій,важливихдлясоціальноїсфери.Середнихнайвп$ ливовішимиє РадаЄвропи,ЄвропейськаСпілка(ЄС),Організаціяізеконо$ мічногоспівробітництваірозвитку(ОЕСР),Організаціязбезпекитаспівро$ бітництвавЄвропі(ОБСЄ),ОрганізаціяОб’єднанихНацій(ООН)таїїагенції

(ПрограмарозвиткуООН,ЮНЕСКО,ЮНІСЕФ),Всесвітнійбанктощо.Зав$ дяки своїй базі та масштабам членства ці організації володіють великими ресурсамиітехнічнимдосвідом.Партнерствознимидаєдоступдоістотного фінансування, професіоналізму та найновішої інформації (документація, технічні звіти, плани проектів).