3. Оцінка стану серцевої діяльності плоду

Для оцінки серцевої діяльності плоду в наш час широко використовують електрокардіографію,

кардіотокографію.

Фоноелектрокардіографія плоду – поєднання електрокардіографії, що відбиває електричні процеси у

серці, із фонокардіографією, яка реєструє звукові явища. Це дозволяє визначити частоту і ритм серцевих

скорочень, дати характеристику шлункового комплексу QRS і окремих серцевих тонів, виявити додаткові

звукові феномени (розщеплення, роздвоєння тонів, шуми -систолічний та діастолічний) і провести фазовий

аналіз серцевої діяльності, який відбиває функцію міокарда.

Кардіотокографія (КТГ) – це синхронний запис серцебиття плоду і скорочень матки. Проводиться за

допомогою приладу кардіотокографа. Цей метод дає можливість оцінити характер серцевої діяльності плоду,

його рухову активність та скоротливу здатність матки. Існує два методи реєстрації фізіологічних показників:

зовнішній (непрямий) моніторинг, під час якого ультразвуковий датчик прилаштовують на передній черевній

стінці вагітної в ділянці найкращого прослуховування серцебиття плоду, і внутрішній (прямий), що

проводиться в пологах після розвитку плодового міхура, коли один електрод вводять у піхву або фіксують до

доступної частини плоду, а другий прикріпляють до черевної стінки. Скорочення матки можуть реєструвати

також за допомогою зовнішньої гістерографії.

В антенатальному періоді запис проводять 40-60 хв, щоб уникнути помилок в інтерпретації характеру

КТГ. У пологах рекомендують проводити запис КТГ на початку , в середині і кінці першого періоду. Іноді

проводять більш тривалий моніторінг. Фішер (Fisher) і співавтори розробили 10-бальну шкалу, за якою

оцінюється серцева діяльність плоду за такими параметрами: 1) базальна частота; 2) амплітуда осциляцій; 3)

частота осциляцій; 4) акцелерації ; 5) децелерації.

Сума балів вказує на наявність або відсутність ознак порушень серцевої діяльності плоду: 8-10 балів

розцінюється як норма, 5-7 балів – як передпатологічний стан, який вказує на необхідність подальшого

ретельного спостереження за плодом, 4 бали і менше – як патологічний.

Шкала оцінки КТГ (за Fisher і співав. 1976)

ПАРАМЕТРИ БАЛИ

КТГ 0 1 2

Базальний ритм (уд/хв) 100 чи 180 100-119 чи 161-180 120-160

Варібельність:

амплітуда (уд/хв) 3 3-5 чи 25 6-12

частота за 1 хв 3 3-6 6

Акцелерації за 30 хв 0 Періодичні, 1-4 спородичні 5 і більше спородичних

Децелерації за 30 хв dip II, тяжкі, dip III,

атипові dip III

Легкі dip III, середнього

ступеня тяжкості dip III

0,

dip I,

dip 0

1. Базальна частота (базальний ритм) – середнє значення частоти серцевих скорочень (ЧСС) плоду в

проміжку між переймами, не враховуючи акцелерацій і децелерацій. В нормі базальна частота серцебиття

складає 120-160 уд/хв

Тахікардією називають базальний ритм вище 160 уд/хв, брадикардією – нижче 120 уд/хв

2. Варіабельність ЧСС характеризується частотою та амплітудою миттєвих осциляцій.

Амплітуду осциляцій визначають за величиною відхилень від базального ритму і в нормі вона складає

від 6 до 25 за хвилину (ундулюючий тип кривої). Зниження амплітуди до 3-5 за хвилину (низько ундулюючий),

зростання більше 25 за хвилину (сальтаторний тип) відносять до помірних змін, а амплітуду нижчу за 3 на

хвилину (німий тип) кваліфікують як виражені зміни серцевої діяльності плоду.

Частота осциляцій визначається або за кількістю нульових перекреслень кривої ЧСС за хвилину, або за

кількістю піків ЧСС за хвилину. Нормальна частота осциляцій складає 7-12 ударів за хвилину, помірне її

зниження відмічають при частоті 3-6 за хвилину, а виражене – при 0-2 за хвилину.

3. Акцелераціями називають підвищення ЧСС з амплітудою більшу за 15 на хвилину і тривалістю

більше 15с (всі акцелерації, параметри яких менше вказаних, повинні бути віднесені до осциляцій). Періодичні

акцелерації виникають на початку пологів і пов’язані зі скороченнями матки, спородичні – найчастіше

зумовлені руховою активністю плоду.

По формі акцелерації бувають варіабельними, що свідчить про благополучний стан плоду і

уніформними, реєстрація яких вказує на помірну гіпоксію плоду. Зниження частоти акцелерації і тим більше їх

відсутність є негативною прогностичною ознакою.

4. Децелераціями називають сповільнення ЧСС з амплітудою більшу за 15 на хвилину і тривалістю

більше 15с. Для їхньої характеристики враховують час від початку перейми до виникнення децелерацій,

тривалість і амплітуду.

Dір 0 (пікоподібні децелерації) виникають у відповідь на скорочення матки, рідше – спородично.

Dip I – ранні децелерації, виникають періодично у відповідь на перейми і супроводжуються швидким

падінням і відновленням ЧСС.

Dip II – пізні децелерації, з’являються у зв’язку з переймою, але зі значним запізненням, на 30-60с і

більше. Поява їх свідчить про порушення матково-плацентарно-плодового кровотоку і прогресуючу гіпоксію

плоду.

Dip III – варіабельні децелерації характеризуються постійною зміною амплітуди, тривалості і часом

запізнення. Вони зумовлені стисненням пуповини.

При фізіологічному перебігу вагітності для діагностики стану плода достатньо при КТГ врахувати

наявність акцелерацій ЧСС, обумовлених рухами плоду (нестресовий тест – НСТ). За результатами проведення

НСТ реактивний (нормальний, негативний) тест зустрічається у 80-99,5% жінок і є достовірним показником

сприятливого стану плода і прогнозу для новонародженого.

У вагітних високого перинатального ризику для виявлення ранніх ознак порушення стану плода, його

реактивності, компенсаторних і резервних можливостей в процесі КТГ застосовують функціональні проби.

Термічна проба заключається в вивченні серцевої діяльності плода після термічної дії (холоду чи

тепла) на шкіру вагітної. В нормі при проведенні холодової проби (міхур із льодом), спостерігається зменшення

ЧСС на 8-10 уд/хв

Проба з затримкою дихання на видиху – приводить до збільшення ЧСС плода на 8-10уд/хв

Кисневий тест – оснований на виявленні серцебиття і рухів плода після вдихання вагітною кисню.

Уповільнення серцебиття плода та зменшення його рухливої активності у відповідь на вдихання кисню

свідчить про зниження компенсаторних можливостей плода та порушення його стану.

Проба з фізичним навантаженням сприяє збільшенню серцевих скорочень плода на 10-15 уд/хв

Звукова стимуляція плода через передню черевну стінку матері частотою 2000-3000Гц, терміном 5с та

силою 80-110ДБ призводить до відповідної реакції по типу акцелерації ЧСС при нормальному стані плода. При

гіпоксії відповідна реакція ЧСС плода на звуковий подразник – відсутня. Збільшення частоти серцебиття при

акустичній стимуляції пов’язане із зростанням рухливої активності плода. При порушенні стану плода реакції,

при виконанні вказаних функціональних проб, відрізняються від нормальних або зовсім відсутні.

Атропінова проба. Через 4-10хв після внутрішньовенного введення 0,0015-0,002г атропіну сульфату в

10мл 5% розчину глюкози ЧСС плода в нормі збільшується в середньому на 20-30 уд/хв При порушенні стану

плода прискорення серцебиття плода відбувається пізніше (через 20-30хв).

Стресовий тест (СТ). Найбільш інформативним та фізіологічним є СТ зі стимуляцією скорочень матки,

що дозволяє моделювати вплив матки на плід, який він відчуватиме у процесі пологів. СТ використовують при

проведенні КТГ, головним чином, в антенатальному періоді. Термін проведення СТ – 35-40 тижнів вагітності.

Маткові скорочення визивають двома способами: внутрішньовенною введення вагітній окситоцину

(окситоциновий тест) або викликанням рефлексу з боку молочної залози (мамарний тест). Мамарна стимуляція

більш показана в амбулаторних умовах як та, що практично не викликає гіперстимуляції матки.