3.Потенційна захворюваність.

Апное недоношених, внутрішньошлуночкові крововиливи (ВШК), неонатальний сепсис, ретинопатія тощо.

Повинна бути отримана згода батьків щодо проведення реанімаційних зусиль та подальшого лікування. Існують два основних рішення: активне (агресивне) лікування з наданням реанімаційної допомоги в повному обсязі або організація паліативної допомоги У більшості країн остаточне рішення приймається після проведення терапії до «досягнення певного прогнозу». Відмова від лікування можлива за умови відсутності шансів, наявності великих білатеральних паренхіматозних крововиливів та лейкомаляції. За визначенням ВООЗ паліативна допомога надається дітям, для яких виживання не є реальною надією або можливістю. Паліативна допомога передбачає відмову від електронного моніторингу, діагностичних обстежень, оксигенотерапії, інфузійної терапії та інших процедур, що можуть подовжити вмирання. Допускається є лише зігрівання, відсмоктування слизу та знеболювання , також перебування дитини в положенні кенгуру на грудях у матері або інших родичів. Паліативна допомога визначається як модель полегшення страждань та покращення якості життя протягом хвороби. Психологічну підготовку та підтримку слід проводити за участю психолога.

ПРИНЦИПИ ДОПОМОГИ В ПОЛОГОВІЙ ЗАЛІ

1. Обігрів та обсушування. Новонароджені з НММТ мають підвищену схильність до гіпотермії. Традиційна практика передбачає обігрів дитини під джерелом променистого тепла, швидке та обережне обсушування. Сучасним підходом є використання поліетиленових мішків з метою попередження охолодження та знаходження в ньому дитини до моменту переносу дитини у підігрітий кувез.

2. Респіраторна підтримка. Більшість недоношених з НММТ потребують вентиляційної підтримки внаслідок морфо-функціональної незрілості легень та дихальної мускулатури. Моніторинг ефективності здійснюється за допомогою пульсоксиметра шляхом визначення сатурації кисню. Під час проведення вентиляції мішком та маскою первинна концентрація кисню повинна становити 60% з наступною корекцією в залежності від стану дитини. Оскільки такі діти потребують тривалої дихальної підтримки, доцільним є рання інкубація трахеї з наступним проведенням ШВЛ. Рекомендується використання дитячого реаніматору Neopuff (Fisher and Paykel), а не вентиляцію мішком, оскільки він забезпечує однакові об’єми вдихів та адекватний позитивний тиск наприкінці видиху та регульований тиск на вдосі. Мета вентиляції – забезпечити нормальні показники сатурації найменшим дихальним об’ємом.

3. Мінімально інвазивна замісна сурфактантна терапія

З метою лікування РДС в країнах Європи та США впроваджено у методи Intubation – Surfactant – Extubation (InSurE) та мінімальна інвазивна сурфактантна терапія (MIST).

InSurE передбачає інтубацію – болюсне введення сурфактанту – короткочасну вентиляцію мішком Амбу з наступною екстубацією трахеї у перші 15-20 хвилин життя. Цей метод надає можливість скоротити тривалість респіраторної терапії, зменшити баро- и волюмотравму у недоношених з РДС. InSurE передбачає інвазивне втручання, пов’язане с інкубацією трахеї.

Алгоритм MIST: відразу після народження недоношеній дитині проводиться неінвазивна вентиляція NeoPuff через лицьову маску, при необ- хідности дитина переводиться на Nasal Continuous Positive Airway Pressure (nCPAP). Під прямою ларингоскопією в трахею вводиться тонкий шлунковий зонд або судинний катетер 16G, через який ендотрахеально болюсно вводиться сурфактант. Потім зонд або катетер вилучається та продовжується nCPAP.

У випадку наростання ступеню дихальних розладів можна здійснити трансформацію в MIST с інтубацією: назофарингеальну трубку, через яку проводилось nCPAP, вводиться глибше, та здійснюється інтубація трахеї. Сурфактант вводиться ендотрахеально (100-200 мг/кг) через вкорочений шлунковий зонд, введений в трубку. При необхідності можна повторно ввести сурфактант через 6-8 годин.

ПРИНЦИПИ ВЕДЕННЯ У ВІДДІЛЕННІ ІНТЕНСИВНОЇ ТЕРАПІЇ НОВОНАРОДЖЕНИХ