пальчевский

Убагатьох плементанародіввикупнареченоїнепідноситьїї,а,навпа$ ки, принижує до рівня рабині. Наприклад, у кочових арабських племен

південного Марокко викуплена до весілля наречена уже в тридцять років стаєподібноюнабабусю.Вїїобов’язкивходитьпрядіннятаткацтвополот$ на і шерстяних тканин, шиття із них одежі на всю сім’ю. Крім цього, на руках молодої жінки все господарство – турбота про дітей, кухню, коней, овець. Навіть воду із криниці вона повинна носити сама. За все це їй та дітям за обіднім столом залишаються лише об’їдки після чоловіка. Однак, як правило, ці жінки до кінця життя вірні своїм чоловікам і нізащо не пого$ дятьсязалишитисвоєсімейнешатро,абипомінятийогонакрасивогоєвро$ пейця в респектабельній віллі.

Щосьподібнеспостерігалосявінших куточкахпланети.Осьякописує етнографД.Наумов поверненнязгородувпоселенняпапуасівНовоїГвінеї: «Попереду йшли важко навантажені жінки. Кожна несла на спині велику сіткузовочамиабококосовимигоріхами,зверхунеїубагатьохбулоприв’я$ зано по оберемку хмизу. Папуасам не властива міцна статура, і ноша здава$ ласязавеликою.Щобсправитисязнею,жінкийшлизігнувшись,тугонатя$ гуючи головою налобні ремені сітки. Крім овочів і дров деякі несли ще й дітей. Вигляд у всіх стомлений, навіть молоді схожі на старих. Наприкінці процесії, гордовито випроставшись, легко крокують молоді чоловіки. Раніше папуаси безперервно воювали із сусідами і чоловіки скрізь ходи$ ли зі зброєю в руках. Група воїнів завжди супроводжувала жінок в їхніх переходах до городів і назад у село. Але тепер, коли настали мирні часи, чоловіки йшли без зброї. Один ніс маленьку в’язанку бананів і, мабуть,

дещо ніяковів від цього».

Логікавнутрішньоплеміннихтавнутрішньосімейнихстосунківінколи матеріалізуєтьсяувиглядіконцентричнихкіл.ДослідникД.Войлошников, побувавши у гостях у кочового племені уйгурів, так розповідав про це: «На нашучестьбулозарізанокількохбаранів.Менездругом якгостейпосадили в центрі. Навколо нас – невелике коло старійшин. Після них – коло чо$ ловіків. За ними – приблизно таке ж коло жінок. Далі – широке коло дітей. За ними – собаки. Нам подали на тарелі виколоті очі барана, за якими – надзвичайно ніжний жир, який уйгури вважають ласощами. Старійшинам були також роздані найкращі шматки м’яса. Все інше отримали чоловіки.

Післятого,яквонинаситилися,тарелібулипереданіжінкаміужезрукжінок залишки м’яса потрапляли до дітей. Костомахи ж, старанно обсмоктані дітьми, летіли у бік собак».

Така«геометрична»схема,якбачимо,маєдваперекоси:одинізнихспря$ мованийубікстарійшин,адругий–убікдорослихчоловіків.Першийсиль$

новідчувавсямайжеувсіхнародів.Увжезгаданихарабськихкочовихплемен південного Марокко старший у шатрі користувався безумовним авторите$

том,освячуючисімейний початок. Нікомуізчленівсім’їівголовунемогло прийти висловити недовіру до будь$яких його слів, тим паче критикувати якийсь його вчинок чи думку. Тількичоловіки зрілого віку допускалися до участі в розмовах старійшин. Але якщо розмовляли між собою шейхи, уже ніхто не мав права вмішатися в їх розмову. Молодші сходилися окремо і з глибокою повагою ставилися до старших. Ніколи не траплялося, щоб син дозволивсобіпершимзаговоритиуприсутностібатькачистаршогородича. Вінзавждивичікував,колитісаміпершізвернутьсядоньогоіззапитанням. Вступитижзістарійшинамиусуперечкувважалосянечуваноюсправою.Мо$ лодшіз’являлисядостаршихтількипіслятого,колиостанніїхкликалиабож дляранковогочивечірньоговітань.

У суворій льодовій Гренландії немічні каліки$старики, залишившись без власної сім’ї, переходять з однієї чужої сім’ї до іншої, де їх старанно доглядають. При цьому ніхто ніколи і слова не мовить про обов’язок чи доброту. Така взаємодопомога стає абсолютно природною, самою по собі зрозумілою. У свою чергу, в голодні полярні зими трапляються випадки, коли старики, сидячи позаду довгих саней, запряжених собаками, на пов$ ному ходу добровільно падали з них, щоб замерзнути на 50$градусному мо$ розі й таким чином звільнити від «зайвого рота» сім’ю, яка переїжджає з невдалого місця полювання на нове.

Пошана до старших, особливо батьків, серед християнських народів закріплювалася релігією, оскільки одна із заповідей зобов’язує віруючих

любити їх і поважати.

Нерівноправність жінки у порівнянні з чоловіком закріплювалася у багатьохсхіднихнародівїїмісцемвоселі.Утойчас,колинайкращукімнату будинкувРосіїтрадиційноприйнятоназивати«гостинной»,тобтопризна$ ченою для гостей, яких певним чином могли представляти як чоловіки, так і жінки; коли в Україні таку кімнату називали вітальнею, де цих гостей прийнято вітати; у Прибалтиці – камінною, де можна було віддатися приємному спілкуванню чи то з чоловіком, чи з жінкою, спостерігаючи вогоньберезовихдров,тонаСходінайкращукімнатуіменуваликунацькою, тобто кімнатою, призначеною для гостинної зустрічі друга – кунака, у неї

жінка могла зайти лише для того щоб принести на таці їжу та вино. Незважаючи на стійкість традицій, народи світу поступово «дорослі$

шають» і від особливо консервативних звичаїв поступово відходять. При$ кладом може слугувати Японія, в якій колись багатодітна сім’я рухалася по вулиці яскраво вираженою колоною. Попереду йшов чоловік, вільний від

будь$якої ноші, за ним простувала дружина, несучи за спиною найменшу дитину.Даліза вікомтаростомпрямуваливсідіти.Нинімолодіяпонційдуть

порядімаленькудитинунарукахнайчастішетримаєчоловік.Але,яквідзна$ чаєВ.Цвєтов,змінюютьсячаси,таноровизалишаютьсяжити.Нинібатьки некладутьдочокспатиіззв’язаниминогами,якцемалоколисьмісцеусаму$ райських сім’ях, аби із малолітства привчати майбутню жінку до скромної позинавітьусні:лежатинаспинізвитягнутиминогами.Заразстаршоклас$ ницінерідкопростоненочуютьдома.Аледух«Настановидляжінок»живий. Він,наприклад,чіткопрозвучавушлягері«Деклараціячоловіка– господа$ ря», який у 1979 році у виконанні співака і артиста кіно Масасі Сада став найпопулярнішимнаяпонськійестраді.Осьйогоросійськийпереклад:

Вставатьраньшеменя, Ложится позже меня Ты должна.

Мужу угождать, Мужа ублажать Ты должна.

Веселой и доброй быть, Про привлекательность не забыть Ты должна.

Ты хочешь выйти замуж за меня ? Тогда усвой:

Готовить вкусно ты должна, Чтоб в доме чистоту беречь умела,

Менякрасивымсодержатьмогла, Мои капризы предано терпела И от любви ко мне всегда млела.

Усвой, коль хочешь выйти замуж за меня, Что раньше мужа умереть ты не должна.

Показово, що приблизно у ці ж роки в колишньому СРСР популяр$ ною серед чоловіків стала пісня, у якій були такі рядки:

... Я назову тебя зоренькой, Только ты раньше вставай.

Я назову тебя реченькой, Только везде поспевай.

У свій час німецький поет і філософ Фрідріх Ніцше застерігав чо$ ловіків щодо того, що їм необхідно боятися жінки, коли вона любить, ос$

кількитодіжінкаготованабудь$якужертвуівсеіншенемаєніякоїцінності

вїї очах. У свідомому коханні жінки є і раптовість, і блискавка, і темнота

поряд зі світkом. Упродовж століть і тисячоліть численні покоління чо$ ловіків численних племен, народностей та народів боялися такої жіночої любові і всілякими засобами намагалися не допустити її не тільки стосовно своїхможливихсуперників,айстосовносамихсебе.Певнимчиномцебуло характерно не тільки для відсталих в історичному та культурному розвитку народів, а й для цивілізованих європейських країн. Наприклад, у старій вікторіанській моралі, яка склалася в Англії в ХІХ століття в часи королеви Вікторії, жінка залишалася тільки інструментом, який давав насолоду чо$ ловікові. Під час фізичної близькості вона зобов’язана була залишатися пасивною, добровільно позбавляючи себе глибинних статевих радощів. «Справжня леді не рухається», так проголошувала одна із заповідей вікто$ ріанської моралі. Жінці залишалося лише стримувати свої почуття і зали$ шатисяпасивнимприймачемчоловічихпестощів.Такапозиція,якстверд$ жує сьогоднішня медицина, шкідливо впливала на жіноче здоров’я.

Варабськихкраїнахжінкабулазобов’язанаховатисвоєобличчявідчу$ жих поглядів за паранджею, оскільки його мав право бачити тільки рідний чоловік.Відомівипадки,колиуЙєменіжінкувбивалиабозатоптувалитільки зате,щовонавиставилапалецьсвоєїрукипередпоглядомчужогочоловіка. Тількинігтикпальця,інебільше,дозволялосяїйвипадковооголити.

Кохання жінки, тим паче заміжньої, нерідко ставало злочином, який карався смертю. Це знайшло своє відоме відображення у мистецтві, в ху$ дожнійлітературі,зокремайукраїнській.Так,наприклад,воповіданніМ.Ко$

цюбинського«Накамені»йдетьсяпрокоханнямолодоготурецькоговесля$ ра Алі та дружини власника сільської кав’ярні татарина Мамета. Фатьма, так її звали, була родом із далекого гірського села, де були свої звичаї, под$ руги. Однак одного разу до її батька прийшов різник, бридкий молодій дівчині, неласкавий, чужий. Заплатив батькові більше ніж могли дати свої парубки, і забрав її до себе. Перше в житті Алі та Фатьми кохання швидко поєдналомолодихлюдейівонибезогляднотікаютьназустрічйому.Начолі низки обурених родичів їх переслідує Мамет із довгим ножем у руці, яким зазвичай різав овець. Гинуть обоє закохані, так і не діставшись до розквіту свогокохання.

Як уже згадувалося, в Україні Шевченкову Катерину, єдину доньку

всім’ї, за щире обмануте кохання до «москаля» батьки принципово вига$ няють із дому разом із немовлям. Більше гуманності у подібних випадках демонструвавсусідніймолдавськийнарод.М.Коцюбинськийвоповіданні «Пекоптьор»розкриваєценаприкладікоханнящироїмолдавськоїсільської

дівчини Гашіци. Її коханий Йон, переситившись таємно нею, вирішує од$ ружитисянаіншійдівчині.ВагітнаГашіцавипробовуєвсізасобивпливуна

нього,алеповернутикоханогоназаддосебеїйуженестаєсил.Щобуникну$ тиганьби,запорадоюрідні,вонавикористовуєвідомевМолдавіїправо«пе коптьр», що у буквальному перекладі з молдавської мови означає «на піч». На широкій молдавській печі не тільки зимою спали, а й , як правило, народжували дітей. Дівчині, яка завагітніла від хлопця, що відмовився зго$ дом одружуватися з нею, залишався такий вихід із скрутного становища – вбігтивхату,колисім’ясиділазастолом,і,поцілувавширукуспочаткумай$ бутньому свекру, тоді майбутній свекрусі, вискочити на піч. Там слід було залишатисядотогочасу,докизрадливийкоханийнелаштувавсясвататися.

Однак у північних народів, яким доводиться жити в екстремальних кліматичних умовах, ставлення до подібних питань моралі дещо інше. Ділитися з іншими у всьому – святе правило уже згадуваних ескімосів Гренландії. У цьому обкладеному снігами та льодами краї, за свідченням французького дослідника Ж.Маорі, ніколи не буває так, щоб хтось на$ одинці з’їв хоч би найменший шматочок тюленячого жиру. Тут допус$ кається також обмін дружинами. В частині випадків на основі родинних причин. У результаті обміну чоловіками обидві сім’ї стають родичами. Заміжні ескімоські жінки вміють любити пристрасно. Якщо якійсь із них і доведеться «обманути» свого чоловіка, то це, по$перше, буде не без його відома, а, по$друге, робитиметься із такою коректністю, яка виключатиме можливість виставлення його на посміх. Таким чином, в інтимних справах між чоловіком і дружиною немає секретів.

Для більшої згоди вони, не вагаючись, залежно від обставин, намага$ ютьсявипереджатибажанняоднеодного.П’ятдесятирічнийескімос,розу$ міючи, що він уже не задовольняє всіх бажань своєї молодої дружини, спо$ кійно стерпить, якщо вона з молодшим і красивішим отримає відповідну «компенсацію».Єдинанезміннавимогавсіхчоловіків–ретельневиконан$ ня дружиною всіх необхідних повсякденних обов’язків.

Ніякі правила, різниця в роках, місце народження, бідність чи багат$ ство батька не впливають на вибір дружини. Ескімоси турбуються тільки про те, аби не укладати шлюб із близькими родичами.

Законнечинезаконненародженнядитинивсімплеменемзустрічаєть$

ся з величезним захопленням. Повідомлення про це поширюється в посе$ ленні зі швидкістю блискавки. Всі вітають одне одного з цією величною подією. Згодом від поселення до поселення летить на санях ця звістка і всі пов’язані з нею подробиці. Всі навідують молоду матір в іглу. Малюка передають із рук у руки, примушують кричати, цілують, лижуть.

Дитина в ескімосів – бог. Її заборонено карати, бити. Виховують її в умовах максимальної свободи. Мати дитину – абсолютна необхідність для

цихщирихімужніхлюдей.Іглу,денемаєдітей,залишаютьусіжителі,івона начебто вимирає. Однією з причин такого ставлення до дітей є те, що через суворийклімат,особливийхарчовийрежимескімосказдатнанароджувати дітей тільки раз на три роки.

Однактрапляютьсявипадки,колизначимістьуродинномужиттіжінки певнимчиномзалежитьнелишевідприродно$кліматичнихумов,айвідтра$ диційтаповір’їв.Прикладомцьогоможутьслугуватизвичаїплеменімаконде– невеликоїгрупибантумовногонароду,якийпоселивсянавершиніприродної фортеці–платоМуеда.Залегендою,якувцьомуплеменіпередаютьізпокол$ іннявпокоління,біляріки,щообвиваєпідніжжяплато,живзамученийса$ мітністюдух,якийзгодомвирішивсамсобідопомогти.Ізшматкадеревавін любовно вирізав фігурку прекрасної жінки. А вночі у своїй холодній печері неждановідчувхвилюючетепло.Це,яквиявилося,порядізнимляглажінка, якаіздерев’яноїскульптуриперетвориласявживулюдину.Вподякузате,що дух створив її, жінка подарувала йому любов, наділила здатністю мислити і говорити,тобтозробиласправжніммужчиною.Такназемлівиниклаперша подружняпара.Аленародженийбілярікипервісточокзгодомпомер.Тодіжінка запропонувала переселитися для життя далі від ріки, туди, де підвищена місцевість.Однакцепереселенняневрятувало відсмертівдругенародженої дитини.Тодібуловирішенопереселитисянавершинуплато.Тамвтретєна$ родженадитинавижила.Вонайдалапочатокплемені,якениніпроживаєна плато.Місцевимгосподинямнерідкодоводитьсявставатив4$5годинранкуі

прямувативниз,доріки,долаючивобидвакінцінеменше20кілометрів.Од$ нак,підкоряючисьматері$прародительниці,якаповелілажитинаплато,жінки невимагаютьперенесенняпоселенняближчедоріки.

Жінка тут користується такими «пільгами», які невідомі для інших на$ родів. Оскільки за легендою «якраз жінка зробила мужчину розумною лю$ диною», вона має право вибору на відміну від традицій сусідів$мусульман або народів, які дотримуються аналогічного звичаю, нав’язаного зулусами

–нгоні.Зрадливістьчоловікакараєтьсявмакондетаксамосуворо,якувсій Африцікараєтьсязрададружини.Того,хтопорушуєшлюбнуугоду,нетільки виганяють із дому, а й лишають усіх матеріальних і нерідко батьківських

прав. Родство тут рахується по материнській лінії. Чоловік після весілля поселяєтьсяусім’їсвоєїдружини.Усеценагадуєматріархат.Однакподібні випадкизустрічаютьсяусвітіякрідкийвиняток.Загаломжевпродовжвіків соціальнийстатусжінкибувівбагатьохвипадкахзалишаєтьсядотеперзнач$ но нижчим, ніж подібний статус чоловіка.

Загальновідомимположеннямхристиянськоїрелігіїєтвердженняпро те, що чоловік і дружина складають одну душу і тіло. Стосовно цього

Л.М.Толстой у свій час говорив: «Нелегка справа стати однією душею і тілом. Треба старатися. Але нагорода за старанність велика. А засіб я знаю один головний: ні на хвилину із$за любові шлюбної не забувати, не втра$ чати любові та поваги, як людина до людини. Аби були стосунки, як чоло$ віка з дружиною, але в основі всього, щоб було ставлення як до посторон$ нього, до ближнього – якраз це ставлення головне. В ньому держава».

Такого ж ставлення до себе, як до людини, у переважній більшості ви$ падківжінкане відчувалаупродовжвіків.Народженадлялюбові,системою традицій та звичаїв вона позбавлялася її в зародку, оскільки необхідної ос$ нови для неї не створювалося.

Колись говорили: кохання – дерево, корені якого лежать у плотсь$ кому світі, а гілки здіймаються високо в духовний світ. Цю ж думку підтверджував відомий швейцарський сексолог А.Форель, стверджуючи, що сімейне щастя однаково базується на «розумовому, духовному і стате$ вому пристосуванні людей». Аби таке щастя було довгим, необхідно, щоб «духовна любов ... із самого початку і до кінця супроводжувалася любов’ю статевою». Якраз «статевої любові» з отриманням найповнішого задово$ лення від неї через загальне невігластво жінка позбавлялася. Навіть у ХХ столітті проведені дослідження засвідчили, що майже половина заміжніх жінок світу від статевої близькості з чоловіками не отримували найвищої насолоди. Як же могло здійматися в духовне небо своїми гілками дерево кохання, коли для його коріння не було відповідного ґрунту?

У більшості племен, народностей та народів світу чоловіки, наслідую$ чи давні традиції, не турбувалися про створення цього ґрунту, подекуди вважаючи це навіть за гріх.

Сучасна ж сексологія стверджує, що якщо жінка у ході статевого збли$ ження не відчуває розрядки, то в її мозку залишається застійне вогнище нервового збудження, а в жіночих органах – застійний приплив крові, що призводить не лише до нервових розладів, а й деяких гінекологічних захво$ рювань.Показово,щодосьогоднішньогоднявкраїнах,дежінкаперебуває в підневільному становищі, вік її життя помітно нижчий від віку життя чо$ ловіка. В цей час у розвинутих країнах, де соціальний статус жінки значно

вищий,усенавпаки.

Однак світова практика народного виховання демонструє й пози$ тивні зразки вирішення цих проблем. Наприклад, у багатьох племен, які живутьурайонахекватора,здавніх$давенвідомапросвітницькапідготовка молоді до сімейного життя. Коли хлопчики та дівчатка досягають підлітко$

вого віку, їх відокремлюють від племені та одних від других і вчать усьому, що повинна знати і вміти доросла людина. Готуючи до шлюбного життя,

хлопчиківнавчаютьпіддевізами:«Справжніймужчинадумає,насамперед, про жінку», «Ти поганий мужчина, якщо не зумів спочатку задовольнити жінку». Показово, що в цих племенах немає сексуально невдоволених ні жінок, ні чоловіків. З діда$прадіда вони знають прості, відкриті тисячоліт$ тяминазад,способидосягненнявзаємноїгармоніїміжчоловікомтажінкою. Менше тут і суто «жіночих» хвороб.

У багатьох народів та племен існують спеціальні ритуали підготовки наречених до першої фізичної близькості, метою яких є гармонізація їхніх статевих стосунків. На вже згадуваному архіпелазі Баджун до першої зустрічі з майбутнім чоловіком наречену готують увечері і вночі перед весіллям. Тітки посвячують свою молоду племінницю в таїну шлюбного життя, а ровесниці втирають у її тіло різноманітні масла та ароматизатори, задимлюючи волосся такими ж пахучими травами і розмальовуючи її до$ лоні ритуальними знаками. Згодом її плаття і волосся оббризкують лип$ кимлакоміобсипаютьпелюсткамижасмину.Утакомувиглядівонаспочат$ ку приймає подарунки від матері жениха, а згодом у спальні зустрічає суд$ женого. Кілька літніх жінок, які знаходяться тут же, натирають чоловікові волосся і руки ароматичними маслами і пропонують фаянсовий таз для миття ніг, після чого залишають молодих. Сім днів і сім ночей не виходить новостворенеподружжязіспальні.Доступдонихматимелишестаршатітка чоловіка, яка няньчила його, коли він ще був немовлям.

Зараз відомі численні методи та методики гармонізації статевих сто$

сунків між чоловіком та жінкою, напрацьовані упродовж століть в Індії та Китаї. Однак, якщо їх використовувати у відриві від духовної основи таких стосунків та згадуваного застереження Л.Толстого, вони залишатимуться в ролі низькоефективних «механізмів» кохання, тим паче у суспільстві, в якому соціальний статус жінки неправомірно занижений.

Різноманітні звичаї, традиції, обряди як випробувані механізми соціа$ лізації підростаючих поколінь, неоднорідні за своїм значенням, місцем та роллю у суспільному житті певних соціальних груп. Одні з них відживають, поступовозникаючи,іншівідновлюються,особливовкраїнах,щовиникли на пострадянських теренах. В одних країнах вони стимулюють економіч$

ний, соціальний та культурний розвиток, а в інших, навпаки, гальмують його.

Яскравим прикладом перших країн є Японія. Постійному відтворен$ ню общинного «духу» тут сприяли не лише колективний характер сільськогосподарських та інших робіт в общині, а й частково природно

обумовленийзвичайселитисягусто,дахдодаху,перегороджуватидімрухо$ мимистінками,щозавждиформуваловідчуттятериторіальноїобмеженості.

Японець із найранішого дитинства ідентифікував себе з групою – сім’єю, сусідами,локальноюобщиною.Докінцяднівсвоїхнеуявлявсвогожиттяза їх межами.

Хоч сучасні японські сільські поселення уже не являють собою ко$ лишньої локальної спільності, оскільки селян, які живуть винятково за ра$ хунокземлеробства,майженезалишилося,всеоднощорокувлипнітагрудні численні групияпонцівзалишають містаі відправляютьсятуди,де народи$ лися і де колись була община, в якій вони виросли. У дні масового «виходу» з міст на залізницях з’являються додаткові потяги, а на повітряних трасах – такі ж рейси. Радісна і хвилююча зустріч із рідним краєм завершується по$ верненням у міста, де уже чекає робота. Японці заходять у свої міські квар$ тири,несучивдушірадіснупечальзустрічіздитинствомітримаючивруках вироби народних умільців, домашні маринади, копчену рибу, улюблені з дитинства ласощі. І від погляду на дерев’яну ляльку, виготовлену сусідом, який живе поряд із батьківською хатою, від смакування слив, замаринова$ них по рецепту, який у рідному селі передається з покоління в покоління, у нього теплішає на серці.

Община закладає довговічні основи у фундамент внутрішнього пси$ хологічного «дому» японського трудівника. В ранньому дитинстві він слу$ хав першу материнську казку про черепаху та зайця. У ній меткий заєць програв змагання черепасі тільки тому, що заснув під час перегонів на до$ розі. Повільна черепаха перемагає завдяки настійливості та праці. «Праця

– основа основ!» упродовж життя вчили і вчать його всі: матір, рідна общи$ на, школа, університет, керівництво фірми.

Відчуття «духу» общини не покидає працьовитого японця упродовж усього робочого тижня. Щодня, крім суботи й неділі, разом з іншими ро$ бітниками, інженерами та службовцями фірми робить він зарядку і співає гімн. Подібні гімни звучать у всіх куточках країни біля верстатів і поточних ліній, біля письмових столів і кульманів, біля прилавків та вітрин. Прези$ дентифірмспіваютьгімни,повернувшисьобличчямдофірмовихпрапорів, які знаходяться в їхніх кабінетах. Після цього всі – від робітників до прези$ дента – читають заповіді, які закликають наполегливо і ретельно працюва$

ти, бути слухняним, скромним, вдячним, відповідати добром на добро. Таким чином, використання напрацьованої упродовж віків духовної

культури народу, його традицій у поєднанні з вдало продуманими еконо$ мічними стимулами та стратегією і тактикою господарського розвитку, як відомо, вивели Японію в число світових країн$лідерів.

У порівнянні з Японією традиції індійської общини не менш давні. Щедонедавнаіндійськаобщина,образнокажучи,булаподібнанамеханізм,

усі коліщатка якого були старанно відточені й притерті упродовж століть. Кожна група людей і навіть кожна окрема людина знаходили в ній своє місце, права і обов’язки, взаємодоповнюючи один одного. Однак ці права і місця були і подекуди залишаються дотепер не тільки різними, а й різнор$ івневими. У звичайному індійському селі живуть і працюють люди кількох каст. Найчисленнішою, як правило, є каста землеробів. Її вважають «чис$ тою», хоч і не дуже високою в індуїстській ієрархії. Крім неї тут живуть представники таких каст: ремісники – столярі, ковалі, ткачі, маслобої; об$ щинні слуги – прачки, цирульники, охоронці, посильні, кожум’яки – ча$ мари, прибиральники нечистот. Крім цього, у кожному селі є брахман – жрець сільського храму, і торговець (він же за сумісництвом і лихвар).

На перший погляд здавалося б, що кожний із них повинен робити свою справу. Однак це не зовсім так. Особливо це стосується кожум’яків – чамарів, які повинні були б обробляти шкури тварин і шити взуття. Але кому ж вони будуть шити сандалі в незвичному до взуття індійському селі, тим паче, коли у своєму складі нараховують майже третину його жителів? Справа в тому, що в основній своїй масі чамара майже не працю$ ють зі шкірою. Вони просто належать до касти, в обов’язки якої входило серед інших занять прибирати падло і здирати з нього шкуру. З точки зору індуїзму таке заняття вважалося нечистим, а люди, які виконували цю роботу, відносилися до найнижчої касти – касти недоторканих. У тра$ диційній общині на них покладені найнеприємніші та важкі обов’язки. Їм

доводиться батрачити на полях людей із «високих» каст.

Пануючий в індійському селі звичай по’єднував усіх у такий організм, де один не міг обійтися без іншого. Наприклад, дружині землевласника забороняється прати білизну – на те були прачки. Плуг завжди ремонтував коваль, навіть якщо поломка була незначна. Ніхто не мав права лишити цирульникайого роботи.Ніхтонеохоронявсвоїполя,оскільки вселіжила людина, яка відповідала за це. Землевласник, наймаючи для збору врожаю таобмолотулюдей,немавправавідмовитийбатраку–недоторканому.Але розраховувався з ним в останню чергу, всипаючи в його мішок найменше пригорщівзерна.Такаоплатаосвяченачасомізвичаєм.Якщопридивитися

до неї уважно, відзначає дослідник Л.Алаєв, стає зрозумілим, що вона вхо$ дить до складу скрупульозно продуманих заходів, спрямованих на те, щоб довестинедоторканого,незважаючинайогопрацьовитість,донайнижчого в общині рівня існування. Однак, мало того, що постійно голодна людина погоджується працювати за жменю$другу зерна, життя її обплутане сотня$